Соціологія сім’ї

Соціально-психологічні механізми – психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Соціалізація – процес входження людини в суспільство, засвоєння нею соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціологія особистості

ПЛАН

1.Соціально-психологічні проблеми соціалізації особистості.

2.Соціальна типологія особистості.

3.Основні теорії особистості.

Соціалізація особистості

Активність індивіда зумовлена потребою належати до соціуму, ідентифікувати себе з конкретною соціальною групою. Вимоги групи до поведінки індивіда спонукають його до вироблення відповідної поведінки;

Формування особистості відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, в процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього – макросередовища;

Соціалізація особистості

Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і цілеспрямованого формування особистості – тому соціалізація є значно ширшим процесом ніж виховання;

Формами реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація та інтеріоризація;

Соціальна адаптація – пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, умов функціонування різних сфер суспільства;

Інтеріоризація – процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”;

Двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в систему соціальних зв’язків та активне їх відтворення – Людина не тільки адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, а й завдяки своїй активності перетворює їх на власні цінності, орієнтації, установки.

Соціалізація особистості

Процес соціалізації відбувається у конкретному середовищі, тобто у сфері соціалізації.

Сфера соціалізації – середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом;

Основними сферами соціалізації є діяльність, спілкування та самосвідомість

У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, виявляє самостійність, ініцативу, творчість та професіоналізм;

У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших;

Сфера самосвідомості передбачає становлення “Я-концепції” індивіда, осмислення свого соціального статусу,

засвоєння соціальних ролей, формування

соціальної позиції, моральної регламентації

Етапи соціалізації особистості

Соціалізація є тривалим процесом, у своєму розвитку вона долає кілька стадій

Дотрудова – охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи етапи – 1) ранньої соціалізації (імітації та копіювання дітьми поведінки дорослих, ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група) та навчання;

Трудова – реалізація та поглиблення соціального досвіду;

Післятрудова – реалізація потенціалу людей пенсійного віку (деякі вчені, проте, стверджують, що в цей період соціальні функції згортаються і тому поняття “соціалізація” несумісне.

Первинна соціалізація – від народження до вибору

професії – початку соціальної зрілості;

Вторинна – засвоєння соціальних ролей дорослою

Людиною у процесі праці, пізнання та спілкування

Основні проблеми соціалізації особистості

Суспільство здійснює вплив на особистість через інститути соціалізації

Інститути соціалізації – конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв’язків (сім’я, школа, ЗМІ тощо);

Вони характризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом правил, принципів, норм.

Інститути соціалізації забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства, заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях.

Соціально-психологічні механізми соціалізації

До них належать наслідування, навіювання, переконання, конформізм, прийняття групових норм, почуття сорому, самоконтроль;

Соціально-психологічні механізми поділяють

на: цілеспрямовані та стихійні;

усвідомлювані та неусвідомлювані

(проявляються здебільшого у ранньому дитинстві);

Асоціальні прояви особистості

Десоціалізація – відчуження особистості від основної маси людей, входження її асоціальні неформальні групи. Руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки

Асоціалізація – засвоєння особистістю негативних ролей, цінностей, стереотипів поведінки, які спричинюють дисгармонію у взаємодії людини і суспільства;

Проявом асоціалізації є девіантна поведінка – система вчинків, що відрізняються від загальноприйнятих у суспільстві норм права, культури, моралі;

У контексті девіантної поведінки вирізняють

Деліквентні особистості – чия поведінка становить карний вчинок;

Маргінальна особистість – (той, що перебуває на краю) – індивід, що знаходиться на межі двох культур, не прийнята у нову групу. Внутрішня соціальна нестабільність, почуття самотності, конфліктність.

Афект, Егоцентризм (звуження свідомості, нездатність

зрозуміти іншу людину),

Соціально-психологічна дезадаптація,

Суїцид.

ресоціалізація

Ресоціалізація – відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві;

Пов’язана ресоціалізація з руйнуванням засвоєних індивідом у процесі асоціалізації, десоціалізації негативних антигромадських норм і цінностей.

Процес соціального оновлення особистості. Ресоціалізуючі заходи здійснюють ті самі соціальні інститути, що й соціалізацію: сім’я, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації.

З ресоціалізацією пов’язана

Соціальна реабілітація –

поновлення, включення в

нормальний процес соціалізації

хворих, осіб, що пережили аварії,

стихійні війни

Соціальна типологія особистості

Метод пізнання узагальнених характеристик

Соціологічну типологію особистості започаткували В.Томас та Ф.Знанецький – досліджували особливості адаптації особи до нових умов соціальної організації. Виділили типи омобистостей: 1) представник богеми – пристосовується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі, пливе за течією; 2) філістер – спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості, також не знаходить стабільної опори в собі; 3) творча людина – спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соціальної організації

Типологія особистості Е. Шпрангера

Головне в особистості, за Е. Шпрангером, - ціннісна орієнтація. Ціннісна орієнтація - це духовне начало, що визначає світобачення.

Е. Шпрангер виділив 6 типів пізнання світу, 6 "форм життя" і відповідних їм типів людини.

1. Теоретична людина - людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді "віяла проблем".

2. Економічна людина шукає користь у пізнанні. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.

3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму.

4. Соціальна людина - прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства, знаходить себе в служінні іншим.

5. Політична людина тягнеться до влади, такої, що базується на істинних духовних цінностях.

6. Релігійна людина - головне для людини - пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

Теорія соціального характеру

Виникла в середині ХХ ст. як спроба пояснити процеси деіндивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму;

Е.Фромм: соціальний характер як сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характерної для перехідного стану суспільства;

Виділив “ринковий” тип особистості, “некрофілів” та “біофілів”, “конформістів”, “ескапістів”

Праці “Людина для себе”, “Мати чи бути”, “Втеча від свободи”, “Мистецтво любові”

Теорія соціального характеру

Д. Рісмен. Книга “Одинокий натовп”

Соціальний характер, за цим дослідником, є частиною психологічного цілого, яка властива великим соціальним верствам і є продуктом життєвого досвіду цих груп (мова йде переважно про характер класів, країн і націй). Д. Рісмен намагався встановити зв'язок між різними історичними епохами і типами характеру, виділяючи при цьому три головні історичні періоди і типи суспільства, що їм відпо­відають:

• «високого потенціалу приросту населення», коли рівень смертності і народжуваності приблиз­но однакові й дуже високі, а приріст населення при цьому незначний. У таких суспільствах переважає «первинний сектор» економіки, пов'язаний із сільським господарством, полюванням, рибальством. Це традиційне або доіндустріальне суспільство засноване на традиціях, з церквою й армією як головними суспільними інститутами. Такому типу суспільства відповідає «орієнтований-натрадицію» соціальний характер, що відрізняється високим ступенем конформності, прихильністю до традицій і підпорядкуванням владним структурам;

• «перехідного приросту населення», - демографічний вибух, переважає «вторинний сектор» еко­номіки, пов'язаний з промисловим виробництвом, що відповідає індустріальному типу суспільства. Характерні різко зростаюча соціальна мобільність, швидке нагромадження капіталу, експансія і колонізація, що зумовлює і появу нового типу соціального характеру, «орієнтованого-на-себе» (ініціативність, прагнення до ризику і всього нового);

• «спаду населення, який починається»: народжуваність і смертність знову приблизно рівні (але тепер дуже низькі). Переважає торгівля, комунікації і сфера послуг – постіндустріальне суспільство. Переважає соціальний характер, «орієнтований-на-іншого», основою якого є схвалення і думка інших людей.

Основні теорії особистості

1.Мікросоціологічні – З.Фрейд (процес формування особистості відбувається через пригнічення бажань, інстинктів); Дж.Мід (теорія наслідування, діти копіюють старших); теорія “Дзеркального “Я”, Ж.Піаже - теорія когнітивного розвитку;

2.Макросоціологічні – Е.Фромм, Д.Рісмен, рольова концепція особистості Р.Мертона (людина обирає одна з 5 моделей поведінки в суспільстві – конформізм, ритуалізм, ескейпізм, інновація, бунт).

ПЛАН

1. Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група;
2. Система категорій соціологічного вивчення сім’ї;
3. Тенденції розвитку сучасної сім’ї.
4. Гендерні відносини в сім’ї.

Сім’я – це група осіб, об’єднаних зв’язками спорідненості, дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми.

Е.Гідденс.

Ми знаємо про сім’ю занадто багато, щоб досліджувати її об’єктивно.

Д.Гуд.

Особливе значення сім’ї випливає з двох її функцій, які вона виконує в рамках суспільства: перша полягає в тому, що сім’я – це єдина соціальна група, яка збільшується не завдяки прийому нових членів іззовні, а завдяки народженню дітей, тобто це група, яка підтримує біологічну безперервність суспільства. Інша її основна функція полягає в передачі культурної спадщини суспільства.

Я.Щепанський.

Сім’я – держава, в якій найлегше стати тираном.

В.Канівець.

Сім’я – це суспільство в мініатюрі, від цілісності

якого залежить безпечність всього

великого людського суспільства.

А.Адлер

Не менше виникає складностей в

управлінні власною сім’єю порівняно з цілою країною.

М.Монтень.

Усі щасливі сім’ї подібні, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму.

Л.Толстой.

Навіть найміцніша сім’я – не надійніша за картковий будиночок.

Дж. Галіфакс.

Сімейний дім сьогодні – найнебезпечніше місце в усьому суспільстві.

Е.Гідденс.

Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група

СІМ'Я – найважливіший елемент соціальної структури суспільства, становище сім'ї служить барометром стану суспільства;

Сім'я - давній соціальний інститут, який набував на різних ступенях розвитку різних форм;

Сім’я – найдавніший природна форма об’єднання людей, заснована на кровноспоріднених зв’язках, найпростіша вихідна спільнота;

Н.Смелзер: сім’я – засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей;

Сім’я є об’єктом вивчення багатьох наук – історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії;

Соціологія сім’ї – спеціальносоціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних культурних і соціально-економічних умовах;

Сім’я одночасно виступає в двох іпостасях:

вона є малою контактною групою, формою взаємодії людей

та соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм.

Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група

Підхід до вивчення сім’ї як малої соціальної групи переважає - він дозволяє вивчити мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми; характеризують 1) сімейну групу загалом – структуру, соціально-демографічний склад сім’ї, групову згуртованість, структуру влади, спілкування в сім’ї; 2) зв’язки та відносини сімейної групи з більш широкими соціальними системами, функції сім’ї щодо суспільства; 3) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім’ї;

Як соціальний інститут сім’я аналізується при

аналізі якою мірою спосіб життя сім’ї, її функціонування відповідають потребам суспільства.

Система категорій соціологічного вивчення сім’ї

Умови життя сім’ї – сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників макросередовища проживання сім’ї:

1. Соціально-економічні умови й відносини – відображають рівень матеріально-технічної бази, її інфраструктуру;
2. Соціально-культурні – відображають систему існуючих у суспільстві правових, морально-етичних норм, цінностей та ідеалів, зразки діяльності і поведінки, засоби збереження та передачі соціальної інформації й соціального знання;
3. Соціально-екологічні – відображають природно-географічні та кліматичні особливості розміщення сім’ї, ступінь урбанізації і санітарно-гігієнічних умов її життєдіяльності;

Чинники макросередовища впливають на життєдіяльність сім’ї опосередковано, через найближче соціальне оточення, за допомогою чинників мікросередовища:

Ступінь урбанізації середовища безпосереднього проживання сім’ї (місто, село), зайнятість населення, демографічна структура, етнічні характеристики, розвиток інфраструктури (наявність сфери обслуговування, дитячих, лікувальних, спортивних закладів)

Система категорій соціологічного вивчення сім’ї

Структура сім’ї – визначається всією сукупністю стосунків між її членами, включаючи крім стосунків родинності, системи господарських та духовно-моральних стосунків.

Дата добавления: 2015-05-26