Особливості моралі традиційного суспільства 2.1. Звичаї родоплемінного суспільства

Якщо спробувати визначити історичний момент виник­нення моралі, мабуть, його можна віднести до родового су­спільства, яке мало певні ознаки структури. Передуючий ро­довому суспільству період залишається темним для всіх фахівців; можна лише припускати, як саме з необхідністю розвитку нового типу діяльності (виробляючої) була зламана стара система стосунків між передлюдськими істотами, що спиралася на зоологічний індивідуалізм. Ці тваринні стосунки (якщо припустити, що передлюдське стадо було близьким за організацією та способом життя до сучасних приматів) осно­вані на жорсткій ієрархії, відповідно до якої розподілялася їжа, взагалі права й обов'язки. Припускають, що перші кроки від передлюдини до людини пов'язані з невпорядкованістю статевих зв'язків (проміскуїтет) і певною рівністю. Упоряд­кування стосунків у цих первинних групах веде до виникнен­ня уявлень про те, що припустиме, а що неможливе у пове­дінці кожного члена спілки залежно від того, до якої статевовікової групи він належить. Передусім, така поведінка визначається практичними цілями, корисністю. Кожна група несе певну відповідальність перед рештою членів громади. Традиції забезпечують безконфліктність у стосунках. Індивід зазнає значного тиску з боку родичів (членів роду). Цей тиск обумовлений, по-перше, безпосередністю спілкування (безпо­середній колективізм — рівна участь у праці і рівне право на її результати), по-друге, порівняно невеликою чисельністю людей, що постійно спілкуються, по-третє, відсутністю при­ватного життя.

У той же час, внутрішні спонуки людей, мотиви їх вчинків залишаються таємницею. Поняття гарного, доброго, правиль­ного означає відповідність людини своїй ролі й збігається із загальною користю. Родова спільнота являла собою певну сис­тему, функції кожного елементу якої фіксувалися традиціями. У випадку порушення традиції людина опинялася за межами цієї системи (вигнання — остракізм). Архаїчна мораль вирі­шує питання добра і зла категорично: добро — це виконання приписів, зло — їх порушення. Моральні правила мають по­рівняно простий, лаконічний характер й однозначно поясню­ються. Добро і зло абсолютно протиставлені.

Поділ на «своїх» і «чужих» — один з визначальних прин­ципів тлумачення суті моральних цінностей минулого, аж до наших днів. «Свої» — джерело добра, захищеності, надійнос­ті; «чужі» — пов'язані з небезпекою, загрозою, підступністю, тобто злом. Закони теж мають бути перевернуті; те, що добре для своїх, погано для чужих. Таким чином визначається став­лення до життя, майна, традицій, богів чужинців і, за своєю суттю, є персоніфікацією волі даної спільноти, яка захищає свої інтереси на шкоду іншій спільноті, уособленням мораль­ного суду.

Оскільки ані вирішення питань, ані відповідальність за са­ме таке вирішення не пов'язані з окремою людиною, мораль­ний ідеал також лежить за межами індивідуальної компетен­ції, його навіть пов'язують з надлюдськими космічними силами. У стародавніх міфологічних образах відбите уявлення про совість, що має об'єктивований, надособистісний харак­тер. Отже, ми бачимо, що основні поняття моральної свідо­мості мають своє об'єктивне втілення (предметна архаїчна логіка на відміну від сучасної абстрактної). Суб'єктом мо­рального судження виступає община, але апелює вона до олюднених стихій природи, до предків, богів, виносячи вирок, спирається на авторитет могутнього захисника. Община ви­ступає також суб'єктом виховання, передаючи кожній групі в певний період дозволене знання.

Особливу увагу в цій складній системі слід приділити забо­ронам (табу). На відміну від сучасного розуміння зла, недозволеної поведінки, табу мали більш жорсткий характер і час­то були пов'язані з таємним, забороненим знанням. Найважливіша група табу стосувалася родинно-шлюбних від­носин — заборона інцесту (шлюбу між родичами). Друга важлива група табу регулювала ставлення до чужинців. Влас­не, підозрілість до чужих спиралась, наприклад, на очікування неодмінної ворожнечі між місцевими та захожими духами (що перебували з мандрівниками). Частково цю ворожість намагалися відвернути поборами з подорожніх на користь

місцевих богів.

Третьою групою забороняючих правил (табу) регулювало­ся ставлення до померлих; правило не говорити погано чи зов­сім не згадувати вголос ім'я померлого, можливо, спершу означало просте застереження — небажання викликати його до живих. Але про небіжчика, безумовно, турбувалися, забез­печували його притулком, одягом, їжею, знаряддями праці або зброєю, навіть тваринами, які супроводжували його до ін­шого світу. Можливо, ставлення до померлих — перший вияв гуманізму, принаймні, з ним пов'язують перші в історії озна­ки культури. Четверта основна група табу пов'язана з їжею та питвом, і в ній ми можемо знайти коріння деяких сучасних правил пристойності, етикету.

Спочатку правила захищають дуже вузьке коло «своїх» на протилежність «чужим». У міру розвитку культури коло «сво­їх» розширюється. Первісна людина вирішувала для себе проблему «чужих» за допомогою табу, шлюбу, всиновлення, названого споріднення. Універсальним засобом забезпечення рівноваги у світі в ході розвитку соціальної культури і появи згодом держави виявляється кровна помста (звичай убивати когось з роду кривдника у відповідь на образу або вбивство свого родича); її витісняє таліон (відповідна втраті відплата; таліон жорстоко вимагав точності виконання помсти, що, зрештою, припинило його існування). Кровна помста засно­вана на принципі колективної провини і колективної відпові­дальності; таліон — наслідок індивідуалізації відповідальності. Таліон витісняється композиціями: у цьому випадку третьою стороною виступає вже держава, яка визначає розміри мате­ріального відшкодування завданої шкоди.

Дата добавления: 2015-05-26