Статистика оборотних засобів

Усі підприємства мають у своєму розпорядженні як основні, так і оборотні засоби. Оборотні засоби входять до складу фінансових ресурсів.

Оборотні засоби – це грошові засоби, авансовані в оборотні фонди та фонди обігу, які знаходяться в постійному кругообігу та забезпечують безперервний процес виробництва та обігу.

Оборотні засоби авансуються для утворення:

- виробничих запасів;

- заділу незавершеного будівництва;

- покриття витрат майбутніх періодів;

- формування залишків готової продукції до її реалізації;

- грошових коштів (кошти в касі, на поточних та інших рахунках в банку, еквіваленти грошових коштів).

Усі оборотні засоби поділяють:

1) залежно від місця у процесі кругообігу на:

- оборотні засоби у виробництві (оборотні фонди);

- оборотні засоби в обігу (фонди обігу);

2) залежно від джерел фінансування на:

- власні;

- позичені;

- залучені.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, яка бере участь тільки в одному виробничому циклі, повністю переносить свою вартість на готову продукцію, змінюючи свою натуральну форму. Їх обсяг і склад залежать від особливостей окремих галузей.

Серед показників, які характеризують ефективність використання оборотних засобів, визначають показники швидкості обороту та суми, що вивільняються, якщо швидкість обороту прискорюється. Чим швидше обертаються оборотні засоби, тим менша сума їх потрібна для забезпечення діяльності підприємства.

Показники швидкості обороту:

1) тривалість одного обороту в днях

,

де - середній залишок оборотних засобів;

Д – кількість днів періоду;

Р – обсяг реалізації продукції;

2) кількість оборотів за період

;

3) коефіцієнт завантаження

.

Чим більше , а значить чим менше , тим з меншою сумою оборотних фондів підприємство може виконати програму виробництва та реалізації продукції.

Результат прискорення або уповільнення швидкості обороту засобів С є вивільнення або додаткове залучення коштів.

,

де - середня реалізація продукції за 1 день;

- зміна тривалості обороту у звітному періоді порівняно з базовим.

Коефіцієнт уповільнення (прискорення) швидкості обороту

.

Узагальнюючий показник ефективності використання матеріальних ресурсів – матеріалоємність продукції (m). Вона характеризує у вартісному вираженні витрати матеріальних ресурсів (без амортизації) на одиницю результату виробництва.

У цілому по народному господарству, а також по окремих галузях розраховують:

1) матеріалоємність сукупного суспільного продукту =

;

2) матеріалоємність національного доходу =

.

Рівень матеріальних витрат (без амортизації) розраховують і окремі підприємства. Дані розрахунку показників матеріалоємності відображені у статистичній звітності про собівартість продукції.

Для характеристики динаміки матеріалоємності у статистиці будують динамічні ряди та використовують індексний метод (індекси змінного, фіксованого складу та структурних зрушень).

,

,

,

де - матеріальні витрати у вартісному вираженні за звітний і базовий періоди,

- обсяг продукції в порівнянних цінах за звітний і базовий періоди.

Поруч із загальними розраховують і часткові показники матеріалоємності. До них відносяться:

1) витрати окремих видів матеріальних ресурсів на 1 грн. випущеної продукції або національного доходу (енергоємність, металоємність);

2) витрати окремих видів матеріалів на одиницю продукції.

Якщо питома витрата m= - це середня витрата певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, де M – загальні витрати матеріалу, q – обсяг випущеної продукції. Тоді загальні витрати матеріалів М – це добуток питомої матеріалоємності m і кількості випущеної продукції q.

М= m q

Зміна М відбувається внаслідок зміни m і q.

,

в т. ч. за рахунок зміни обсягу продукції q

та за рахунок зміни питомої витрати матеріалоємності m

.

Фактичні питомі витрати порівнюють із нормами витрат для здійснення контролю за їх виконанням. Норма – це максимально допустима кількість матеріалів на одиницю продукції при наявному рівні технології та продуктивності праці.

Виконання норм витрат на одному підприємстві аналізують за допомогою системи індексів, побудова яких має відмінності через різні можливі випадки витрат матеріалів.

1. Один вид продукції – один вид матеріалу – одне підприємство:

виконання норм витрат на одиницю продукції

,

де - фактична питома витрата матеріалу;

- норма витрати матеріалу;

по всій продукції

.

2. Один вид продукції – один вид матеріалу – кілька підприємств:

виконання норм витрат визначається за допомогою індексів змінного та фіксованого складу й індексу структурних зрушень.

,

,

.

3. Кілька видів продукції – один вид матеріалу – одне підприємство.

.

4. Один вид продукції – кілька видів матеріалів, які не можна підсумовувати у натуральному вираженні.

Використовують вартісні вимірники у порівнянних цінах . У цьому випадку індекс буде такий:

.

5. Кілька видів продукції – кілька видів матеріалів.

.

Різниця між чисельником і знаменником індексів у пп. 1, 2, 4 характеризує зниження (підвищення) матеріалоємності, а в пп.3 та 5 – економію (перевитрати) загальних витрат матеріалів внаслідок зміни матеріалоємності в конкретних умовах використання матеріалів.

На підприємствах обчислюють індекс витрат на матеріали для визначення зміни у загальних фактичних витратах порівняно з нормативними.

.

На його величину впливають зміни питомих витрат порівняно з нормами і зміни заготівельних цін на сировину та матеріали .

* .

або

= * .

У ряді галузей ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується коефіцієнтом виходу придатного продукту із сировини. Він характеризує частку корисної речовини, одержаної із сировини (вихід хліба із борошна); коефіцієнтом використання матеріалу. Він є відношенням чистої маси деталі до маси витраченого на її виготовлення матеріалу. Різниця між ними – це величина відходів і втрат матеріалу.

Дата добавления: 2015-05-26