Види контролю виконання проекту 6 страница

Засвоєнню принципів TQM сприяє орієнтація компаній на використання моделей оцінки, які закладено в основу національних премій із якості, що виконують дві функції:

1. стимулювання до досягнення лідерства на ринку через засвоєння й реалізацію концепції TQM;

2. використання самооцінки для розроблення цілеспрямованих дій у напрямі поліпшення системи менеджменту організації.

Перша функція реалізується через участь підприємств у національних конкурсах із якості, де визнання лідерів проводиться з використанням моделей національних премій із якості. Друга функція є не менш важливою, оскільки через неї здійснюється діагностична роль моделей самооцінки підприємств з використанням національних премій якості, коли компанія не претендує на перемогу в національному конкурсі, а орієнтується виключно на виявлення слабких місць із метою поліпшення діяльності.
У вивченні даного аспекту теми увагу треба зосередити на розгляді та порівнянні трьох найбільш відомих та авторитетних у світі національних премій із якості: японської премії Е. Демінга; американської нагороди в області якості ім. М. Болдриджа; Європейської нагороди за якість.

19. Стандартизація вимог до якості

Відповідно до принципу відображення якість продукції забезпечується якістю виконання кожного з елементів петлі якості та якістю організаційно-управлінської системи. Елементи петлі якості: маркетинг, проектування продукції, розробка процесів закупівлі, виробництво і надання послуг, перевірка, пакування і складування продукції, її збут і продаж, монтаж та здача в експлуатацію, експлуатація, технічна допомога і обслуговування, утилізація або вторинна переробка після закінчення терміну експлуатації. Система якості може охоплювати різні елементи петлі якості і обов'язково поширюється на організаційно-управлінську систему.

Стандарт на систему якості - це документ, що встановлює вимоги до системи якості, яка може охоплювати різні елементи життєвого циклу (петлі якості) продукції. Стандарти на системи якості застосовують тоді, коли підприємство, організація або установа повинна забезпечити стабільне відповідність продукції певного рівня вимог.

Розглянемо етапи стандартизації вимог до забезпечення і управління якістю.

Перший збірник стандартів, що містять вимоги до забезпечення та керування якістю, що з'явився після Другої світової війни для постачальників військової промисловості. У 60-і роки ця збірка вимог військової спрямованості став використовуватися в цивільній промисловості, в першу чергу при виробництві літаків та автомобілів, а також у машинобудівній промисловості. У цей час стандарти, що містять вимоги до забезпечення якості, знаходилися на рівні відповідних внутрішніх стандартів компаній або груп компаній (рис. 16). Наприкінці 70-х років почалися роботи, насамперед у Великобританії, а також у деяких других європейських країнах (Швейцарії та Нідерландах), по формулюванню зовнішнього національного стандарту забезпечення якості. Стандарт Великобританії Б8 5750 був прийнятий в 1979 р. і став базовим при розробці міжнародних стандартів, що містять вимоги до забезпечення якості та управління якістю. Починаючи з 1979 р. стандартизація у сфері забезпечення якості вийшла на рівень прийняття національних стандартів у ряді провідних країн.

У 1987 р. Міжнародна організація по стандартизації ISO розробила і прийняла серію стандартів ISO 9000, взявши за основу стандарт Великобританії BS 5750. Перший регіон, усвідомив важливість цього просування - Європа, - впровадив стандарти ISO, ввів сертифікацію на відповідність цим стандартам і проголосив її як стратегію усунення перешкод вільної торгівлі. Вже в 1987 р. кожна країна-член ЄС та Європейської асоціації вільного обміну (ЕАСО) (Німеччина, Австрія, Бельгія, Данія, Іспанія, Фінляндія, Франція, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Швеція і Швейцарія) взяла зобов'язання застосовувати ці стандарти. У листопаді 1987 р. стандарти ISO серії 9000 були прийняті Європейським комітетом з стандартизації і введені в вигляді європейських стандартів EN серії 29000 "Загальне керівництво якістю і стандарти по забезпеченню якості. Керівні вказівки до вибору і застосування". Відразу ж після затвердження стандарти ISO серії 9000 стали широко застосовуватися практично на всіх континентах земної кулі.

У цьому питанні цікавий досвід Японії. Беручи участь у всіх засіданнях ISO / TK 176, Японія не вводила стандарти ISO 9000 у зв'язку з тим, що ці стандарти відображають мінімальний рівень вимог до систем якості. Японські ж системи якості знаходяться на значно вищому рівні, про що свідчить якість японських товарів. Однак невиконання вимог цих стандартів створило Японії деякі труднощі в торгівлі на ринку ЄС, і в 1991 р. Японія ввела як національні стандарти ISO серії 9000.

У 1994 р. в галузі управління і забезпечення якості трьома автомобільними компаніями - "General Motors", "Ford" і "Chrysler" - були розроблені стандарти нової серії - QS серії 9000. Поряд з вимогами, що містяться у стандартах ISO серії 9000, стандарти QS серії 9000 мають ряд додаткових вимог, специфічних для автомобільної промисловості. Всі постачальники великої автомобільної "трійки" повинні виконувати вимоги стандартів QS серії9000.

Після виходу в 1987 р. стандартів ISO серії 9000 кожні чотири роки організацією ISO приймаються нові редакції цих стандартів.

В Україні стандарти ISO серії 9000 були прийняті в 1995 р. як національні (ДСТУ ISO 9000).

20. Побудова системи менеджменту якості відповідно до вимог cтандартів ISO серії 9000

Системи управління якістю можуть сприяти організаціям у підвищенні задоволеності замовників.

Замовники вимагають продукцію, характеристики якої задовольняють їхні потреби та очікування. Ці потреби та очікування оформлюють разом у вигляді технічних умов на продукцію і позначають як вимоги замовників. Вимоги замовників можуть бути зазначені замовником у контракті або визначені безпосередньо організацією. У кожному з цих випадків саме замовник остаточно визначає прийнятність продукції. Зміна потреб та очікувань замовників, а також конкурентний тиск і технічний прогрес зму­шують організації постійно вдоскон

Підхід, що базується на застосуванні систем управління якістю, спонукає організації аналізувати вимоги замовників, визначати процеси, які сприяють отриманню продукції, прийнятної для замовника, і забезпечувати постійний контроль цих процесів. Система управління якістю може бути основою для постійного поліпшення, яке дозволяє збільшити ймовірність підвищення задоволеності замовника та інших зацікавлених сторін. Вона дає організації та її замовникам упевненість у її спроможності постав­ляти продукцію, яка постійно відповідає вимогам.

0.1 Загальні положення

Стандарти серії ISO 9000 розроблено для сприяння організаціям, незалежно від їх типу та чисельності працівників, у впровадженні та забезпеченні функціонування ефективних систем управління якістю.

ISO 9000 описує основні положення систем управління якістю і визначає термінологію для систем управління якістю.

ISO 9001 установлює вимоги до системи управління якістю, якщо організація потребує продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам замовників і застосовних регламентів, а також прагне до підвищення задоволеності замовників.

ISO 9004 містить настанови щодо результативності та ефективності системи управління якістю. Метою цього стандарту є поліпшення показників діяльності організації, а також задоволення замов­ників та інших зацікавлених сторін.

ISO 19011 містить рекомендації щодо здійснення аудиту систем управління якістю і систем управ­ління навколишнім середовищем.

Разом вони формують узгоджену серію стандартів на системи управління якістю, яка сприяє взаємо­розумінню в національній та міжнародній торгівлі.

0.2 Принципи управління якістю

ДСТУ ISO 9000-2001 Для того щоб успішно керувати організацією і забезпечувати її функціонування, необхідно спрямо­вувати та контролювати її діяльність систематично і відкрито. Успіху можна досягти завдяки впровад­женню та актуалізуванню певної системи управління, розробленої для постійного поліпшення показників діяльності, з урахуванням потреб усіх зацікавлених сторін. Управління організацією охоплює управління якістю поряд з іншими аспектами управління.

Встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації.

а) Орієнтація на замовника

Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимоги і прагнути до перевищення їхніх очікувань.

б) Лідерство

Керівники встановлюють єдність мети та напрямів діяльності організації, їм слід створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути повністю залучені до вико­нання завдань, що стоять перед організацією.

в) Залучення працівників

Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє повне залучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь організації.

г) Процесний підхід

Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом.

д) Системний підхід до управління

Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей.

е) Постійне поліпшення

Постійне поліпшення діяльності організації в цілому слід вважати незмінною метою організації.

ж) Прийняття рішень на підставі фактів

Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформації.

й) Взаємовигідні стосунки з постачальниками

Організація та її постачальники є взаємозалежними, і взаємовигідні стосунки підвищують спро­можність обох сторін створювати цінності.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів на системи управління якістю, які входять до стандартів серії ISO 9000.

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

1. Розвиток фінансового менеджменту як сфери управління. Суть і принципи фінансового менеджменту. Мета і завдання фінансового менеджменту

Розвиток фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як наука й навчальна дисципліна вперше заявив про себе наприкінці 90-х років XIX ст. В історії його розвитку можна виокремити кілька етапів.

■ Перший — кінець 90-х років XIX ст. — 30-ті роки XX ст.

На цьому етапі головними проблемами, які намагалися розв'язати за допомогою фінансового менеджменту, стали:

• розширення фірм шляхом створення відкритих акціонерних товариств з відповідним залученням додаткового капіталу за допомогою емісії цінних паперів;

• правові аспекти злиття та подрібнення компаній.

■ Другий — 30-ті —40-ві роки XX ст.

Характерною ознакою цього періоду стала депресія, яка охопила економіку США та інших країн Заходу. Численні банкрутства змусили підприємців шукати засоби збереження капіталу, мінімізації втрат і підтримки платоспроможності фірми.

■ Третій — 40-ві—60-ті роки XX ст.

Цей етап характеризується виходом з депресії та початком швидкого економічного зростання. Головна увага у фінансовому менеджменті приділяється поліпшенню управління активами, підвищенню рентабельності підприємств. За допомогою впровадження методів фінансового аналізу, економіко-математичного моделювання й розширення використання комп'ютерної техніки якісно підвищується рівень фінансового планування і прогнозування, управління запасами і т. ін.

■ Четвертий — 60— 70-ті роки XX ст.

В цей період на шляху пошуку джерел поповнення капіталу та оптимізації його структури найвизначнішими напрямами в розвитку теорії фінансового менеджменту стали створення "теорії портфеля цінних паперів" та оптимізація методів фінансування.

■ П'ятий — 70—90-ті роки XX ст.

Розширюється масштабність фінансового аналізу з урахуванням інфляції та її наслідків під час прийняття ділових рішень. Значно зменшується вплив держави на фінансово-кредитні установи, що сприяє утворенню великих фінансових корпорацій, діяльність яких спрямована на обслуговування галузей економіки. Значно зростає значущість світових фінансових ринків. У прийнятті фінансових рішень широко використовуються економіко-математичні методи, комп'ютерна техніка, що посилює їх обгрунтованість.

■ Шостий — сучасний етап.

Суть і принципи фінансового менеджменту

Складність і багатогранність зовнішніх і внутрішніх фінансових відносин господарюючого суб'єкта визначає необхідність організації високоефективного керування його фінансами. Таке керуванняфінансами окремих господарюючих суб'єктів виділилося в спеціальну область знань, що одержала назву “фінансовий менеджмент”.

Фінансовий менеджмент являє собою процес керування формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів осподарюючого суб'єкта й оптимізації обороту його коштів. Будучи складовій частиною системи загального менеджменту підприємств й об'єднань фінансовий менеджмент займає в ній центральне місце. Він дозволяє координувати результати й підвищувати ефективність виробничого менеджменту, маркетингового менеджменту, менеджменту персоналу й інших складових частин загального менеджменту господарюючого суб'єкта. Ефективний фінансовий менеджмент дозволяє формувати високі темпи виробничого розвитку господарюючого суб'єкта, забезпечувати постійний ріст власного капіталу, істотно підвищувати конкурентну позицію на ринку, забезпечувати стабільний економічний розвиток у стратегічній перспективі. Основною метою фінансового менеджменту є максимізація добробуту власників капіталу підприємства. Ця мета одержує конкретне вираження в максимізації ринкової вартості підприємства або його акцій.

Характеризуючи загальноприйняту в ринковій економіці ціль фінансового менеджменту, слід зазначити, що вона вступає в протиріччя з досить розповсюдженим у нас думкою про те, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Справа в тому, що максимізація ринкової вартості підприємства або його акцій не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отримана високий прибуток може бути повністю витрачена на меті споживання, у результаті чого підприємство буде позбавлено основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого розвитку (а підприємство, що не розвивається, губить у перспективі свою конкурентну позицію, що приводить до зниження його ринкової вартості або вартості його акцій на ринку). Крім того, високий прибуток підприємства може досягатися при високому рівні фінансового ризику й погрозі банкрутства в наступному періоді, що також може обумовити зниження його ринкової вартості. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одне з важливих завдань фінансового менеджменту на окремих етапах розвитку підприємства, але не як головна його ціль.

Принципами фінансвого менеджменту є:

1. Вибір для спостереження найбільш важливих напрямків і цільових показників фінансової діяльності. Реалізація цього принципу опирається на раніше сформовані цільові стратегічні фінансові нормативи й найважливіші показники фінансових планів і бюджетів, які визначають пріоритетні напрямки внутрішнього фінансового контролю. У першу чергу спостереження повинне бути організоване за результатами фінансової діяльності, що забезпечують підвищення ринкової вартості підприємства (або його акцій).

2. Побудова системи інформативних (первинних) звітних показників по кожному з напрямків фінансової діяльності. Така система показників повинна ґрунтуватися на даних фінансового й управлінського обліку. Вона являє собою так називану “первинну інформаційну базу контролю”, необхідну для наступного розрахунку окремих аналітичних показників. 3. Розробка системи узагальнюючих оцінних (аналітичних) показників, що відображають фактичні результати фінансової діяльності в розрізі різних її аспектів. У процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих оціночних показників з використанням первинної інформаційної бази контролю й методів фінансового аналізу. Система фактичних оціночних показників повинна повністю листуватися із системою спостережуваних цільових стратегічних нормативів і найважливіших показників фінансових планів і бюджетів.4. Установлення періодичності формування звітної бази даних (інформативних й оціночних показників). Така періодичність визначається “терміновістю реагування”, тобто своєчасністю здійснення внутрішнього контролю за окремими аспектами фінансової діяльності. З урахуванням цієї періодичності виділяють: а) оперативну (тижневу, декадну) зведення; б) місячний звіт; в) квартальний звіт. Показники річної звітності не є об'єктом поточного моніторингу фінансової діяльності.5. Установлення розмірів відхилень фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених. Розміри відхилень розраховуються в абсолютних і відносних показниках. На кожнім підприємстві повинен бути визначений критерій “критичних відхилень”, що може бути диференційований по періодах здійснення контролю. Як критерій “критичних відхилень” може бути прийняте відхилення в розмірі 20 і більше відсотків по тижневому (декадному) періоду; 15 і більше відсотків по місячному періоді; 10 і більше відсотків - по квартальному періоді.6. Аналіз основних причин, що викликали відхилення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених. У процесі такого аналізу в першу чергу виділяються ті показники, по яких спостерігаються “критичні відхилення” від цільових нормативів і показників фінансових планів і бюджетів. По кожному “критичному відхиленню” (а при необхідності й по менш значимих розмірах відхилень найбільш важливих показників) повинні бути виявлені їхні причини, що викликали.7. Визначення системи дій при встановлених відхиленнях фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених. Принципова система дій фінансового менеджера укладається в трьох алгоритмах:а) “нічого не вживати” - ця форма реагування передбачається в тих випадках, коли розмір відхилень значно нижче встановленого критичного критерію;б) “усунути відхилення” - така система дій передбачає розробку заходів щодо забезпечення виконання нормативних або планових показників;в) “змінити систему нормативних або планових показників” - така система дій уживає в тих випадках, коли виконання встановлених нормативних або планових показників нереально.8. Виявлення резервів нормалізації фінансової діяльності й підвищення її ефективності. Процес реалізації цього принципу пов'язаний з використанням алгоритму “усунути відхилення”. При цьому резерви розглядаються в розрізі різних аспектів фінансової діяльності або окремих фінансових операцій. У якості однієї з таких можливостей може бути розглянуте використання сформованого резерву фінансових коштів.9. Обґрунтування пропозицій по зміні окремих цільових фінансових нормативів і планових показників. Якщо можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені (тобто не можуть привести до її нормалізації в повному обсязі) або взагалі відсутні, використається третій алгоритм системи дій. У цьому випадку за результатами контролю вносяться пропозиції по коректуванню системи цільових фінансових нормативів, фінансових планів і бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція про припинення окремих фінансових операцій.Розроблена система організації фінансового контролю повинна коректуватися при зміні стратегічних цілей фінансової діяльності й системи планованих її результатів, а також при диверсифікованості напрямків цієї діяльності. Мета та завдання фінансового менеджменту

Підприємства, які функціонують в умовах ринкової економіки, можуть вирішувати в процесі своєї фінансово-господарської діяльності різні завдання і ставити перед собою різну мету.

Так, метою створення неприбуткової організації може бути розв'язання певних соціальних проблем, забезпечення функціонування інших структурних одиниць у межах деякої підсистеми тощо. Метою виробничо-господарської діяльності державного підприємства або такого, що перебуває в комунальній власності, може бути участь у забезпеченні економічного зростання певного регіону, забезпечення екологічного захисту населення, відновлення природного середовища, якому було завдано шкоди, та ін.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, тобто для переважної більшості підприємств, які функціонують в умовах ринку, метою створення є отримання прибутку, а мета фінансового менеджменту формулюється залежно від основних стратегічних цілей підприємства і основних економічних теорій, які існують на цей час і визначають мету та завдання фінансового менеджменту.

На сьогодні метою фінансового менеджменту, яка полягає в досягненні цілей підприємства, є:

— досягнення і підтримання високого рівня конкурентоспроможності підприємства;

— максимізація прибутку акціонерів (власників);

— забезпечення зростання обсягів реалізації продукції;

— максимізація ринкової вартості підприємства;

— забезпечення високих темпів економічного зростання;

— забезпечення високого рівня рентабельності виробничо-господарської діяльності;

— максимізація прибутку підприємства;

— мінімізація витрат тощо.

Оскільки метою створення суб'єктів підприємницької діяльності є отримання прибутку, основною метою фінансового менеджменту тривалий час вважали мак-симізацію прибутку підприємства. Однак численні приклади невдалої інвестиційної політики відомих корпорацій свідчили про те, що значні прибутки не можуть забезпечити стабільне економічне зростання підприємства і добробут акціонерів, якщо розподіл прибутку та його використання не були ефективними.

Про зростання підприємства та підвищення зацікавленості до нього інвесторів свідчать збільшення ринкової вартості його акцій, а отже, ринкової вартості самого підприємства1.

Отже, основною метою фінансового менеджменту на підприємстві більш доцільно вважати максимізацію ринкової вартості підприємства, оскільки досягнення цієї мети, як правило, свідчить про значний економічний потенціал підприємства, забезпечення добробуту акціонерів, максимальні та стабільні прибутки.

Навпаки, максимальний прибуток не завжди приводить до максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки неефективне використання прибутку і недостатній рівень капіталізації можуть призвести до відпливу акціонерів, зниження темпів економічного зростання підприємства, а отже, до падіння його ринкової вартості.

До основних завдань фінансового менеджменту відносять:

• планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

• формування необхідної ресурсної бази;

• оцінка ефективності капіталовкладень і забезпечення їх фінансування на найбільш вигідній основі;

• управління грошовими фондами підприємства;

• забезпечення ведення кваліфікованого бухгалтерського обліку;

• формування й реалізація ефективної податкової політики;

• характер взаємовідносин з інвесторами. Планування фінансово-господарської діяльності підприємства включає розробку і реалізацію коротко-та довгострокових фінансових планів, які є невід'ємною й важливою частиною загального плану економічного розвитку підприємства. Розробка поточних фінансових планів потребує вивчення специфіки кругообігу оборотного капіталу на підприємстві, а також докладного аналізу структури та ефективності його використання в попередні періоди.

2. Функції і механізм фінансового менеджменту

До групи функцій фінансового менеджменту як системи управління належать:

‑ розробка фінансової стратегії - підсистеми корпоративної (чи ділової) стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій з використанням власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів на підприємстві для досягнення стратегічних конкурентних переваг підприємства;

‑ створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства;

‑ формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

‑ здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства;

‑ здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками;

‑ розробка діючої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності;

‑ здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських фінансових рішень.

Функціями фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством є: управління активами; управління капіталом; управління грошовими потоками; управління інвестиціями; управління фінансовими ризиками.

Управління активами – виявлення реальної потреби в окремих видах активів виходячи з передбачуваних обсягів операційної діяльності підприємства та визначення їх суми в цілому, оптимізація складу активів з позицій їх комплексного їх використання, забезпечення ліквідності окремих видів обігових коштів та прискорення циклу їх обороту, вибір ефективних форм та джерел їх фінансування.

Управління капіталом – визначення загальної потреби в капіталі для фінансування активів підприємства, що формуються; оптимізація структури капіталу з метою забезпечення найбільш ефективного його використання, розробка система заходів по рефінансуванню капіталу в найбільш ефективні види активів.

Управління інвестиціями – формування важливих напрямків інвестиційної діяльності підприємства, оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів та фінансових інструментів та відбір найбільш ефективних з них; формування реальних інвестиційних програм та портфеля фінансових інвестицій, вибір найбільш ефективних форм фінансування інвестицій.

Управління грошовими потоками – формування вхідних і вихідних потоків грошових коштів підприємства, їх синхронізація за обсягом і часом за окремими майбутніми періодами, ефективне використання залишку вільних грошових коштів.

Управління фінансовими ризиками та попередження банкрутства – виявлення основних фінансових ризиків, що властиві господарській діяльності даного підприємства; оцінка рівнів цих ризиків і обсягу пов’язаних з ними можливих втрат в розрізі окремих операцій і по господарській діяльності в цілому; формування системи заходів з профілактики та мінімізації окремих фінансових ризиків, а також їх страхуванню; на основі постійного моніторингу діагностується рівень загрози банкрутства і при високому її рівні використовуються механізми антикризового фінансового управління підприємством.

Управління фінансами базується на певному механізмі. Механізм фінансового менеджменту – система основних елементів, які регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень у сфері фінансів підприємств. Елементами фінансового механізму фінансового менеджменту є:

‑ державне нормативно-правове регулювання фінансової діяльності підприємства (законодавчі та нормативні акти держави);

‑ ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств (кон’юнктура фінансового ринку);

‑ внутрішній механізм регулювання окремих аспектів діяльності підприємства (статут, внутрішні нормативи підприємства);

‑ інформаційне забезпечення фінансового менеджменту (фінансові та статистичні звіти підприємства);

‑ фінансові методи управління фінансами (фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансовий контроль);

‑ фінансові важелі (амортизаційні відрахування, ставки податків, валютні курси, ціна, відсоткові ставки, фінансові санкції, дисконт та ін.).

3. Функціональне забезпечення фінансового менеджменту: організаційне, інформаційне забезпечення фінансового менеджменту. Фінансовий аналіз, фінансове планування, внутрішній фінансовий контроль в системі фінансового менеджменту

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.

Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачає створення двох центрів управління за ієрархічною і функціональною ознаками.

Ієрархічна будова центрів управління підприємством передбачає виділення різних рівнів управління. На даний час найбільш поширеними є двох або три рівневі системи управління, де перший рівень представлений апаратом управління підприємством в цілому, а наступні – управлінськими службами його окремих структурних одиниць та підрозділів.

Функціональна будова центрів управління підприємством ґрунтується на диференціації за функціями управління або видами діяльності. При функціональній будові центрів управління підприємством обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але досвід показує, що найбільша ефективність організаційної системи фінансового менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів управління.

Дата добавления: 2015-05-26