Закон ,що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно необхідного робочого часу, називають законом вартості

Закон вартості, сутність і функції.

Теорія попиту і пропозиції

Теорія граничної корисності

Основною цінністю товару вважають ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Відомі представники цієї теорії У.Джеванс, К.Менгер, А.Маршаля,Ф.Візер,Е.Бем-Баверк, Д.Кларк.

Вартість, на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній.

Реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів(послуг).

Попит-це платоспроможна потреба у певному товарі.Це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні. Попит підвищується при зростанні доходів, зниженні цін або одночасності дії цих чинників. Ця залежність називається закон попиту.

Еластичність попиту –кількість залежність попиту від зміни цін на товари.

Пропозиція-це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити. Пропозиція залежить від ціни і чим вона вища,тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки вони зацікавлені у виручці від продажу товарів (послуг),що становить його економічний інтерес. Цю залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву еластичність пропозиції. Її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої праці, сутність корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називають індивідуальним робочим часом.

Суспільно необхідний робочий час є мірилом вартості товару, тому, що являє собою час, який потрібний для виготовлення будь якої споживчої вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці. Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів.

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробництва діє як закон цін.Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб.

Функція закону вартості як рушійної сили, полягає в тому, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Щоб не програти у конкурентній боротьбі товаровиробник має постійно знижувати витрати виробництва, впроваджуючи нові технології та організацію виробництва.

Закон вартості регулює пропорції суспільного виробництва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл (через ринок) капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва.

Закон вартості обумовлює диференціацію товаровиробників, тобто збагачення одних і банкрутство інших.

Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва, стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство неефективних підприємств.

Виникнення і розвиток грошових відносин

Гроші називають одним із найбільших винаходів людства. Саме з ними здавна пов'язували могутність, владу, багатство.

Вважають, що найперші гроші у світі з’явилися з розвитком поділу праці і виділенням торгівлі у І тисячолітті до н. е. у Китаї, потім у Греції.

У прадавніх народів грошей не було. Тоді існувало натуральне господарство - кожен мав забезпечити себе всім необхідним сам, у грошах потреби не виникало.

Проте поступово, з плином часу у когось краще виходило вирощування хліба, в іншого - ловля риби, у третього - виробництво горнят, а хтось був неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики на м’ясо, рибу і хліб, а рибалка свою рибу - на посуд, хліб тощо. Найранішньою формою обміну продуктами був, по-сучасному кажучи, бартер. Бартер - це безпосередній обмін одних продуктів чи послуг на інші.

.

Монета - це злиток металу, вагу і пробу якого засвідчено печаткою держави. Монета як форма повноцінних грошей обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. Змінювалась форма монети: відомі квадратні, трикутні, неправильної форми, овальні, але найбільш поширені круглі монети.

У давнину монети були ще й важливим засобом інформації. Мовою символів і знаків вони розповідали про могутність правителів, називали їхні імена, демонстрували їхні зображення, вказували на межі їхніх володінь, визначали їхнє місце у системі феодальної ієрархії, розкривали політичну програму тощо.

Перші монети з'явились на території античної Греції у І тис. до н. е.

На стародавніх монетах не позначали їхніх номіналів, натомість вони відрізнялися розміром, вагою, зображенням, або були зроблені у формі злитків певних розмірів.

У І ст. до н. е. у Римській державі вперше розпочалося карбування золотої монети - ауреус (8,19 г). Від кінця VIII ст. основною монетою була золота, розмінною - срібна. Були запроваджені єдині правила і норми щодо зовнішнього оформлення монет: на лицьовому боці (аверсі) розміщували королівську монограму, на зворотному (реверсі) - зображення хреста, навколо якого була назва місця карбування монет.

У X ст. перші монети були викарбувані в Англії, Київській Русі, Німеччині, Франції.

На межі XV-XVI ст. у Європі розширилися масштаби торговельної діяльності. Розпочався період Великих географічних відкриттів. У Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів. Виникла необхідність запровадження нової грошової одиниці. Від 1518 р. нею став талер (29 г срібла і 3,49 г золота). Від 1524 р. талер перебував в обігу у всій Європі й став основою багатьох національних грошових одиниць. Побутував він тоді і в Україні. Значному поширенню міжнародних грошових одиниць того часу сприяло також створення у 1514 р. знаменитим Леонардо да Вінчі верстата для карбування грошей.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальна ціна яких відповідала їхній номінальній вартості. Вважалося, що випуск монет, номінальна вартість яких більша, ніж їхня реальна ціна, є обманом населення. За цих умов грошова одиниця встановлювалась на основі ваги монети. Наприклад, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling - повноцінний). Мірою маси визначалась і києво-руська гривня - срібний злиток масою у півфунта.

Наступним етапом еволюції грошей став випуск паперових грошей - банкнот, або банківських білетів різних номіналів, які можна було обміняти на певну кількість золота. Банкноти легші за золото, тому їх зручніше було використовувати для здійснення ділових операцій. З часом
металеві гроші поступово витіснилися паперовими. У сучасних розвинених країнах монети становлять 2-10 % національних грошей в обігу.

Вперше в обігу паперові гроші з’явилися в Китаї ще у 812 р. до н.е. А у країнах Заходу перші паперові гроші були випущені 1661 р. у Стокгольмі (Швеція). Спочатку найпоширенішими були банкноти. Вони виписувалися банкіром і означали, що його власникові банк зобов’язаний виплатити вказану на ньому грошову суму у будь-який момент. Згодом у країнах виникають центральні банки, з виключним правом випуску банкнот, тобто емісією грошей, забезпечених реальними цінностями. При цьому надійність банкнот гарантувалась вільним обміном на золото.

Дата добавления: 2015-05-26