Форми організації суспільного виробництва

Основні тенденції в розвитку відносин власності

Власність – це відносини між людьми стосовно привласнення засобів виробництва та матеріальних благ. Ці відносини реалізуються у правах володіння користування й розпорядження об’єктами власності. Відносини власності визначають:

Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об’єкт власності. Домінуючим об’єктом аграрної цивілізації була земля.У період індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва домінуючим об’єктом власності стали засоби виробництва. В умовах постіндустріального суспільства домінуючим об’єктом власності стає інформація.

Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80 – 90% загального обсягу виробництва. Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум капіталу. Це найдемократичніша форма власності.

В останні десятиріччя корпорація значно еволюціонувала. Йдеться про «революцію» у структурі корпорації. Пов’язану з передаванням частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства де вони працюють. При цьому працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником.

Незважаючи на домінуюче становище корпоративної власності в країнах Заходу зростає кількість підприємств, що безпосередньо перебувають в індивідуальній приватній власності. Це насамперед малі підприємства, які в останні десятиріччя отримали значний розвиток.

Перевагою цих підприємств є високий динамізм, здатність з одного боку, швидко пристосовуватись до ринкового попиту, який постійно змінюється, з іншого – акумулювати технічні нововведення.

1. Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва - натуральну (панувала в первісному суспільстві.,при рабовласництві та феодалізмі) і товарну(зародилася ще у період розпаду первісного ладу,існує і сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах). Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральними.

Економіка будувалась, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси:

1) замкненість – означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті,що діють всередині певної спільності;

2) універсалізація праці.Діяльність спрямована на задоволення власних потреб;

3) прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням. Це спосіб руху вироблюваного продукту по схемі: виробництво – розподіл – споживання.

2. Товарне господарство - це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком.

Умови виникнення товарного виробництва:

- суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва,

- обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість)

- економічна відокремленість виробників, яка визначається у власності останніх на продукти праці, що стають товарами;

- продукт праці набуває форми товару (товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин)

- обмін товарів здійснюється через купівлю-продаж продуктів праці.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Просте товарне виробництво ґрунтується в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток.

Водночас у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за традиціями, за традиціями, що склалися, і за наказом господаря.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб’єктів господарювання. Значну роль у мобілізації заощаджень усіх громадян відіграють банки. Отже, «робити гроші» стає головною справою будь якого суб’єкта господарювання.

Ідеї про невтручання держави у товарне виробництво поступово втрачають свою цінність. Запроваджуються антимонопольне законодавство, системи соціального страхування, екологічне законодавство, різні обмежувальні нормативи для ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним.

Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з попереднього, має багато спільного з ним (великомасштабність, масовість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починаються формуватись. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптичні волокна, банки даних інформаційні послуги. відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством людина.

Дата добавления: 2015-05-26