Сутність, функції та умови формування ринку

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Суть, причини, види і наслідки інфляції.

О

де: КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін реалізованих товарів;

К - сума цін товарів проданих в кредит;

СП – сума платежів, по яких наступив строк;

ВП – взаємні безготівкові платежі;

О - середнє число обертів грошей за рік.

Таким чином, закон грошового обігу полягає у тому, що в обігу повинно знаходитись не більше і не менше грошей, ніж це необхідно для нормального обміну товарів при даному рівні цін і швидкості обігу грошей.

Інфляція як специфічна властивість паперових грошей відома вже кілька століть.

Для кожного з нас очевидним є те, що інфляція пов’язана зі зростання цін. Така трактовка відбиває загальноекономічний підхід до цього поняття.

Найповніше зміст поняття „інфляції” можна подати так.

Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Однак у цьому разі слід урахувати, що інфляція може бути відкритою і подавленою.

Знецінення грошей може відбуватися і за умов відсутності відкритого зростання цін. Ідеться про утримання їх на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів. Якщо попит в 2 рази перевищує товарооборот, це означає, що ступінь отоварювання грошової одиниці не перевищує 50%.Уцьому виявляється реальне її знецінення. У другій половині 80-х років у колишньому СРСР при відносно стабільній динаміці цін товарне забезпечення кожного рубля отриманої платні коливалося в межах 40-60к., а в 1991 р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилась до 28%.

Слід зазначити, що подавлена інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, потребує державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує тіньову економіку, спекуляцію, хабарництво.

Інфляція може набувати різноманітних форм.

Повзуча інфляція – інфляція,що розвивається поступово коли ціни зростають незначною мірою (5 – 10% на рік).

Помірна інфляція (3 – 5% на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 20 – 100% щорічно.

Гіперінфляція – інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1 – 2% щодня або на 500% і більше на рік.

Інфляція – це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками.

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв’язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу. насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки.

По третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до їх нагромадження.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод.

По-пяте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів із-за кордону.

Соціальними наслідками інфляції є:

По-перше інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення.

По-друге інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

· зростання виробництва і насичення ринку товарами;

· структурну та конверсійну перебудову економіки;

обмеження емісії грошей;скорочення дефіциту державного бюджету та інші заходи.

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. У сучасному суспільстві він виконує роль механізму, що зводить покупців і продавців. Ринок – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва й обігу. При цьому обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття в ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише за допомогою ринку досягається рівновага попиту і пропозиції.

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари і послуги – визначають не парламент і уряд, а покупці та виробники. Покупці платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а виробники виробляють ці товари, які мають збут і приносять прибуток. Зрозуміло і те, що покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже головна роль у вирішенні питання, що виробляти належить ціні.

2. Для кого виробляти товари – визначає попит. Якщо населення отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому – зумовлюватиме його згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (сировину, техніку, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

3. Як виробляти товари - визначає конкуренція між виробниками. застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва, суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, а отже продаватимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки впровадженню нової техніки, технології, організації виробництва.

Більш повно сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановленням пропорцій в економіці.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнуть до постійного підвищення ефективності виробництва вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про банкрутство.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

- наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

- еквівалентний обмін товарів. А ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

- конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободу вибору покупців, постачальників, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

- вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

- реальна інформація про ринок у його суб’єктів;

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Про те держава може створити сприятливі умови для його утворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

Дата добавления: 2015-05-26