Три основные идеи, лежащие в основании социологии: общества, прогресса, метода

Предыстория социологии - это прежде всего процесс формирования онтологических предпосылок социологического знания: представлений об обществе, о социальности, о социальной реальности.

Формирование идеи общества. Уже в античную эпоху началось формирование двух традиций в объяснении возникновения общества и сущности социальности. Согласно одной из них (Аристотель), общество - это естественное образование; человек - существо по природе и изначально социальное и альтруистическое; вне общества он существовать не может. Государство, основанное на политической власти и юридических нормах и объединяющее определенное население на определенной территории, представляет собой лишь продолжение, развитие и укрепление социального по природе состояния человека. Согласно другой традиции (преобладала в Древнем Риме и Древней Греции), общество - это искусственное образование; человек - существо по природе и изначально асоциальное и эгоистичное; естественное состояние человека - внеобщественное и дообщественное. Общество - своего рода искусственный механизм, сконструированный людьми на благо индивидов. Государство, которое опирается на волю людей и на силу, выступает либо как сам этот механизм, либо как главное средство сделать его прочным и эффективным.

Античность: понятие общества - более узкое, но и более конкретное. Оно включало только такие формы взаимоотношений, в которых очевидным и наглядным образом общность, союз, совместная деятельность.

В средневековой Европе общество - конфессиональный характер. Общество - наднациональная и вненациональная сущность. Общественный договор - гипотетическое или подразумеваемое соглашение между людьми, благодаря которому осуществляется переход из "естественного" состояния в "гражданское".

У мыслителей XVII - XVIII вв. Общество = гостударство. О - искусственное изобретение человеческого разума, результат соглашения между людьми и воли законодателей. Договор выступал как реальный или гипотетический акт создания общества (государства). Общество - сумма составляющих его индивидов, руководствующихся, прежде всего, стремлением к самосохранению и благополучию.

На рубеже XVIII - XIX вв. реакция против социального номинализма и индивидуализма; против господствовавшего ранее представления об обществе как искусственном порождении интеллекта и воли человека. Начинает ощущаться и различие между обществом и государством: их уже противопоставляют друг другу. Общество рассматривается как сущность скрытая, но незримо присутствующая "за" государством, находящаяся в его основе. Усиливается внимание к социальным классам и группам.

С начала XIX в. идея общества и социальности проявляется в самых различных формах, а прилагательное "общественный" становиться очень популярным. Постепенно Общество стало мировоззренческой парадигмой. Из искусственного, произвольного образования, творения человеческих рук, оно превратилось в фундаментальную сферу реальности, определяющую самые разные стороны человеческого существования, политику, право, государственную жизнь. Социология родилась из соединения идеи общества с идеей науки об обществе.

Формирование идеи социального закона (закона прогресса).

Важнейшей интеллектуальной предпосылкой возникновения социологии как науки было представление о социальном детерминизме, т.е. о том, что в обществе господствуют не хаос и произвол, а пространственная и временная упорядоченность, причинно-следственные связи, обусловленность одних явлений и процессов другими. На этом представлении основывалась вера в то, что наука об обществе способна открывать, формулировать и изучать законы: универсальные, устойчивые и глубинные связи, зависимости и тенденции. Социология выросла из констатации трех законов, относящихся к социальному развитию: 1) социальное развитие существует, оно носит постоянный и универсальный характер. 2) в его основе лежит рост знания, прежде всего, научного, которое практически реализуется в развитии техники и промышленности. 3) общество в своем развитии совершенствуется, т.е. в нем действует закон прогресса.

2. Соціальна технологія як метод і засіб соціальної інженерії.

Технологія — це сукупність засобів організації і впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети й логіки процесу перетворення певного об’єкта. Під соціальною технологією розуміють раціональний спосіб соціальної дії з перетворення соціальної системи з одного якісного стану на інший для досягнення соціального результату, під яким розуміють алгоритм, процедуру здійснення дій у різних сферах соціальної практики. Це сукупність методів, прийомів, засобів організації людської діяльності з впливу на соціальні процеси й системи.

Соціальна технологія являє собою своєрідну «соціальну інженерію», яка допомагає осмислити і скоригувати повсякденне соціальне життя, соціальну практику. Тому вона включає як теоретичні, так і емпіричні інструментальні технології вивчення масової поведінки людей у різних сферах соціального життя, методи й засоби (прийоми) практичного впливу на функціонування соціальних інститутів, соціальних груп і спільнот, соціальні структури й процеси.

Можно выделить такие характерные признаки и особен­ности социальных технологий, которыми они отличаются от промышленных:

1)социальные технологии гораздо сложнее, так как пред­ставляют собой фрагменты общества во всем их структурном и функциональном многообразии. Это сложные и сверхсложные системы;

2) им свойственна значительно меньшая детерминиро­ванность и жесткость

3)социальные технологии — это институциональные обра­зования, которые характеризуются реализуемыми функциями, нормами и механизмами.

4)социальные технологии следует рассматривать как дея­тельностные социальные системы

5)социальные технологии отличаются также значительно большей вариабельностью и разнообразием.

Перевагою соціальних технологій є гарантований соціальний ефект.

Соціальні технології, на відміну від рекомендацій, пропозицій і звітів, не тільки і не стільки підказують найефективніші шляхи розв’язання соціального завдання, скільки досліджують сам процес його розв’язання — від діагностики до оцінки ефективності впровадження й передбачення пророблення кількох варіантів, максимальної їх кількості.

Функції соціальних технологій:

Рационализации и эффективности.

Нормативная. Предусматривает, что технология задает систему нормативов в общественной жизнедеятельности, а также придает ей устойчивость

Регулятивно­ управленческая. Предполагает, что технология является важным средством регулирования и управления социальны­ми объектами и процессами

Преобразовательная. Ориентирует технологию на преобразование соци­ального пространства в интересах людей

Стабилизации и развития. Предполагает, что технология является важнейшим инструментом стабилизации общественной системы, а также придания ей устойчивости развития

Систематизации. Предусматривает, что технологию следует рассмат­ривать как некоторую деятельностную и динамичес­кую систему, которая систематизирует и определяет наиболее рациональные способы социальной жизне­деятельности

Розробка соціальної технології має 3 етапи:

1. Теоретичний 1) Визначити сферу застосування соціальної технології.2) Виявити, яку суспільну потребу покликана задовольнити соціальна технологія.3) Сформулювати мету, для досягнення якої створюється соціальна технологія.4) Сформулювати проблеми, які будуть вирішені за допомогою соціальної технології.5) Визначити суб'єкт, об'єкт і предмет.

2. Методичний

1) Описати планований підсумковий стан соціальних систем, процесів. 2) Вибрати методи, засоби отримання інформації, її обробки, аналізу, принципи її трансформації в конкретні висновки і рекомендації. 3) Визначити час, необхідний для розробки соціальної технології. 4) Визначити кваліфікацію працівників, що будуть організовувати впровадження й функціонування технології.

3. Процедурний – пов'язаний з організацією практичної діяльності розробки соціальної технології.

1) Провести діагностику реального стану об'єкта технологізації і його системний аналіз.

2) Перелічити проблеми, які виявив системний аналіз об'єкта соціальної технології й обґрунтувати можливі варіанти дій, 3) Зробити вибір оптимальних способів дій для досягнення мети соціальної технології (на підставі використання ділових ігор, побудови імітаційних моделей, досліджень суспільної думки, проведення соціального експерименту. 4) Розробити конкретні процедури і операції тапідготувати сценарій дії та затвердити його.5) Здійснити прогноз ефективності реалізації соціальної технології.

Впровадження соціальних технологій - це динамічний процес перекладу теоретичних концепцій по відтворенню соціальних якостей, характеристик, явищ, відносин на мову практичних дій.Впровадження соціальних нововведень пов'язане з суперечливим відношенням до них. З одного боку, покращення соціального життя не може не схвалюватися, але з іншого - будь-яка зміна пов'язана з ломкою усталених уявлень і вимагає певної підготовки.

Проблеми, які виникають при впровадженны соціальної технології можно разделить на две большие группы: характеристики самой технологии (внутренние факторы) и характеристики окружения, в которой ей предстоит работать (внешние факторы). Обе группы факторов имеют большое значение для успеха внедрения. Первая — поскольку от самой технологии во многом зависит результативность ее использования, вторая — поскольку при успешном внедрении технология должна в итоге включиться в сложный социальный контекст. В этом контексте находятся несколько взаимодействующих социальных групп, и множество отдельных индивидуумов, чьи интересы будут затронуты и, соответственно, должны учитываться в процессе внедрения.

Можливість та необхідність впровадження соціальної технології визначається:

§ очевидністю чи обґрунтованістю її переваг для вирішення певного класу управлінських проблем, завдань у порівнянні з іншими способами їх вирішення;

§ сумісністю з системою існуючих культурних та організаційних цінностей, потреб персоналу організації;

§ апробованістю елементів соціальної технології;

§ комунікаційною наочністю та ін.

Принципи — це вихідні положення, які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів соціальної технології. Принципи соціальних технологій:

Эффективность и оптимальность. Предполагает, что технология — это способ повыше­ния эффективности и достижения оптимальности со­циальной деятельности в соответствии с различными критериями оптимальности

Целеполагание. Предполагает придание четкой целевой направленнос­ти всякой социальной деятельности

Системность. Ориентирует на системное, комплексное преобразова­ние объекта

Синергизм. Ориентирует на получение умноженного результата, или синергетического эффекта

Саморазвитие. Предполагает, что технология должна быть способной к саморазвитию

Гуманизм. Предполагает, что технологии должны быть подчине­ны прежде всего интересам человека, укреплению его прав и свобод

Проблемность. Предполагает, что создание технологий должно быть направлено на решение реальных социальных проблем

Инновационность. Предполагает, что технологии должны быть формой и средством реализации нововведений

3. Економічна соціологія як наука, її предметна сфера та функції.

Для характеристики економічних процесів та явищ у соціології використовується ціла система понять. Найширшим із них є поняття економічної сфери. Економічна сфера — це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Класики соціології надавали великого значення економічним процесам. М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. Однак у К. Маркса положення про роль економіки виражені яскравіше, категоричніше. Марксизм розглядає економіку як головний визначальний фактор історії. За Марксом, економічні визначають усі інші види суспільних відносин. Вони формують базис суспільства, над яким складаються залежні від нього надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. К. Маркс показує цю залежність, аналізуючи зміну суспільно-економічних формацій. Марксизм, безсумнівно, визнавав зворотний вплив надбудовних форм на економіку. Ф. Енгельс виступаючи проти докорів в економізмі, писав, що ні він, ні К. Маркс ніколи не вважали економіку виключно визначальним фактором; що було б смішно все пояснювати лише економікою, економіка тільки в кінцевому рахунку визначає розвиток.

Та оскільки К. Маркс спеціально й детально розглядав роль саме економіки, це сприяло розповсюдженню неточних трактувань, оцінок марксизму. Зокрема, М. Вебер говорить про роль етики, релігії в розвитку економіки. У книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” він розкриває вплив релігійної етики, зумовлений впливом протестантизму, на становлення сучасного капіталізму. Т. Веблен говорить про роль психологічного та культурного факторів у розвитку економіки.

Економічна соціологія як науковий напрям зародилась у США в середині 60-х років ХХ ст. Спричинили її появу потреби в пошуку шляхів ефективного управління людським фактором в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв’язків і загострення соціальних суперечностей.

Особливу роль у становленні економічної соціології відіграв розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема дослідження промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і мобільності, соціології організації тощо. На становлення економічної соціології особливий вплив мали дослідження управління людським фактором, які групувались на людських відносинах. Економічну соціологію пов’язують також зі структурно-функціональним напрямком соціології, який розробили Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс та ін. Цей напрям охоплював такі елементи, як бізнес, ринок, адміністрація, конкуренція, інфляція тощо.

У загальному вигляді економічну соціологію спочатку визначали як науку про взаємозв’язки економічної та неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили виробництво, розподіл, облік, споживання, а до неекономічної — політику, культуру, етнос і стратифікацію.

Отже, економічна соціологія являє собою міждисциплінарний науковий напрям, який інтегрує соціологію та економіку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей.

Об'єктом соціології економіки на думку В. В. Радаєва є люди - учасники економічного життя суспільства, об'єднані в групи, організації з відповідними економічними інститутами.

На думку ін. вчених, об’єктом економічної соціології є економіка як соціальне явище. Тобто соціологія зосереджується на вивченні того, що можна вважати соціальним у сфері економіки: суб'єктів економічних відносин, їх взаємодії, організаційно-нормативних форм та соціальних механізмів, які визначають функціонування економічної сфери.

Існують різні визначення предмета економічної соціології. Серед тих, хто визнає економічну соціологію міждисциплінарною наукою, переважає розуміння її предмета дослідження як соціальних механізмів регуляції протікання економічних процесів: їхньої природи та специфічних можливостей. Хоча деякі дослідники окреслюють предмет економічної соціології як закони, категорії, методи, що формуються за принципом взаємодоповнення на основі певної парадигми¹⁹. Існує варіант поєднання обох підходів. Предмет економічної соціології при цьому - соціальні механізми регуляції економічних відносин, закони і категорії, які формуються за принципом взаємодоповнення.Одним із найпоширеніших є те, яке запропонував Макс Вебер — економічна соціологія — вивчає економічну дію як форму соціальної дії. "Економічна дія" є способом здійснення контролю над обмеженими ресурсами ненасильницькими методами з метою задоволення.

Характерна особливість економічної соціології полягає в тому, що вона грунтується на взаємозв’язках і взаємодіях соціальної та економічної сфер.

Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподіл, обмін і споживання.

Теоретично-пізнавальна функція - реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, прирощення нових знань у цій сфері.

Прогнозуюча функція - полягає у визначенні найбільш ймовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку.

Управлінська функція - полягає в забезпеченні системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління.

Ідеологічна функція - полягає в формуванні соціально-економічного світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний соціологічний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах.

Соціальна функція - інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомога у формуванні і розвитку соціально-економічної структури,суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічної напруги в суспільстві.

Взаємозв’язок економічної соціології з іншими науками. Особливо тісний її зв’язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема склад, мобільність, вертикальні й горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а також форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лідерства. У науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об’єктами виступають соціальні системи. Дослідження організаційної структури керованих об’єктів, людського фактора та його поведінки є базою для розробки наукового положення економічної соціології. Особливого значення для економічної соціології набула наука управління виробництвом з дослідження таких проблем: оптимізація співвідношення політичного й господарського управління економікою і науково-тех­нічним прогресом; ефективне поєднання централізованих і демократичних засад в управлінні; формування інститутів соціального контролю та участі трудівників в управлінні; вироблення кадрової політики — принципів добору, підготовки, розстановки й виховання управлін­ських кадрів, а також критеріїв оцінки ефективності їх діяльності.

У теоретичних дослідженнях економічна соціологія застосовує поняття, які розроблені філософією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, особистість, сві­домість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Досить міцні зв’язки має економічна соціологія з правовими науками, соціальною психологією та іншими суспільними науками.

Дослідження економічної соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтег­рації зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи економічну сферу, не беруть до уваги соціальних відносин, зокрема сімейних відносин і бюджету, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров’я розглядають лише з точки зору фінан­сування й розвитку. Соціологи досліджують суспільні відносини без глибокого проникнення в економічні процеси. Інтеграція економічного й соціального підходів забезпечує визначення соціальної спрямованості розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку — як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інсти­тутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включаючи взаємодію не тільки економічних, а й соціаль­них інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, якого можна використовувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведінка. Людина в соціологічному підході виступає суб’єктом економічних і соці­альних процесів із власними цінностями, особистими матеріаль­ними і духовними потребами.

Формулювання економічного й соціального підходів пов’я­зується з розвитком відповідних відносин. Їх об’єднання визначило економічну соціологію, але в результаті інтеграції вона одержала якості, яких немає в окремих підходах. Економічна соціологія включила в арсенал дослідження факторний, системний і ситуаційний підходи. Це дозволило глибше розкрити людський, інфор­маційний, науковий і культурний фактори, а також фактор часу.

Дата добавления: 2015-05-26