Принципи марксизму-ленінізму

Принципи соціал-демократії

Соціалізм - вчення, в яких в якості мети та ідеалу висувається здійснення принципів соціальної справедливості, свободи і рівності, а також суспільного ладу, який втілює ці принципи.

Соціалістична ідеологія грунтується на принципах гуманізму, соціальної справедливості, рівності, важливої ​​ролі суспільної власності, ідеях самоврядування та ін. Одним із напрямків розвитку соціалізму є соціал-демократія.

Основні ідеї соціал-демократії:

— соціалізм може бути здійснений у тривалому процесі реформування капіталізму;

— утвердження політичної, економічної та соціальної демократії та цінностей свободи, справедливості, солідарності та рівності;

— демократизація відносин влади і власності;

— зростання рівня і якості життя найманих працівників;

— збільшення залежності апарату влади від населення;

— заміщення класової боротьби соціальною солідарністю і т. д.;

— політична реалізація принципів соціалізму може бути результатом тривалої еволюції, солідарних зусиль усіх соціальних груп.

Соціал-демократія виявилася більш життєздатним політичним рухом соціалістичної орієнтації, ніж комунізм, так як свою мету бачила не в радикальному перебудові суспільства на комуністичних засадах, а в забезпеченні поступової трансформації капіталістичного суспільства в напрямку підтвердження більшої справедливості у розподілі благ. Значне досягнення соціал-демократії - соціальна політика, що практикується майже кожною державою: різні види державного регулювання економіки, численні соціальні програми, спрямовані на допомогу малозабезпеченим і непрацездатним громадянам, державна допомога охорони здоров'я, культури, освіти, науки і т.д. Найвідомішими представниками соціал-демократизму європейської політичної думки XIX-XX ст. є Ф. Лассаль, Е. Бернштейн, К. Каутський та ін.

Марксизм - філософське, економічне і політичне вчення К.Маркса і Ф.Енгельса виникло наприкінці 40-х років XIX ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби. Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили матеріалістичний погляд на історію, теорію доданої вартості як економічну основу капіталізму й вчення про комунізм — безкласове суспільство, що неминуче прийде на зміну капіталізму. Аналізуючи капіталістичний спосіб виробництва як єдність продуктивних сил і виробничих відносин, К. Маркс і Ф. Енгельс чинять теорію додаткової вартості, згідно якій додаткова вартість утворюється шляхом привласнення капіталістами продукту неоплачуваної частини праці найманих робітників. Звідси вони зробили й висновок про необхідність непримиренної боротьби робітничого класу супроти буржуазії та про неминучість соціалістичної революції як єдиної умови звільнення робітників і всіх трудящих від експлуатації, ліквідації гноблення людини людиною. Так була обґрунтована головна, за оцінкою В. І. Леніна, ідея марксизму – це ідея всесвітньо-історичної ролі робітничого класу (пролетаріату) як могильника капіталізму і творця соціалістичного суспільства.

Найважливішими творами в становленні марксизму були «Маніфест комуністичної партії», в якому проголошується неминучість загибелі капіталізму й стверджується роль робітничого класу, «Капітал» Карла Маркса — фундаментальний аналіз економіки капіталізму, та «Діалектика природи» - незавершена праця Фрідріха Енгельса, в якій сформульовані філософські погляди засновників марксизму.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових і національних відносин, створені умови для розкріпачення людини. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через встановлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Послідовним та впливовим марксистом у Росії наприкінці XIX – у першій чверті XX ст. був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Беззастережно сприйняв ідеї марксистського вчення, ідею класової боротьби та соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, і розвивав їх стосовно нових історичних умов.

Дух непримиренної класової боротьби, революційності проймав усю творчість В. І. Леніна, в тому числі й вчення про державу, яке найповніше викладене у праці "Держава та революція. Вчення марксизму про державу та завдання пролетаріату в революції" (1917). Як і К. Маркс і Ф. Енгельс, В.І. Ленін виходив з того, що політика є похідною від економіки (" концентрований вираз економіки "), а держава – це лише "продукт та вияв непримиренності класових суперечностей" та знаряддя класового панування.

Дата добавления: 2015-05-26