Соціологічна концепція марксизму

Соціологічний позитивізм.

Соціологічні погляди Г.Спенсера.

О.Конт як засновник соціології

ПЛАН

1. Огюст Конт як засновник соціології
(1798 — 1857)
випускник паризької Політехнічної школи,
який мав базову технічну, а не гуманітарну освіту.
«Ідеї правлять світом і викликають у ньому потрясіння. Увесь соціальний механізм спирається у кінцевому підсумку на думку людей».

Засновник позитивізму – філософської течії, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Основна праця «Курс позитивної філософії» у 6 т-х. Соціологія повинна здійснювати спостереження, опис й систематизацію фактів, процесів суспільного буття.

Головним завданням соціології Конта вважав є опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики – поступового розвитку суспільства без крайнощів революції та застою.

Порядок і прогрес — дві важливі теми соціальної філософії Конта. Порядок як стабільність суспільства і прогрес як мирний і поступовий процес удосконалення та розвитку суспільства. Моральні якості є визначальні фактори суспільного прогресу.

О.Конт про соціальну статику і соціальну динаміку
«соціальна статика» (теорія суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи).

Основні елементи соціальної статики: 1) сім’я (вважав її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму);

2) держава;

3)церква.

«соціальна динаміка» (теорія суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем).

В основі «соціальної динаміки» О.Конта є історія людського духу, розвиток людського інтелекту. Первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини.

Три стадії розвитку людського інтелекту. На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії, яким відповідають три стадії історичного прогресу.

1) Теологічна стадія охоплює час від давнини до 1300 р. Характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими;

2) Метафізична стадія, 1300-1800 рр; абстрактно-умоглядне тлумачення речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані.

3) Позитивна стадія, суспільство опирається на науку, емпіричні дані.

2.Соціологічні погляди
Герберта Спенсера (1820 - 1903)

Головне у спадщині Г.Спенсера - вчення про еволюцію. Виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний і надорганічний, який здійснюється у суспільстві.

приниципи розвитку суспільства: 1) зростання і ускладнення структури; 2) диференціація функцій; 3) посилення їхньої взаємодії зі структурою та ін.

Взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму. (роль судинної системи виконує транспорт, роль кровообігу — торгівля, роль харчування — промисловість і землеробство, роль шкірного покриву — армія.

Г. Спенсер виділяв 1) потребу суспільства в «активній обороні» - військова справа;

2) потребу в діяльності, що підтримує «основні засоби існування» - сільське господарство, виробництво одягу; 3) потребу в обміні – ринках; і 4) потребу в координації цих різних видів діяльності - державі.

Соціальна політика Суспільство повинно бути вільним від втручання урядів і реформаторів. Закони еволюції виключають вольове втручання будь-яких соціальних інститутів чи окремої людини. Виживають найсильніші, найрозумніші, природний стан людини - агресивність. Уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим.

Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути

Першим використав такі категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль.

Соціальні інститути – сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація людей.

Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п’ять основних соціальних інститутів:

* домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя;

* обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

* політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

* церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

* професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, оскільки це порушує стан соціальної рівноваги.

Г.Спенсер про суспільство

- Розвиток еволюції у суспільстві Г.Спенсер розглядав як перехід від "малих простих" до "великих складних" агрегатів. Зміст історичного процесу полягає у поступовому переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від механічного примусу до організованого об'єднання на основі спільності інтересів і співробітництва.

-Класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості.

- Поділяв суспільства на: 1) прості; 2) складні; 3) подвійно і потрійно складні, виходячи з того, що, чим більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях.

-В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.

3.Соціальний позитивізм. Соціальний дарвінізм

1. Соціальний дарвінізм - Л.Гумплович- Суспільство - сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування.

Основною ідеєю соціального дарвінізму є зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

-природний відбір;

-боротьба за існування;

-виживання найбільш пристосованих;

-вроджена агресивність людини тощо.

Соціальний розвиток — це зміна форм конфліктних відносин між його соціальними елементами. Розвиток це втрата вищих класів на користь нижчих, але це ніколи не призводить до встановлення рівності між ними. У людини є тільки вибір між підпорядкуванням і анархією.

Соціальний конфлікт є органічною формою взаємовідносин між людьми і соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і у стосунках між різними суспільствами.

Расово-антропологічна школа (Ж.-А. де Гобіно)

Чистота раси розглядається як основна спонукальна сила розвитку цивілізації. Оскільки біла раса поступово змішується з жовтою і чорною і втрачає свою провідну роль, відбудеться занепад західноєвропейської цивілізації, створеної білою расою на чолі з арійцями.

Основні положення расово- антропологічної школи:

-соціальне життя і культура є наслідком дії расово-антропологічних факторів;

-раси є основними суб’єктами історії;

-раси поділяються на «вищі» і «нижчі»;

-змішування рас веде до фізичної і культурної деградації суспільства;

-соціальна поведінка людини детермінована біологічною спадковістю.

Ненауковий і брак наукової аргументації. В політичному ж плані він дав поштовх до появи расизму і фашизму, геноциду і етноциду.

Соціологічний позитивізм. Географічний напрямок

Генрі Томас Бокль - суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів – клімату, їжі грунтів і ландшафту. Саме вони визначають генезис перших історичних форм суспільності і навіть політичного устрою – деспотії чи демократії.

Основні положення географічного напрямку в соціології:

-абсолютизація ролі природних чинників (таких, як клімат, ландшафт, великі ріки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування, тощо);

-недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини по перетворенню природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних факторів;

-однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних чинників зовнішнього середовища.

Дата добавления: 2015-05-26