Політична доктрина фашизму

Фашизм (італ. fascismo, fascio - пучок, зв'язка, об'єднання) – політична й ідеологічна течія, що виникла у Західній Європі в період кризи капіталістичного (індустріального) суспільства в 30-і рр. XXст. Виявляє інтереси найбільш реакційних і агресивних сил. Заперечує як ліберально-демократичні, так і соціалістичні цінності. Є однією з різновидів тоталітаризму. Політичні аспекти ідеології фашизму містяться в роботах відомих функціонерів італійського та німецького фашизму А. Рокко і А. Розенберга, а також керівників фашистського руху А. Гітлера («mein kampf» - «Моя боротьба») у Німеччині і Б. Муссоліні в Італії.

Основні ідеї фашизму:

— необхідність застосування крайніх форм насильства для придушення інакомислення і опозиції;

— антикомунізм;

— шовінізм, расизм - теорія расової нерівності і переваги відповідної раси, антисемітизм;

— націоналістичні геополітичні концепції;

— широке використання державно-монополістичних методів регулювання економіки;

— всевладдя державної машини, державного апарату («теорія тотальної держави»);

— максимальний контроль над усіма проявами суспільного і особистого життя людей; здатність шляхом націоналістичної і соціальної демагогії політично активізувати населення;

— вождизм - принцип фюрерства націонал-соціалістичної організації;

— загарбницька і агресивна зовнішня політика.

Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Фюрер є одночасно взірцем і уособленням расового, національного та народного духу. Від нього виходить сила держави, він наділяє певними повноваженнями нижчестоящих вождів.

Ідеологія фашизму ототожнює суспільство з нацією, а націю - з державою. Інтереси держави стоять незрівнянно вище, ніж інтереси окремих індивідів, груп і організацій. Міць фашистської держави залежить від духовної єдності мас, яке слід охороняти будь-якими засобами. Крім фашистської партії - єдиного носія влади і долі держави, не мають права на існування ніякі інші партії з їх міжпартійної боротьбою. Будь-які демократичні рухи та організації, як і прояв вільнодумства, при фашизмі суворо заборонялися. Щоб боротися з інакомисленням, у фашистських державах використовувалися розвинені поліцейські сили, спеціальні воєнізовані організації, тотальна система стеження і контролю, концентраційні табори, в яких були знищені багато десятків тисяч демократів, діячів культури і противників фашизму, мільйони євреїв, слов'ян і просто представників «неарійського»населення.

Дата добавления: 2015-05-26