Визначте тематичні цикли міфів Давньої Греції, їхні групи за походженням, етапи розвитку. Схарактеризуйте основні цикли міфів і визначте їх літературне відлуння

ЗАПАХИ

Висвітліть морально-філософські проблеми роману „Запахи» П. Зюекінда. Визначте особливості гротеску, метафори, інтертекстуальності в романі.

Інтертекстуальність - це ключова категорія постмодернізму, що позначала різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци-татність такого письма передбачала багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядалися крізь текст твору і перебували із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною "цитатою" міг виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, певна культура.

У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишився ним вже 20 років. Це роман "Запахи". Розгадати його непросто, тим паче, що його творець - історик і журналіст Патрік Зюскінд, - мешкаючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддав перевагу товариству тенісистів і не любив спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізійних сценаріїв, він ніколи не з'являвся на телеекранах і принципово уникав інтерв'ю. Отже, письменник надав нам абсолютну свободу в тлумаченні свого твору.

Назву роману перекладали по-різному: "Аромати" ("Пахощі"), "Запахи", "Парфумер", "Парфуми". Але різні варіанти зберігали єдину тему - тему запаху.

Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. Починаючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні люди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятували від злих духів, приносили здоров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця.

Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У XVI ст., з розвитком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія виготовлення парфумів почала приносити величезні прибутки. У XVII-XVIII ст. першість у сфері парфумерної торгівлі захопила Францію, яка і тримала таку позицію до сьогодення.

Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Христа і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові, бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в "Божественній комедії" Данте.

Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів.

Сморід (сфера Танатосу)- огида. Неестетичне. Бездуховне. Неприємне. Смерть. Зло. Бруд.

Нейтральні –Байдужість

Аромат (сфера Еросу)- любов. Естетичне. Моральне/ приємне. Життя. Добро. Чистота.

У кожній людині закладено те, що у психоаналітиці умовно називалося сферою Еросу і сферою Танатосу. Запахи сфери Еросу пов'язані з відчуттям любові, творчої сили, пізнання краси і добра. Запахи сфери Танатосу - з відчуттям смерті, помсти, небезпеки.

Глибше зрозуміти сюжет та ідейний зміст твору допоміг підзаголовок: "Історія одного вбивці". Ми розуміємо, що в центрі стояв не герой, а антигерой, людина, наслідувати якій не хочеться і захоплюватися якою просто неможливо. Сам автор постійно це підкреслював, починаючи з самого початку роману (наполегливо повторював два епітети: "геніальний" і "потворний"). Стало зрозумілим, що слова "пахощі" чи "аромати" аж ніяк не підходили до назви, яка б повною мірою розкривала зміст твору. А ось поняття "запахи" чи "парфуми" цілком відповідали авторському задуму, проте кожен зі свого боку трактував підтекст у романі.

Дослідження постмодерністичного роману відбувалося у двох площинах: аналіз на рівні сюжету, композиційних особливостей, тобто аналіз текстуальний (горизонтальна площина), а також інтертекстуальний (вертикальна площина).

Історія одного вбивці, творця досконалості - жахливе життя:

- життєва мета - еротична насолода, засіб для завоювання любові людей;

- вчинки: вбивав прекрасних молодих і незайманих дівчат; акумулював, концентрував, перетворював запахи у парфуми;

- тріумф: вбивця - кумир натовпу;

- смерть: Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лиця землі. Жан-Батіст Гренуй зростав і формувався самостійно, оскільки жодна людина (навіть рідна мати) ніколи не переймалися цим дивним хлопчиськом, який з незрозумілих, на перший погляд, причин викликав лише страх, огиду й відразу.

Гренуй мріяв про створення "понадлюдського аромату, янгольського аромату, такого надзвичайного, відчувши який, кожен буде зачарований і всім серцем полюбить його, Гренуя, носія цього аромату. Так, він змусить їх полюбити себе". Отже, йшлося про любов, за яку мають заплатити своїм життям 26 красунь міста Граса.

Гренуй осягав світ лише нюхом, хоча сам не мав ніякого запаху. Саме через цю ознаку - відсутність у дитини запаху - від нього відмовилися усі, до кого він час від часу потрапляв. Слова, що означали конкретні поняття (слово "дрова"), він вимовляв після того, як удихав їх запах із надзвичайною гостротою, а ось абстрактні поняття етичного плану герой осягав з великими труднощами, бо вони "не пахли". Роки навчання Гренуя - це своєрідне полювання на різноманітні запахи й ознайомлення із запахом парфумів, адже його "мета полювань полягала у тому, щоб стати володарем усіх запахів, які тільки мав світ".

Елементи детективної інтриги автор увів у роман, вкладаючи у них символічний підтекст. Оскільки твір постмодерністичний, то детективні елементи у ньому (йдеться про вбивство молодих дівчат) - це лише зовнішній план вираження сюжету. Зовні твір нагадував детектив про серійного вбивцю-маніяка, адже хлопець шукав для себе схожі жертви і таким чином заплутував карти працівникам правопорядку. Проте ідея твору полягала зовсім не у тому, щоб звинувачувати Гренуя у скоєних ним злочинах. Оскільки герой прагнув виготовити дивовижні парфуми, то можна розглядати його образ як образ митця, що створив відповідний витвір мистецтва.

П.Зюскінд подав у романі чіткий до схематизму опис творчого процесу, що складався із здатності відчувати справжню красу буття, не затемнюючи її своєю власною недосконалістю. Не випадково один із ключових символів роману - відсутність у Гренуя власного запаху і прагнення увічнити прекрасне. Саме для цього йому потрібно було опанувати парфумерне мистецтво.

Звертаючись до проблеми митця і мистецтва у постмодерністичній літературі, слід зупинитися на проблемі маргінальності та появі героя-маргінала.

Маргінальність - це відмова від культурно-моральних стереотипів, шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетичного підходу до світу - ось коло ідей, що втілилися в романі П. Зюскінда. У центрі його твору - у повному розумінні маргінальна постать - парфумер Жан-Батіст Гренуй, людина без властивостей, повз яку пройшли ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті він керувався лише імпульсами, що підказували йому феноменальні нюхові здібності. Саме вони стали для Гренуя єдиним і й надійнішли поводирем у світі людей.

Одне із найпарадоксальніших рішень автора полягало у тому, що герой впорався зі своїм творчим завданням, досконало опанувавши парфумерне мистецтво, від добув абсолютний аромат, що дарував владу над світом. Проте суспільство, обурене його аморальними експериментами, замість знищення парфумера-вбивці, схилилося перед ним, зачароване цим ароматом. Коли його запитали про мотиви, він не дав задовільної відповіді. Парфумер не міг пояснити натовпу, що був захоплений досконалістю, яку маленькими частинками вбирав із дівчат, убиваючи їх. Про моральні закони він просто не згадував. Отож, коли митець, створюючи витвір мистецтва, відійшов від вічних законів моралі, він деградував не просто як особистість, а ще й як митець. Гренуй хотів не просто влади над світом. Ним керувало набагато сильніше бажання - стати джерелом досконалого аромату, тобто стати Богом.

Завершальна сцена роману присвячена загибелі героя. Зневірившись у можливості знайти власний запах, Гренуй повернувся на паризький цвинтар, де з'явився на світ і де продовжував панувати жахливий сморід - антипод його довершених парфумів, щоб померти, зникнути. Він обрав спосіб, яким можна одночасно позбутися і життя, і результатів свого мистецтва. Дочекавшись сутінків, коли на цвинтарі біля багаття зібрався увесь паризький набрід - злодії, повії, вбивці, він з'явився і вилив на себе флакон із ароматом, якого вистачило б, аби підкорити увесь світ. Гренуй знав, чим закінчиться цей його останній експеримент. Подібно до того, як він прагнув підкорити світ, так усі присутні не встояли перед бажанням долучитися до цієї досконалості. Розбійники просто розідрали Гренуя на шматки і з'їли.

Отже, автор у романі створив власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній - породження світового смороду, він із самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виник всупереч світові як опозиція для нього. Шлях мистецтва виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю.

Парфуми - це витвір мистецтва маргінального героя Гренуя. Парфуми водночас відчужені від матеріальності та вилучені з часу завдяки своїй стійкості. Світова досконалість у них не лише збережена, а й облагороджена. Саме вони дали можливість владарювати над світом, а таку силу дає мистецтво.

Однак не слід забувати про шляхи і методи створення таких витворів, вони не повинні бути аморальними і відірваними від реалій буття.

На початку роману письменник подав детальний опис цвинтаря, де народився головний герой. Саме картина смороду, який панував там, стала символом недосконалості світу. Адже, народившись у такому світі, герой як митець був приречений. Так і сталося, він пішов із життя у тій самій атмосфері, де панували запахи смерті.

Періодизація:

1.Докласична (архаїчна). (3 тисячоріччя до нашої ери).

2.Класична (олімпійська).

§ рання класика

§ пізній героїзм (кінець 3 тисячоріччя - 2 тисячоріччя).

2.післякласичний (самозаперечення) (кінець 2 тисячоріччя - початок 1 тисячоріччя - 8 вік до нашої ери).

Докласична епоха. ( Архаїчна епоха).

Доолімпійська, дофессалійська епоха (Фессалія - область у Древній Греції, де розташовується Олімп). Обожнювалася насамперед земля - Гея. Тому що на чолі всього стояла мати-земля, тож це матріархальна міфологія. Поклонялися фітаморфним (рослинним) істотам і зооморфним (тваринним), а не антропоморфним (людиноподібним). Зевс - це дуб, Аполлон - лавр, Діоніс - виноградна лоза, плющ. У Римі - фігове дерево, смоківниця. Або Зевс - бик, Афіна ("совоока") - сова й змія, Гера ("волоока") - корова, Аполлон - лебідь, вовк, миша. Чудовиська – це тератоморфні істоти (потвори), наприклад, Химера, і міксантропічні істоти (покручі людини з тваринами: сирени, сфінкс, єхидна, кентавр).

Естетичний ідеал у ту епоху: стихія, що б'є через край, а не простота й гармонія.
Космогонічні міфи - міфи про походження світу й перших богів. Перший тип таких міфів: усе має початок з Хаосу - величезної розверстої пащі, що позіхає. Другий міф (пелазги): спочатку був океан, потім на поверхні океану танцює богиня Еврінома, і народжується все живе.

Відповідно до одного з космогонічних міфів, з Хаосу з'явилася Гея - земля, Тартар - прабатько всіх чудовиськ, Уран - небо й Ерос. Від Геї й Урана з'явилися циклопи й гекатонхейри (неприборкана сила) - перше покоління богів. Друге покоління: титани й титаніди (старший титан - Океан, молодший - Крон, Хронос (всепоглинаючий час)). Крон хитрістю скинув Урана в Тартар - приспав його зіллям. Уран прокляв Крона, його повинна була очікувати та ж доля. Крон, щоб цього уникнути, проковтнув п'ять дітей своєї дружини Реї. Реї стало жаль дітей, вона пішла за порадою до Геї й Урана. Рея замість дитини дала Крону камінь у пелюшках. Зевса відправили на острів Крит, там його охороняли курети (жерці), німфи й коза Амалфея. Коли він виріс, він приспав Крона й змусив його виплюнути спочатку камінь, потім Посейдона, Аїда, Деметру, Гестію й Геру.

Титаномахія - битва богів і титанів за владу над світом. У класичній міфології діє друге покоління олімпійців.

Класична міфологія. (Олімпійська, фессалійська, антропоморфна, патріархальна).

А) Рання класика. У ній дві теми - боротьба із чудовиськами й встановлення космосу (упорядкованості). Боги породжують героїв, що мають допомогти їм у боротьбі із чудовиськами.

Герой - прабатько, дитя богів і людей. Герой прагне зробити подвиг, щоб здобути собі безсмертну славу.

Молодше покоління олімпійців - Гефест, Афіна, Арес, Аполлон, Артеміда, Афродіта.

Герої розділяються на кілька типів. Є герої загально грецького значення: Геракл, Ясон, Тесей. Є більш локальні. Деякі герої зробили подвиги сили (архаїчні герої - Геракл, Ахілл, Тесей). Є культурні - зробили щось суспільно корисне, створили суспільні норми або вчили греків творенню (Дедал - винайшов слюсарні інструменти). Інтелектуальні герої - Едіп, розгадав загадки та Одіссей - межовий герой, інтелект і сила.

Насамперед у цей період відбуваються подвиги сили - знищення чудовиськ. Мотивація вчинків - герої шукають вічної слави, тому що їм відмовлено у вічному житті. Але це з'явиться й у пізньому героїзмі.

Б) Пізній героїзм. Міняються стосунки з богами, це викликано соціальними процесами. Важка епоха, ідуть у минуле родові взаємини. Раніше на чолі стояв цар, знатна людина. На чолі стають завдяки розуму. З'являються міфи про родове прокляття, щоб це пояснити. Міфи про провину першопредка, з поколіннями вина накопичується. Грек не мислив себе поза колективом, тому рід осмислювався ним як щось неподільне, тому всі якості бачилися у всіх членів роду. Спокуту не може одержати ніхто. Приклад: Танталіди - Атріди. Є ще прокляття Лабдакідів.

Крім родових проклять виступають міфи про змагання смертних і безсмертних. Усвідомлюється цінність своєї особистості. З'являються жінки-героїні. Гармонія перемагає стихійність, але не завжди справедливо.

Післякласичний період (самозаперечення). У цей період з'являються міфи про загибель кращих родів Еллади - міфи про війни (Троянська, Фіванська). Міфи про світові катастрофи - Атлантида. Міфи про Прометея й Діоніса. Стара думка: олімпійці - зосередження справедливості. Нова: це не зовсім так. Культ Діоніса з'явився пізно. Виноград став вирощуватися в 8-7 столітті до нашої ери. Доля Діоніса співзвучна долі еллінів. Діоніс персоніфікує ще й стихійні сили природи. У фігурі Діоніса грек узагальнював свої уявлення про трагізм життя. За походженням Діоніс - не бог. Народився у Фівах, мати - Семела, на ньому лежить родове прокляття Кадма. Діоніс - улюбленець середнього класу, мало місце зіткнення з культом Аполлона. Діоніс – покровитель театру й трагедії.

Сукупність міфів, об'єднаних спільним місцем дії, героєм або подією, стала називатися міфічним циклом. Найвідомішими в еллінській міфології та літературі є троянський і фіванський цикли, а також цикл міфів про аргонавтів.

Особливо плідно вплинув на світове мистецтво троянський цикл, пов'язаний із містом Троєю, яке ще називали Іліоном (звідси назва поеми Гомера — «Іліада»).

У фіванському циклі міфів ідеться про долю царя Едіпа та його нащадків.

Відомим у Елладі був і цикл міфів про аргонавтів.

Міфи — невичерпне джерело літератури. Тож недаремно аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес сказав: «Література починається міфом і закінчується міфом».

Дата добавления: 2015-05-26