Види контролю виконання проекту 5 страница

4. Гістограма - інструмент, що являє собою стовпчастий графік і дозволяє наочно оцінити закон розподілення статистичних даних. Використовується для зображення розподілу конкретних значень параметра по частоті його повторення за визначений період часу (тиждень, місяць, рік).

5. Діаграма розсіювання (кореляційна діаграма) - інструмент, що будується у вигляді графіку залежності між двома параметрами і дозволяє визначити вид і тісноту зв'язку між ними. При умові наявності такого зв'язку, відхилення по одному з параметрів можливо усунути впливаючи на інший.

6. Контрольні карти - інструмент, що дозволяє відслідковувати характер проходження процесу і впливати на нього, попереджуючи його відхилення від вимог, що пред'явлені до процесу стандартом. Контрольна карта являє собою різновид графіка, який відрізняється наявністю контрольних меж, що означають допустимий діапазон розкиду характеристик у стабільних умовах протікання процесу. Вихід за контрольні межі означає порушення стабільності процесу і вимагає проведення аналізу причин і прийняття відповідних заходів. Розрізняють контрольні карти якісних і кількісних характеристик:

1) карти для кількісних характеристик відображають конкретні виміри параметрів процесу (температуру, розмір, вагу);

2) карти для якісних ознак відображають загальну зміну всього процесу (кількість рекламацій на замовлення, кількість прогулів тощо).

1) Контрольний листок 2) Діаграма Парето 3) Причинно-наслідкова діаграма 4) Гістограма 5) Діаграма розкиду 6) Контрольна карта 7) Стратифікація Рис.8.10. Інструменти контролю якості

7. Стратифікація - метод, що дозволяє провести селекцію даних для з'ясування причин розкиду характеристик виробів. При застосуванні даного інструменту отримані характеристики процесу розподіляються в залежності від різних факторів. При цьому визначається ступінь впливу кожного фактору на характеристики виробу, що дозволяє прийняти необхідні заходи для усунення їх недопустимого розкиду.

Завершуючи розгляд інструментів контролю якості, слід чітко усвідомити, що вони являють собою інструменти надання інформації та її аналізу. Головне їх призначення - контроль процесу та надання інформації для його коригування і покращання. Їх застосування на практиці є однією із важливіших вимог, що висувається в рамках концепції TQM.

Головне призначення другої групи статистичних методів управління якістю - забезпечення відповідності визначених параметрів вимогам до якості процесів планування, розробки, виробництва та вдосконалення продукту. Частіше дані інструменти управління якістю застосовуються як робочій інструментарій методу структурування функції якості - QFD (Quality Function Deployment), який виступає одним із ключових методів управління якістю, якийрекомендується до використання методологією ТQМ. Даний метод було розроблено в Японії, і метою його було гарантувати якість із найпершої стадії створення й розвитку нового продукту. QFD - це систематизований шлях вивчення потреб і побажань споживачів через розгортання функцій та операцій у діяльності компанії із забезпечення якості на кожному етапі життєвого циклу створюваного продукту, який би гарантував отримання кінцевого результату, що відповідає очікуванням споживачів. Послідовне застосування та побудова серії матричних діаграм при застосуванні методу QFD, схематично нагадує будівлю, і тому цей процес отримав назву Концепції "Будинку якості" із якою є сенс ознайомитися використовуючи [5; 165].

Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що QFD часто розглядають як один з інструментів управління якістю. На думку інших фахівців, QFD трактується як окрема методика, у межах якої використовується комплекс інструментів, спрямованих на забезпечення очікуваної споживачем цінності продукту за його мінімальної вартості. Саме завдяки використанню QFD споживач може управляти продуктом, він стає головною турботою компанії, допомагаючи їй залишитись у бізнесі та досягти успіху.

В цілому комплекс методів та інструментів, що було розглянуто дозволяють в дійсності реалізувати один із базових принципів менеджменту якості - базування рішень, що приймаються на конкретних фактах і достовірній інформації. Відтак, для забезпечення вимог до якості їх застосування сучасними підприємствами є вельми необхідним.

11. Управління витратами на якість. Класифікація витрат на якість

Витрати, ціна відповідності

гр.од

ціна невідповідності

рівень якості

оптимальний рівень якості

Даний підхід оптимальної ціни якості ґрунтується на тому, що підвищенням якості продукції виробництва зростають його витрати, що призводить до підвищення ціни й зменшення обсягів продажу.

Згідно концепції управління витратами на якість продукцію можна виготовляти без дефектів значно скоротивши при цьому витрати невідповідності.

Класифікація витрат на якість:

1. Витрати відповідності – витрати на попередження виникнення дефектів, витрати на оцінку та контроль якості продукції.

2. Витрати невідповідності – витрати на усунення дефектів у процесі виробництва, витрати на усунення дефектів у сфері споживання.

12. Визначення витрат на якість і аналіз їхньої структури

Відповідно до визначення поняття «якість», витрати на неї повинні реально забезпечувати виконання очікувань споживача.

Однак що ж являють собою витрати на якість і як вони ви-никають?

А.Фейгенбаум витрати на якість поділяв на такі групи:

1. Профілактичні, у тому числі планування якості, тобто вит-рати, пов’язані з будь-якою діяльністю, що знижує або повністю запобігає можливості появи дефектів або втрат.

2. Витрати на перевірки, у тому числі на інспекцію, тобто на визначення і підтвердження досягнутого рівня якості.

3. Внутрішні втрати, у тому числі на брак і переробку, тобто витрати усередині організації, коли обумовлений рівень якості не досягнутий, тобто до того, як продукт був проданий.

4. Зовнішні втрати, у тому числі витрати на обслуговування претензій і гарантій, коли обумовлений рівень якості не досяг-нутий, тобто після того, як продукт був проданий.

Сума цих витрат дорівнюватиме загальним витратам на якість.

Структура формування витрат на якість продукції та їх види представлена на рис. 9.2.

Однак слід враховувати, що розподіл витрат на ці групи є умовним. І в різних організаціях можуть використовуватися влас-ні методики підрахунку. Але це не суттєво, оскільки класифікація та аналіз витрат на якість – внутрішня діяльність кожного підприємства. Достатньо повного позгодження всередині підприємства за обраними видами і категоріями витрат. Категорії витрат мають бути постійними, не дублювати одна одну.

Оцінка ефективності системи якості з точки зору економічних наслідків здійснюється на етапі планування якості продукції.

Відповідно до вимог ISO 9004:1994 витрати на якість поділяються на виробничі і невиробничі.

Виробничі витрати на якість – витрати підприємства з метою до-сягнення і забезпечення необхідного рівня якості. Вони включають:

1. Витрати на попереджувальні дії (на відповідність).

Витрати на яккть

Витрати на попереджувальні дії (на відповідність)

Витрати на усунення дефектів (на невідповідність)

Витрати на попередження дефектів

1. Управління якістю

2. Управління процесом

3. Планування якості іншими підрозділами

4. Контрольне та вимірювальне об-ладнання

5. Забезпечення якості поставок

6. Аудит системи якості

7. Програма по-ліпшення якості

8. Навчання питаниям якості

9. Інші витрати

13. Методи аналізу витрат на якість продукції

Тривалий час витратам на якість продукції не надавали великої уваги. Вважалось, що вони становлять лише частку відсотка від сум продажу. Насправді ж вони значно більші. Дослідження, проведені групою з якості і стандартів Великої Британії, показали, що витрати на якість для промислових підприємств становлять 5—25 % від їх товарообороту. Вони залежать від типу промисловості, ділової ситуації або послуг, підходу організації до того, що є, а що не є витратами на якість, а також масштабів заходів на постійне поліпшення якості всіма працівниками організації.

Результати дослідження, проведені Манчестерським інститутом науки і технологій Великої Британії, показали, що менше 40 % організацій знають фактичне значення витрат на якість, з яких 95 %, як правило становлять витрати на експертизу і різні порушення, усунення яких протягом 3 років при постійному поліпшенні процесів може скоротити їх на третину.

Враховуючи те, що частина витрат на якість, яка не є обов´язковою і якої можна уникнути, призводить до подорожчання продукції, що негативно впливає на її конкурентоспроможність, сьогодні все більше організацій вживають заходів з метою визначення своїх витрат на якість.

Необхідність визначення витрат на якість вперше була обґрунтована в 1960-х роках Дж. Джураном і А. Фейгенбаумом. Останній дав таку класифікацію витрат на якість:

- витрати на попередження дефектів, які складаються з витрат, що витрачаються на навчання у сфері якості, і витрат відділу якості;

- витрати на оцінку рівня якості, які складаються з витрат на контроль і випробування та перевірку діяльності з забезпечення якості;

- збитки від браку за рахунок дефектів і рекламацій.

Принцип класифікації витрат на якість, запропонований А. Фейгенбаумом, одержав широке визнання і в подальшому був удосконалений японськими спеціалістами, які запропонували покласти в основу класифікації витрат принцип їх корисності, поділивши всі витрати на дві групи:

- корисні витрати, пов´язані з попередженням дефектів;

- збитки, пов´язані з витратами на проведення оцінювання і з браком.

Важливість і необхідність визначення витрат на якість призвела до створення в ряді країн відповідних стандартів. Одним із стандартів, який найповніше відображає витрати на якість, є британський стандарт ВS 6143.

Згідно з цим стандартом усі витрати на якість поділяються на дві групи:

- витрати на відповідність — це витрати на попереджувальні заходи з контролю якості;

- витрати на стандарти (норми) якості для забезпечення їх роботи;

- витрати на відмови, які призводять до зменшення прибутку, незалежно від того, чим вони спричинені.

У свою чергу кожна з цих груп класифікується таким чином:

- попереджувальні витрати;

- оцінні витрати;

- витрати, зумовлені внутрішніми відмовами;

- витрати, зумовлені зовнішніми відмовами.

14. Параметри та показники якості продукції. Класифікація показників якості продукції

Показник якості продукції — це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, розглянуту щодо визначених умов її створення, експлуатації і споживання.

Поділ показників на одиничні і комплексні с умовним через умовність поділу властивостей продукції на прості і складні. Наприклад, властивість ремонтопридатності стосовно властивості готовності є простим, але цс не абсолютно, а відносно, тому що: Тв= Т9+ Т ш де Тс — середній час, затрачуваний на відшукання відмови; Т — середній час для усунення відмови. Отже, відносно Кт показник Т можпа розглядати як одиничний, а відносно Т і Т — як комплексний.

Показники призначення характеризують властивості продукції, що визначають основні функції, для виконання яких вона призначена, і зумовлюють сферу її застосування. Вони поділяються на показники функціональної і технічної ефективності; конструктивні; показники складу і структури.

Показники надійності характеризують властивості безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності і здатності зберігатися.

Естетичні показники характеризують інформаційно-художню виразність виробу (оригінальність, стильову відповідність, відповідність моді), раціональність форми (відповідність форми призначенню, конструктивному рішенню, особливостям технології виготовлення і застосовуваних матеріалів), цілісність композиції (пластичність, упорядкованість графічних образотворчих елементів).

Показники технологічності стосуються таких властивостей конструкції виробу, що визначають його пристосованість до досягнення оптимальних витрат під час виробництва, експлуатації і відновлення заданих значень показників якості. Вони є визначальними для показників економічності. Одиничні показники технологічності — питома трудомісткість, матеріаломісткість, енергоємність виготовлення й експлуатації виробу, тривалість циклу технічного обслуговування і ремонтів.

Показники стандартизації й уніфікації характеризують насиченість виробу стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, які входять в його деталі, вузли, агрегати, комплекти і комплекси. До цієї групи належать коефіцієнти застосовності, повторюваності, уніфікації виробу або групи виробів.

Патентно-правові показники характеризують ступінь патентного захисту, патентної чистоти технічних рішень, використаних у виробі, що визначає її конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Екологічні показники визначають рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище в процесі експлуатації або споживання виробу. До них належать: вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище; імовірність викиду шкідливих часток, газів і випромінювань, рівень яких не повинен перевищувати гранично допустимої концентрації.

Показники безпеки характеризують особливості продукції, що забезпечують під час її використання безпеку людини (обслуговуючого персоналу) та інших об'єктів. Вони повинні відображати вимоги до заходів і засобів захисту людини в умовах аварійної ситуації, не санкціонованої і не передбаченої правилами експлуатації в зоні можливої небезпеки.

Показник, за яким приймається рішення оцінювати якість продукції, називається визначальним. Властивості, що враховуються визначальним показником, можуть характеризуватися одиничними й узагальнюючими показниками якостями.

Узагальнюючі показники є середньою величиною, що враховує кількісні оцінки основних властивостей продукції та їх коефіцієнтів вагомості.

Ергономічні показники характеризують систему "людина — виріб — середовище використання", враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних та психологічних властивостей людини.

15. Методи оцінки рівня якості продукції

Для визначення рівня якості нових виробів використовується ряд методів:

· вимірювальний (об'єктивний),

· органолептичний,

· диференційований,

· комплексний.

Об'єктивний метод означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та вимірювань з використанням приладів, лабораторного аналізу. Цей метод застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні якості продукції органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому методі залучають експертів і застосовують бальну систему оцінки показників якості.

Диференційований метод передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу. Переважно це інтегральний показник, який обчислюється шляхом зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. Часто застосовують середньозважену арифметичну оцінку.

Підвищення якості продукції позитивно впливає на результати діяльності підприємства.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляє найбільш істотний вплив на процес виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є:

· стандартизація і сертифікація виробів;

· стандартизація і сертифікація внутрішніх систем якості;

· державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення;

· внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

16. Концептуальне розуміння Всеосяжного управління якістю (ТQM)

Концепція загального управління якістю (TQM) — це концепція, що передбачає всебічне цілеспрямоване! скоординоване застосування систем та методів управління якістю в усіх сферах діяльності від досліджень і розробок до обслуговування після продажу за участю керівництва і службовців усіх рівнів за умов раціонального використання технічних можливостей. Концепція TQM має міждисциплінарний характер. Це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління якістю з метою підвищення ефективності і конкурентоспроможності організації. Система TQM включає:

— контроль у процесі розробки нової продукції;

— оцінку якості дослідного зразка, планування якості продукції і виробничого процесу, контроль, оцінку і планування якості матеріалів, що поставляються;

— вхідний контроль матеріалів;

— контроль готової продукції;

— оцінку якості продукції;

— оцінку якості виробничого процесу;

- контроль якості продукції і виробничого процесу;

— аналіз спеціальних процесів (спеціальні дослідження у сфері якості продукції);

— використання інформації про якість продукції;

— контроль апаратури, що дає інформацію про якість продукції;

— навчання методам забезпечення якості, підвищення кваліфікації персоналу;

— гарантійне обслуговування;

— координацію робіт у сфері якості;

— спільну роботу з якості з постачальниками;

— використання циклу РБСА;

— роботу гуртків якості;

— управління людським чинником шляхом створення атмосфери задоволеності, зацікавленої участі, благополуччя і процвітання на фірмі, фірмах-постачальниках, у збутових і обслуговуючих організаціях, в акціонерів і споживачів;

— роботу у сфері якості щодо методу міжфункціонального управління;

— участь у національних кампаніях з якості;

— розробку політики у сфері якості;

— участь службовців у фінансовій діяльності, виховання свідомого ставлення до якості, почуття партнерства, удосконалення соціальної атмосфери й інформованість службовців;

— проведення заходів для формування культури якості;

— підготовку управлінських кадрів для керівництва діяльністю у сфері якості;

— покладання відповідальності за діяльність у сфері якості на вище керівництво.

Загальне управління якістю — це технологія керівництва процесом підвищення якості. Вона має три частини: базову систему; систему технічного забезпечення; систему вдосконалення і розвитку загального управління якістю.

Базова система — це засоби, що застосовуються для аналізу і дослідження та ґрунтується на використанні загальноприйнятого математичного апарата і статистичних методів контролю.

Система технічного забезпечення — це прийоми і програми, що дають змогу навчити персонал володінню цими засобами та правильному їх застосуванню.

Система вдосконалення і розвитку принципів і змісту TQM передбачає адаптацію наукових підходів, економічних законів функціонування ринкових відносин, законів організації, структури і принципів управління якістю до конкретних вимог і умов ринку.

Концепція tqm дає змогу подати широке розуміння якості. На рис. 15.3 наведено взаємозв'язок усіх складових TQM.

Як випливає з філософії tqm, якість включає відчутні потреби, пов'язані з характеристиками продукції, якістю послуг, а також зумовлені якістю процесів та інших обставин.

Ефективність tqm залежить від таких основних умов:

— вища посадова особа на підприємстві енергійно виступає за підвищення якості;

— інвестиції здійснюються не в устаткування, а в людей;

— організаційні структури перетворюються або створюються спеціально під TQM.

Якість залежить від численних і різноманітних чинників технічного, економічного, соціально-психологічного характеру. Підприємства, що ведуть цілеспрямовану, продуману політику підвищення якості продукції і послуг, використовують для досягнення поставлених цілей значний арсенал методів, інструментів і засобів. Умовно вони можуть бути згруповані в три блоки: методи забезпечення якості, методи стимулювання якості, методи контролю результатів щодо підвищення якості.

До методів забезпечення якості належать, насамперед, інженерно-математичні методи, використовувані для аналізу, планування і регулювання процесів на всіх стадіях життєвого циклу продукції. Методи стимулювання включають як звичайні методи мотивації, так і спеціально розроблені для поліпшення якості. До методів контролю належать методи оцінки якості продукції.

Окремі методи одночасно належать до різних блоків. Так, статистичні методи є одночасно і методами контролю, і методами забезпечення якості. А такий метод роботи, як організація гурктів якості, одночасно дає змогу вирішувати проблеми якості і є чудовим засобом стимулювання творчої активності співробітників фірми.

17. Лідерство як один із найважливіших принципів менеджменту якості

Лідерство – це соціально-психологічне явище, яке виникає і реалізується тільки в суспільному середовищі. Як явище лідерство відоме ще з давніх-давен, як категорія соціальної психології почало вивчатися з кінця XIX ст. Як справедливо зазначає Ж.Блондель, лідерство древнє, як людство. Воно універсальне й неминуче. Існує скрізь – у великих і малих організаціях, у бізнесі і релігії, у профспілках і благодійних організаціях, у компаніях і університетах, у неформальних організаціях і вуличних ватагах. Це ознака номер один будь-якої організації. Скрізь, де утворюється група, виникає і лідерство.

Лідерство – це відносини домінування і підкорення, впливу й наслідування в системі міжособистісних і групових відносин.

Лідер (від англ. leader – ведучий) – авторитетний член організації чи соціальної групи, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціально-політичних ситуаціях і процесах, у регулюванні взаємовідносин у колективі, групі, суспільстві.

Вісім принципів управління якістю визначені в ІСО 9000:2000 «Системи менеджменту якості - Основні положення і словник» і в ІСО 9004:2000 «Системи менеджменту якості - Настанови щодо поліпшення діяльності».

Принцип 1 - Орієнтація на споживача

Принцип 2 - Лідерство керівників

Принцип 3 - Залучення людей

Принцип 4 - Процесний підхід

Принцип 5 - Системний підхід до менеджменту

Принцип 6 - Постійне поліпшення

Принцип 7 - Заснований на фактах підхід до прийняття рішень

Принцип 8 - Взаємовигідні стосунки з постачальниками

Принцип 2 - Лідерство керівників

Керівники встановлюють єдність мети та напрямів діяльності організації. Їм варто було б створювати і підтримувати внутрішнє середовище, в якому працівники можуть стати повністю залученими в діяльність по досягненню цілей організації.

Ключові вигоди:

- Працівники будуть розуміти цілі та завдання організації та будуть мотивовані на їх досягнення

- Різні види діяльності оцінюються, шикуються і здійснюються однаковим способом

- Неефективні комунікації (зв'язку) між рівнями організації будуть зведені до мінімуму

Застосування принципу "лідерство керівників" зазвичай призводить до:

- Обліку потреб усіх зацікавлених сторін, включаючи споживачів, власників, працівників, постачальників, кредиторів, місцевих кіл і суспільства в цілому

- Встановленню ясних уявлень про майбутнє організації (vision)

- Встановленню перспективних цілей і завдань

- Створенню і підтримці спільних цінностей, справедливості та етичних моделей поведінки на всіх рівнях організації

- Встановленню довіри і усуненню страху

- Забезпеченню працівники необхідними ресурсами, їх підготовки та надання свободи дій в рамках їхньої відповідальності та підзвітності

- Стимулюванню, заохоченню і визнанням внеску працівників.

18. Процес управління персоналом в умовах TQM

Треба зазначити, що, на відміну від підходів до управління підприємством, які ґрунтуються на стандартизації, підходи TQM є дуже гнучкими та м’якими, у них фактично відсутні цілком обов’язкові елементи чи вимоги. TQM часто розглядають як загальну філософію управління, яка визначає лише базові ідеї та концепції, залишаючи підприємствам свободу вибору тих чи інших шляхів їх реалізації. Тому вищенаведений перелік концепцій не є постійним чи вичерпним, він може модифікуватися та вдосконалюватися у процесі накопичення досвіду управління підприємствами та підвищення рівня їх досконалості.

Студентам під час опрацювання даної теми слід чітко розуміти, що TQM — не стандарт, а сукупність поглядів на менеджмент компанії, які знаходяться в постійному розвитку та орієнтуються на пошук підходів до забезпечення якості діяльності організації в цілому.

Крім того, той факт, що ідеї тотального менеджменту якості закладено в основу міжнародних стандартів ISO 9000:2000, щоб допомогти організаціям усіх видів і розмірів упровадити й забезпечити функціонування ефективних систем менеджменту якості, підтверджує саме життєздатність цієї концепції, її актуальність і перспективність за сучасних умов функціонування. Досвід успіш­ного впровадження ідей TQM у практику діяльності світових лідерів у різних галузях промисловості — іще одне підтвердження того, що концепція та принципи TQM розвиваються як реакція на нові реалії ринкової економіки.

Продовжуючи вести мову про філософію TQM слід у першу чергу розуміти такий суттєво важливий момент, що TQM — це не тільки ефективний спосіб управління бізнесом. Упровадження ідей TQM є можливим лише за умов серйозних змін корпоративної культури сучасних організацій. Отже, подальша робота над темою передбачає знання терміна «корпоративна культура», її складових та факторів, які впливають на її розвиток. Для з’ясування цих питань слід повторити матеріал курсу «Управління персоналом» та звернутися до підручника [26]. Стан корпоративної культури та система менеджменту якості підприємства повинні бути адекватними один одному. Отже, розглядаючи питання щодо засвоєння принципів TQM сучасними компаніями, слід ураховувати три ключові моменти:

1. ставлення вищого керівництва до проблем якості та його спроможність проводити зміни, орієнтуючись на лідерські здібності;

2. орієнтація на залучення персоналу компанії на всіх рівнях управління до побудови системи менеджменту якості через удосконален­ня мотивації та побудови безперервної системи навчання співробітників;

3. орієнтація на командні методи роботи.

Слід наголосити на тому, що без зміни наведених соціальних складових неможливо провести будь-які зміни в організації, до складу яких можна віднести і підхід до управління організацією, який розглядається в даній темі.
Після з’ясування характеру зв’язку між рівнем розвитку корпоративної культури та спроможністю впроваджувати організацію ідеї TQM, слід зупинитися на з’ясуванні ролі вищого керівництва в даних процесах. Для цього в першу чергу треба звернутися до тексту стандартів ISO 9001:2000 та ISO 9004:2000, де чітко з’ясовується дане питання [10, 12]. Наголос у стандартах робиться на обов’язкове врахування принципів управління якістю (див. тему 1). Виходячи з цих принципів, керівництво повинно продемонструвати своє лідерство та зобов’язання щодо розроблення й упровадження системи менеджменту якості та постійного поліпшення ефективності її функціонування.
Наступним кроком у вивченні даного питання є з’ясування підходів до управління персоналом організації в умовах створення системи менеджменту якості та засвоєння принципів TQM. Цьому питанню також приділяється багато уваги у стандартах ISO 9001:2000 та ISO 9004:2000 [10, 12]. Мова йде про шляхи створення сприятливих умов для залучення працівників організації до процесів управління та їх професійне зростання з метою виконання вимог щодо компетентності, обізнаності й підготовки для забезпечення результативного функціонування організації.

Особливу увагу під час розгляду даного питання слід звернути на з’ясування сутності концепції внутрішнього маркетингу, яка виникла наприкінці 1980-х рр., коли став використовуватися термін «внутрішній маркетинг» [16]. Під час роботи в умовах TQM внутрішній маркетинг розглядається як новий підхід у представленні інформації між людиною та організацією, який дозволяє відстежити збіг інтересів компанії з потребами її співробітників. Тільки за умови їх збігу компанія може розраховувати на успіх у досягненні своїх цілей. Згідно з даною концепцією кожний співробітник організації є внутрішнім споживачем, на задоволення інтересів якого повинна також орієнтуватись організація. Іншими словами, керівництво повинно знати свій «внутрішній ринок», тобто розуміти потреби персоналу.

Завершуючи розгляд цієї концепції, студенти мають чітко усвідомити, що шлях до успіху в кожної компанії безумовно свій, але так чи інакше він проходить через якість. Досвід провідних компаній світу та успішних вітчизняних підприємств свідчить про те, що не існує найкращих концепцій управління та методів їх застосування на практиці, але кожний із сучасних підходів до управління організацією орієнтовано на розробку та впровадження стратегії якості як однієї з комплексних стратегій організації, що поєднує в собі всі аспекти її діяльності.

Дата добавления: 2015-05-26