Мотиви та стимули. 6 страница

Різні функціональні форми грошей поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного об’єкту в ролі засобу обігу. Грошовий агрегат М0 – готівка чи гроші поза, має найб. ліквідність; грош агр М1 – грошова маса у вузькому розумінні (готівкові гроші (агрегат М0) + трансакційні депозити), грош агр. М2 – грошова маса у широкому розумінні (М1 + строкові депозити), грош агр. М3 (М2 + гроші на рахунках відкритих для ведення банками довірчих операцій), агрегат L – (М3 + казначейські векселі та деякі інші грошові активи).

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Закон грошового обігу: кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці.

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін (буває відкрита, придушена).

80. Грошовий вимір вартості товару.

Гроші виступають категорією товарного господарства й історія їхньої появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Такий обмін виражається формулою: х товару А = у товару Б. У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Відповідно до цього, розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості (А). Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в еквівалентній формі (Б). Ця форма вартості отримала назву простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості.

Розвиток суспільного поділу праці сприяв подальшим змінам у товарних відносинах. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: х товару А = у товару В = z товару С =... Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості.

В умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента усіх інших товарів є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної чи розгорнутої форми вартості до загальної чи грошової (це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності). Формулу загальної чи грошової форми вартості: х товару А; у товару В; z товару С...= w товару D.

Отже, замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворився на постійну життєву потребу. З моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають і починають розвиватися грошові відносини. Вони доповнюють складну систему товарних відносин, які встановлюються між товаровиробниками. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.

81. Сутність і функції ринку.

Поява грошей та грошового виміру вартості товару істотно змінила характер не тільки відносин обміну, а й економічних відносин взагалі. На зміну бартерному обміну прийшов обмін за допомогою грошей. Відбулася модифікація загальної формули обміну Т — Т  Т — Г — Т або навіть Т — Г + Г — Т. І саме цей процес є найголовнішим у правильному розумінні такої економічної категорії як ринок.

Складність самого цього економічного явища зумовлює велику кількість визначень, які звертають увагу на ті чи інші сторони відповідного явища. Ринок можна розглядати як інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг або ж як обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу та ін.

Краще розуміння сутності ринку дають функції, які він виконує. До головних функцій ринку відносяться: - Відтворювальна - полягає у тому, що оскільки ринок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням, то без його функціонування неможливе нормальне відновлення не тільки окремих матеріальних об’єктів, а й самого суспільства. - Регулююча (розподільча) - зміна цін сигналізує про порушення існуючих раніше пропорцій у виробництві різних благ, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів між різними галузями. А це регулює співвідношення між кількістю різних товарів, що виробляються у суспільстві.

- Контрольна - механізм ринку дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне.

- Стимулююча - ринком заохочуються ті виробники, які найбільш раціонально використовують фактори виробництва, застосовуючи найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва та до відповідного зростання їхніх доходів.

- Інтегруюча - ринок «зшиває» чи об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле, в економіку через систему товарно-грошових зв’язків.

Головні умови, без яких формування ринку є неможливим: 1) наявність та поглиблення суспільного поділу праці; 2) розвиток приватної власності, який веде до економічного відокремлення товаровиробників, отримання ними економічної та юридичної незалежності, можливості вступати у рівноправні відносини з приводу купівлі-продажу товарів; 3) наявність грошей. Якщо подібних умов не створено, то говорити про появу ринку не можна.

82. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин

Ринкові відносини – відносини між учасниками ринку з приводу купівлі та продажу товарів та послуг.Якщо перейти до характеристики суб’єктів ринкових відносин, то відразу помітно, що на ринку взаємодіють між собою лише два суб’єкти — покупці та продавці. Покупці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають гроші і збираються за них придбати необхідний їм товар. Продавці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають певний товар і збираються за нього отримати необхідні їм гроші. При цьому поза сферою ринкових відносин кожен з цих суб’єктів може виконувати й інші економічні ролі — бути виробником, постачальником, посередником, споживачем і т.д.

Якщо порівнювати ринок і ринкову економіку, по поняття рикова економіка значно ширше. Справа у тому, що ринок являє собою лише частину відносин обміну. В той же час поняття «ринкової економіки» як певного різновиду економіки взагалі охоплює не тільки відносини обміну, а й відносини з приводу виробництва, розподілу та споживання.

Головними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства та підприємства. Крім того, ще одним суб’єктом економіки є держава, проте у випадку характеристики ринкової економіки роль держави є незначною, а тому при вивченні цього типу економіки її (державу) іноді взагалі не розглядають.

Домогосподарства — це той суб’єкт економіки, який являє собою сім’ю, що складається з однієї чи кількох осіб, яка самостійно веде свою діяльність. В межах економіки домогосподарство виступає основним постачальником всіх економічних ресурсів, в обмін на які воно саме отримує гроші, що витрачаються на придбання благ.

Підприємство — це другий суб’єкт економіки, який являє собою виробника товарів. В межах економіки підприємство виступає основним постачальником тих товарів, які задовольняють потреби домогосподарств. В обмін на ці товари підприємство отримує від домогосподарств гроші, що витрачаються на придбання тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва товарів.

Держава — це той суб’єкт економіки, який являє собою політичну організацію, що наділена правом примусу по відношенню до всіх інших суб’єктів економіки. В межах економіки держава виступає: 1) збирачем податків з домогосподарств та підприємств, 2) монопольним виробником та постачальником суспільних благ, які задовольняють потреби всіх суб’єктів економіки; 3) покупцем тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва суспільних благ; 4) суб’єктом, який може надавати підприємствам чи домогосподарствам певні дотації чи допомоги за наявності певних умов.

Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. До них відносяться: 1) споживчі товари; 2) засоби праці; 3) робоча сила або праця; 4) земля та інші природні ресурси; 5) нерухомість: виробничі будівлі та житло; 6) грошово-кредитні ресурси.

83. Попит і пропозиція

Функціонування ринку забезпечується завдяки ринковому механізму.

Ринковий механізм – взаємодія ринкових елементів: ціни, попиту, пропозиції, конкуренції, кон’юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства і узгоджує приватні і суспільні інтереси.

Попит - форма вираження потреби, платоспроможна потреба. Попит включає 2 моменти: потреби(бажання придбати товар або послугу) та грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів та послуг. Тому, як правило він виражається в грошовій формі.

Пропозиція – сукупність товарів та послуг, які є або в любий момент можуть бути доступні на ринку. Включає 2 моменти: готовність виробників чи продавців виробляти і продавати той чи інший товар або послугу, та умови, на яких виробник(продавець) згоден продати їх.

Закономірності руху товарів залежать від закономірностей поведінки покупців(законів попиту) та продавців(законів пропозиції).

Закон попиту регулює величину попиту залежно від величини ринкової ціни. Його сутність полягає в тому, що зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту і навпаки.

Закон пропозиції визначає, що чим вища ціна товару за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Це закон, що регулює пропозицію товарів залежно від рівня їх ринкових цін.

Ціна – грошова сума, яку сплачують(одержують) за конкретний товар чи послугу.

Види цін: Ціна попиту(D), ціна пропозиції(S), ціна рівноваги.

Ціна попиту – гранично максимальна ціна, яку покупці згодні платити за товар.

Ціна пропозиції – гранично мінімальна ціна, за яку продавець згоден продати свій товар.

Взаємодія конкурентних сил призводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу обсягів попиту і обсягів пропозиції.

Ринкова рівновага – ситуація, за якої наміри покупців і продавців повністю збігаються та що за певної ціни ціни товару обсяг пропозиції = обсягу попиту.

Ціна рівноваги – це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

84. Ринкове ціноутворення

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

85. Конкуренція, монополія, олігополія

Конкуренція – економічна боротьба, суперництво між відособленими виробниками продукції, послуг за задоволення своїх інтересів пов’язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Функції: -стимулююча; -розподільна; -регулююча; -сануюча.

Класифікація конкуренції:

За сферою діяльності: -внутрішньогалузева, -міжгалузева, -між виробниками товарів субститутів.

За територіальною ознакою: -внутрішньоринкова, -міжнародноринкова.

За суб’ктами: між продавцем і покупцем, між покупцями, між продавцями, між власниками капіталу і робочої сили, між власниками капіталу, між власниками робочої сили, між монополізованими та немонополізованими виробництвами, між монополіями, всередині монополії. За об’єктами: за ресурси, за ринки збуту, за право першочергового володіння інформацією. За формою: досконала та недосконала. За методами: цінова та нецінова.

В залежності від співвідношення конкуренції і монополії виділяють 4 моделі ринку: -ринок вільної конкуренції, -ринок монополістичної конкуренції, -олігополія, -чиста монополія.

Монополія— це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Кзасифікація: за місцем у торгових угодах:

Монополія (об'єднання підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям) та монопсонія (об'єднання, яке скуповує товари у всіх продавців).

За масштабами охоплення ринку певного товару: чистими й абсолютними

За характером і причинами виникнення: природні, легальні та штучні.

Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

86. Ринок і Держава

Конкурентний ринок не можливо уявити без державного втручання і в той же час саме ринок ринок допомагає державі працювати ефективно. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму ціноутворення, а держава формує сукупний рівень виробництва через бюджетну, податкову, фіскальну та грошово-кредитну політики, перерозподіляючи доходи з метою задоволення суспільних потреб. Враховуючи певні провали та недосконалість сучасного ринку через зростання масштабів і прискорення швидкості кругообігу капіталу, необхідність формування пропорцій в структурі економіки, держава має забезпечувати постійне узгодження основних економічних потоків. Розвиток та вдосконалення ринкових відносин потребує державної гарантії приватного привласнення новоствореного прибутку, законодавчого регулювання вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг як в межах країни, так і за кордоном. Держава, як організаційно-політична форма функціонування суспільства повинна бути головним чинником ринкового прогресу і стабільності суспільства.

Державне регулювання економіки реалізується завдяки таким засобам:

1. Розширення сфери функціонування державної власності. Створення державою та державна підтримка при створенні капіталомістких та малоприбуткових організацій, але які є необхідними для суспільства.

2. Привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу (НД), що відбувається за рахунок:

—системи податків;

—державних закупівель та державних замовлень;

—державних кредитів та субсидій окремим галузям.

3. Державне регулювання економіки реалізується як система економічних заходів уряду з метою вирішення життєво важливихдля ринку проблем:- боротьба з кризовими явищами; -забезпечення високих і стабільних темпів економічного зростання; -здійснення структурних перебудов в економіці відповідно до НТП; -вирішення соціальних проблем;

4. законодавчо-нормативна база; 5. прогнозування та програмування.

87. Сегментація ринку

Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх економічних інтересів. За допомогою сегментації із загальної кількості потенційних споживачів формуються певні групи (ринкові сегменти), кожна з яких пропонує свій специфічний попит на ринку.

Способи сегментації ринку відповідно до споживачів та особливостей якісної структури сформованого ними попиту:

Географічний - Країна, регіон, кількість жителів (густота населення), клімат;

Демографічний - Рівень доходів, вік, стать, освіта, національність, релігія;

Психографічний - Мотиви покупок, престижність, суспільна думка, установки, орієнтація;

Поведінковий - Ціна товару, якість, дизайн, марка, рівень сервісу;

Соціографічний - Суспільний клас, спосіб життя, соціальний статус, культурна орієнтація.

Сегмент ринку — це не тільки сукупність споживачів із високою спільністю потреб чи мотивів, а група осіб, що характеризуються однорідністю ринкової поведінки,це робить сегментацію ринку більш задовільною з погляду управління.

Отже, сегментація ринку — це систематизований процес розподілу потенційного ринку на групи споживачів, що мають схожі потреби, мотивації щодо прийняття рішень про купівлю певного товару чи послуги; рівень доходу та доступ до ринку. У практичній діяльності з сегментації ринку треба мати на увазі, що загрозою реалізації навіть найефективнішої сегментації є постійні зміни ринкового середовища і це потребує особливої уваги до постійного моніторингу змін, що відбуваються, та здійснення необхідних коригуючих дій.

Ведучи мову про сегментацію ринку, слід також звернути увагу і на окремі види внутрішнього ринку або сукупність окремих ринків в межах національної економіки. Серед них, зокрема, при сегментації ринків за економічним призначенням можна виділити наступні ринки: землі та нерухомості; товарів і послуг; капіталу; людського ресурсу та інновацій.

88. Ринок землі та нерухомості.

Оскільки земляє об’єктом власності, то за ринкових умов вона набуває форми товару, тобто купується і продається на земельному ринку.Ринку землі притаманні попит та пропозиція на землю, співвідношення яких формує ринкові ціни та рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. При продажу земельної ділянки її власник турбується про те, щоб не позбутися рентного доходу і укладає угоду, що забезпечить йому отримання такої суми грошей, яка при вкладі на депозит в банк чи при наданні позики, принесе дохід (річну величину відсотка), що дорівнює земельній ренті. Перед тим як стати власником землі покупець порівнює ренту, яку дає земельна ділянка з відсотком, який він отримає, якщо вкладе гроші в банк. Отже, ціна землі є капіталізованою (перетворюється на грошовий капітал) рентою. Вона прямо пропорційна величині ренти (Р) і обернено пропорційна нормі банківського відсотка (N), тобто: Ц_з = Р/ N х100%. Наприклад, якщо річний дохід у вигляді ренти становить 120 тис. грн., а банківський відсоток – 15 %, то ціна землі складе:

Ц_з = 120 000 / 15 х 100 = 800 тис. грн.

Це теоретичне визначення ціна землі, а на практиці її ціна залежить від багатьох чинників, що впливають на попит і пропозицію земельних ділянок. Так, зокрема, зростання ціни на землю обумовлюється зростаючим попитом на неї для сільськогосподарського виробництва, для будівництва приміських котеджів, баз відпочинку та ін. цілей.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та іншими природними угіддями, а також будь-якими об’єктами, що на ній розташовані та пов’язані з нею (будівлі, споруди тощо). Суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості як для особистого (квартира, будинок), так і для виробничого призначення (приміщення для офісу, земля для сільськогосподарського виробництва тощо) та формувати запаси виробничих ресурсів.

89. Ринок товарів і послуг.

Історично виник найпершим, обслуговує масового споживача, є свідченням стабільності та життєздатності економіки. Існує споживчий ринок товарів і послуг, що характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання та ринок товарів і послуг виробничого призначення (ринок засобів виробництва), що пов'язаний з забезпеченням безперервності відтворення виробничих процесів. Споживчий ринок функціонує для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людей у матеріальних та духовних благах і наданні послуг. Його ємність визначається виробничими можливостями як окремих галузей внутрішнього ринку, так і купівельної спроможності споживачів у придбанні імпортних товарів та отриманні послуг. Розмаїття великої кількості продуктів, що обертаються на споживчому ринку призводить до виникнення більш спеціалізованих ринків (продуктів харчування, одягу, взуття, предметів побутової техніки, ліків, комунальних, транспортних, культурних послуг тощо). Ринок товарів і послуг виробничого призначення хоча і сформувався пізніше, та поступово набув пріоритетного значення. Він складається із ринку засобів праці (машин, обладнання, устаткування, будівельних споруд, виробничих комунікацій тощо) і ринку предметів праці (матеріалів, сировини, паливних ресурсів тощо). Формування сучасного ринку засобів виробництва, його розвиток і вдосконалення надає можливість підвищити технологічний рівень національного виробництва, прискорити науково-технічний прогрес, адаптуватися в конкурентний світовий ринок

90. Ринок капіталу.

Є складовою фінансового ринку і здійснює інвестиції у розвиток виробничої і невиробничої сфер економіки. Ринок капіталу має двояке призначення: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить дохід позичальнику.

Ринок капіталу як фактор виробництва пов'язаний з попитом і пропозицією виробничих ресурсів, капітальних благ, що використовуються для продукування нових товарів. Особливістю капітального блага є те, що воно виступає і фактором виробництва і продуктом одночасно. Існує три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди, споживче та виробниче устаткування тривалого використання і виробничі запаси. Ринок капіталу як фактор виробництва пов'язаний з капітальними вкладеннями – витратами на будівництво нових, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання наявних основних фондів виробничого і не виробничого призначення. Джерелами фінансування капітальних вкладень є кошти державного бюджету, прибуток та амортизаційні фонди державних підприємств і організацій, кредити банків, кошти громадських, кооперативних приватних організацій і підприємств, а також населення.

Ринок капіталу як ресурс, що приносить позичальнику дохід пов'язаний з функціонуванням таких ринків: кредиту, цінних паперів та валюти.

Кредитний ринок є сукупністю відносин між позикодавцями (кредиторами), які надають тимчасово вільні кошти і одержувачами позики (позичальниками) в товарній або грошовій формі, які за користування кредитом сплачують відсоток відповідно до чинних ставок. Розрізняють фінансовий кредит, який надають банки (банківський кредит) чи небанківські установи, а також товарний (комерційний) кредит, який надають господарські партнери та інші види кредиту. Кредитний ринок є формою руху позикового капіталу, що сприяє прискоренню реалізації товарів та одержання прибутку.

Ринок цінних паперів є різновидом кредитних відносин чи відносин позики грошових документів між особою, яка їх випустила та їхнім власником, що передбачають виплату доходу у формі дивідендів чи процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів іншим особам. Ринок цінних паперів має дві складові: первинний ринок (емісія цінних паперів, випуск їх в обіг) і вторинний ринок, який займається перепродажем цінних паперів на фондовій біржі. Через це ринок цінних паперів називають ще фондовим ринком

Валютний ринок – є відносинами купівлі–продажу різних національних валют. Функціонування такого ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. На валютному ринку здійснюються операції зовнішньої торгівлі, інші розрахунки між країнами, міграція капіталів тощо.

Дата добавления: 2015-05-26