Мотиви та стимули. 3 страница

1.За хар-м відбиття в обліку виділ бухгалтерський і економічний прибуток підпр-ва.

2.За хар-м д-ті підпр-ва розділ прибуток від звичайної д-ті й прибуток від надзвичайних подій.

3.По осн. видах госп операцій підпр-ва виділ прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

4.По осн. видах д-ті підпр-ва виділ прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фін.д-ті.

5.За складом елементів, що формують прибуток розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підпр-ва. Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені "очистки" отр. доходів від понесених під-вом у процесі госп.д-ті витрат.

6.За хар-ром оподаткування прибутку виділ оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у форм-ні податкової політики підпр-ва, тому що дозволяє оцінювати альтернативні госп операції з позицій кінцевого їх ефекту.

7.3а хар-ром інфляційної "очистки" прибутку виділ номінальний і реальний його види.

8.За ступенем викорис. виділ нерозподілений і розподілений прибуток підпр-ва.

Прибуток показує абсолютний ефект д-ті підпр-ва без урахування використаних при цьому ресурсів.Тому його слід доповнити показником рентабельності.

Рент-тьхар-є міру цієї ефективності, тоб­то відносний ступінь прибутковості підпр-ва або продукції, що вир-ся. У заг формі рент-ть розрахову­ють як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу). Рент-ть застосованих ресурсів є рент-стю під-ва. Рент-ть підпр-ва=прибуток/капітал підпр-ва. Рент-ть продукції хар-є ефективність ви­трат на її вир-во. Рент-ть продукції=прибуток/собівартість продукції.

Рентабельність хар-є ступінь прибутковості підпр-ва.Прибутковість підпр-ва--здатність під-ва створ.і одержувати прибуток. Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на вир-во, але і для утвор.прибутку.

Рент-ть --якісний вартісний показник,що хар-є рівень віддачі витрат або ступінь викор-ня ресурсів в процесі вир-ва і реалізації продукції.

Усі показники рент-ті можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визнач. планової рент-ті беруть заплановані дані, а для визначення фактичної-фактичні.

Рівень рент-ті всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат вир-ва, величини осн.виробн.фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпеч.зростання прибутку і рент-ті під-ва, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія мат.рес., рівень техн.прогресу. Урахування під-вом таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його д-ті.

42.Економічна рента та її види.

Рента(з лат.повертаю,сплачую)- є результатом(формою)реалізації власності чи влади.

Рента-особливий вид стабільного нетрудового доходу(тобто непов’язаного з витрачанням екон.рес.)отриманого від капіталу,землі,майна,цінних паперів тощо,непов’язаного з під-кою д-тю.

Екон.рента - форма екон.реалізації власності на окр.фактори в-ва,яку привласнює під-ць внаслідок зменш.витрат на 1 продукції порівняно з ін.товаровиробниками.

Поняття екон.ренти обґрунтував Альфред Маршалл,назвавши її «квазірентою». Вона виникає також як впровадження передових форм орг-ції в-ва,підвищ.ефективності управл-ня працею,оптимального розміщ.підпр-в щодо ринків сировини та збуту тощо.

Можна виокремити такі види рентних доходів на підпр-ві:

1)внутр.рента-базується на надлишку та незбалансованості влади в самому під-ві і пов’язана з поведінкою агентів під-ва відносно його активів. Напр.,осн.джерелом доходів як власника,так і менеджера може бути не прибуток під-ва,а доходи комерц.фірм, фін. та товарні потоки яких контролює дане під-во.

Внутр.рента може створ.у таких формах:

-отр.винагороди за створ.привілейованих умов для продажу продукції свого під-ва за зниженими цінами та купівлі рес.для її вир-ва за завищеними цінами;

-отр.винагороди за купівлю чи продаж активів контрольованих під-в;

-отр.індивід.винагороди від надання в оренду нерухомості,що належ.даному під-ву;

-отр.доходу від контролю за фін.потоками під-ва;

-безконтрольне встановлення розмірів власної з/п;

-викорис.активів під-ва для в-ва продукції,що не обліковується;

-отр.доходів від ново створ.власних фірм,пов’язаних з постачанням та реалізацією продукції даного під-ва;

-неповернення коштів від продажу прод.даного під-ва;

-отр.винагороди від підпр.осіб внаслідок укладання договорів щодо викон.певних видів робіт із завищенням розцінок;

-отр.держ.субсидій та пільгових кредитів,викорис.яких спрямоване на особисте збагачення.

2)зовн.рента-доходи,які отр-є під-во за рахунок своїх споживачів і які значно перевищують результати його д-ті для сусп-ва в цілому.

Джерелами зовн.ренти є:

-монопольне становище на ринку;

-отр.держ.субсидій,пільг,преференцій;

-несплата податків;

-неповернення кредитів;

-економія на екозбереженні;

-заниження купівельних цін на виробн.ресурси,завищивши ціни на продукцію.

43. Регулювання підприєм діяльності

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Для виконання підприємством його економічної та соціальної ролі необхідна державна політика підтримки підприємництва ( сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання ). Дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахування різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору.

Функції держ. регулювання: підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання; підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів. Методи д. рег.: податково-бюджетна(фіскальна)система; цінове регулювання; кредитно-грошове регулювання; зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти). Органи д. рег.: центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва.

Основне завдання держ. рег. - створення оптимальних умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку, на цій основі, національної економіки. Існують два підходи до регуляторної реформи: революційний (шляхом швидкої адміністративної реформи, реформування цілими блокам через заміну законів, кодексів та ін.) і поступове регулювання шляхом заміни адміністративних процедур, збільшенням контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань тощо.

Податкове регулювання підприємницької дія-ті здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва та ін. Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій. Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності - заснування регіональних інформаційних центрів, створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу (як різновиду центрів малого бізнесу). Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології.

44. Міжнародна підприєм. Діяльність

Міжнар. підприємництво – економ. діяльність, спрямована на одержання прибутку, в якій беруть участь суб’єкти з різних країн. Передумови міжнар. підпр.: поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світо­вого ринку; розвиток міжнародного кредиту; Розвиток транснаціональних компанії (ТНК). Міжнар підпр існує в таких формах:

- спільне підприємство -діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумовиформуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності. Види: ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємствоб, офшорний бізнес.

- вільні економічні зони (ВЕЗ)- це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови. ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності. У ВЕЗ використовуються такі стимули: пільги для підприємниць­кої діяльності як іноземного, так і національного капіталу, податкові знижки, низькі (або нульові) митні ставки,особливий валютний режим. ВЕЗ — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки,лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Типи ВЕЗ: вільні торговельні зони, експортні промислові зони, імпортні промислові зони, банківські та страхові зони, технологічні зони, технополіси, технологічні парки, комплексні зони, технополіси.

45. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

Існує багато тлумачень сутності поняття економ роз-ок. Однак більшість дослідників наголошують, що ек. роз-ок є процесом, що має комплексний, багатомірний характер, що включає в себе глибокі зміни в технічній, економічній, інституціональній сфері, у галузях інфраструктури, технологій освіти, а також у головних факторах виробництва – капіталі, природних ресурсах, праці тощо. Загальнофілософське розуміння – це незворотна, спрямована закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. Отже, термін “ розвиток ” переважно вживають для окреслення довготривалого процесу пов’язаного із якісною трансформацією усієї сукупності економічних і соціальних структур суспільства, зокрема, усіх елементів його продуктивних сил та економічних відносин. На думку багатьох вчених, економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення.Отже, ек роз-ок – процес зміни структур суспільства, пов'язаний з економічним зростанням. Він завжди пов'язаний з визначенням і досягненням певних стратегічних цілей, забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, являє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого.

Мета - поняття, що виражає ідеальне передбачення результату діяльності. Виділяють різні типи цілей: конкретні та абстрактні, стратегічні і тактичні, індивідуальні, групові та громадські, поставлені самим суб’єктом діяльності та задані йому ззовні. Мета, як майбутній стан соціального об’єкта, може і повинна розглядатися з урахуванням його минулого становища, теперішнього стану, тенденцій розвитку. Принцип – основне, вихідне положення певної теорії, керівна ідея,основне правило діяльності. Важливою умовою та принципом ек роз-ку є формування таких цілей функціонування економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови суб’єктів ринку, але й соціальна рівновага у суспільстві.

Оскільки одним із визначальних принципів розвитку є його універсальність, тобто всезагальність і різнобічність, економічний розвиток можна класифікувати, визначати та оцінювати за різними підходами та критеріями. Ще один принцип – наявність певного життєвого циклу в кожній з суспільних форм, в яких він відбувається на певному історичному етапі роз-ку суспільства. Самозавершення того чи іншого циклу перехід до нового, вищого за якістю та ефективністю суспільних форм та механізмів здійснення розвитку і означає сутність прогресу. Принцип системного роз-ку – розвиток охоплює усі елементи економіки, ек. системи, суспільства в цілому. Уява про економічний роз-ок як суспільний процес дозволяє окреслити певні його принципи та закономірності, притаманні саме системам: історичність, цілісність, самоорганізація, адаптивність, динамічність, здатність до внутрішньої трансформації мети та технологічного способу реалізації.

46. Динаміка ек. розвитку та його фактори

Термін динаміка є похідним від давньогрецького – динамізм [dynamis – сила] - багатство руху, насиченість дією. Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. досліджуючи динаміку економічного розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів економічного розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах економічної системи під впливом сукупності чинників, задіяних суспільством та окремими суб’єктами економічної діяльності з метою отримання прогнозованих результатів. Показники ек роз-ку: 1) що забезпечують порівняльнй аналіз економ. потенціалу країни, її нац багатства, приросту ВВП тощо. 2)забезпечують якісний аналіз рівень системності інноваційного розвитку, характер змін у структурі національної економіки та окремих її секторів, у відносинах власності, у змісті та характері праці, якості життя громадян, рівень розвитку економічної свободи та виробничої демократії тощо.

Економічні чинники: система мотивації; продуктивність праці, її рівень, динаміку, сталість у часі, обсяги та якість структурних елементів капіталу, рівень освітньої підготовки. Також є чинники: екологічні, технологічні, інформаційні, соціальні, політичні, духовні, культурні, менталітет. Кожен з названих блоків чинників є формою, яка відбиває рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, що складаюсь певне інституціональне середовище функціонув ек.системи.

47. Ек. зростання, його критерії та показники

Економічне зростання - процес кількісно-якісних зрушень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту, ВВП. Економічне зростання відносять до техніко-економічних категорій, оскільки воно, на відміну від кате­го­рії економічного розвитку, безпосередньо не проявляється у формі інституціональних змін в інших елементах економічної системи, зокрема, у характері та змісті соціально-економічних відносин. Принципова відмінність економ зростання ві розвитку – якщо розвиток відбувається на основі таких законів, що забезпечують йому характер незворотного системного процесу, то зростання, особливо для ринкової економіки, має приривчастий характер(циклічний) і може призупинитися, прийняти зворотній характер. Економ зростання вимірюється за: абсолютними показниками(збільшення реального ВВП за період часу), відносними показниками(збільшення реального ВВП на душу населення).

Критерії: 1)збільшення виробничих можливостей національних економічних систем, обсягів матеріальних продуктів, послуг, за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах; 2) темпи економічного зростання;3) можливі темпи економічного зростання – такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній економічній політиці та менеджменту.

Показники: продуктивність суспільної праці, трудомісткість, продуктивність капіталу, капіталомісткість, матеріаломісткість, показник ефективності витрат природних ресурсів.

48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість

Фактори економічного зростання: праця, земля, капітал, підприємницька діяльність. До факторів їх відносять, насамперед, саме тому, що поза поєднанням і використанням їх у процесі виробництва неможливо створити жодного продукту, жодної послуги. Недарма фактор (слово латинського походження – factor – такий що робить, виробляє) трактується у тлумачних словниках як рушійна сила, причина якогось процесу, явища; істотна обставина у якомусь процесі, явищі. Тобто, в даному разі йдеться про принципові умови забезпечення виробництва, безвідносно до стану, якості цих факторів. За будь-яких умов вони мають бути присутніми й використовуватися у процесі виробництва.

Поняття ресурси (фр. - ressources) означає засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей виробництва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів виробництва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей.

Ресурси можуть існувати у найрізноманітніших формах, таких, наприклад, як природні, фінансові, людські, інтелектуальні, економічні, політичні, екологічні тощо. Водночас, наявні в національній економіці ресурси забезпечують рівень та якість використання як факторів виробництва, так і чинників, що впливають на ефективність поєднання цих факторів у процесі суспільного виробництва з метою створення економічних благ для задоволення потреб суб’єктів господарювання, громадян тієї чи іншої країни.

49. Типи та моделі економічного розвитку

Найбільш поширеними в економічних і філософських дослідженнях є два історично визначені типи розвитку із відповідними їм формами прояву, це: 1) природно історичний базується на марксист­ській методології щодо характеристики економіко-історичних типів суспільства, тобто на принципах формаційної концепції розвитку, згідно з якою “ розвиток суспільства розглядається як певний “ лінійний ” процес проходження усіма етносами та країнами деяких спільних ступенів суспільного розвитку ”. 2) культурно – історичний типи економічного розвитку базується на принципах цивілі­заційного ­підходу. Домінуючим принципом стає культурна складова, яка усе більше визначає усталену еконо­мічну (й не тільки) поведінку людини, суб’єкта економічної діяльності; усі форми власності визнаються рівноправними, жорстка детермінованість суб’єктив­них цілей і дій окремих суб’єктів господарювання втрачає свою силу.

Моделі: Модель Рікардо, Мо­дель Сталіна, Проміжна модель. Основним елементом у стру­к­ту­рі механізмів економічного розвитку в Моделі Рікардо є абсолютна роль ринкового меха­ніз­му, при нульовій ролі держави, в Моделі Сталіна - абсолютна роль дер­жави при нульовій ролі ринку, у Про­мі­ж­ній моделі - нескінченна різно­ма­ні­тність співвідношень між долями держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість. Також відокремлюють такі моделі: 1) наздоганяючого розритку (наздогнати високорозвинені країни не шляхом інновацій, а через наслідування досвіду минулого розвинених країн): а) імпортозаміщувальна(відключення ринковх механізмів, зовнішніх зв’язків) б) експортно орієнтована(використання економічної відкритості в)соціалістична 2) випереджаючого розвитку( розвиток в першу чергу науки, освіти, пріоритетним є розвиток високотехнологічних і наукомістких галузей) 3) модель сталого економ розвитку (задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби).

50. Сталий економічний розвиток

Одним із перших, введених у науковий обіг, було визначення сутності сталого розвитку у доповіді комісії ООН: “ Наше спільне майбутнє ”, представленої у 1987 р. на 42 сесію цієї організації. Сталий економічний розвиток у цьому документі розглядався як такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Зростання означає фізичне збільшення кількості речо­вини/енергії для діяльності у процесі виробництва та споживання товарів. Ресурсопотік, за цих умов, починається з виснаження, а закінчується забрудненням. На противагу цьому якісне поліпшення процесу переробки в межах існуючого потоку ресурсів, досягнуте за рахунок технічних удосконалень або поглибленого розуміння мети, називається розвитком. Стабільна економіка може розвиватись, але не може зростати

Основні принципи такого розвитку: 1) економічний розвиток повинен підпорядковуватись екологічним можливостям навколишнього середовищ до самовідновлення порушених у процесі такого розвитку природних про­цесів; 2) найдосконалішим критерієм розвитку техніки і технології є її екологізація та гуманізація, що передбачає врахування потреб сучасного і майбутніх поколінь у відтворенні усіх сутнісних сил людини, недопущення негативного впливу на навколишні ліси, грунтові і наземні води, повітря, можливу зміну радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та інші чинники, а отже, недопущення екологічної загрози; 3) забезпечення можливості повністю задовольняти екологічні потреби кожного індивіда, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп населення, а також цілий націй і держав, що випливає з вимог закону зростання екологічних потреб, а отже, недопущення екологічної нерівності; 4) найповніша доступність екологічної інформації усім соціальним верствам і групам населення, можливість їх впливу на екологічну політику держави.

51.Циклічний характер економічного розвитк

Є загально прийнята думка, що економіка розвивається шляхом періодичних піднесень і спадів, тобто циклічно. Якщо розглядати динаміку розвитку економічної системи у довгостроковому періоді, то закономірним є її висхідний характер. Проте на економічний розвиток в умовах панування приватної власності впливають багато чинників об’єктивного і субєктивного характеру, які не тільки сприяють розвитку, а й гальмують його. В різні роки темпи економічного зростання можуть бути більшими або меншими, а в окремі періоди економічний розвиток може носити регресивний характер, що супроводжується спадом виробництва і погіршенням багатьох економічних показників.

В реальному світі, і в економіці в тому числі, у будь-якого явища постійно виникають відхилення від рівноваги, що являється результатом дії загально філософського закону розвитку – закону єдності і боротьби протилежностей. Вирішення протиріч знову приводить явище в стан рівноваги. Отже, процес переходу явища із стану рівноваги в нерівноважний стан і навпаки можна назвати закономірним. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Чергування рівноважних і нерівноважних процесів у розвитку явища формує цикл розвитку. Циклічні концепції є методологічною базою багатьох природничих наук. В економіці цикли розвитку отримали назву економічних, ділової активності, бізнес-циклів. Економіка по своїй суті не є статичною. Вона знаходиться в постійному розвитку через вдосконалення її структурних елементів і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Економічний цикл – це період від одного спаду економіки до іншого

Фази циклу: піднесення, криза, депресія, пожвавлення. Криза характеризується падінням виробництва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, затоварюванням, скороченням інвестицій і зайнятості, зниженням доходів підприємців і заробітної плати найманих робітників. Депресія (стагнація, застій) - період пристосування економічних агентів до нових умов господарювання, коли у суспільстві панує невпевненість і неузгодженість в діях. Падіння економіки зупинилось, але тенденції до зростання ще не сформувались. Пожвавлення характеризується відновленням ділової активності, ростом інвестицій і зайнятості. Піднесення (експансія) характеризується зростанням всіх економічних показників: розширюються масштаби виробництва, зростають ціни, зайнятість, прибутковість, заробітна плата, активізуються фінансові і грошові сектори і т. ін. Відповідно до часу протікання цикли бувають: короткострокові, середньострокові, довгострокові.

52. Економічна криза.

Економічна криза являється однією з фаз економічного циклу. Економічна криза – це форма прояву невідповідності інтересів економічних агентів на всіх рівнях їх життєдіяльності і життєзабезпечення. В основі характеру виробничих відносин лежить особистий інтерес, який спрямовує поведінку учасників суспільного виробництва. А державні структури не в змозі контролювати поведінку господарюючих суб’єктів з приводу відповідності їх дій реалізації суспільного інтересу.Виникнення економічної кризи вказує на недосконалість існуючої системи економічних відносин, які проявляються економічні інтереси. В аспекті циклічності економічний розвиток є нічим іншим як рух економіки від однієї кризи до іншої. З цього можна зробити висновок, що економічні кризи притаманні всім типам виробничих відносин. Вони є неминучими в першу черге тому, що людству досі не вдалося в повній мірі відлагодити рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів усіх членів суспільства, і окремих соціальних груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. Зараз діє закон невідповідності розвитку продуктивних сил характеру і рівню розвитку виробничих відносин. В основі цього закону лежить протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення результатів виробництва. Воно є специфічним для кожної країни, що зумовлено особливостями розвитку економіки тої чи іншої країни. Але, тим не менш, сформовані в економіці кризи носять прогресивний характер, бо в процесі їх поглиблення гине чи відходить на задній план все застаріле(засоби виробництва, технології, методи виробництва та управління). Криза відкидає ті економічні ланки, які відстають в економічному розвитку і тим самим підвищує середній технічний рівень виробництва, забезпечує рух суспільства вперед.

53.Цивілізаційний вимір економічного розвитку.

Розвиток будь-яких соціальних і економічних процесів пов’язаний з діяльністю індивіда, людини. Саме людина є невід’ємною скла­до­вою, елементом будь-якої складної соці­а­­ль­ної системи. Таким чином, цивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації. У ХХ ст скла­даються умови як для зміни ролі людини у системі ви­робництва, так і для формулювання якісно но­вої парадигми розв’я­за­н­ня тео­ретичних і практичних проблем такої зміни, тобто умови виникнення нової цивілізаційної епохи. В основі цієї парадигми уява про те, що людство повинно надалі об’єднуватися інтересами. Деякі вчені вважали, що ключовими принципами методології досліджень впливу цивілізаційних чинників на економічний розвиток повинні бути такі чинники економічного розвитку, як свобода, творчість, місце особистості в господарстві. Отже, головною ознакою, принципом сучасних філософських погля­дів на природу економічного розвитку стає “ олюдненість ” економічних відносин, перехід від по­­­бу­до­ви абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному сере­довищі лю­дини, як цілісності, в усіх її проявах. Критеріальною основою такої ево­­люції можна вважати, по-перше, стрімке зростання інформації про оточуючий світ, його взаємозалежності та протиріччя, розвиток форм, методів, можливостей обро­б­ки, осмислювання, конвертації цієї інформації у певну систему знань, адже, із рештою, матір’ю інтуїції є саме інфор­ма­ція, помножена на знання, тран­с­формована у них, а по-друге, так само стрімке зростання потреби та можливостей щодо ви­користання в економічних дослідженнях досягнень інших наук.

54.Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.

Капітал являється обов’язковим елементом ринкових відносин. Розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання. Науковий аналіз категорії капітал було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Він ввів поняття “ хремастики ”, що означає нагромадження багатства в грошовій формі. Пізніше А.Сміт

визначив, що капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва.Він розглядав капітал як запас що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Він також стверджував, що праця є єдиним джерелом вартості тільки в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму такими функціями є і інші фактори, в тому числі капітал. Зараз багато дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Найбільший внесок в аналіз категорії капітал зробив К.Маркс.Він обґрунтував, що рух капіталу починається з грошей, сформулював загальну форму руху капіталу: Г- Т- Г', де Г – гроші, Т – товар, Г'- гроші з приростом і тому Г' = Г + ΔГ, ΔГ – це сума приросту грошей над їх первісною сумою – Г, тобто Г- Т. Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ΔГ, тобто зростає. Формулу Г-Т-Г' К.Маркс назвав загальною формою капіталу. Спочатку існували лише грошовий і товарний капітали. Але потім, поруч з ними, сформувався виробничий капітал, утворюючи специфічний спосіб виробництва, який К.Маркс називав капіталістичним.За марксизькою теорією капітал - це вартість, котра шляхом експлуатації найманих робітників приносить додаткову вартість, тобто ∆ Г, яку привласнюють капіталісти. Тепер, розглянувши еволюцію змісту капіталу, ми можемо таке таке його сучасне визначення. Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Дата добавления: 2015-05-26