А. Порядок роботи до отримання вогневого завдання. 4 страница

Під час стрільби на одній установці прицілу по цілі глибиною 100 метрів і більше поразка цілі по глибині буде нерівномірною: частина цілі, яка накривається краями еліпсу розсіювання розривів буде уражатися менше, ніж та частина цілі, яка накривається центральною частиною еліпсу розсіювання розривів, або зовсім не буде уражатися, або буде уражатися випадковими осколками. Для накриття цілі областю розривів і рівномірної поразки всієї цілі по глибині необхідно ввести спеціальне розсіювання, тобто вести стрільбу на декількох установках прицілу. Розрахунки та досліди проведення бойових стрільб показують, що в цьому випадку, як і при веденні вогню по неспостереженій цілі, стрільбу необхідно вести на трьох установках прицілу зі стрибком, рівним 1/3 глибині цілі, що і записано в Правилах стрільби і управління вогнем артилерії.

Стрільбу на Ураження спостережених групових цілей вигідніше вести при віялі, побудованому за шириною цілі. В цьому випадку одночасно буде уражатися вся ціль. Але при малих розмірах цілі не завжди можливо побудувати віяло по ширині цілі; наприклад, при стрільбі шести гарматною батареєю на дальність 8 км по цілі з розмірами по фронту 25 метрів інтервал віяла буде менше 1-ї поділки кутоміра. Тому стрільбу в цих умовах необхідно вести при скупченому віялі. Крім того необхідно мати на увазі, що при скупченому віялі розриви снарядів відбудуться не в одній точці, так як присутнє розсіювання снарядів та помилки побудови віяла батареї. Тому снаряди будуть розподілятися на деякому фронті.

Розрахунки показують, що при стрільбі взводом (батареєю)нарізних гармат при скупченому віялі фронт поразки дорівнюватиме в середньому приблизно 50 метрів. Тому при стрільбі по цілям розмірами по фронту до 50 метрів можна призначати скупчене віяло, а інших випадках – віяло по ширині цілі.

В подальшому пояснити особовому складу порядок поразки групових цілей, розташованих у взводних опорних пунктах. Випадок, коли під час пристрілювання окрема або групова ціль стає не спостереженою пояснити і практично відпрацювати на практичних заняттях.

3 Встановити підривник РГМ-2 на миттєву дію

а) б)

Рисунок 1 - Механічний підривник РГМ-2:

1 – ковпачок; 2 – мембрана; 3 – обмежуюче кільце; 4 – осідаюча гільза; 5 – запобіжна пружина; 6 – кулька-запобіжник; 7 – кулька-стопор; 8 – втулочка; 9 – кран;10 – кільце- обтюратор; 11– корпус; 12 – осідаюча втулка; 13– пружина стопора; 14 – запобіжна пружина; 15 – стопор; 16 – донна втулка; 17 – детонатор; 18 – ковпачок; 19 – кришка; 20 – шпилька; 21 – контрзапобіжна пружина; 22 – грибок; 23 – ударний стрижень; 24 – запобіжна пружина; 25 – жало; 26 – ударник; 27 – втулка з капсуль-підпалювачем; 28 – сповільнююча втулка; 29 – корпус; 30 – запобіжна пружина; 31 – вісь; 32 – рубашка; 33 – передаточний заряд; 34 – донна втулка; 35 – детонуюча втулка; 36 – поворотна втулка; 37 – капсуль-детонатор; 38 – нирець; 39 – чека; 40 – контрзапобіжник; 41 – запо-біжне кільце; 42 – головка.

За допомогою жимків (спеціального ключа) зґвинтити ковпачок 1 (див. рис.1), положення крана на «О»

Білет № 40

1 Бойовий порядок батареї в обороні та наступі. Бойові можливості батареї.

Для виконання завдань з вогневого ураження противника батарея розгорається в бойовий порядок.

Бойовий порядок батареї складається з:

- бойових порядків вогневих взводів;

- командно - спостережного пункту батареї, а за необхідності і спостережних пунктів (передового або бокового);

- пункту управління вогнем батареї(машини СОБ).

Основний район ВП призначають для виконання найбільш важливих завдань

(на відстані 2 - 6 км від переднього краю оборони).

Запасний район ВП призначають для виконання вогневих завдань на випадок вимушеного залишення основного району ВП.

Тимчасовий район ВП вибирається ближче до переднього краю для

виконання окремих вогневих завдань з ураження противника на дальніх підступах до оборони;

Командно - спостережний пункт командира батареї, як правило, вибирається в безпосередній близькості від КСП командира загальновійськового підрозділу, якому батарея додана або дії якого підтримує. Для спостереження найближчих підступів до переднього краю оборони на найбільш важливому напрямку від батареї може pозгоpтатись передовий спостережний пункт, на якому може знаходитися командир взводу управління або командир відділення управління. У деяких випадках для ведення розвідки на флангах, в місцях, які не спостерігаються з КСП, може розгортатись боковий спостережнийпункт.

Бойовий порядок повинен забезпечувати:

- найбільш швидке і надійне виконання поставлених завдань;

- повне використання бойових можливостей підрозділів;

- підтримку безпеpеpвної взаємодії з загальновійськовими підрозділами;

- найкраще використання захисних та маскуючи властивостей місцевості;

- швидкий маневр в ході бою.

Бойові можливості - це кількісні та якісні показники, які характеризують здатність артилерійської батареї уражати цілі і здійснювати маневр в ході бою.

Вогневі можливості батареї визначаються кількістю типових цілей

(піхота, піхота укрита, артилерійська (мінометна) батарея, ПТКР, РПГ і інші), які може уразити батарея виділеною кількістю боєприпасів з заданою щільністю у встановлений час.

Маневр вогнем полягає в його зосередженні по одній цілі або pозосеpедженні вогню, для одночасного ураження декількох важливих цілей Маневр підрозділами визначається їх здатністю в переміщенні по фронту і глибині з метою створення необхідного угруповання аpтилеpії для виконання поставлених завдань.

2 Коректування вогню під час стрільби на ураження.

Під час ураження спостережених цілей визначають і вводять коректури дальності, напрямку, віяла, висоти розривів та стрибка прицілу (величини шкали).

Коректування вогню під час стрільби на ураження проводять за результатами окомірної оцінки відхилення центру групи розривів від цілі (центру групової цілі), із спостереженням за знаками розривів, а за сприятливих умов – за допомогою далекоміра.

Під час самостійної стрільби батареєю та під час ведення зосередженого вогню дивізіоном з розподілом ділянок цілі (груп цілей) між батареями коректування вогню проводять командири батарей за залпом батареї.

При веденні зосередженого вогню дивізіоном батареями внакладку або шкалою вогонь коректує командир дивізіону по першому залпу дивізіону (підручної батареї).

Коректури дальності і напрямку визначають за допомогою ЕОМ (МК), ПРК, ПУВ, а при поправці на зміщення менше 5-00 і розрахунком з використанням Кв і Кк. Під час стрільби дивізіоном Кв і Кк визначають для батареї розташованої в центрі району вогневих позицій дивізіону.

Для коректування вогню за результатами окомірної оцінки відхилення центру групи розривів від цілі (центру групової цілі) коректури дальності та напрямку визначають так само, як при пристрілюванні за допомогою далекоміра.

Якщо оцінити відхилення центру групи розривів від цілі (центру групової цілі) неможливо або важко, то коректування вогню проводять із спостереженням за знаками розривів.

Для коректування вогню із спостереженням за знаками розривів відхилення центру групи розривів за дальністю від цілі (центру групової цілі) по лінії спостереження приймають рівними: при глибині цілі менше 100 м – 50 м після пристрілювання (100 м, коли установки для стрільби на ураження визначені іншими способами), якщо отримані всі перельоти або недольоти, і 25 м, коли отримана накриваюча група з перевагою перельотів або недольотів;

якщо глибина цілі 100 м і більше – глибині цілі після пристрілювання (1,5 глибини цілі, коли установки глибини на ураження визначені іншими способами), якщо отримані всі перельоти (недольоти), та 2/3 глибини цілі, якщо отримана перевага перельотів (недольотів) відносно дальньої (ближньої) межі цілі;

1/2 глибини цілі, якщо отримано приблизно однакову кількість перельотів і недольотів відносно дальньої (ближньої) межі цілі.

Для коректування вогню за допомогою далекоміра коректури визначають так само, як і при пристрілюванні цілі. Коректування вогню за допомогою далекоміра проводять, якщо є можливість надійного визначення центру групи розривів (залпу).

Віяло розривів коректують шляхом з’єднання або роз’єднання вогню при поправці на зміщення менше 5-00 у тих випадках, коли частина розривів (1/3 і більше) виходять за межі фронту цілі більше, ніж на 25 м при ураженні укритих, і більше, ніж на 50 м – при ураженні відкритих цілей, або коли обстрілюється менше, ніж 2/3 фронту цілі.

Якщо при цьому центр віяла зміщений відносно центру цілі, вводять єдину для дивізіону (батареї) коректуру для сполучення центра віяла з центром цілі.

Стрибок прицілу (величину шкали) виправляють у тих випадках, коли обстрілюється не вся глибина цілі або коли більша частина розривів виходить одночасно за дальню та ближню межу цілі.

3 КВУ виявив ціль «Танк у окопі» від орієнтира 42 вправо 25 вище 5. Поставити задачу далекомірнику на засічку цілі.

Розв’язання: Далекомірнику. Орієнтир 41, вправо 25, вище 5, «Танк у окопі», засікти.

Білет № 41

1 Суть перенесення вогню від репера (умови його застосування).

Суть перенесення вогню від репера на ціль полягає в визначенні стрільбою по реперу поправок в дальності і напрямку на відхилення умов стрільби від табличних, які потім ураховують для визначення вирахуваних установок по цілям, які знаходяться на певних відстанях від репера. Оскільки поправки визначаються стрільбою, то перенесення вогню є найбільш точним спосіб визначення установок без завчасного пристрілювання цілі.

Умови застосування перенесення вогню від репера.

1. Необхідно мати координати репера, цілі і вогневої позиції, точність визначення яких повинна бути не нижче, чим при повній підготовці.

2. Перенесення вогню повинно проводитись після пристрілювання (створення) репера через якомога менший проміжок часу, але не більше чим через 3 години при незмінній погоді.

3. При перенесенні вогню на ціль снаряд, заряд, його партія, тип підривника, вид стрільби призначають такі, як і при пристрілюванні (створенні) репера. Дозволяється використовувати поправки для іншого снаряду, якщо табличні поправки на відхилення умов стрільби для снарядів однакові.

Відстань між ціллю і репером не повинна перевищувати встановлених норм.

2 Робота командира артилерійської батареї з підготовки батареї до бойових дій в обороні.

Підготовка батареї до бойових дій починається з отримання бойового завдання від старшого артилерійського командира на місцевості або по карті.

Підготовка батареї до бойових дій включає: - організацію бойових дій (прийняття рішення, планування бойових дій, постановку завдань підрозділам, організацію взаємодії і всебічного забезпечення бойових дій та організацію управління);

- підготовку підрозділів до виконання поставлених завдань;

- вибір і підготовку районів ВП;

- організацію и проведення виховної роботи;

- практичну роботу командира, заступників та штабу в підлеглих підрозділах.

Порядок роботи командира батареї з підготовки бойових дій залежить від:

- отриманого завдання;

- умов обстановки;

- наявності часу.

Після отримання завдання, командир батареї:

- з’ясовує його;

- визначає заходи, які необхідно провести негайно;

- проводить розрахунок часу;

- оцінює обстановку, та приймає рішення;

- віддає розпорядження на підготовку до бойових дій;

- організує всебічне забезпечення бойових дій і управління;

- організує артилерійську розвідку противника;

- організує розвідку і підготовку вогневих позицій у вказаних районах;

- бере участь у pекогносциpовці і організації взаємодії, які проводяться старшим артилерійським командиром і командиром загальновійськового підрозділу;

- віддає бойовий наказ;

- проводить практичну роботу з підготовки підрозділів до бойових дій;

- у встановлений час доповідає старшому командиру про готовність до виконання завдань.

3 Встановити підривник РГМ-2 на інерційну дію із сповільненням.

Т- подібним ключем установити кран 9 (див. мал. а) в положення «З» (закрито), див. мал. б.

а) б)

Рисунок 1 - Механічний підривник РГМ-2:

1 – ковпачок; 2 – мембрана; 3 – обмежуюче кільце; 4 – осідаюча гільза; 5 – запобіжна пружина; 6 – кулька-запобіжник; 7 – кулька-стопор; 8 – втулочка; 9 – кран;10 – кільце- обтюратор; 11– корпус; 12 – осідаюча втулка; 13– пружина стопора; 14 – запобіжна пружина; 15 – стопор; 16 – донна втулка; 17 – детонатор; 18 – ковпачок; 19 – кришка; 20 – шпилька; 21 – контрзапобіжна пружина; 22 – грибок; 23 – ударний стрижень; 24 – запобіжна пружина; 25 – жало; 26 – ударник; 27 – втулка з капсуль-підпалювачем; 28 – сповільнююча втулка; 29 – корпус; 30 – запобіжна пружина; 31 – вісь; 32 – рубашка; 33 – передаточний заряд; 34 – донна втулка; 35 – детонуюча втулка; 36 – поворотна втулка; 37 – капсуль-детонатор; 38 – нирець; 39 – чека; 40 – контрзапобіжник; 41 – запо-біжне кільце; 42 – головка.

Білет № 42

1 Пристрілювання дійсного репера. Умови закінчення пристрілювання, пристріляні установки реперу.

Пристрілювання дійсного репера за СЗР проводять, якщо поправка на зміщення менше 5-00.

Під час виводу розриву на лінію спостереження і при захваті репера в першу вилку (200м) ведуть поодинокими пострілами.

Після введення стрибка прицілу, що дорівнює 100м призначають два снаряди.

1. Пристрілювання ведуть до отримання забезпеченої накриваючої групи. Накриваюча група вважається забезпеченою, якщо під час стрільби на одному куті підвищення отримано не менше двох перельотів і двох недольотів.

Пристріляні установки по реперу у цьому випадку відповідають прицілу, на якому отримана забезпечена накриваюча група.

2. Пристрілювання ведуть до отримання забезпеченої вилки не більше 100м. Вилка вважається забезпеченою, коли отримано не менше двох недольотів на ближній межі і не менше двох перельотів – на дальній.

Пристріляні установки по реперу у цьому випадку відповідають середині забезпеченої вилки.

3. Якщо під час пристрілювання отримана незабезпечена накриваюча група не менше як із чотирьох знаків, а вилки не має, то відшукують вилку, що дорівнює 100 м. Пристрілювання вважають закінченим, якщо на одній межі вилки отримано одно або декілька спостережень одного знака, а на другій – незабезпечена накриваюча група не менше як із 4-х спостережень з перевагою знаків, протилежних щодо отриманих на першій межі.

Пристріляними по реперу вважають установки, після введення коректури рівній 1 Вд в сторону меншої кількості знаків, при наявності на одній із меж незабезпеченої закриваючої групи.

2 Способи визначення координат по карті за допомогою приладів. Суть визначення координат висячим ходом у 2 – 3 сторони.

Застосовується в умовах закритої і напівзакритої місцевості, коли відсутня взаємна видимість між точкою що прив’язується і контурними точками. Визначення координат може здійснюватися розгорнутим, або зімкненим, або висячим ходом.

Артилерійські підрозділи застосовують, як правило висячий хід. Число сторін такого ходу не повинно перевищувати трьох, для забезпечення необхідної точності визначення координат.

Польові роботи при прокладці хода полягають у вимірюванні кутів між сторонами ходу або у безпосередньому визначенні їх дирекційних кутів і у вимірюванні довжин його сторін; роботу виконують у наступному порядкові (розглянуто бусольний хід у 2 сторони):

– встановити бусоль у проміжній точці А, зорієнтувати її у дирекційних кутах;

– навести монокуляр у контурну точку (КТ) і по бусольному кільцю зняти значення дирекційного кута з точки А на точку КТ, змінити його значення на 30-00 для оримання дирекційного кута a_КТ–А з точки КТ на точку А;

– виміряти дальність Д_КТ–А від точки А до точки КТ (як правило дальність вимірюється за допомогою двометрової далекомірної рейки, що встановлюється на контурній точці КТ);

– навести монокуляр у точку що прив’язується (ВП) і по бусольному кільцю зняти значення дирекційного кута a_А–ВП з точки А на точку ВП;

– виміряти дальність Д_А–ВП від точки А до точки ВП (як правило дальність вимірюється за допомогою двометрової далекомірної рейки, що встановлюється на ВП).

за допомогою НИХ-1 (АЛЛ, СТМ, МК) рішенням ПГЗ визначити прямокутні координати проміжної точки А, а потім за координатами проміжної точки А визначити координати точки що прив’язується.

3 Із представлених зразків вибрати лакофарбовий матеріал, що застосовується для ґрунтування металевих поверхонь.

Найкращим матеріалом для ґрунтування металевих поверхонь є ґрунтовка ГФ-021 червоно-коричневого кольору.

Білет № 43

1 Призначення схеми орієнтирів. Порядоквибору орієнтирів і складання схем орієнтирів.

Орієнтирі призначають з метою забезпечення швидкої і надійної передачі (прийому) цілевказівок і докладів про розвідані цілі, а також, визначення місцеположення розвіданих цілей на місцевості відносно орієнтирів.

Орієнтири вибирають з права наліво по рубежах від себе до противника. Кількість орієнтирів повинна бути невеликою і кожному із них присвоюється свій номер.

За орієнтири вибирають окремі ясно спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і відносно яких легко передавати цілевказівки.

Всі орієнтири старшого начальника, які спостерігаються з даного спостережного пункту, являються обов'язковими для підрозділів розвідки. Їх вносять в схему орієнтирів і за ними зберігаються номери, присвоєні старшим начальником.

В ході наступу по мірі просування вперед призначають нові орієнтири. В обороні орієнтири вибирають як перед переднім краєм, так і в глибині оборони своїх військ.

По кожному орієнтиру визначають із спостережного пункту дирекційний кут і дальність, і готують схему орієнтирів. Дальності до орієнтирів визначають за допомогою приладів, по карті або на око, кути визначають за допомогою приладів.

Схема орієнтирів являє собою креслення вільного масштабу, на яке в перспективному вигляді наносять орієнтири в смузі (секторі) розвідки. При перенесенні схеми орієнтирів на чистий аркуш паперу наносять:

- умовний знак спостережного пункту, з якого ведуть спостереження і підписують його координати;

- лінію основного напрямку стрільби і біля кінця цієї лінії підписують дирекційний кут основного напрямку;

- орієнтири із збереженням їх вигляду і відносного розміщення на місцевості (ближній - ближче, дальній далі від точки СП) і біля кожного орієнтира підписують умовну назву орієнтира його номер, дирекційний

кут і дальність до нього в метрах;

- напрямок (лінії) з точки спостережного пункту на орієнтир; при цьому прокреслена лінія повинна підходити до тієї точки орієнтира на яку візувалося перехрестя приладу при вимірюванні кутів.

В заголовку схеми вказують, для якого спостережного пункту вона складена. Внизу схема підписується тим, хто її робив і вказується дата відпрацювання.

2 Зміст обробки результатів пристрілювання репера.

Суть обробки результатів пристрілювання (створення) реперів полягає у визначенні пристріляних поправок дальності і напрямку, та підготовки до перенесення вогню по цілі від репера. Для визначення пристріляних поправок дальності (напрямку) віднімають від пристріляної дальності по реперу (пристріляного довороту від основного напрямку) топографічну дальність (топографічний доворот) по реперу.

Для визначення пристріляних поправок, як ми бачимо, необхідно мати топографічні та пристріляні дані по реперу. Топографічні дальність і доворот визначають графічно за допомогою приладу управління вогнем або аналітичним способом. Дійсний репер наносять на прилад управління вогнем за його координатами, а фіктивний репер - за результатами визначення центру групи розривів снарядів.

Пристріляну дальність знаходимо за пристріляними установками прицілу та рівня. Якщо установка рівня при пристрілюванні (створені) репера відповідає перевищенню репера над вогневою позицією, то знайдена по таблицям стрільби дальність, яка відповідає пристріляній установці прицілу, буде дорівнювати пристріляній дальності до репера.

Для визначення пристріляної дальності до репера, коли установка рівня при пристрілюванні (створені) репера не відповідає перевищенню репера на вогневою позицією, діють в такій послідовності:

1. Визначають пристріляний кут підвищення по реперу ;

2. Знаходять кут місця репера ε_R = ;

3. Знаходять приблизний кут прицілювання для визначення поправки кута прицілювання на кут місця репера

α ¹ = φ – ε_R;

4.

За приблизним кутом прицілювання і кутом місця репера знаходять в таблицях стрільби поправку кута прицілювання на кут місця репера

α ¹

ε_R

5. Знаходять поправку на перевищення репера Δφ_R = ε_R + Δα ;

6. Розраховують пристріляний кут прицілювання по реперу:

α = φ – Δφ_R;

Під час мортирної стрільби, а також, коли таблиці стрільби мають поправку на перевищення цілі, її знаходять за пристріляним кутом підвищення та перевищенням репера над вогневою позицією.

7. По α знаходимо Д

8. Визначаємо поправку дальності: ΔД = Д – Д

9. Визначаємо поправку напрямку: Δ∂ = ∂ – ∂

Доповідаємо в штаб дивізіону.

3 Надати основній гарматі основний напрямок стрільби по бусолі. (α_он = 60-00).

Розв’язання: для надання основній гарматі основного напрямку стрільби по бусолі, необхідно зорієнтувати бусоль в основному напрямку по дирекційному куту (α_он = 60-00).

В подальшому:

- навести монокуляр бусолі на панораму гармати та зняти відлік по кутомірному кільцю і барабану;

- отриманий відлік, як кутомір для наведення в бусоль, передати командою командиру основної гармати: “ Основній стільки-то, навести у бусоль ”. Цю роботу виконати двічі.

Встановити вказаний кутомір і навести панораму гармати в монокуляр бусолі. Відмітитися по точках наведення і доповісти відліки: “ Основна готова. По основній стільки-то. По запасній стільки-то ”.

Білет № 44

1 Створення наземного фіктивного репера.

Суть створення наземного фіктивного репера полягає в тому, що на вирахуваних установках по наміченій точці призначають групу пострілів, координати центру якої визначають за допомогою технічних засобів розвідки (точка репера) і по ній визначають топографічні дані.

Фіктивний репер створюють за допомогою далекоміра, спряженого спостереження, радіолокаційної станції або за допомогою підрозділу звукової розвідки.

Умови створення репера:

При створенні репера за допомогою стереоскопічного далекоміра дальність засічки розривів не повинна перевищувати для ДС-1 - 2 км, для ДС-2 - 4 км. Для квантового далекоміра, радіолокаційної станції та підрозділу звукової розвідки - межі дальності дії.

При створені репера за допомогою спряженого спостереження дальність визначення розривів не повинна перевищувати 4 км за наявністю взаємної видимості пунктів та куту засічки не менше 1-00. якщо відсутня взаємна видимість пунктів, а також якщо дальності визначення більше 4 км, кут засічки повинен бути не менше 2-50.

Для створення фіктивного репера вибирають в районі цілей місце, яке забезпечує сприятливі умови визначення розривів. Намічають в цьому місці точку на місцевості або на карті і готують по ній установки для стрільби. Координати повідомляють засобам розвідки для орієнтування їх в район створення репера.

Порядок створення фіктивного репера:

1) На вирахуваних установках основній гарматі призначають один постріл.

2) Після доповіді про засічку розриву призначають групу з чотирьох пострілів.

3) Якщо перший розрив не був визначений, то постріл повторюють, виправивши, якщо необхідно, установки для стрільби або орієнтування приладів (засобів засічки).

4) Створення фіктивного репера закінчують, якщо надійно засічено не менше 4-х розривів.

Топографічні дальність і доворот визначають графічно за допомогою приладу управління вогнем або аналітичним способом, координати реперу визначають як середнє значення координат розривів.

Дата добавления: 2015-05-26