Социологический функционализм Р.Мертона

Проблема соц. изменений и эволюция

Процесс функционирования общества объясняет посредством: изменения структуры и эволюции. Рассматривал изменение социальной структуры через концепцию дифференциации. Элемент, подсистема или категория элементов и подсистем, обладая своим относительно четко определенным местом в обществе, разделяется на элементы и системы (обычно две), различающиеся как по структуре, так и по функциональному значению для более широкой системы

Чтобы дифференциация способствовала сбалансированности, большей развитости системы, каждая вновь отдифференцировавшаяся подсистема должна увеличивать адаптивную способность системы. Затем процессы интеграции, способность нового включиться в систему.

Помимо изменения структуры, объяняет процесс развития общества посредством понятия эволюция. Фактором направления эволюции является увеличение общей адаптивной способности. Весь категор. аппарат эволюции включает: дифференциация, интеграция, ценностное обобщение. Состояние любого данного общества и, более того, системы связанных обществ является многосоставной результирующей прогрессивных циклов, включающих эти процессы изменения. Три весьма обширных эволюционных уровня, которые мы можем назвать первобытным, промежуточным и современным. Примитивные общества(дифференциации почти нет), промежуточные(появляется письмнность, соц. расслоение, фундаментально-ролевая специализация) и современные (админ. бюрократия, отделение права от религии, рыночная экономика, дем. избирательная система). Так как эвол. процесс сопровождается все большим упорядочиванием системных отношений, повышением внутренней сложности систем и большими возможностями для удовлетворения соц. потребностей.

2 крупных проблемы: выяснене дилеммы, кем же является социолог(функционалист или стурктуралист) и какое место занимает структура и сруктурный анализ.

Функционализм – теор. и динам. представление о работающей социальной структуре, о ее работающих компонентах, взаимосвязях.

Мертон утверждает, что анализ Парсонса слишком абстрактн, недетализирован, и поэтому мало применим для исследования социальной реальности. Своей задачей ставит создание «теории среднего уровня», которая была бы мостом между эмпирическими обобщениями и абстрактными схемами.

Задача социологии по Мертону: ясное объяснение логически взаимосвязанных и эмпирически подтверждаемых положений о структуре общества и его изменениях, о поведении человека в рамках этой структуры и последствиях этого поведения.

Разработал более конкретную и действенную концепцию соц. структуры. Осн. компоненты этой структуры: статусы, роли, ролевые и статусные установки, нормы ценности, институты, коллективы, группы, организации, интересы. Соц. статус – структурное размещение индивида на всех его уровнях.

Любая соц. структура ассиметрична и сложна: в ней постоянно присутствуют конфликты, дисфункции, отклонения, напряжение, противоречия. Соц. структура является многомерной комбинацией трех уровней: нормативнй, вероятностный, идеальный. В центре трех уровней находится индивид и его действия.

Нормативный уровень – набор соц. ожиданий в отношении поведения индивида, то, что общество ожидает от человека в конкретной роли. Вероятностный – каждый статус имеет набор шансов, возможностей, льгот, доступных для индивида. Идеальный – каждый статус имеет соответствующий набор убеждений, взглядов, жизненных принципов, характерных для определенной группы.

Основные постулаты функционального анализа: подвергнуты критике Мертона.

● Постулат универсального функционализма. Все стандартизированные и соц –культ. формы имеют позитивные функции, то есть все институц. Образцы действия и поведения служат единству и интеграции общества. Но Мертон отрицает и говорит, что все действительные нормы функциональны не потому, что они институционализированы, существуют, а потому, что их функциональные следствия перевешивают дисфункциональные.

● Постулат необходимости. Некоторые институты и соц. образования являются атрибутами общества, но нет убедительных доказательств, что такие институты как семья, религия и др. являются атрибутами всех челов. обществ. В противоположность понятию незаменимости культурных форм Мертон предлагает ввести для замены понятия обязательности понятие «функциональных альтернатив».

Мертон анализирует проблему в неясности отношений между сознательными мотивами, которые руководят соц. действием и объективными последствиями этих действий. Структруно-функц. Анализ сосредотачивает сове внимение прежде всего на объективных последствиях. Вводит понятия явные и латентные функции. (Функция – это те наблюдаемые последствия, которые способствуют ааптации и приспособлению данной системы; Дисфункция - это те наблюдаемые последствия, котрые уменьшают приспособление как адаптацию систем; Явные – это те объективные последствия, котрые вносят свой вклад в регулирование или приспособление системы и котрые входили в намерение и осознавались участниками системы; Латентные – те объективны последствия, которые не входили в измерение и не были сознаны.

Понимал общество – как особый вид объекивной реальности, что действие инливидов рационально и сознательно мотивировано. Социальные явления как структуры, определяющие поведение людей, ограничивающих и рациональный выбор.

Развитие теории аномии. Аномия - это ситуация в обществе, характеризующееся распадом норм, регулирующих социальное взаимодействие. Понятие аномии было расширено Мертоном до масштаба общей теории девиантного поведения.

Личность должна приспосабливаться к условиям общества. Способы аномического приспособления:

1. Конформность

2. Инновация (заключается в использовании институционально запрещенных, но часто бывающих эффективными средств достижения богатства и власти или хотя бы их подобия)

3. Ритуализм (большие притязания влекут разочарование, а малые – удовлетворенность и спокойствие)

4. Ретритизм (уходят в свой мир, отказываются жить по нормам общества, результат постоянных неудач достижения цели законными способами и неспособности прибегнуть к незаконным способам в следствие внутреннего запрета)

5. Мятеж (отчуждение от господствующих целей и стандартов, это побуждает создавать новую, видоизмененную социальную структуру)

Вывод: любая социальная структура естественным образом разрушает личность, приводя ее к аномическому состоянию, которое глубоко противно человечекой натуре. Стремясь восстановить себя как личность, она вырабатывает эти реакции, при которых личность может приобрести определенное равновесие.

3. Девіантна поведінка як предмет соціологічного аналізу.

Социология девиантного поведения (СДП) (от лат. deviatio - отклонение) - это специальная (частная) социологическая теория. Сегодня этот раздел социологической науки привлекает особое внимание, поскольку кризисная ситуация в нашем обществе динамизм, социальных процессов, происходящих в нем, разрушение привычных форм социального контроля неизбежно приводят к количественному росту отклонений, их качественным изменениям.

Обєктом СДП – є окремі індивіди,групи та колективи людей, формальні та неформальні обєднання, соціальні організації.

Предметом – сутнісні характеристики девіантної поведінки як специфічного виду соціальних відносин.

Исходным для понимания сути девиантного поведения служит понятие “норма“. Социальная норма - исторически сложившаяся в конкретном обществе мера допустимого поведения отдельного человека, социальной группы или организации. Социальные нормы складываются как результат адекватного или искаженного отражения в сознании и поведении людей объективных закономерностей функционирования общества.

Загалом девіантна поведінка – це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають визнаним у данному суспільстві нормам, шаблонам, і стандартам поведінки. Поведінкові відхилення можуть мати різний напрям: як позитивний (альтруїзм, надмірна працелюбність, героїзм, геніальність) так і негативний бік (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство).

Кримінальній поведінці зазвичай передують девіантні та делінквентні поведінки. Делінквентна поведінка – це поведінка що не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням.

Девіації – це недотримання або порушення особою норм і правил поведінки визнаних у данному суспільстві.

Як передумови відхилення від норм можна зазначити соц. деформаціі та соц. кризи.

Соціальні деформації - серьезные негативные изменения, извращения, отклонения от общепринятых норм в развитии общественных отношений и организационных структур общества.

Кризис Социальный - резкое нарушение нормального взаимодействия между членами общества, социальными группами и институтами, проявляющееся в нарастании объема социальных конфликтов и девиаций.

Особенности отдельных форм девиантного поведения.

Злочинність - це соціально-правове історично мінливе негативне масове явище, що складається з усієї сукупності скоєних в той чи інший період в державі (регіоні, світі) злочинів, що мають кількісні (стан, динаміка) і якісні (структура та характер) показники.

Кримінологічна структура злочинності складається з чотирьох блоків: 1) загально кримінальна корислива злочинність (крадіжки,розбої,вимагання); 2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, згвалтуванння, хуліганство); 3) економічна злочинність (розкрадання хабарництво); 4) неагресивна й некорислива злочинність (свавілля та необачливість правопорушників(необачлива злочинність, дезертирство, аварії на виробництві)). Найбільш поширеною за статистикою є загальнокримінальна корислива злочинність, особливо крадіжки, які складають майже половину зареєстрованих злочинів. При розгляді поняття географії злочинності йдеться про поширення злочинів по регіонах України. Воно неоднорідне – від найвищого рівня в південно-східних областях та в Криму, до найнижчого – в західних регіонах. Алкоголізм – важка хронічна важковиліковна хвороба, яка розвивається в наслідок регулярного і тривалого вживання алкоголю і характеризується специфічним патологічним станом організму: Вивчати різні аспекти споживання алкоголю і його наслід­ки надзвичайно складно. У процесі аналізу алкогольної ситу­ації та її динаміки, як правило, використовують три групи со­ціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і мас­штабів поширення пияцтва у країні: а) рівень споживання ал­коголю на душу населення і структура споживання; б) харак­теристики масової поведінки, яка є наслідком споживання спиртного; в) шкода, яку спричинило пияцтво економіці, су­спільству. Наркоманія. Наркоманія - це стан систематичної або хронічної інтоксикації, яке викликана вживанням наркотичних речовин. Це важко виліковна хвороба, що розвивається при вживанні наркотичних препаратів. Головною її ознакою є залежність від будь-якої хімічної речовини, що викликає приємний психічний стан -ейфорію або змінене сприйняття реальності. Це захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності від наркотичних засобів, що по­ступово призводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму. Всього у світі налічується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічно­го походження.Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризу­ється ступенем поширення споживання наркотиків або речо­вин, які до них прирівнюються, і включає зловживання нар­котиками і хворобливе (звичне) споживання їх. Суїцид — намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма девіантної поведінки па­сивного типу є способом відійти від невирішених життєвих проблем, від самого життя.У різні епохи й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з точки зору християнської моралі самогубство вважається тяжким грі­хом), іноді ж припускали і визнавали у певних ситуаціях (наприклад, самоспалення в Індії (звичай саті) або харакірі са­мураїв в Японії).При оцінці конкретних суїцидальних актів багато зале­жить від мотивів та обставин, особливостей особистості. Дос­лідження свідчать, що суїцидальну поведінку провокує специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і сімейний стан. Суїцидна активність має певні часові цикли: весняно-літній пік та осіннє-зимовий спад (ви­значені ще Е. Дюркгеймом); зростання кількості самогубств у вівторок і зниження у середу—четвер; кінець тижня — най­більш небезпечний для чоловіків. Проституція. Сам термін „ проституція" походить від латинського слова „виставляти привселюдно". Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні полові відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Проституція не тотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні позашлюбним сексуальним зв'язкам якщо вони засновані на особистих симпатіях. Суспільство завжди шукало шляхи і засоби боротьби з проституцією. В історії існували три основні форми політики стосовно проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне спостереження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально - виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони виявилися неспроможні, репресії в принципі малоефективні в боротьбі з проституцією. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї найдавнішої професії, не дозволяє цілком вирішити проблему. Практика свідчить: соціально-духовні перетворення в суспільстві радикально змінюють ситуацію.

ВІЛ-інфекція – це захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), остання стадія цього захворювання називається синдромом набутого імунодефіциту (СНІД). Уперше ВІЛ-інфекція у своїй фінальній стадії була описана в 1981 році.

Дата добавления: 2015-05-26