Проблема моралі в етиці

!!

Эпо́ха моде́рна, моде́рнити, иногда моде́рн (от англ. modernity — современность; modern — современный) — понятие, означающее общество, изменённое в результате утверждения капиталистического общественного строя, индустриализации, урбанизации, секуляризации, развития институтов государства. Такое общество противопоставляется традиционному обществу.

Модерные общества

При этом в русскоязычной литературе термин модернити используется для того, чтобы не путать его, во-первых, с современностью как таковой (как указанием на настоящее время, без ценностных коннотаций), а во-вторых — с эпохой модерна (периодом развития европейского искусства на рубеже XIX—XX вв., когда возник и получил развитие модернизм).

Термин используется для описания весьма широкого временного спектра. Он может означать всё относящееся к послесредневековой истории Европы в контексте выделения трёх исторических эпох:

античности или истории древности,

средневековья,

модернити (новое время)

В более узком смысле термин используется для обозначения исторического периода, начавшегося между 1870 и 1910 годами, продолжающегося до настоящего времени, а также в еще более узкой интерпретации: периода между 1910 и 1960 годами (приблизительно соответствует новейшему времени)[источник не указан 620 дней].

Можно выделить следующие признаки модернизированного общества[1][2]:

В модернизированном обществе люди начинают во всех областях жизни действовать рационально, в то время как в традиционном обществе люди действуют так, как поступали их отцы и деды.

В модернизированном обществе достаточно высока как физическая, так и социальная мобильность населения. В традиционном обществе его члены обычно живут так же, как их отцы и деды. В модернизированном обществе человек зачастую живет не в том месте, где он родился, имеет иную профессию, чем его отец, и принадлежит к иной социальной группе.

В модернизированном обществе человек должен обладать способностью приспосабливаться к изменяющейся среде. Оно задает новый ритм жизни. Так, крестьяне обычно напряженно работают лишь при выполнении сезонных сельскохозяйственных работ, сами определяют время труда и отдыха. Но когда крестьянин перебирается в город и становится наемным рабочим, то ему приходится напряженно работать каждый день в одном и том же темпе. Политики и предприниматели вынуждены быстро реагировать на происходящие во внешней среде изменения. Человек вынужден приспосабливаться к новой среде обитания, если на старом месте он потерял источник средств к существованию, ему необходимо устанавливать контакты с незнакомыми для него людьми, привыкать к новым духовным ценностям, характерным для того общества, в которое он влился.

В модернизированном обществе имеются механизмы, которые обеспечивают возобновление экономического роста после любого кризиса. В традиционном же обществе экономический рост либо вообще отсутствует, либо происходит столь медленно, что в течение жизни многих поколений уровень доходов и образ жизни людей остаются практически неизменными.

Модернизированное общество отличается от традиционного достаточно высоким уровнем гражданской культуры широких масс, что создает предпосылки для демократии. В традиционных же обществах типичной является авторитарная власть. Хотя демократические общества имелись и в античности (Древняя Греция, Древний Рим), и в Средние века (городские коммуны), но в них в политической жизни обычно участвовала лишь меньшая часть населения, они были неустойчивыми, постоянно подвергались ударам со стороны поддерживаемых народными массами тиранов-популистов.

Головні представники

Австрія: художник Густав Клімт

Англія: художник-ілюстратор Обрі Бердслі

Бельгія: архітектор Віктор Орта (або Хорта, 1861–1947), скло Рене Лалі

Іспанія: архітектор Антоніо Ґауді

Франція: архітектор Ектор Гімар

Російська імперія: архітектори Федір Шехтель, Петро Бойцов, Кекушев Лев Миколайович (1859—1919?)

США: лампи і вироби з металу Тіффані Луїс Комфорт

Україна: архітектори Городецький Владислав Владиславович, Артинов Григорій Григорович, Тадеуш Обмінський, архітектор-будівничий Левинський Іван Іванович, скульптор зі Львова Юліан Марковський, художники Модест Сосенко, Юліан Буцманюк, Олена Кульчицька

Чехія: ілюстрації Альфонса Мухи

Швейцарія: художник Фердинанд Годлер

Шотландія: дизайн інтер'єрів і екстер'єрів Чарльза Ренні Макінтоша

1. Артур Шопенгауер (1788 - 1860) - автор песимістичної концепції моралі. Етичні проблеми зачіпав в роботах "Світ як воля і уявлення", "Про волю в природі", "Дві основні проблеми етики" і ін.

"Світ як уявлення". Шопенгауер вважав:

• речі, дані у просторі та часі є простими явищами;

• простір і час - це суб'єктивні явища;

• мир, існуючий у просторі та часі, - те, що людині здається, "мозкова примара".

Істинна реальність (у Канта - "речі в собі"):

• існує як воля ("світ як воля");

• діє поза інтелектом людей;

• є прагненням, сліпою всепроникауючою силою.

2. "Світ як воля". Відштовхуючись від ідей Канта, Шопенгауер стверджував, що:

• у основі всесвіту лежить воля;

• воля - ірраціональна сила, "річ в собі", незбагненна розуму людини (як кантівський ноумен).

Шопенгауер розумів волю як свідоме бажання, несвідомий інстинкт, "сліпу волю до життя", яке осягне внутрішнім сприйняттям людини.

Тим, що суть світу - воля - безрозсудна і сліпа, Шопенгауер пояснював недосконалість нашого світу (він стверджував, що це - гірший з світів). В світі відбувається "боротьба всіх проти всіх" - джерело всіх страждань на землі.

У житті людини насолода після того, як вона досягнута, залишає відчуття незадоволеності. Задоволення - це недовговічна відсутність страждань, реальним є тільки страждання.

Позбавлення від страждань можливе за допомогою подолання "волі до життя", переходу в тишу, небуття (аналог буддійської нірвани) -"квиєтива волі". "Квиєтиви волі" можна досягти за допомогою співчуття, філософського пізнання, естетичного споглядання.

3. Дії, мотивом яких є бажання особистого блага, Шопенгауер вважав егоїстичними, аморальними. Критерієм моральності Шопенгауер вважав відсутність егоїстичних мотивів.

Єдина форма моральності - взаємна симпатія людей. Чуже страждання повинне сприйматися як своє.

Співчуття Шопенгауер підрозділяв на дві норми поведінки:

• пасивне співчуття ("не шкодь");

• активне співчуття (''допомагай").

Шлях до припинення страждань лежить "через свідоме придушення волі аскетичним запереченням життя, відмовою від прагнення до продовження роду і тим самим - відмовою від постійного ланцюга мук" (А. Шопенгауер).

Розвиток етичної думки Нового часу. Філософія Ф. Ніцше

1. Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 - 1900) свої етичні думки висловив в працях: "Людське, дуже людське", "По той бік добра і зла", "До генеалогії моралі", "Так говорив Заратустра", "антихристиянин" і ін.

Ніцше знаходився під впливом ідей Шопенгауера. Він затверджував мораль через її радикальне заперечення, поставив питання про цінність моральних цінностей, зробив їх предметом філософського сумніву.

Згідно Ніцше задача етики полягає в критиці моральної свідомості. Ніцше стверджував, що існує багато моралей, які можна розділити на типи. Серед них - "мораль рабів". Вона панує в Європі, сформувалася під впливом античної і християнської етики і відображена в гуманістичних традиціях людства.

Основною характеристикою рабської моралі, відміченої Ніцше, є претензія на безумовність, абсолютність. Мораль ототожнюється з абсолютною, останньою істиною. Ніцше стверджував, що уявлення про недосяжний абсолют є помилковими, вигадкою, яка дозволяє людині примиритися з своєю нікчемністю, виправдати себе. ("Поставити ідеал... "святого Бога" - і перед лицем його... бути упевненим в своїй негідності".) Рабська мораль є стадною, знеособлюючою. Вона:

• відстоює інтереси спільноти (стада), а не особи;

• спрямовує солідарність, милосердя, співчуття на підтримку хворих, убогих і невдах;

• вимагає зречення від своїх інтересів, придушення свого "я" ради служіння інтересам більшості;

• через норми моралі зрівнює всіх індивідів.

Відчуженість моралі виражається в її самоцінності, нагородою чесноти є сама чеснота.

Лицемірство рабської моралі є слідством помилковості моралі по відношенню до реального життя. Мораль виступає від імені абсолюту, якого не існує, протистоїть природному егоїзму, властивому життю.

Найбрехливішою, на думку Ніцше, є мораль в чистому вигляді. Засуджуючи чужі вади, вона може прикривати і виправдовувати заздрість засуджуючого, бажання вдаватися до тих же вад, його невміння і обмеженість. Засудження самого себе також брехливі, а розкаяння совісті - різновид самовдоволення.

2. Феномен Ressentiment (фр. - вторинне переживання) був відкритий Ніцше в результаті психологічних досліджень. Цей складний психофізичний комплекс Ніцше вважав мотивом моралі. Складові цього мотиву:

• первинні неприємні емоції (злість, сором, образа), викликані приниженням гідності людини. Це приниження є постійним і закономірним, витікає з положення людини по відношенню до інших людей;

• вторинне переживання первинних емоцій (спогад), їх переосмислення, результатом якого є ненависть, відчуття мести і др.;

• усвідомлення неможливості мести, тобто нанесена образа є слідством вищого положення (або переваги) кривдника;

• відчуття безсилля і відчаю;

• спрага мести, не маючи нагоди утілитися в адекватні вчинки, трансформується.

Ressentiment одержує ідеальне втілення, безсилля перетворюється на силу (наприклад, людина вірить в розплату за свої образи на тому світі), відчуття відділяється від конкретних осіб, соціального положення.

Ніцше визначав Ressentiment як уявну помсту, помсту безсилого, як витиснену ненависть.

Ressentiment існує в двох формах.

• стадна мораль - вона екстравертна (переносить відчуття вини назовні);

• аскетичний ідеал - він інтровертен (переносить вину всередину).

Ніцше стверджував, що Ressentiment, що утілився в європейську мораль, є єдино доступною рабам формою опору. Він перешкоджає піднесенню людини і встановленню щирих відносин між людьми.

3. Мораль "надлюдини". Ніцше критикував мораль з позицій моралі:

вона орієнтована на корисність стада і не може містити любові до ближнього. Мораль принижує людину, співчуття (християнське або соціалістичне) безглузде, це співчуття того, хто сам страждає. Справжнім є співчуття сильних.

Ніцше виділяв етапи розвитку моралі:

• Аморальний - вчинок оцінюється по його наслідках;

• моральний - вчинок оцінюється по намірах;

• позаморальний - наміри вчинків - лише їх "поверхня і оболонка".

У розвитку європейської моральності Ніцше виділяв два напрями, які розрізняються по цінностях, чеснотах, носіях моральності і ін.:

• аристократична (рицарська) моральність;

• міщанська моральність, яка в результаті синтезу християнської моралі і буржуазної практики стала очолюючою.

Ніцше вважав, що нова мораль повинна повернутися до аристократизму. Аристократизм - синонім всього благородного, високого. Частіше зустрічається в середовищі аристократів, але не є їх привілеєм.

Аристократичні чесноти (особливості моралі "надлюдини"), описані Ніцше:

• "готовність до величезної відповідальності";

• "відірваність від натовпу... її чеснот";

• "захист того, чого не розуміють і що обмовляють";

• "шанування правдивості, безстрашності" і ін.

Також властивостями аристократизму є презирство:

• людини боязкої, малодушної;

• "думаючого про вузьку користь";

• "собачої породи людей, що виносять погане поводження";

• "лестивців і перш за все лестивцям".

Основні особливості "надлюдського" типу людей:

• усвідомлення себе не "функцією", а "значенням", мірилом цінностей;

• самодостатність в своїй величі;

• здібність і готовність до великої відповідальності;

• природжений аристократизм, що поєднується з природною потребою індивіда в самоствердженні.

Чесноти аристократа, філософа і ін. - природне слідство його натури, умов життя, його потреба, спосіб життя.

4. Ніцшеанська "надлюдина" знаходиться "по той бік добра і зла". Згідно Ніцше поняття "добро" і "зло" - результат протесту рабів. Поняття "зло" первинне, є персоніфікацією ворогів, всього того, що рабині не могли подолати. Поняття "добро" виникло як антипод зла, це трансформована заздрість, нездійснена помста.

Асоціації Ніцше: добро - ілюзія добра, слабкість, бездіяльність, убогість чоловіка; зло - розум, хитрість, руйнівна потужність.

Подолати рабську мораль - значить ставати "по той бік добра і зла", залишити під собою ілюзію морального засудження. ("Ця вимога витікає з пізнання, сформульованого вперше мною: що не існує зовсім ніяких моральних фактів". Ніцше.)

Ніцше розмежовував поняття "хороше" і "погане":

• хороше - це високе, знатне;

• погане - низовинне, на відміну від зла не є предметом роздумів, пояснень, а просто ігнорується. ("...Ворога не вважають поганим він здібний до відплати... Не той, хто заподіює нам шкоду, а той, хто порушує презирство, вважається поганим".)

Ніцше вважав, що позиція "надлюдини" не підриває мораль: "бути "по той бік добра і зла"... - це не значить "по той бік хорошого і поганого

Дата добавления: 2015-05-26