Етика як філософська наука про мораль

Розділ І. Предмет і завдання етики

Тема «Предмет і завдання етики» охоплює специфіку й основний зміст етики, розіфиває зміст основних термінів та понять цієї науки.

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрець­кого «еthos», яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також уста­лену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель ан­тичності Аристотель (384—322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив при­кметник «еthicos» — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав «еthісе» (етика). Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву яку носить і сьогодні.

За аналогією, у латинській мові від терміна «mos» («moris») — крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і ха­рактер людини — давньоримський філософ Цицерон (106— 43 рр. до н. е.) утворив прикметник «moralis» — «мораль­ний», тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Від нього пізніше увійшов у вжиток термін «moralitas» — «мораль» як наука про людські характери. Ці поняття виник­ли не у стихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певної сфери дослідження.

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основ­ному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвит­ку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справед­ливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.

Російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравственность» («моральність»). Першоджерелом стало слово «нрав» (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо), від якого утворився прикметник «нравственньIй». Він і став основою слова «нравственность». Вперше воно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст.

Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розу­міння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усві­домлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил пове­дінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та ін­шими людьми.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність). Що ж яв­ляє собою мораль як соціальне явище і яку предметну сферу моралі вивчає етика?

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспіль­ство у процесі історичного розвитку виробило особливий со­ціальний інструмент для регулювання і спрямування поведін­ки коленої людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціаль­ним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і су­купність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо», «по­рядно», «доброзичливо» тощо).

Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивіду­альних дій, один із способів зведення індивідуального до соці­ального. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалі­зуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає у суб'єктивно-особистісній формі, а у другому — як об'єктиво­ваний, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.

Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери — сущого і належного. Сфера сущого виражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях ре­альних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належно­го містить нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є та­кож ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи по­ведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, ве­ління (імперативи) «як має бути», які підтримуються гро­мадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історич­но склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визна­чається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.

Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представ­ників світу природи і цінностей культури.

Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об'єднує людей, включе­них у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, при­значення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гар­монійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного жит­тя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом ви­вчення етики.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та вияв­лення її природи, сутності, місця і значення у розвитку люди­ни і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систе­матизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономір­ності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідо­мості.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках індивідів і діяльності соціальних груп) та фі­лософському світогляді. Світогляд не може бути нейтральним, він завжди ціннісне орієнтований. Тому можна стверджувати, що скільки історичних типів світогляду, філософських на­прямів, стільки й етичних шкіл, систем.

Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків. 1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує норови, звичаї, мо­ральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвит­ку. 2. Загальна теорія маралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, струк­туру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя то­що. 3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам. 4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки. 5. Професійна етика, яка покликана опи­сати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності. 6. Історія етич­ної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підхо­ди до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

Етика як наука має свій понятійно-категорійний аппарат. Такі поняття як «норов», «вчинок», «моральна норма», «мо­ральний принцип», «моральний ідеал», «оцінка» тощо вжива­ються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етич­них категорій належать «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність, «справедливість* і «відповідаль­ність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної ре­альності. У цілому ж система категорій і понять, або понятій­но-категоріальний ряд, розкриває зміст предметної сфери етики.

Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, ві­дображений в історії етичної думки, залежить від філософ­ської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу роз­витку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму се­бе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії.

Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.

Моральні явища дещо розпливчасті, невловимі, вони важ­ко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визна­чити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Опи­сування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінова­на і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логі­ку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні мо­ральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Опи­сова функція етики реалізується переважно у розділі про ета­пи історичного розвитку моралі, або історичну типологію моралі.

Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризу­ються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулюван­ня, орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають істо­ричне майбуття, їх необхідно піддати науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе орієнтуюче зна­чення для практики морального виховання. Звідси друга функція етики — ціннісно-орієнтаційна. Історичний досвід свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу фі­лософського світогляду, пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.

Функція вироблення етичних знань пов'язана з пояснен­ням походження моралі, фактів морального життя, обґрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оці­ночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні мораль­ні факти на наукові.

Ця функція детально описана у розділі про історію етич­них вчень, або етичної думки. Ціннісно-орієнтуюча функція є складовою нормативної етики.

Дата добавления: 2015-05-26