Типологія прогнозів

З точки зору тимчасового горизонту прогнозного періоду виділяють:

Оперативні (1-3 місяці), які стосуються поточних подій і явищ;

Короткострокові прогнози розробляються на період 1-2 роки. Об'єктом короткострокового прогнозу є поточні суспільні процеси.

Середньострокові прогнози зазвичай охоплюють період тривалістю-ністю до 7 років.Їх основним змістом є прогнозування провідних динамічних і структурних параметрів розвитку суспільства.

Довгострокові прогнози, як правило, розробляються на період до 20 років. Така величина прогнозного горизонту визначається тим, що, з одного боку, за цей час цілком можливо здійснити помітні зміни.

Стратегічні (понад 20 років), які розраховані на подальшу перспективу, коли очікуються значні якісні зміни і т. ін.

За напрямками (цілями) прогнозування:

1. Пошуковий. - це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об’єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об’єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, в якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об’єкта прогнозування у визначений період майбутнього.

2. Нормативний - це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

За об’єктом прогнозування

Демографічні прогнози включають прогнози динаміки народонаселення, рівня зайнятості, професійного та кваліфікаційного складу трудових ресурсів.

Прогнозування науково-технічного розвитку визначає перспективи економічного потенціалу й охоплює прогноз розвитку науки, комплексних напрямів науково-технічного прогресу, впровадження нової техніки, соціальних наслідків науково-технічного прогресу тощо.

Соціальні прогнози передбачають прогнозування споживчого попиту населення, рівня життя, соціального складу суспільства тощо.

У практиці використовується не більше ніж 15-20 методів соціального прогнозування. Усі їх досить умовно можна поділити на 5 груп:

Метод екстраполяції. Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безперервність розвитку більшості процесів реального соціального життя. Якщо для соціальної системи - в минулому був характерним розвиток (зростання чи спад) з певною постійною швидкістю або з певним прискоренням, то є підстави вважати, що швидкість чи прискорення залишаться незмінними й на певний проміжок часу в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично продовжити криві зростання (спаду) й обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування.

Експертні оцінки. Експертні оцінки - науковий метод аналізу й дослідження складних соціальних проблем, які не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Суть методу полягає в тому, що експерти проводять аналіз проблем з наступним формалізованим опрацюванням результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найвірогідніше розв’язання проблеми.Експертне опитування може проводитися за допомого методу Дельфі, методу «Проблемного колеса», метода «Мозкового штурму», метода 635.

Метод моделювання. Метод моделювання побудовано на вивченні не власне об’єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моделей на об’єкт.

Будь-яка модель характеризує дійсний об’єкт, процес чи явище лише приблизно; ступінь цього наближення залежить від виду використовуваної моделі, від методики і технічних засобів моделювання.

Моделі соціальних систем можна поділити на такі основні типи:

а) статистичні моделі, які відображають стан соціальний систем у певний момент;

б) прості динамічні моделі, які відображають не тільки структуру, а й процес функціонування цих систем;

в) складні динамічні моделі, які відображають не тільки структуру і процес функціонування, а й процес розвитку соціальний систем, тобто процес якісної зміни їхніх структур.

г) знакові моделі називають математичними, створення їх потребує застосування електронної обчислювальної техніки.

д) імітаційне, комп’ютерне моделювання.

е) ігрове моделювання досліджуваний процес чи явище відтворюються в певних параметрах, шляхом створення ситуації гри.

Сценарії майбутнього передбачає виявлення причинно-наслідкових зв’язків. Сценарії являють собою описове відтворення гіпотетичної картини майбутнього світу в цілому або різних сфер соціального життя певної країни.

Верифікація (від лат. verus - істинний) прогнозу - це вірогідність виробленого прогнозу, тобто визначення ступеня його відповідності дійсному стану об’єкта в майбутньому, що прогнозується; визначення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики; ступеня достовірності прогнозу (тобто ймовірності здійснення передбаченого у заданий часовий інтервал); обґрунтованості (тобто відповідності теорії практиці).

Засоби верифікації прогнозу:

· пряма верифікація (одержання прогнозу іншим методом прогнозування);

· опосередкована верифікація (підтвердження прогнозу посиланням на наведений у літературі, на прогноз цього ж об’єкта в інших дослідженнях);

· консеквентна верифікація (одержання значення оцінки верифікованого прогнозу шляхом логічного або математичного виводу наслідків із уже відомих прогнозів);

· верифікація, що дублює (одержання значення прогнозу з іншого прогнозу, що відповідає на ті ж питання, але сформульованого іншим способом);

верифікація методом "адвокатів диявола" (вибираються два-три опонента, що аргументують нереальність прогнозу, а прогнозист зобов'язаний довести його реальність)

Перший етап: 1) передпрогнозна орієнтація з розробленням програми дослідження й уточненням завдання на прогноз; 2) аналіз характеру і масштабів прогнозу; 3) формулювання мети і завдань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу організації прогнозування.
На цьому етапі здійснюється аналіз об'єкта прогнозування на відповідність основним принципам, а також забезпечується верифікація прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об'єктів-аналогів.

Другий етап — побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта методами системного аналізу. У теорії системного аналізу використовується два підходи до аналізу і синтезу об'єктів прогнозування:
1) об'єктний підхід — виділення підсистем шляхом поелементного поділу об'єктів на дрібніші.
2) функціональний підхід, за якого основою структурного розчленування об'єкта є функціональна ознака.

Третій етап — збирання даних контексту прогнозування — сукупності зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, значущих для вирішення його завдань (наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку на перспективу).

Четвертий етап — побудова передмодельних сценаріїв, динамічних рядів показників.

П'ятий етап — створення серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей методами пошукового аналізу з конкретизацією мінімального, максимального і найвірогіднішого значення.

Шостий етап — побудова серії гіпотетичних нормативних моделей згідно із заданими реальними нормами, ідеалами, цілями.

Сьомий етап — оцінка достовірності й точності, а також обґрунтованості (верифікації) прогнозу методами опитування експертів.

Восьмий етап — вироблення рекомендацій для рішень у сфері управління на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

Дев'ятий етап — експертиза підготовленого прогнозу і рекомендацій та їх доробка з урахуванням обговорення; здання їх замовнику.

Десятий етап — зіставлення матеріалів уже розробленого прогнозу з новими даними прогнозного контексту і започаткування нового циклу досліджень.

3. Становлення економічної соціології як науки.

Соціологія економіки та історія її розвитку найбільш повно представлена у роботах В. В. Радаєва, який характеризує цей період як час утвердження економічної соціології як розвинутої теоретичної та емпіричної дисципліни, що еволюціонує на незалежних від економічних теорій джерелах^.

Классический этап. У ньому домінувала теорія К. Маркса про змінні соціальні умови, в основі яких привласнення чужої праці, соціальна нерівність, коли свобода одних означає поневолення інших. Економіку він розглядав як вирішальний фактор розвитку суспільства, оскільки економічні відносини визначають усі інші суспільні відносини, є базисом суспільства, над яким формуються надбудовні форми: політика, право, мораль. К. Маркс ілюстрував цю залежність, аналізуючи зміну соціально-економічних відносин і соціально-економічних систем.

Полемізуючи з марксизмом щодо базису і надбудови суспільства, американський економіст і соціолог Торстейн Веблен (1857—1929) підкреслював роль різних факторів (етики, економіки, релігії, культури та ін.) у визначенні їх сутнісних рис, стверджував, що економічна наука має стати наукою про поведінку людей щодо матеріальних засобів існування, вивчав споживчу поведінку різних соціальних груп беручи до уваги психологічні й культурні фактори, що зумовлюють їх дії.

Неокласичний етап. Поступово провідним напрямом соціології економіки стає американський функціоналізм на чолі з Т. Парсонсом (1902-1979). Останній двічі звертається до аналізу економічних відносин. Спочатку він підходить до нього з позицій теорії дії, показуючи, як з утилітаристського позитивізму економістів (А. Маршалл, В. Парето) і органіцистського позитивізму Е. Дюркгейма виникає волюнтаристична теорія дії М. Вебера. У позитивістських підходах суб'єктивний елемент притаманний дійовій особі лише в тих формах, що емпірично встановлені науковими методами. У волюнтаристичній концепції суб'єктивний елемент дії збагачується нормативним елементом. У самого Т. Парсонса людина як суб'єкт дії (актор) постає як елемент більш загальних структур, чи систем дії, серед яких вирішальну роль відіграють нормативні структури.

Важливою є спроба Т. Парсонса разом із Н. Смелзером проаналізувати природу меж між економікою й соціологією з позицій теорії систем. "Економіка, - пишуть вони, - є підсистемою суспільства, виокремленою насамперед на основі адаптивної функції суспільства як цілого. Відповідно, економічна теорія стає особливим випадком у загальній теорії соціальних систем, а основні економічні категорії фактично реінтерпретуються за допомогою категорій соціальної системи. Що ж до індивіда, то в лабіринтах абстрактних побудов структурного функціоналізму він утрачається майже повністю.

Підсумком розвитку напряму, що отримав назву перспективи "господарства й суспільства ", стає видання на початку 60-х років спеціальної книги Н. Смелзера "Соціологія економічного життя". Автор визначає економічну соціологію як дисципліну, що вивчає "відносини між економічними й неекономічними аспектами соціального життя". Відмітна риса цього напряму полягає в прагненні субординувати економічну теорію, не порушуючи цілісності економічних передумов, що беруться соціологами в тому вигляді, як їх пропонують самі економісти.

Спробою відродження індивідуалізму в соціології економіки стає теорія соціального обміну Дж. Хоманса (1910-1989) і П. Блау (1918), витоки якої лежать у біхевіористичній психології. У цій теорії увага залучається до "елементарної соціальної поведінки", яка виступає у вигляді обмінних відносин. "Соціальна поведінка являє собою обмін благами, не лише матеріальними, а й нематеріальними, такими, як символи схвалення та престижу. Той, хто багато віддає, намагається натомість отримати більше, а той, хто багато отримує, змушений і давати більше.

Етап "професійної зрілості". Зміст останнього: на хвилі критики загальної функціоналістської теорії у 60-х роках XX століття відбулося формування багатьох самостійних напрямів економічної соціології; виникла традиція європейської індустріальної соціології, що розвивається в подальшому через суперництво неомарксистського й неовеберіанського напрямів^28. Кожен із напрямів характеризується появою нових течій.

Зокрема, із інституціоналізму К. Поланьї виростає теорія так званої моральної економіки ("moral economy"). Вона сформувалася на основі досліджень традиційних господарств "третього світу", а також історії становлення буржуазних відносин у Західній Європі. У цих дослідженнях звертається увага на ту роль, що виконували в минулому і продовжують виконувати сьогодні традиційні ("нераціональні") мотиви, пов'язані з поняттями справедливості, безоплатної допомоги, етики колективного виживання, характерні для культури масових соціальних верств населення.

З неомарксизму вийшла так звана екологічна течія соціології економіки, представлена А. Стінчкомбом (1933). Він зосереджує увагу на множинності способів виробництва, що містять у собі сукупність природних ресурсів і технологій, що впливають на структуру господарської організації і соціально-демографічні параметри суспільства³⁰.

Спираючись на теорію соціального обміну Дж. Хоманса й економічні теорії раціонального вибору, формується теорія раціональної соціальної дії Дж. Коулмена (1926-1995). "Основна ознака соціологічної теорії раціонального вибору, - вважає він, - укладена у комбінації передумови раціональності індивідів і заміщенні передумови ідеального ринку аналізом соціальної структури"³¹. Коулмен послідовно дотримується принципу методологічного індивідуалізму. Предметом особливої турботи Дж. Коулмена є пошук "мікропідстав" для макротеорії. Він звертає увагу на нездатність економістів пояснити такі господарські явища, як виникнення паніки на біржі чи відносин довіри в асоціаціях безкоштовного взаємного кредиту. У підсумку проблему переходу з мікро- на макрорівень він вирішує шляхом перенесення принципів методологічного індивідуалізму на рівень корпоративних суб'єктів-акторів. При цьому включення теорії організації не дискримінує концепцію раціональної дії індивідів. Навпаки, останній Коулмен пропонує роль методологічного ядра для всіх соціальних наук (крім психології). Тим самим розширюється поняття раціональності, і багато альтруїстичних дій виявляються цілком раціональними.

Важливою подією сучасного періоду розвитку соціології економіки стала поява американської " нової економічної соціології ", біля джерел якої стоїть X. Уайт, що запропонував соціологічний варіант теорії виробничих ринків, а найзначнішою постаттю є М. Грановеттер (1943). Останній намагається знайти середній шлях між моделями "пересоціалізованої" і "недосоціалізованої" людини в концепції структурного "укорінення" економічної дії (embeddedness - термін К. Поланьї). На думку Грановеттера, у сучасному суспільстві усе пронизано "мережами" (networks) соціальних відносин - стійкими системами зв'язків і контактів між індивідами, які неможливо втиснути в рамки традиційної дихотомії "ринок - ієрархія". У сучасному суспільстві ці мережі неформальних відносин дозволяють знаходити роботу, обмінюватися інформацією, вирішувати більшість усіх проблем і конфліктів, минаючи суддів і адвокатів. "Ділові стосунки, - відзначає М. Грановеттер, - перемішуються із соціальними"³². Передумову структурного укорінення він доповнює другою вихідною передумовою - про економічні інститути як соціальні конструкції.

Нова економічна соціологія, на думку В. В. Радаєва, виникає багато в чому як реакція-відповідь на явище "економічного імперіалізму". Соціологи роблять випади-відповіді, намагаючись переформу-лювати аксіоми, "розщепити ядро" економічної теорії (у цьому полягає принципова відмінність нової економічної соціології від більш миролюбної "старої" соціології економічного життя Парсонса-Смелзера)

80-ті й особливо 90-ті роки минулого століття ознаменовані процесами активної інституціоналізації економічної соціології. її напрями, що розвивалися найбільш інтенсивно, спираються на різноманітні джерела: теорію організацій (М. Мізручі, Б. Мінц, М. Шварц);мережний підхід {Р. Бурт, У. Пауелл); соціологію культури (П. Дімаггіо, В. Зелізер);течію постмодернізму (С. Леш, Дж. Уррі).

Розпочиналися небезуспішні спроби створення соціології ринку праці (М. Грановеттер, А. Каллеберг, А. Соренсен) і соціології міжнародних господарських відносин (А. Мартинеллі). Піднялася ціла хвиля досліджень тендерних і етнічних аспектів господарських відносин. Цілком склалася своя історія економічної соціології, викладена в роботах Н. Смелзера, Р. Холтона і лідера даного напряму - шведа Р. Сведберга.

Дата добавления: 2015-05-26