Особливості статистичного вивчення ринку праці

Ринок праці – це система економічних зв”язків між процесами відтворення та використання робочої сили:

1) між підрозділами, які відтворюють робочу силу, і підрозділами, що її використовують;

2) між системами підготовки та перепідготовки фахівців, з одного боку, та системою її використання – з іншого;

3) між закладами освіти за сферу розподілу фахівців;

4) між споживачами робочої сили за залучення найбільш кваліфікованих фахівців.

Існують численні сегменти ринку праці. Вони диференціюються залежно від складу робочої сили та її споживачів. Кожен сегмент має свої особливості та параметри довгострокових тенденцій, середньострокових коливань та короткострокових змін. Щоб врахувати ці особливості, статистика здійснює класифікацію ринків праці за такими основними ознаками:

- структура господарства;

- рівень економічного розвитку;

- територіальна ознака;

- професійно-кваліфікаційна ознака;

- за джерелами робочої сили і т. ін.

Ринок праці – невід”ємна частина системи ринкової економіки, система купівлі-продажу робочої сили. Вона забезпечує життєздатність економіки, залежить від багатьох факторів соціально-трудових і правових відносин, які відображаються у кон”юнктурі пропозиції робочої сили та попиту на неї.

“Споживачами” робочої сили виступають:

- підприємства;

- установи;

- організації;

- приватні підприємці.

“Постачальниками” робочої сили є працездатні особи, які для забезпечення особистих потреб пропонують свою працю на ринку за ціною, що визначається відповідно до ринкової кон”юнктури та відображається у заробітній платі.

Основним компонентом економічного аналізу ринку праці виступає економічно активне населення. Це населення обох статей віком від 15 до 70 років, яке забезпечує пропозицію робочої сили для здійснення економічної діяльності. Його ще називають “робоча сила”. До його складу входять тільки ті особи, які здійснювали економічну діяльність або шукали роботу та були готові приступити до неї. За визначенням міжнародної організації праці (МОП) вони класифікуються як “зайняті” (З) та “безробітні” (Б). Отже, економічно активне населення дорівнює сумі зайнятих та безробітних =З+Б, а все населення Н= + , де - економічно неактивне населення.

У економічно активному населенні розрізняють:

1) населення, активне в даний період (стосовно короткого періоду часу – день, тиждень). Синонім цього терміну – “робоча сила”. Воно показує поточну ситуацію на ринку праці відносно економічної активності населення. Це миттєва фотографія зайнятості та безробіття впродовж обстежуваного періоду;

2) звичайно активне населення (стосовно тривалого періоду часу – рік).

Згідно концепції “економічної активності” особи відносяться до однієї з трьох взаємовиключних категорій залежно від характеру їх діяльності впродовж короткого обстежуваного періоду (тиждень або день):

- зайняті;

- безробітні;

- особи, які є поза робочої сили, тобто економічно неактивні.

Згідно концепції “звичайної активності” особа вважається звичайно активною, якщо вона була економічно активною (зайнятою чи безробітною) 26 і більше тижнів упродовж обстежуваного року. Сукупність таких осіб утворює звичайно економічно активне населення. Якщо зайнятість має нерегулярний характер (неповний робочий тиждень), то основна активність визначається з урахуванням кількості днів зайнятості чи безробіття. У рамках концепції “звичайної активності” допускається, що особи, віднесені до безробітних, можуть упродовж року мати яку-небудь роботу.

Зайнятість характеризує чисельність працюючих осіб. Облік чисельності зайнятих доповнюється даними про робочий час, щоб виділити серед працюючого населення підгрупи залежно від міри участі у складі робочої сили.

Зайнятість – це робота:

1) за заробітну плату (за наймом);

2) заради одержання прибутку;

3) заради одержання сімейного доходу на власному підприємстві (в т. ч. на дачній чи присадибній ділянці).

До складу зайнятого населення не включають:

1) осіб, що виконували неоплачувану громадську чи добровільну роботу;

2) осіб, що виконують тільки домашні обов”язки.

Безробіття. Згідно Закону України “Про зайнятість населення” безробітній – це особа працездатна у працездатному віці, яка через відсутність роботи не має заробітку чи інших доходів, зареєстрована в державній службі зайнятості як така, що шукає роботу і готова до неї приступити. За таких норм і вимог не має змоги відбити реальну ситуацію на ринку праці (обов”язкова реєстрація в центрах зайнятості, поширення статусу тільки на працездатне населення у працездатному віці).

Поряд з валовим внутрішнім продуктом та інфляцією безробіття є одним із трьох важливих показників функціонування економіки. Його динаміка характеризує здатність економіки забезпечити економічно активне населення робочими місцями.

Виділяють такі основні типи безробіття:

1) фрикційне (його різновид – сезонне). Пов”язане з пошуком або очікуванням роботи;

2) структурне. Є наслідком змін у структурі споживчого попиту на робочу силу і в технологіях, що змінюють структуру загального попиту на робочу силу.

Разом фрикційне та структурне безробіття утворюють природне безробіття. Навіть коли попит дорівнює пропозиції праці, природне безробіття буде завжди існувати;

3) циклічне. Спричинюється спадом виробництва, коли сукупний попит на товари скорочується, зайнятість зменшується, а безробіття зростає.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою). Це особи, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті чи безробітні, бо з різних причин не пропонують свою робочу силу на ринку праці.

Особливу увагу привертають “зневірені”. Це категорія економічно неактивного населення, до якої належать особи, які загалом прагнуть мати роботу, але втратили надію її знайти і припинили її активний пошук. У той же час дані про чисельність “зневірених” використовуються для оцінки загального обсягу пропозиції і попиту робочої сили тому, що фактично такі особи виступають частиною пропозиції робочої сили. І методика обчислення рівня безробіття, що застосовується європейською комісією ООН, передбачає їх віднесення до чисельності безробітних.

Комплексна система абсолютних та відносних показників, що відображають процеси, які відбуваються на ринку праці національного та регіонального рівнів і характеризують пропозицію робочої сили та попит на неї, включає наступні аналітичні поняття:

1) рівень економічної активності () характеризує рівень пропозиції робочої сили на ринку праці.

,

де - економічно активне населення;

Н – все населення;

2) рівень зайнятості населення () як характеристика трудової активності населення.

,

де З – зайняті.

Іншими характеристиками зайнятості є такі показники:

- фактична тривалість робочого періоду (дня, тижня), повний робочий час, неповний робочий час;

- характер роботи (тимчасова, постійна);

- наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;

- професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;

- розмір заробітку;

- наявність сумісництва, додаткової роботи;

- добровільна неповна зайнятість;

- неповна зайнятість з економічних причин;

4) рівні безробіття:

- Рб-1 – звичайний показник рівня безробіття. За стандартами МОП – це процентне відношення загального числа безробітних установленого віку Б до чисельності економічно активного населення цього віку (тобто до суми зайнятих та безробітних).

;

- Рб-2т – рівень зареєстрованого безробіття. Це процентне відношення чисельності безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості, на дату (кінець або початок звітного періоду) або в середньому за період до працездатного населення працездатного віку .

;

- Рб-2е – рівень зареєстрованого безробіття. Це процентне відношення чисельності безробітних, зареєстрованих службою зайнятості, на кінець звітного періоду до економічно активного населення працездатного віку .

;

- Рб-3 – рівень довготривалого безробіття. Це процентне відношення числа безробітних усіх або тільки зареєстрованих у державній службі зайнятості, які не працювали упродовж трьох і більше місяців () до економічно активного населення

;

або до працездатного населення працездатного віку

;

- Рб-4 – рівень безробіття серед осіб, які втратили роботу з різних причин. Це процентне відношення числа осіб, які втратили роботу за причинами до економічно активного населення.

;

- Рб-5 – розширений показник рівня безробіття. Це процентне відношення суми чисельності безробітних Б та зневірених до суми чисельності економічно активного населення та зневірених.

;

- Рб-6 – показник безробіття, що характеризує загальний дефіцит попиту на працю. Це процентне відношення суми чисельності безробітних, зневірених та вимушено неповністю зайнятих осіб до суми чисельності економічно активного населення та зневірених осіб.

.

Механізм ринку праці може бути відображений такими моделями:

1) структурно-функціональними (характеризують структуру попиту та пропозиції фахівців у розподілі за сегментами ринку праці;

2) балансовими (матриці, що характеризують переміщення фахівців між галузями, регіонами, фахами);

3) у вигляді рівняння регресії (характеризують залежність потреби у фахівцях за сегментами ринку праці від факторів, що їх визначають – розвитку виробництва, науково-технічного прогресу і т. ін.).

Ці моделі використовують для регулювання ринку праці (наприклад, підготовка фахівців за обсягом і складом згідно зх додатковою потребою окремих сегментів ринку), тобто для оптимального забезпечення потреб суспільства і мінімізації безробіття.

Аналіз і прогнозування ринку праці повинні бути пристосованими до використання автоматизованих інформаційних систем.

Джерелами інформації про ринок праці є:

1) звітність зі статистики праці (форма № 1-ПВ термінова місячна);

2) звітність центрів зайнятості про працевлаштування та зайнятість населення, яке звернулося за допомогою в пошуках роботи (форми № 1-ПН щомісячна та № 2-ПН і № 3-ПН щоквартальні);

3) вибіркові обстеження населення з питань економічної активності (з 1995 року – раз на рік восени; з 1999 – щоквартально).

Дата добавления: 2015-05-26