Білет 16

1. Соціальні інститути як складові структури суспільства.

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum — улаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:

• певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;

• сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,

• система поведінки у відповідності з цими нормами.

Нерідко термін "інститут" використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. в цьому контексті соціальний інститут виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів.

Важливим компонентом соціального інституту є соціальні норми і нормативність дій і взаємозв'язків різних ланок соціальної структури суспільства. Широко розповсюджене визначення соціального інституту як організованої системи зв'язків і соціальних норм, що об'єднують значущі суспільні цінності і процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. Тут-то суспільні цінності — ідеї і мета, що їх ставлять люди для задоволення своїх потреб, обираючи різні процедури для їх реалізації, тобто вибираючи стандартизовані зразки поведінки в спільносних процесах, а система соціальних зв'язків — сплетіння ролей і соціальних статусів, з допомогою яких поведінка людей-реалізується і утримується в певних суспільних нормах і межах. Візьмемо дію в соціальній структурі суспільства соціального інституту сім'ї: по-перше, це сукупність суспільних цінностей (любов, ставлення до дітей, сімейні правила і обставини); по-друге, переплетіння різних соціальних статусів і ролей (статуси і ролі чоловіка і дружини, дитини, підлітка, тещі, свекрухи, братів, сестер та ін.), за допомогою яких здійснюється сімейне життя.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх в систему ролей і статусів.

Р. Міллс розрізняв головні інститути:

1) економічний - інститути, що організують господарську діяльність (ринок, гроші,. власність);

2) політичний - інститути влади (держава, суд, політичні партії);

3) сімейний - інститути, що регулюють статеві відносини, народження і соціалізацію дітей (сім’я, материнство, батьківство, шлюб);

4) військовий - інститути, що організують законну спадщину (армія);

5) релігійний - інститути, що організують колективне шанування богів.

Формальний (засновую свою діяльність на чітких принципах – актах, законах, здійснюють управлінські та контрольні функції (держава, армія, школа)).

Неформальний (не має чіткої нормативної бази, є результатом волевиявлення громадян, контроль через норми, традиції (культурні фонди, об’єднання за інтересами)).

До загальних ознак соціального інституту належать

o виокремлення певного кола суб'єктів, що у процесі діяльності вступають у відносини

o визначена (більш-менш формалізована) організація;

o наявність специфічних соціальних норм і приписів, що регулюють поведінку людей

o наявність соціально значущих функцій інституту

Додатково можна назвати такі ознаки соціального інституту:

o об'єктивність (соціальний інститут існує незалежно від наших бажань);

o примусовість (обов'язковість);

o моральний авторитет та легітимність

o історичність (соціальний інститут повинен пройти певний шлях для виникнення і закріплення).

Усі соціальні функції інститутів можна поділити на:

o універсальні (притаманні всім чи багатьом інститутам) та специфічні (властиві лише конкретному інституту);

o явні та латентні.

Явні (зазвичай формальні)	Зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені і прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству (наприклад, в інституті освіти: набуття грамотності, професійна соціалізація тощо).
Латентні (приховані)	Офіційно не заявлені, але насправді здійснюються (наприклад, в інституті освіти: "соціальна селекція", що виявляється у закріпленні і досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності.

Універсальні функції соціальних інститутів

Закріплення та відтворення суспільних відносин	Соціальні інститути мають систему норм, правил поведінки, які закріплюють, стандартизують поведінку, роблять її передбачуваною. Соціальний контроль забезпечує порядок та межі, в яких повинна протікати поведінка кожного члена інституту.
Регулятивна	Регулювання відносин між членами суспільства.
Інтегративна	Згуртування та мобілізація соціальних груп.
Транслююча	Транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління.
Комунікативна	Розповсюдження інформації, забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми

Невиконання, неналежне виконання функцій соціальним інститутом - дисфункція (негативна функція).

Найпоширеніші дисфункції:

o Невідповідність інституту конкретним потребам суспільства;

o Розмитість, невизначеність функцій, виродження їх у символічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей;

o Зниження авторитету соціального інституту у суспільстві;

o Персоналізація діяльності соціального інституту - зміна функцій залежно від інтересів окремих людей, а не залежно від соціальних потреб.

Процесс институционализации, т.е. образования социального института, состоит из нескольких последовательных этапов:

4) возникновение потребности, удовлетворение которой требует совместных организованных действий;

5) формирование общих целей;

6) появление социальных норм и правил в ходе стихийного социального взаимодействия, осуществляемого методом проб и ошибок;

7) появление процедур, связанных с нормами и правилами;

8) институционализация норм и правил, процедур, т.е. их принятие, практическое применение;

9) установление системы санкций для поддержания норм и правил, дифференцированность их применения в отдельных случаях;

10) создание системы статусов и ролей, охватывающих всех без исключения членов института.

Итак, финалом процесса институционализации можно считать создание в соответствии с нормами и правилами четкой статусно-ролевой структуры, социально одобренной большинством участников этого социального процесса. Без институционализации, без социальных институтов ни одно современное общество существовать не может. Институты, таким образом, являются символами порядка и организованности в обществе.

2. Розуміюча соціологіяМ. Вебера.

Макс Вебер (1864-1920) Работы: «О некоторых категориях понимающей социологии», «Хозяйственная этика мировых религий», «Политика как профессия», «Наука как профессия», «Хозяйство и общество». Один из основателей современной социологии, т.к.:

1. Предложил ярко выраженный подход к понятийному аппарату социологического анализа;

2. последовательно отстаивал идею социальной науки;

3. подметил основные характеристики современной индустриальной цивилизации

4. В ходе эмпирических исследований современного ему общества определил ряд ключевых вопросов, которые приобрели значение центральных в социологических дискуссиях;

Основоположник понимающей социологии и теории социального действия. Разрабатывал концепцию идеальных типов (определенных образов-схем, используемых как наиболее удобный способ упорядочивания эмпирического материала).

Понимающая социология

Соціологію Вебер визначає як науку, що намагається пояснити свій предмет - соціальну дію - на основі розуміння її. Розуміння для Вебера являє собою специфічну категорію, за допомогою якої можна пояснити людську поведінку. При цьому мається на увазі поведінка окремого індивіда або групи індивідів. Окремий індивід та його поведінка розглядаються як ≪клітинка≫ соціології, ≪атом≫ її, ≪найпростіша єдність≫, яка не підлягає роздрібненню. У своєму трактуванні розуміючої соціології Вебер посідає позицію номіналізму, або методологічного індивідуалізму. На його думку, такі поняття, як ≪держава≫, ≪суспільство≫, ≪феодалізм≫ та інші, позначають певні категорії спільної діяльності людей. Отже, завдання соціології полягає в тому, щоб звести їх до ≪зрозумілої≫ поведінки, тобто до поведінки окремих людей, що беруть участь у цій діяльності. Однак зрозуміти можна тільки таку поведінку, що має смисл для її суб'єкта.

Отже, предметом розуміючої соціології є осмислена дія, дія, пов'язана із ≪суб'єктивно передбачуваним смислом≫. Звідси випливає соціологічне обгрунтована потреба ≪в інтерпретуючому розумінні свідомо орієнтованих людських дій≫. Таке розуміння, за Вебером, можебути або безпосереднім, або пояснюючим. Порівняно із безпосереднім розумінням пояснююче розуміння являє собою вищий рівень пізнання людських дій. Воно орієнтоване не на з'ясування змісту самого акту дії, а на пізнання мотивів, якими користується індивід, виконуючи певний акт. У такому разі йдеться не про те, що індивіди роблять, а про те, чому вони це роблять.

Социальное действие

У структурі людських дій німецький учений виокремлює особливий клас дій - соціальні дії. Соціальну дію він трактує як таку, що орієнтована на поведінку інших індивідів. Поведінка індивіда не є соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об'єкти. Крім того, не всі типии взаємин людей мають, за Вебером, соціальний характер. Зіткнення двох велосипедистів, наприклад, не більш як пригода, подібна до явища природи. В той же час намагання будь-кого з них уникнути цього зіткнення є вже соціальною дією, тому що в цьому разі ми маємо справу з виявом орієнтованої поведінки одного велосипедиста щодо іншого.

Залежно від наближення соціальної дії до певної межі, за якою вона може бути названа осмислено орієнтованою, Вебер вирізняє чотири дії. Ближче всього до цієї межі, а найчастіше на самій межі, знаходяться традиційна та афективна дії. Далі від межі розміщуються раціональні дії, які Вебер поділяє на ціннісно-раціональну і цілераціональну.

Целерациональное действие – характеризуется однозначностью и ясностью осознания действующим субъектом своей цели, рационально соотнесенной с отчетливо осмысленными средствами, адекватными для достижения поставленной цели;

Ценностно-рациональное действие – основано на вере в безусловную ценность самого этого действия, взятого в своей ценностной определенности как нечто самодостаточное и независимое от его возможных результатов. Заключается не в достижении какой-либо внешней цели, а в его собственном определенном характере;

Аффективное – основано на определенном эмоциональном состоянии действующего лица (любовь, гнев, страх, страсть и т.д.). Находится за пределами осмысленного человеческого поведения;

Традиционное действие – основано на привычке к определенным действиям, получающим в связи с этим почти автоматический характер и минимально опосредовано целеполаганием.

Идеальные типы

Важливе місце в соціальній науці Вебера посідає концепція ідеальних типів. Соціолог вбачає в ідеальних типах насамперед пізнавальний інструмент, який дослідник конструює і використовує для упорядкування хаотичної дійсності та розуміння її. Ідеальний тип, підкреслює Вебер, не є гіпотезою стосовно дійсності, не є він і описом самої дійсності, ідеалом. Ідеальний тип являє собою теоретичний конструкт, ≪мислений образ≫, який створюється за допомогою виокремлення, загострення, підсилення тих елементів дійсності, які дослідник вважає істотними. Припускається первісний розрив між ідеальними типами та емпіричною дійсністю.

Вебер розрізняє історичні та соціологічні ідеальні типи, беручи до уваги відмінність їх за мірою узагальнення. Історичні ідеальні типи, як правило, локалізовані у часі і просторі, соціологічні - більш абстрактні. Прикладами перших є такі понятійні конструкції, як ≪капіталізм≫, ≪середньовічне місто≫ та інші, других - ≪церква≫, ≪легітимний порядок≫, ≪бюрократія≫ тощо.

Конструювання ідеальних типів - творчий акт, за допомогою якого формується специфічний образ дійсності. Це й робить її більш осмисленою та зрозумілою для дослідника. Отже, ідеальні типи являють собою незамінний евристичний інструмент соціальної науки.

Примерами идеальных типов социальных явлений могут быть: социальные действия, инстинкты, отношения, формы общественной организации, историко-культурные феномены, экономические отношения и т.д.

Власть и её механизмы

Наиболее весомой является концепция Вебера анализа механизмов власти.

Идеальными типами господства являются харизматический, патриархальный (традиционный) и рациональный. Идеальный тип вносит элемент общего в историю, в социологии выполняет функцию замены связей, управляемых закономерностями, на типичные.

Идеальные типы в области господства:

Харизматический тип («харизма» - дар Божий) – это чрезвычайная способность, отличающая выдающихся людей от всех других. Харизма не приобретается, а дается от природы.

Патриархальный тип – люди управляются наследственными правилами, а подчиняются в силу привычки к определенному типу подчинения. Основано на вере в святость вечносущего порядка вещей (традиционное подчинение).

Рациональный тип – подчинение происходит не личности и не определенному порядку, а установленным законам, аппарат власти состоит из чиновников, которым необходимо действовать по строго формальных правилам (не взирая на лиц). Легальный принцип подчинения приводит к развитию современного капитализма, системы формальной рациональности.

Социология религии

Вебер считается родоначальником социологии религии наряду с Дюркгеймом. К числу работ по данной тематике относятся: «Протестантская этика и дух капитализма», «Хозяйственная этика мировых религий», «Социология религии». Социология религии начата с исследования протестантизма и завершилась анализом 5 основных мировых религий (конфуцианство, индуизм, буддизм, христианство, ислам). Христианство и ислам рассматривались через иудаизм, т.к. в нем коренятся исторические предпосылки этих религий.

2 этапа исследования религии:

1. Решение вопроса, какую роль сыграло изменение религиозной этики в связи с переходом к протестантизму на формирование современного капитализма с его культом рациональности.

Проблемы связи между религиозно-этическими принципами и формами экономической деятельности. Социология религии имеет своим предметом субъективно подразумеваемый смысл, а это есть основа социального действия. Вебер в социологии религии типологизирует основные виды смыслов так, как они выступали в истории, т.е. социология религии становится одним из центральных разделов социологии Вебера в целом.

При анализе религиозной этики эталоном сравнения является целерациональное действие, в ходе которого исполняются одни и те же методы. Чистым вариантом целерационального действия является экономическое действие, поэтому Вебер ставит акцент на установлении связи между религией и хозяйственной деятельностью, что является обязательным в его анализе.

2. Сосредоточенность на роли необычных, сверхъестественных способностей индивида, благодаря которым он в состоянии быть магом, пророком, основателем новой религии.

Индивидуальная харизма – способности, представляющие огромную социальную силу, но силу иррациональную, которую Вебер противопоставляет рациональным факторам.

Харизматический авторитет – господство над людьми, народная вера в качества человека.

Прорабатывает понятия религии и культа, колдовства. Религия и культ есть форма отношений к сверхчувственным силам, выражающиеся в первопричинах. Колдовство – магическое принуждение. Бог – тот, кому поклоняются, Демон – на кого воздействуют и заставляют повиноваться магическими силами. Бог и Демон – харизматические лидеры.

3. Соціально-трудові відносини як різновид соціальних відносин.

Дата добавления: 2015-05-26