Ескіз проекту дослідження. Цей документ містить перелік пунктів (запитань), які слід уточнити до початку роботи

Цей документ містить перелік пунктів (запитань), які слід уточнити до початку роботи. Саме на підставі роботи над ескізом готується проект і приймається рішення про те, чи доцільно проводити емпіричне дослідження. Складання ескізу дає змогу: 1) уточнити предмет дослідження; 2) визначити реальну вартість витрат і ресурсів; 3) узгодити питання, що нерідко стають предметом суперечки чи конфлікту після закінчення дослідження. Робота над ескізом дає змогу зменшити ймовірність "ефекту відсутності результату".

Ескіз проекту дослідження містить такі основні пункти: інформаційні потреби; програма дослідження; генеральна сукупність та вибірка; інструментарій; збирання інформації; обробка та аналіз даних; звіт; потреби та ресурси; графік і кошторис; загальна вартість дослідження.

Робота над ескізом дає змогу, по-перше, сформувати досить конкретне уявлення про те, яку інформацію можна одержати в результаті дослідження; по-друге, зіставити свої професійні, організаційні та фінансові можливості з інформаційним запитом і досить ґрунтовно підготуватися до якісного виконання роботи.

У процесі роботи над ескізом не всі пункти опрацьовуються з однаковою мірою конкретності. На перший план висуваються такі елементи проекту, уточнення яких дає можливість визначити трудомісткість та вартість емпіричного дослідження. Змістовні ж елементи, спрямовані на уточнення сутності соціальних фактів, які підлягають аналізу, опрацьовуються на наступних етапах роботи, після остаточного рішення про необхідність проведення емпіричного дослідження. В ескізі витрати визначаються лише приблизно.

Нижче наведено в загальних рисах основний зміст роботи над кожним з пунктів ескізу проекту.

1. Уточнення інформаційних потреб — ключовий етап проектування дослідження. Ця найбільш важка і творча частина дослідження, на жаль, часто недооцінюється на початку роботи і є джерелом багатьох непорозумінь на заключному етапі. Кількість помилок, допущених на цьому етапі, дедалі збільшується на всіх наступних.

2. Програма дослідження. На підставі аналізу інформаційного запиту слід визначити, хто з фахівців залучатиметься до розробки програми, і встановити строк, необхідний для цієї роботи.

3. Визначення генеральної сукупності та вибірки. Для визначення вартості та організаційних витрат дослідження слід окреслити приблизний обсяг генеральної сукупності. Уточнення того, чиї саме думки, настрої, ставлення, установки чи соціальні орієнтації вивчатимуть, рекомендується здійснювати за такою схемою: регіон — соціально-демографічна характеристика — галузева специфіка.

4. Інструментарій. Під час роботи над ескізом на підставі уточнених інформаційних потреб визначають приблизний обсяг анкети, виконавців та термін виконання, уточнюють технічні можливості та базу тиражування, а також матеріальні витрати на розробку, підготовку і тиражування інструментарію й методичних документів до нього.

5. Збирання інформації. На підставі визначення вибіркової сукупності намічають "точки опитування", склад групи, що збиратиме інформацію, терміни виконання роботи.

6. Обробка та аналіз даних. Визначають технічні і програмні засоби, орієнтуючись на які встановлюють час та вартість цього етапу роботи.

7. Оформлення одержаних результатів (звіт). Слід наперед продумати та обговорити з потенційними співвиконавцями (або замовником), форму подання результатів роботи (наукові статті, монографія, аналітичний звіт, аналітичні таблиці, графіки тощо). Якщо дослідження виконується на замовлення, бажано домовитися про обсяг звіту, кількість таблиць та обсяг тексту коментарів до них.

8. Ресурси та потреби. Оцінка ресурсів та можливостей проведення дослідження включає: визначення загального кількісного та якісного складу групи, що виконуватиме дослідження; матеріально-технічні потреби та можливості; організаційні особливості виконання кожного з етапів роботи (необхідність та шляхи доступу до відомчої документації, установи, які бажано залучити до організації збирання інформації, надання техніки тощо).

9. Графік, кошторис та загальна вартість дослідження. Загальна вартість дослідження — першочергова проблема при визначенні можливості проведення емпіричного дослідження. Складність розв'язання її полягає в тому, що без уточнення інформаційних потреб і відповідно до обсягу роботи важко визначити реальну вартість дослідження Загальна ж сума визначається в результаті роботи над ескізом дослідження. Нерідко обмеженість коштів призводить не до відмови від дослідження в цілому, а до коригування програми (вилучення окремих інформаційних запитів) або до обмеження вибірки і звуження генеральної сукупності.

Після прийняття рішення про проведення емпіричного дослідження починається робота безпосередньо над проектом дослідження — розробка програми, інструментарію, підготовка вибірки.

Документ, який полегшує визначення потреби в емпіричному дослідженні, можливостей одержання інформації про ті чи інші соціальні факти, а також обсягів витрат професійних, фінансових, матеріально-технічних та організаційних ресурсів, називають проектом дослідження.

Проект соціологічного дослідження містить перелік основних елементів та етапів роботи, що визначають стратегію і тактику емпіричного дослідження.

Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) плану дослідження, який відображає основні стратегічні процедурні заходи, що їх необхідно вжити. У свою чергу, принциповий (стратегічний) план соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти:- розвідувальний, коли про об'єкт мало що відомо і відсутні умови для гіпотез;- описувальний, коли дані про об'єкт достатні для описувальних гіпотез;- аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знання про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу;- повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Розвідувальний тип - найбільш простий тип конкретно-соціологічного аналізу, базується на спрощеній програмі. Розвідувальне дослідження застосовують в якості попереднього етапу глибоких та масштабних досліджень. Потреба в ньому виникає особливо в тих випадках, коли предмет дослідження відносять до числа мало або взагалі не вивчених проблем. Мета такого типу дослідження - отримання додаткової інформації, виявлення проблем, висунення гіпотез з подальшим уточненням, коректування завдань, інструментарію, та ін.

Описовий тип дослідження - більш складний тип конкретно-соціологічного аналізу. За своїми метою та завданнями він обумовлює отримання емпіричних даних, котрі дають відносно цілісне уявлення про дане явище та його структурні компоненти і застосовують тоді, коли знання об'єкта достатні для висунення "гуртових" гіпотез. Мета такого типу дослідження – суворий опис якісно-кількісних особливостей, процесу, явища.

Аналітико-експериментальний - найбільш значний і поглиблений варіант соціологічного аналізу, який застосовують за умови досить високих знань, що дозволяє висувати пояснювальні припущення. Його мета - не тільки опис структурних елементів досліджуваного явища, а й з'ясування причин, котрі лежать в його основі, та дослідження функціональних взаємозв'язків.

Повторно-порівняльний тип дослідження впроваджується для виявлення тенденцій, закономірностей досліджуваного явища і застосовується для зіставлення даних у певному часовому інтервалі. Одним із найпоширеніших різновидів даного типу досліджень є панельні дослідження.

2.Дослідницькі можливості методу фокус-груп та методологія підготовки, проведення.

Фокус-група є груповим інтерв'ю, що проводиться модератором у формі групової дискусії за заздалегідь розробленим сценарієм з невеликою групою "типових" представників частини населення, що вивчається, схожих за основними соціальними характеристиками.

Метод фокус - груп (метод групового фокусування інтерв'ю, або метод фокусування в групі) полягає в опитуванні 8 - 12 респондентів в певному тимчасовому інтервалі (від 1 до 2,5 годин) під управлінням модератора.

Характерними рисами фокус-груп є: Сфокусований характер дискусії.2. Орієнтація на з'ясування всієї різноманітності існуючих поглядів.3. Внутрішньогрупова інтеракція.4. Широке використання уявних експериментів та проективних технік.5. Фокус-групове моделювання.6. Використання елементів гри при проведенні дискусії.

Перевагами методу фокус-груп є: можливість отримання інформації про причини поведінки, формування певних установок респондентів; можливість побудови різного роду моделей об'єкта дослідження; широкі можливості використання методу спостереження; можливість отримання вірогідних даних щодо щирості респондентів; досить велика оперативність методу.

Недоліком фокус-груп є те, що їх ефективність значною мірою залежить від кваліфікації модератора.

Фокусовані групові інтерв'ю - якісний метод збирання інформації, що базується на дискусії між респондентами з приводу проблеми, яка вивчається. У таких дискусіях беруть участь 6-12 респондентів, не знайомих один з одним. Фокус-групи спрямовані на отримання якісної інформації щодо думок, очікувань людей крізь призму їх індивідуального досвіду.

На першому етапі треба визначити, чи є передумови для використання методу фокус-груп, співвіднести обсяг дослідницької задачі з бюджетними та методичними можливостями. Далі складається план дослідження, в якому зазначаються цілі дослідження; опис соціальної групи, що досліджується; масштаби дослідження (число груп та географічних місць проведення). Також до програми повинні входити наступні документи:

1. Опис груп з зазначенням їх складу.

2. Фільтруюча анкета.

3. Тематичний план (опитувальник) групового інтерв'ю.

4. Календарний план дослідження (з розбивкою по етапам).

5. Бюджет та опис витрат.

Проведення фокус-групи складається з наступних етапів: Відбір учасників, Перевірка готовності, Зустріч учасників, Початковий етап - вступне слово, "розбивання льоду", Основна частина дискусії, Завершення фокус-групового інтерв'ю.

Состав участников групп устанавливается с учетом следующих характеристик:

♦ социальная принадлежность (статус): обычно в одну груп­пу включают респондентов, близких друг другу по социальному статусу;

♦ жизненный опыт участников: в одной фокус-группе собираются, как правило, близкие по жизненному опыту люди;

♦ степень компетентности: респонденты с существенно раз-| ной степенью компетентности не должны присутствовать в одной группе;

♦ потребительские возможности: в одной группе должны быть люди примерно одного уровня финансово-экономических воз-можностей;

♦ возраст и семейный статус: в одну группу не следует вклю-чать людей разных возрастов (при этом группы должны предос-тавлять все возрастные категории);

♦ культурные различия: желательно не включать в одну груп-пу представителей разных культур;

♦ пол: большинство исследователей выступает за смешанные по половому признаку фокус-группы;

♦ точка зрения на обсуждаемую проблему: в одну группу обя-зательно следует приглашать людей с различными мнениями по вопросам, выносимым на дискуссию.

Веде фокус-групу модератор - спеціально підготовлена людина. Процес записується на відео- (аудіо-), також можуть бути присутніми проінструктовані спостерігачі.

В аналізі даних можна виділити два головних методи: пошук кодувальних категорій та групування даних.

3.Кластерний аналіз як метод емпіричної типологізаціїї.

Кластеризація - процес розбиття даних на групи, але відсутня попередня інформація про властивість досліджування даних.

Кластерний аналіз - це багатовимірна статистична процедура, що виконує збір даних, що містять інформацію про вибірку об'єктів, сортування об'єктів в порівняно однорідні групи.

Кластер - група елементів, якi характеризуються загальною властивістю, головна мета кластерного аналізу - знаходження груп схожих об'єктів у вибірці.

Кластерний аналіз потребує здійснення таких послідовних кроків:

1) проведення вибірки об'єктів для кластеризації;

2) визначення множини ознак, за якими будуть оцінюватися відібрані об'єкти;

3) оцінка міри подібності об'єктів;

4) застосування кластерного аналізу для створення груп подібних об'єктів;

5) перевірка достовірності результатів кластерного рішення.

Кластеризація може здійснюватися двома основними способами, зокрема за допомогою ієрархічних чи ітераційних процедур.

Ієрархічні процедури – послідовні дії щодо формування кластерів різного рангу, підпорядкованих між собою за чітко встановленою ієрархією. Найчастіше ієрархічні процедури здійснюються шляхом агломеративних (об'єднувальних) дій. Вони передбачають такі операції:

– послідовне об'єднання подібних об'єктів з утворенням матриці подібності об'єктів;

– побудова дендрограми (деревоподібної діаграми), яка відображає послідовне об'єднання об'єктів у кластери;

– формування із досліджуваної сукупності окремих кластерів на першому початковому етапі аналізу та об'єднання всіх об'єктів в одну велику групу на завершальному етапі аналізу.

Ітераційні процедури полягають в утворенні з первинних даних однорівневих (одного рангу) ієрархічно не підпорядкованих між собою кластерів.

Одним із найбільш поширених способів проведення ітераційних процедур ось уже понад сорок років виступає метод k-середніх (розроблений у 1967 р. Дж. МакКуіном). Застосування його потребує здійснення таких кроків:

– розділення вихідних даних досліджуваної сукупності на задану кількість кластерів;

– обчислення багатовимірних середніх (центрів тяжіння) виділених кластерів;

– розрахунку Евклідової відстані кожної одиниці сукупності до визначених центрів тяжіння кластерів та побудова матриці відстаней, яка ґрунтується на метриці відстаней. Використовують різні метрики відстаней, наприклад: Евклідова відстань (проста і зважена), Манхеттенська, Чебишева, Мінковського, Махалонобіса тощо;

– визначення нових центів тяжіння та нових кластерів.

Білет 24

1.Поняття методу, техніки, методики та процедури соціологічного дослідження.

Специфіка соціологічних досліджень відображає також особливості тих категорій, що визначають сутність і зміст їх організації та проведення, а саме таких як "методологія", "методика", "техніка", "технологія" і "процедура" соціологічного дослідження.

У загальному вигляді під методологією розуміють систему принципів наукового пізнання. У більш вузькому сенсі методологія визначається як вчення, по-перше, про структуру, логічну організацію, методи і засоби наукової діяльності; а по-друге — про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання. Саме методологія соціологічного дослідження визначає, якою мірою зібрані соціальні факти можуть бути реальною і надійною основою об´єктивного знання. Вона не пов´язана безпосередньо із сутністю знання про реальний світ, а скоріше має справу з операціями, за допомогою яких конструюється знання. Тому терміном "методологія " часто прийнято визначати сукупність дослідницьких процедур, техніки і методів, включаючи прийоми збирання та опрацювання соціологічних даних.

На відміну від методології, методи і процедури соціологічного дослідження становлять систему формалізованих правил збирання, опрацювання та аналізу соціологічної інформації.

Метод являє собою головний спосіб збирання, опрацювання або аналізу даних. Іншими словами, метод — це певна сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки соціальної дійсності. У цьому випадку методи виступають складовою частиною методології тієї або іншої науки, соціології зокрема.

Техніка, у свою чергу, є сукупністю спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу.

Методика — це поняття, яким визначають сукупність технічних прийомів, пов´язаних з певним методом, включаючи конкретні операції, їх послідовність та взаємозв´язок.

Сюди належать:

· способи збору первинної інформації;

· правила здійснення вибіркових досліджень;

· способи побудови соціологічних показників, а також методи, що розробляються іншими науками і використовуються в соціології.

Що стосується процедури соціологічного дослідження, то під нею розуміють певний алгоритм, тобто послідовність усіх операцій, загальну систему дій і способів організації та здійснення соціологічного дослідження. Це найбільш загальне поняття, яке належить до системи прийомів збирання та опрацювання соціологічної інформації.

2.Біографічний метод, метод усної історії та метод історії сім’ї в якісному соціологічному дослідженні.

Биографический метод, является изучением индивидуального пути и жизненного опыта на разных стадиях (от детства к взрослению и старению). Это, пожалуй, одна из самых распространенных тактик качественного исследования.

Классические примеры использования этой тактики описывают жизненные практики людей, оказавшихся в нетипичной или уникальной социальной ситуации. Но это может быть и типичная, среднестатистическая история жизни человека. По объекту интереса это может быть история жизни великого или выдающегося человека; индивида, достигшего большого жизненного успеха, или история жизни обычного среднего человека. Исключительно редки автобиографические исследования.

Основной метод получения информации — биографическое интервью или длительные диалоговые беседы с человеком. Используются также разнообразные документальные источники: от школьного сочинения, написанного на конкурс, до мемуаров — весь набор документальных источников.

Итак,история жизни есть способ анализа, который концентрируется на индивиде или индивидах, их опыте проживания жизни и отражении в нем социально-культурных процессов. Эта тактика предусматривает досконально полную информацию о всей протяженности жизненного пути и субъективных переживаниях человека.

Два дослідницьких підходів до вивчення історій життя — класичний та інтерпретативний.

Н. Денцин выделяет два подхода к истории жизни: первый, так называемый классический, где исследователь использует биографический материал как иллюстративную основу для собственных теорий и концепций. Материал представлен в видении и под углом зрения самого исследователя. Именно он создает историю жизни, анализируя ее с точки зрения культурных представлений общества, жизнедеятельности отдельных социальных институтов или социальной истории в целом.

Второй подход, интерпретативный, предполагает, что рассказанная биография собственно биографией является только частично: она содержит не просто факты и вымыслы о своей жизни, но призвана создать некий «образ себя». В таком подходе биографическое повествование как своего рода «сценическое представление», рассматривается как некая демонстрация себя. В этом случае интерес исследователя направлен скорее на сам способ «конструирования» биографии для выявления социальной идентичности рассказчика.

Историческое исследование, или устная история (oral history), обычно описывает субъективный опыт переживания исторических событий. Интерес может быть направлен на изучение истории становления локальных сообществ (движений, организаций; населенного пункта) или описание опыта переживания крупного исторического процесса или события (войны, революции, репрессий, Катастрофы).

Аспектом анализа являются прежде всего проблемы, связанные с социальной историей или психоисторией. Историческое исследование может быть предпринято и в случаях, если отсутствует достаточная документальная информация об историческом событии общенационального масштаба. Например, сведения о сталинских репрессиях, эпизодах Великой Отечественной войны.

Особенность данного направления — отношение к информанту как очевидцу исторических событий. Поэтому с точки зрения тактики важно, что исследователь изучает прежде всего воспоминания индивида о событиях прошлого, рассматривая их как субъективное свидетельство о прошлом. Исходя из этого центральными задачами являются проблемы искренности информанта, адекватности его воспоминаний, возможности его памяти.

Необходимым дополнением является тщательный анализ социально-исторического контекста [6] события по различным официальным документальным источникам.

Источниками информации в исторических исследованиях обычно служат как письменные источники: мемуары, дневники, письма, так и устные — интервью. Для фонового анализа общего социального контекста необходим всесторонний анализ имеющихся официальных исторических свидетельств.

История семьи. Эта тактика фокусируется на истории семьи как локального сообщества на протяжении поколений. Семья рассматривается как относительно устойчивая малая группа, взятая в исторической перспективе, которая в каждом поколении членится и перестраивается, что не исключает ее «непрерывности» как социального феномена. Анализируются процессы социальной и территориальной мобильности членов семьи в длительной динамике нескольких поколений, преемственность или изменение ее социального статуса, передача «культурного капитала» семьи и трансформации ценностей. Источниками информации здесь служат семейные архивы, глубинные интервью с представителями разных поколений, генеалогические графы.

3.Міри центральної тенденції та варіації.

Інформація про розміри, пропорції, зміни в часі, інші закономірності соціально-економічних явищ створюється, передається і зберігається у вигляді статистичних показників.

Середня величина є узагальнюючою мірою ознаки, що варіює, у статистичній сукупності. Показник у формі середньої характеризує рівень ознаки у розрахунку на одиницю сукупності. Середня характеризуватиме типовий рівень лише за умови, що сукупність якісно однорідна.

Для первинних, незгрупованих даних обчислюється середня арифметична:

У великих за обсягом сукупностях окремі значення ознаки (варіанти) можуть повторюватись. У такому разі їх можна об’єднати в групи (j = 1, 2,..., m), а обсяг значень ознаки визначити як суму добутків варіант х_j на відповідні їм частоти , отже середнє арифметичне для згрупованих даних визначається як:

.

Такий процес множення у статистиці називають зважуванням, а число елементів сукупності з однаковими варіантами - вагами. Сама назва «ваги» відбиває факт різновагомості окремих варіант. Значення ознаки осереднюються за формулою середньої арифметичної зваженої:

.

Вагами можуть бути частоти або частки (відносні величини структури), іноді інші величини (абсолютні показники).

На основі характеристик варіації оцінюється інтенсивність структурних зрушень, щільність взаємозв’язків соціально-економічних явищ, точність результатів вибіркового обстеження.

Для вимірювання та оцінювання варіації використовуються абсолютні та відносні характеристики. До абсолютних належать: варіаційний розмах, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, дисперсії; відносні характеристики подаються низкою коефіцієнтів варіації, локалізації, концентрації.

Варіаційний розмах R - це різниця між максимальним і мінімальним значеннями ознаки: R = x _max – x _min. Він характеризує діапазон варіації, наприклад родючості ґрунтів у регіоні, продуктив­ності праці в галузях промисловості тощо. Безперечною перевагою варіаційного розмаху як міри варіації є простота його обчислення й тлумачення.

Інші абсолютні характеристики варіації враховують усі відхилення значень ознаки від центра розподілу, поданого середньою величиною.

Індивідуальне лінійне відхилення розраховується за формулою:

.

Середнє лінійне відхилення – узагальнена характеристика ступеня коливань ознаки у сукупності відносно середнього рівня ознаки:

,

чим меншим є значення середнього лінійного відхилення, тим одноріднішою є сукупність.

Дисперсія визначається за формулою:

Дисперсія ознаки визначає внесок, що припадає на частку одного спостереження. Ця величина є мірою варіації змінної, чим більшою є дисперсія, тим більше розкидані значення змінною у порівнянні з середнім.

Окрім типового рівня важливе значення має домінанта, тобто найбільш поширене значення ознаки. Таке значення називають модою (М_о). У дискретному ряду моду визначають безпосередньо за найбільшою частотою (часткою).

В інтервальному ряду за тим самим принципом визначається модальний інтервал, а в разі потреби конкретне модальне значення в середині інтервалу обчислюється за інтерполяційною формулою

,

де та i — відповідно нижня межа та ширина модального інтервалу, , , — частоти (частки) відповідно модального, передмодального та післямодального інтервалів.

Оскільки мода не залежить від крайніх значень ознаки, то її доцільно використовувати тоді, коли ряд розподілу має невизначені межі.

Деякі розподіли мають два максимуми, саме тому їх називають бімодальними. Бімодальність даного розподілу є результатом накладання двох і більше популяцій з різними частотними максимумами. Спостерігаючи таку особливість варіаційного ряду дослідник повинен або розділити розподіл на два частини, які її утворюють, або прийняти бімодальність як характеристику розподілу, який вивчається.

Характеристикою центра розподілу вважається також медіана (М_е) - значення ознаки, яке припадає на середину впорядкованого ряду, поділяє його навпіл - на дві рівні за обсягом частини.

В інтервальному ряду за цим принципом визначають медіанний інтервал, а значення медіани в середині інтервалу, як і значення моди, обчислюють за інтерполяційною формулою:

,

де x ₀ та i - відповідно нижня межа та ширина медіанного інтервалу; f _me - частота медіанного інтервалу; - кумулятивна частота передмедіанного інтервалу.

Медіана розбиває вибірку на дві рівні частини, половина значень лежить нижче медіани, половина вище. Медіана зручніше, ніж середнє арифметичне,оскільки вона вказує фактичну величину варіаційного ряду.

У симетричному розподілі всі три зазначені характеристики центра розподілу однакові: , у помірно асиметричному відстань медіани до середньої втричі менша за відстань середньої до моди, тобто .

Медіана, як і мода, не залежить від крайніх значень ознаки; сума модулів відхилень варіант від медіани мінімальна, тобто вона має властивість лінійного мінімуму:

.

Цю властивість медіани можна використати при проектуванні розміщення зупинок міського транспорту, заготівельних пунктів тощо.

Головною вадою показників середнього є те, що вони не відображають варіації значень ознак, а вказують лише на деяке середнє, навколо якого групуються інші значення ознаки.

Окрім моди і медіани, в аналізі закономірностей розподілу використовуються також квартилі та децилі. Квартилі - це варіанти, які поділяють обсяги сукупності на чотири рівні частини, децилі - на десять рівних частин. Ці характеристики визначаються на основі кумулятивних частот (часток) за аналогією з медіаною, яка є другим квартилем або п’ятим децилем.

При порівнянні варіації різних ознак або однієї ознаки в різних сукупностях використовуються коефіцієнти варіації V. Вони визначаються відношенням абсолютних іменованих характеристик варіації (, , R) до центра розподілу, найчастіше виражаються у процентах. Значення цих коефіцієнтів залежить від того, яка саме абсолютна характеристика варіації використовується. Отже, маємо коефіцієнти варіації:

лінійний ;

квадратичний ;

осциляції .

У симетричному розподілі характеристики центра - середня, мода, медіана - мають однакові значення, в асиметричному між ними існують певні розбіжності. У разі правосторонньої асиметрії , а в разі лівосторонньої, навпаки, . Чим більша асиметрія, тим більше відхилення (). Очевидно, найпростішою мірою асиметрії є відносне відхилення , яке характеризує напрям і міру скошеності в середині розподілу; при правосторонній асиметрії , при лівосторонній - .

Білет 25

1.Програма конкретного соціологічного дослідження. Структура і функції програми.

Програма соціологічного дослідження є науковим документом методологічних та процедурних основ дослідження соціального об’єкта[7]. По суті, програма соціологічного дослід­ження — це і теорія, і методологія, і організація конкретного вивчення, аналізу та висвітлення окремого соціального процесу або явища.

Програма дослідження має виконувати такі функції:

• методологічну - передбачає чітке окреслення наукової проблеми, визначення мети та завдань дослідження;

• методичну — розробка процедури дослідження, ви­значення методів збору й аналізу інформації;

• організаційну - організація роботи колективу соціологів, визначення та розподіл функцій, форм контролю за ходом дослідження.

Основні вимоги до ідеальної програми:

5. Необхідність науково обґрунтованих, конкретних, чітко сфор­мульовних визначень кожного елементу й програми дослідження в цілому.

6. Ясність і точність, деталізація програми; всі її елементи мають бути продуманими та сформульованими відповідно до логіки дослідження.

7. Логічна послідовність усіх елементів програми, тобто в ній повинні бути визначені в логічній послідовності та взаємозв’язку об’єкт дослідження, його мета, завдання, предмет, способи та методи дослідження тощо.

8. Гнучкість програми соціологічного дослідження, тобто систематичний аналіз процесу дослідження, всіх його елементів, виявлення та негайне усунення виявлених недоліків і помилок, внесення необхідних доповнень та уточнень для їх удосконалення та ефективної реалізації.

Структура програми соціологічного дослідження
Методологічний розділ (Що?, Для чого робити?)	Процедурний (методичний) розділ (Як?)
— формулювання та обґрунтування проблеми; — розробку мети і завдань дослідження; — визначення об'єкта і предмета дослідження; — системний аналіз об'єкта дослідження; — формулювання робочих гіпотез дослідження; — інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження.	— розробку стратегічного плану дослідження; — визначення досліджуваної сукупності, розробку вибірки дослідження; — вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент); — обґрунтування логіки аналізу та інтерпретацію зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм; — опис схеми аналізу отриманих даних.

Створення програми починається з визначення проблеми дослідження, визначення предмета і мети дослідження.

Соціальна проблема - суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп.

Мета соціологічного дослідження містить відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на підсумок, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури.

Завдання соціологічного дослідження - логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Проблема дослідження завжди передбачає свого носія - певну спільноту чи групу, їхню діяльність.

Об єкт соціологічного дослідження – певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення(соц.. спільнота, процеси).

Системний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв'язків.

Гіпотеза - це наукове припущення, що дає пояснення будь-яких фактів, явищ і процесів, яке треба підтвердити або спростувати. Гіпотези сприяють збільшенню значимості дослідження, підказують правильний вибір об`єкта дослідження і методів збору соціологічної інформації.

Теоретична інтерпретація - полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження.

Емпірична інтерпретація - пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження.

Операційне визначення (операціоналізація) - визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак. Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до простих емпіричних характеристик, які відображають сутність понять і можуть бути використані для збирання первинної соціологічної інформації.

Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного дослідження складається з таких компонентів або підрозділів:

1. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обґрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територією, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об´єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

2. Характеристика методів, що використовуються для збирання первинної соціологічної інформації.

3. Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження.

4. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації ´передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.

5. Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, які відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, яких необхідно вжити. У свою чергу, принциповий (стратегічний) план соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти:

1) розвідувальний, коли про об´єкт мало що відомо і відсутні умови для формулювання гіпотез;

2) описувальний, коли даних про об´єкт вистачає для описувальних гіпотез;

3) аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знання про об´єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу;

4) повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, а також зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Після вибору стратегії наукового пошуку складається чіткий робочий план дослідження.

2. Метод спостереження у конкретних соціологічних дослідженнях.

Дата добавления: 2015-05-26