Значення творчості Ясунарі Кавабата

o Основна тема - тема самотності людини у світі; змалювання японської душі і стосунків людини з природою.

o Особливості художнього мислення письменника пов'язані з естетикою дзен-буддизму, яке заперечило розумове сприйняття світу і ствердило принцип природності і безпосередності.

o Використовував своєрідну триєдність: єдність спогадів, вчинків і марень.

o Велику роль приділив природі; через її образи Кавабата розкрив рухи людської душі.

o Використання прийому підтексту.

o Експресивність, незвичайне бачення світу, щирість інтонації.

o Основа письма - це органічне поєднання надбань західноєвропейського модерну з традиціями японської класичної літератури, зокрема "школи жіночого письма", яка відзначалася вишуканістю стилю, глибиною чуттєвого переживання, простотою і прозорістю образів, кожен з яких приховував глибинний підтекст, частково символічний.

o Піднесеність думок та вірність вченню про прекрасне.

58. Розкрийте філософське підґрунтя та естетику постмодернізму як напрямку у мистецтві та літературі останньої третини ХХ ст. Визначте риси постмодерної свідомості у поетичному світосприйнятті Й.Бродського. Визначте його розуміння значення мистецтва («Різдвяна зірка», «Стрітення»; «Дідона та Еней», «Невідкіль з любовю, надцятого квітнепала»)

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post – «після» і модернізм), сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко позначилися в 1960-і роки і які характеризуються радикальним переглядом позиції модернізму і авангарду.

Відкинувши можливість утопічного перетворення життя за допомогою мистецтва, представники постмодернізму прийняли буття таким, як воно є і, зробивши мистецтво гранично відкритим, наповнили його не імітаціями чи деформаціями життя, але фрагментами реального життєвого процесу. Останній тут звичайно лише критично корегується, а не перетворюється цілком у щось нове і небачене. (Нерідко дане поняття застосовується розширено, називаючи «постмодерністської» всі останні десятиліття ХХ століття в цілому, з їхній новий, тобто комп’ютерною, науково-технічною революцією, розпадом соціалістичної системи і т.д.).

У своєму принциповому антиутопізмі постмодерн відмовляється від підміни мистецтва філософією, чи релігійною політикою (не відмовляючись, однак, від різноманітних видів художнього експрес-аналізу всіх цих сфер культури). Відновлення чистоти й автономії творчості спричиняє посилення його незалежної, по-своєму «постідеологічної» (тобто вільної) соціально чутливості.

Окремі передвістя постмодернізму не раз виникали в середовищі колишнього авангарду (наприклад у дадаїзмі), але першим етапним стилістичним рубежем з’явився постмодернізм в архітектурі (який протиставив чистому функціоналізму різноманітні іронічні діалоги з традицією), а також поп-арт. Тут, а також, трохи пізніше, у відео мистецтві і фото реалізмі були зняті всі залишки колишніх естетичних табу, усі розмежування між «високим і низьким», звично прекрасним і звично потворним. Старі засоби вираження (тобто традиційні види живопису, графіки, ліплення і т.д.) ввійшли в безпрецедентно щільне спілкування з новими технічними засобами творчості (крім фотографії і кінематографа, відеозапис, електронні звуко-, і світло- і цветотехніка), проявивши насамперед у поп-арті і кінетизмі. Цей електронно-естетичний синтез досяг особливих складності в «віртуальних образах» комп’ютерних пристроїв останнього покоління.

Мистецтво хеппенінга обновило взаємозв’язок образотворчих мистецтв із театром. Нарешті, концептуальне мистецтво як найважливіший поряд з поп-артом етап постмодерна, ставши творчістю «чистих» ідей, відкрило нові можливості діалогу зорових і словесних форм художньої культури. У відношенні до стилів минулого установилася принципово полістилістична чи історично-багатомірна позиція: архаїчна стародавність і суперсучасність, співіснують тут невимушено, наприклад, ганьбив-тік в архітектурі і дизайні сусідить з нарочито «варварською» чи «первісною» живописом «нових диких».

Похідним від постмодерністського сприйняття світу як сукупності текстів с усталене у Бродського уподібнення людини до листа, речення, частини мови, а також поетичне бачення людського життя як неповнної чесної фрази на шляху до коми», і проте слід зазначиї Ві що на противагу настанові постмодерністів на тотальний сумнів, російський поет стверджує цінність індивідуальності. У цьому плані він виявляється близьким до французького драматурга-абсурдиста Е. Йонеско.

Бродський «спробував усвідомлено поєднати, здавалося б, непоєднувані речі він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, ва­рваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст, ваговитість, неквапливість її формальна бездоганність), світ абсурду зі сві­том порядку

У творчості Бродського г наскрізні мотиви, настрої, прийоми Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача: Мимо ристалищ, капищ, / мимо храмов и баров, / мимо шикарных кладбищ, / мимо больных базаров, / мира и горя мимо, / мимо Мекки и Рима, / синим солнцем палимы / идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом трапляється у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — пануючої смерті: Смерть — это все маши­ны, / Это тюрьма и сад. / Смерть — это все мужчины, / Галстуки их висят. / Смерть — это стекла в бане, / В церкви, в домах — подряд! / Смерть — это все, что с нами, — / Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремініеценцій, а часом і неприхованих цитат із Дайте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шіллера, Кантеміра і Державіна, Пушкіна і Лєрмонтова, Ходасевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди зали­шається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчо­сті 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насампе­ред 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий при­клад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», в якому для ви­раження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»: Я вас любил. Любовь еще (возможно, / Что просто боль) сверлит мои мозги. / Все разлетелось к черту на куски. / Я застрелиться пробовал, но сложно / С оружием. И далее — виски: / в кото­рый вдарить? Портила не дрожь, но / задумчивость. Черт! Всё не по-людски! / Я вас любил так сильно, безнадежно, / как дай вам Бог другими — но не даст! / Он, будучи на многое горазд, / не сотворит — по Пармениду — дважды / сей жар в крови, широ­кокостный хруст, / чтоб пломбы в пасти плавились от жажды / коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і само­іронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх історико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністськоі' лірики є, наприклад, у його творі «Речь о проли­том молоке»: Я сижу на стуле в большой квартире. / Ниагара клокочет в пустом сор­тире. / Я себя ощущаю мишенью в тире, / Вздрагиваю при малейшем стуке. / Я закрыл парадное па засов, но / Ночь в меня целит рогами Овна, / словно Амур из лука, словно / Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмоде-рністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої мі­сії поетичного слова.

Нівідкіль з любов'ю, надцятого квітнепада,

вельми поважаний, люба, це не так вже важливо

навіть хто, не зарадить жодна порада

згадати обличчя, вже не ваше, можливо,

нічий вірний друг вас вітає з одного

із п'яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;

я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,

.і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;

глибокої ночі в заснулій долині, на дні,

в містечку, по клямку засніженім щільно,

на ліжку звиваючись в несонному сні —

так не скажеться нижче або довільно —

ревне «ти» поглинають подушки мої

за морями, яким ні кінця, ні краю,

в темноті всім тілом риси твої,

як причинне дзеркало, відбиваю.

(з циклу «Частинамови») 1975-76 Переклад з російської І. Лучука

Дата добавления: 2015-05-26