Іконоборський рух

Молитовні збори кальвіністів в умовах революційного піднесення народних мас перетворювалися на своєрідні політичні мітинги. Вони часто влаштовувались на пустищах за містом. На них були присутні юрби підмайстрів, мануфактурних робітників, усіляких бідняків. Кальвіністські проповідники паплюжили католицьке «ідолопоклонство», під яким мали на увазі вшановування ікон. Вони провіщали швидке настання перевороту, в результаті якого «старий Вавілон» (під ним мали на увазі і католицьку церкву, і одночасно іспанський католицький уряд) мусить зникнути і поступитися місцем царству «обраних» і «святих». У серпні 1566 р. у Нижній Фландрії почався широкий іконоборський рух, який перекинувся потім на решту Фландрії і Брабант, а також на північ, у Голландію, Зеландію і Фрисландію. Особливо великі руйнування католицьких церков були вчинені в Антверпені Рух тривав кілька місяців, до кінця жовтня 1566 р. Повністю була знищена внутрішня обстановка багатьох сотень церков. Загальна кількість церков і монастирів, що зазнали погромів, дорівнювала кільком тисячам. Рух мав стихійний характер і був наочним доказом ненависті широких мас Нідерландів до католицизму, який став зброєю іноземного гноблення.

В іконоборському русі найактивнішу участь брали міські ремісники, підмайстри і міська біднота. Та до руху розгрому церков і церковного начиння приставали й селяни. Вони або приходили в міста, беручи участь у розгромі багатих міських церков, або ж нападали на сусідні монастирі, виступаючи в таких випадках проти своїх безпосередніх експлуататорів — духовних феодалів-землевласників.

Побоюючись народного руху, уряд пішов на тимчасові поступки. Інквізиція та інші надзвичайні суди офіційно припинили свою діяльність. Кальвінізм був дозволений як релігія. Але проти тих, хто руйнував ікони, посилали каральні загони. Іконоборський рух викликав протести в рядах самої опозиції серед її поміркованих елементів. Граф Егмонт і адмірал Гоорн брали особисту участь у придушенні іконоборців. На півдні Нідерландів католики-дворяни особливо шаленіли проти «бунтівної черні».

19 Рішення Аррарських та Утрехтськ уній. Утвор Респуб об’єдн провінц та її міжнар-прав визнання

Арраська унія

Арраська унія (1579 р.) — союз валлонських провінцій Нідерландів, направлений проти Нідерландської революції. Унія була укладена 6 січня 1579 р. в Аррасі (провінція Артуа) представниками трьох південних нідерландських провінцій (Ено, Артуа, Дує). Ініціатива в укладенні унії належала валлонському католицькому дворянству. Пізніше до унії приєдналися провінції Лілль, Орші та інші.

Положення унії передбачали дотримання статей Гентського умиротворення (1576), недоторканність католицизму (який залишався єдиною дозволеною релігією) і збереження суверенітету Філіппа II Іспанського над Нідерландами за умови дотримання ним привілеїв нідерландського дворянства. 17 травня 1579 р. був підписаний офіційний договір з іспанським намісником Олександром Фарнезе, який відновив владу Філіппа II над валлонськими провінціями, що фактично відкололися від революційної півночі країни. У свою чергу сім північних провінцій уклали Утрехтську унію.

Дата добавления: 2015-05-26