Мотиви та стимули. 1 страница

Список літератури

1. Варення Г.А. Секретний код, або Як підвищити ефективність функціонування системи охорони праці. – К.: Основа, 2009. – 364 с.

2. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

3. ДБН В 2.5-28-2006 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Природне і штучне освітлення».

4. Денисенко Г.Ф. Охрана труда: Учеб. пособие для инж.-экон. спец. вузов. – М.: Высш. шк., 1985. – 319 с.

5. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці: Підручник. – Львів: Афіша. – 2002. – 320 с.

6. Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп'ютерів. Навчальний підручник. – Львів: Афіша, 2000. – 176 с.

7. Защита от шума. Справочник проектировщика. / Под ред. Е.Я. Юдина. – М.: Стройиздат, 1974. – 134 с.

8. Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 252 с.

9. Коваль В.І., Скороходов В.А. Управління охороною праці в промисловості: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 448 с.

10.Кобевник В.Ф. Охрана труда. – К.: Вища школа, 1990. – 286 с.

11.Кондратьев А.И., Местечкина Н.М. Охрана труда в строительстве. – М.: Вища школа, 1990. – 352 с.

12.Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. Основи охорони праці. – К.: Основа, 2000. – 416 с.

13.Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. – К.: Основа, 1999. – 96 с.

14.Навакатіян О.О., Кальниш В.В., Стрюков С.М. Охорона праці користувачів відеодисплейних терміналів. – К., 1997. – 400 с.

15.Основы инженерной психологии / Под ред. Б.Ф.Ломова. – М.: Высш. шк., 1977. – 335 с.

16.Основы научной организации труда на предприятии / Под общ.ред. И.А.Полякова. – М.: Профиздат, 1987. – 374 с.

17.Охорона праці: Навчальний посібник/ Я.І. Бедрій та ін. – Львів: ПТВФ “Афіша”, 1997. – 258 с.

18.Романчук А.А. Менеджмент охраны труда. – К.:Основа, 2003. – 176 с.

19.Пчелинцев В.А. и др. Охрана труда в строительстве. – М.: Высшая школа, 1991. – 272 с.

20.СНиП II–12–74. Защита от шума. – М.: Стройиздат, 1980. – 58 с.

21.Гогіташвілі Г.Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В.М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Термін „мотив” походить від латинського „movere”, що означає „приводити в рух”, „штовхати”. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Отже, правомірним є твердження, що мотив – це те, що породжує певні дії людини. Мотив знаходиться „всередині” людини, має „персональний” характер, залежить від безлічі зовнішніх і внутрішніх стосовно людини чинників. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул (від лат. Stimulus – стрекало, батіг, пуга) - спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи:

- позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства;

- економічний вплив на інтереси людей;

- моральне і соціальне стимулювання;

20.Економічна поведінка.

Економічна наука досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (Homo ekonomicus).

Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується:

- визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки;

- компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах;

- головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Показує, що різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи економічної поведінки, які пов’язані з виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття „корисність” означає не що інше, як прибуток. Тобто, дія-сть людини і фірми підпор тим самим зако-стям.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність правомірно розглядати як характеристику задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Саме в ситуації вибору благ корисн виявляє своє екон призначення – бути критерієм відбору. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору. Отже, економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності – це критерій економічного вибору.

Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань. Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Екон пов виробника регулюється законом спадної продуктивності: якщо один із факторів вир-ва (ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.

21.Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Цей процес можна розглядати в 2 аспектах:

1) як процес виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ (матеріальний аспект), а також

2) як процес взаємодії економічних суб’єктів у суспільному виробництві, який відтворюється як процес взаємодії економічних інтересів (суспільний або соціальний аспект).

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку економічних суб’єктів. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

У тій або іншій економічній системі соціально-економічне положення суб’єктів різне. Мова йде про класи, групи, різноманітні асоціації людей і окремих індивідів. Об’єктивно їхні інтереси не можуть бути єдиними.

Важливе теоретичне та практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних).

22.Національні та глобальні економічні інтереси.

Глобалізація світового гос-ва - процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причинами глобалізацій цих процесів є: процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; науково-технічний прогрес, пов’язаний із появою інформаційних технологій, які докорінно змінюють усю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки, що знижують витрати на трансакції; загострення проблем, що є загальними для всіх людей та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

Найбільш характерними ознаками глобалізації є: 1) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни; 2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; 3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили; 4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику; 5) створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; 6) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв’язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, ефективне функціонування економіки в умовах автаркії (національної економічної самозабезпеченості) неможливе. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними й соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного й міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин.

23.Сутність та структура ек.системи.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп. В екон літ-рі по-різному визначають складові ЕС. Поширеним є підхід за яким основними складовими екон системи є:

- продуктивні сили; - екон відносини; - механізм господарювання.

Продуктивні сили як фактори вир-ва. Існує два підходи: 1. марксистський – об’єктивний(натурально-реч) фактор: засоби вир-ва; - суб’єктивний (людський фактор): робоча сила. 2. неокласичний – праця, земля, капітал і підприємницький хист.

Зас вир-ва поділяються: - засоби праці (прир. Умови праці; заг. Умови праці; знаряддя праці); -предмети праці(в зал від етапу вир-ва поділ: речовина, сировина, матеріали, напів-фабрикати)

ПС – це сукупність засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз. І розумовими здібностями, наука, технологія, інформація та ін., що забезпечує створення матер і дух(екон) благ, необхідних для задоволення потреб людей. Структуру ПС можна визначити за різними критеріями: а) за елементами(факт вир-ва); б) за сферами (мат і немат); в) за галузями; г) за первинними ланками вир-ва.

Структуризація ПС обумовлена СПП. Розвиток ПС пов'язаний з такими заг екон законами: закон розвитку ПС, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу.

ПС є матеріальною основою екон сис, сусп. формою і способом організації екон сис є екон відносини – відносини між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання екон благ. Вони є об’єктивними і матеріальними, оскільки, по-перше, формуються незал від волі і свідомості людей, по-друге, невіддільні від існування ПС, являючи їхню сусп. форму.

Структуру екон відносин можна визначити за фазами сусп. вир-ва (відносини вир-ва, розп, обміну, спож)

Структура ЕВ відносно ПС: -техніко-екон; -організаційно-екон; - соц-екон.

Господарський мех. – сукупність форм і методів організації та управління, сусп. діями екон суб’єктів, спрямованих на регулювання екон процесів і реалізацією екон законів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок ЕС, призводить у відповідність ЕС і ЕВ.

24.Відносини власності.

Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження.

Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ.

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей-продуктів праці. Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно.

Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д.

Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС в хар-ся сис об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі вир-ва, розподілу, обміну і споживання благ, що хар-ться привласненням засобів вир-ва та його результатів. Ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

Відносини власності реалізуються в дії 3 атриб:1)право володіння;2)право розпорядження;3)право користування. Відповідно до них: типи вла-сті(сусп., приватна, Змішана) та форми(держ,колек,індив-труд, з найм працею) та різні види власності(наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.)

25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.

Домашні господарства. Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Підприємство. Це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Підприємства мають такі ознаки: – виробничо-технічна; – організаційно-соціальна єдність; – фінансово-економічна самостійність.

Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва).

Фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність.

Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють: - приватний(частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави. Поділ на корпоративний, фінансовий, індивідуальний); -державний(частина економіки країни, яка повністю контролюється державними органами та перебуває у власності держави); - інші сектори економіки.

Теорія секторальної структури(теорія структурних змін) – 1930-ті рр. А Фішер і К.Кларк:

1)первинний сек – видобувний, сировинний. 2)вторинний сек – обробний – обробна промисл+будівництво. 3) третинний сек – інфраструктура –послуги

В. Іноземцев додає 4)розподільно-обмінний; 5)соц.-управлін(осв, спорт…)

Також розрізняють: -реальний сек екон; -фінансовий сек екон; - внутрішній сек екон; - зовнішній сек екон.

26.Кластери,внутрішні регіони,регулятивні інститути.

кластер - особливим чином організований простір, який дозволяє успішно розвиватися великим фірмам, малим підприємствам, постачальникам (обладнання, комплектуючих, спеціалізованих послуг), об’єктам інфраструктури, науково-дослідницьким центрам, вузам та іншим організаціям. При цьому важливо, що в кластері досягається синергійний ефект, оскільки участь конкуруючих підприємств стає взаємовигідною. Кластер – це передусім соціальне явище, яке формується в результаті об’єднання зусиль людей та організацій задля задоволення своїх економічних інтересів. При цьому регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Вони визначають в цілому конкурентоспроможність національної економіки. Регіони, що не мають кластерів, займають гірше економічне положення, а в більшості випадків перетворюються на депресивні території.

Поняття “ регіон” походить від латинського кореня “ regio”, що у перекладі означає країна, край, область. Концептуальні параметри: - геог положення(розташування, S, к-сть нас); -виробничо-функц особл(види дія-сті); -соціальні особл(норми спілкув, повед). У суч екон науці найб розп 4 парадигми регіону: 1) регіон-квазідержава - представляє собою відносно відокремлену систему держави та національної економіки; 2) регіон-квазікорпорація - представляє собою значний суб'єкт власності (регіональної та муніципальної) та економічної діяльності; 3) регіон-ринок - має певні кордони акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) та особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг тощо; 4)регіон-соціум - висуває на передній план відтворення суспільного життя та розвиток системи розселення.

Регулятивні інститути – це “правила гри” у суспільстві, тобто створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. Рег інст.: формальні(мають стійкі рамки) та неформальні(звичаї). В організ струк сис держ рег екон виділ інститут струк держ управління(напр., банківська сфера, фінансова). До загально прийнятих прав рег інст. Відн конституцію, закони і т.д. Серед екон і адмін. Інст. Можна виділити сис держ кредитування, субсидування тощо.

27.Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.

В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи. У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної).

Цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Вирізняють: І класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства):– традиційна (патріархальна, авторитарна) економічна система;–ліберальна (ринкова, демократична) економічна система;– проміжна між традиційною і ліберальною економічна система; II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна економічна система (цивілізація); – індустріальна економічна система; – постіндустріальна економічна система; III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес): – локальні економічні системи (євразійська, західноєвропейська, тощо); – міжнародні економічні системи (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна економічна система.

Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники виробництва; хто і як ухвалює основні економічні рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності. За цим критерієм виділяють такі типи економічних систем: - традиційна економічна система;- планова (демократична і командна) економічна система; - ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) економічна система; - трансформаційна (перехідна, транзитивна) економічна система.

28.Національні та міжнародні економічні системи.

Нац екон сис – це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Нац екон сис – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів. Нац екон сис – сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технолог. та екон плані галузей і сфер госп дія-сті країни.

Структура нац екон –співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Види структури нац. екон сис: -відтворювальна; -територіальна; -соціальна; -галузева; -секторальна; -зовнішньоекон; - техніко-екон.

Нац. ЕС сформувалася ще в період утворення нац. держав, але в процесі МПП почала поступово наповнюватися інтернац та наднац екон змістом, тобто елементами міжнар і глобальної економіки.

Міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи.

Світове гос-во – сукупність нац. гос-в у їхній взаємодії через сис МЕВ.

Міжнар екон сис включає регулятивні мех. Нац., міждерж і наднаціональних рівнів і сис між нар екон відносин(МЕВ)

Структура сучасних МЕВ включає такі форми: - міжнародна торгівля; - міжн рух капіталу; - міжн трудова міграція; - світова валютна система.

29. Формування глобальної економічної системи.

Суч.розвиток світ.ек-ки хар-ться посиленням тенденції до глобалізації. Вона проявляється у виході нац.ринків і нац.екон.систем на рівень глобал.екон.системи.

Глобал.екон.система – це світогосп.система, в якій нац..процеси вир-ва, обміну і споживання благ відбуваються як єдиний процес. Таким чином, світ.госп-во, у більш широкому розумінні, і є глобал.системою, яка має властивість самовідтворюватися на рівні прод.сил, а також на рівні виробн.і певних аспектів правових і політ.відносин. Головне протиріччя глобал.екон.системи пов’язане з формуванням, у межах провідних зах.держав,замкненої госп.системи. Цей процес відслідковується за такими напрямками, як концентрація більшої частини інтелектуального і технолог.потенціалу людства у постіндустріальних країнах, концентрація осн.торг.шляхів в межах розвинених держав, замикання інвестеційних потоків та міграція нас.з

«країн третього світу» у розвинені регіони планети. Концепції гл.екон.системи:1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання капіталу, за посилення їхнього політ. і культ.впливу.2. Теорія модернізації основана на розходженнях у розумінні традиці. і суч., зв'язує перехід до суч.екон.зростання з духовними цінностями, а не тільки з матер.інтересом.3. Концепція світової системи –на основі змін поділу праці, поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і напівпериферійні країни.4. Теорія глобальної взаємозалежності. Ріст взаємозалежності країн у гл.екон.просторі піддає нац.платіжні баланси усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовн.рівноваги, координувати вико рис-ня всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.

30.Сутність і види економічної діяльності.

Екон.д-ть (ЕД)-процес,тому має мету-створ.благ і розвиток людини,засоби(ек.рес.)та результат(ек.блага).Вона здійснюється у сферах мат.і немат.вир-ва різними екон.субєктами. Окремі види ЕД не пов’язані з акт.відношенням людина-природа.

Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами. Д-ть стає екон. тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком в-во та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними.

Осн.види ЕД:

-с/г,лісове госп-во,рибальство; -будівництво; -д-ть транспорту та зв’язку; -торгівля; -фін.д-ть; операції з нерухомим майном; -держ.управління;освіта;охорона здоровя; -послуги у сфері культури та спорту.

Спільним між цими видами є: по-перше, те, що д-ть будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення осн. мети бізнесу – отр.прибутків та управління і мінімізацію витрат; по-друге, це наявність сукупності дій робітників з викорис. засобів праці, що необхідні для перетвор. ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу д-ть.

Праця- люд.д-ть,спрямована на створ.мат.і дух.благ для задовол.потреб люд.

В-во-процес створ.з природ.матеріалів життєвих благ,необхідних для існування та розвитку люд.сусп-ва. Процес в-ва здійснюється результативно,тобто з певною продукт-тю або ефет-тю,яка залежить від того,як поєднуються його фактори(земля,праця,капітал,підпр.здібності,інформація). Для ефект-ті виробн.д-ті важливим є визнач.цілей створ.і функціонування підпр-ва. В практиці господарювання кожна фірма як скл.виробничо-екон. сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті,які модна поєднати в окремі напрямки.

Так,виробнича д-ть поділ.на: наук-дослідна та проектно-конструкторська; інноваційна,інвестиційна,торговельно-маркетингова.

31.Суспільний поділ праці.

Поділ праці(ПП) -відокремлення різних видів трудової діяльності,завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності.

ПП – це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі.

Особливості поділу праці:

Дата добавления: 2015-05-26