Питання 2. Початок формування в Україні наукової думки про спілкування. Моральні передумови ділового спілкування

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання необхідно звернути увагу на те, що с правжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки й утвердження етики та етикету, культури спілкування в Україні стала Києво - Могилянська академія. Тут працювали видатні вихователі й мислителі, які зробили певний внесок в теоретичне висвітлення етики спілку­вання. Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загально­прийнятим нормам і правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, "відштовхуючись" від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство (єдину психологічну структуру, долю, мету). Вони висловлювали ідею про те, що шлях до успіху у спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через вико­ристання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.

Серед викладачів Києво-Могилянської академії працював учений, письменник, оратор, громадський діяч Феофан Прокопович. Він на­писав "Духовний регламент", де критикував "князів церкви" за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсі лекцій він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна виливати на людей і перекопувати їх. Цікавим є розділ "Про почуття" з його книги "Риторика", де йдеться про не­обхідність застосування етичних правил і норм поведінки в поєднанні з вимогами психології та риторики, розкривається вплив па відносини між людьми таких почуттів, як любов, радість, гнів, сум, страх, обу­рення та ін. Ф. Прокопович залишив нам учення про три стилі монологічного мовлення та спілкування:

• високий стиль має хвилювати людей, для чого треба викорис­товувати сильні емоції, величаві способи викладу своїх по­чуттів;

• квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки;

• низький стиль служить для повчання.

Один з учнів академії, філософ і поет Григорій Сковорода, який увійшов до історії як людинознавець, підготував та прочитав курс "християнської доброчинності", який можна назвати "християнським етикетом". Він наголошував, що ритуальні норми та правила прино­сять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються па доброчесність. Він вважав, що суспільство, де кожен, спілкуючись з іншими, реалізує свої природні обдарування, можна побудувати тільки за допомогою освіти і самопізнання. Саме цьому мають слугувати, па його погляд, наука й культура. Для цього, як стверджував Г. Сково­рода, головне — пізнати в собі "справжню людину". Це принесе щастя, бо корінь нещастя людини — у неправильному пізнанні своїх здібностей. Отже, самопізнання філософ проголошував як універ­сальний засіб моральної перебудови світу. Г. Сковорода написав два філософських і водночас психологічних твори "Наркис, або пізнай самого себе" та "Асхань, або пізнай самого себе", де накреслив шля­хи становлення культури в Україні через олюднення людини.

Цікавий приклад про моральні цінності, яких дотримувались тоді в Україні, наводить Георгій Кониський у книзі "Історія Русів". Зу­стрівшись з послами різних народів, володарі яких пропонували свою протекцію, Богдан Хмельницький їм сказав рішуче: "Союз і дружбу я готовий тримати зі всіма народами і ніколи їх не знехтую, яко дару Божественного і всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекції, коли вона йому потрібна буде, залежить від його доброї волі, спільної поради та вирішення; а від спадкового володіния народом сим моєю фамілією в якості Гетьманів я рішуче одмовляюся і того вічно уникати буду, яко противного нравам і зви­чаям народним, за якими вони керовані бути повинні вибраним з-поміж себе всіма урядниками і самим Гетьманом. І я, відновивши в них права тії з пожертвуванням великого числа воїнів, од них же вибраних і кровію своєю права ті скріпивших, вельми совіщусь і со­ромлюсь помислити навіть про їх порушення".

Видатний український учений М. Драгоманов у своїх спогадах "Два учителі" розповідає про етикет у школі, де вій навчався, пра­вила поведінки та спілкування учнів між собою та з учителем. Із вдячністю згадував вій учителя, який вмів гуманно й тепло жити з учнями і піднімати їх інтелект і мораль. Спілкування з таким учи­телем сприяло формуванню у М. Драгоманова (як він сам про це пише) вміння спілкуватися з людьми, любові до книги, жадоби до знань, творчого мислення, аналітичного підходу до явищ і, зрештою, національної самосвідомості. Це дало йому змогу "зложити очерк історії цивілізації па Україні".

У цій частині автори розглядають не історію становлення й роз­витку моралі та психології (бо це інша проблема), а користуючись пам'ятками історії та культури, прослідковують, що спілкування було складовою розвитку культури людини й суспільства загалом, а етичні норми та психологічні механізми цьому сприяли.

Вивченням спілкування до почат­ку XX ст. наука не займалася, розглядалися і досліджувалися лише окремі складові цього феномена. Проте па початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вітчизняні та зарубіжні вчені. Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини на­лежним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук — теоретики та спеціалісти-практики. Популярними стали поради аме­риканського спеціаліста Д. Карпегі про те, як поліпшувати спілкування та завойовувати собі друзів. Проте ці рекомендації мають не науко­ву, а переважно практичну цінність. Вони стосуються технології спілкування і не розкривають його етичної та психологічної струк­тури й закономірностей. Водночас вони певною мірою допомагають Діловим людям і всім, кого хвилює процес спілкування, хто відчуває у цьому труднощі. Однак, як вважає Е. Шостром, нерідко пора ди Д. Карнегі призводять до маніпулювання людьми, а це супере­чить вимогам гуманістичної етики та психології. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шострома, насправді спілкуються па ви­сокому рівні культури. Він описує актуалізатора — людину, яка має гуманні мотиви спілкування й ставиться до партнера як до рівної собі особистості.

До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спе­ціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20-30-ті роки нинішнього століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокре­ма релігіях, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і риту­алам свого суспільства.

На Заході у 30-ті роки зародилася школа "людських відносин". її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору "підступам буржуазної ідеології" в галузі становлення "людських відносин", не було напрацьовано, а намаган­ня деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму при­звели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашо­му суспільстві, що завдало чималої шкоди.

Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшив­ся. Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе ува­гу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов'язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на "логічний центр" усієї системи психологічної проблематики, що було пов'язано також з розвитком соціальної психології, поси­ленням її впливу на інші психологічні дисципліни.

З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються. Якщо па пер­ших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов'язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають "ножиці" між етичними нормами та поведінкою людей па виробництві, між обов'язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також па культурі поведінки та спілкування.

Останні ЗО років характеризуються появою низки праць, де спілку­вання розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії.

Поряд з підручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної літератури. Варто відзначити доробок зарубіжних авторів, присвячений проблемі сім'ї, попередженню й розв'язанню конфліктів, проведенню переговорів і поліпшенню міжособистісних взаємин. Спілкування тепер вивчають у взаємо­зв'язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизня­них, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зок­рема педагогічне, спілкування. Спрямованість цих досліджень прак­тична — досягти ефективності у професійній діяльності.

Несподіваним для багатьох відкриттям "організаційної культу­ри" як важливого інструмента управління господарством ознамену­валися 80-ті роки. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управлін­ня Лі Якокка в монографії "Кар'єра менеджера" зазначає, що пси­хологія була для нього найціннішою з усіх університетських дисциплін. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особ­ливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілку­вання він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей па досягнення поставленої мети.

У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однако­вими. Якщо, наприклад, у психології в 20-60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім — в онтогенезі, У взаємозв'язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х — па початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вилив.

Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв'язку із становленням і розвитком осо­бистості. Саме на цьому шляху плідно об'єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його — у переході від суб'єкта, який віддає перевагу моноло­гові, до суб'єкта, котрий прагне діалога у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питан­ня, як спілкуються та взаємодіють суб'єкти, а не те, з приводу чого воші спілкуються. У різних концептуальних системах (біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм) спілкування аналізували за допо­могою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмін інформацією, або взаємодія, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психоло­гія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.

З розширенням мережі наукових центрів в Україні збільшилась кількість науковців і підвищилась їхня кваліфікація, розширився фронт досліджень у галузі спіл­кування. За останні десятиріччя було зроблено помітний крок упе­ред у його науковому осмисленні, а також проведено дослідження, які допомогли вченим поглибити наукове розуміння феномена спілкування загалом і різних його аспектів зокрема.

Спілкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення:

• теоретичні дослідження спілкування;

• практичне навчання формам і методам підвищення рівня куль­тури спілкування.

Учені не залишають поза увагою вивчення етичних і психологіч­них компонентів спілкування, їх впливу на розвиток психіки й фор­мування особистості, труднощів, що заважають людям розуміти одне одного, діяти спільно і т. ін. Досліджується вилив прийнятих у суспільстві моральних норм і правил на спілкування та поведінку людей. Вивчаються засоби спілкування, способи впливу людей як під час спільної діяльності, так і в міжособистісних взаєминах, особливості монологічного й діалогічного спілкування.

Українські вчені-етики також вивчають спілкування та його етичні норми. Вони зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як між-суб'єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справж­ньою цариною людської моральності.

У середині 70-х років з'являються перші праці з проблеми діло­вого спілкування в Україні. Цей феномен виокремлюється й формалізується як наукова категорія, описуються типи та стилі спілкування, особливості оптимального спілкування. У науковій літературі зазначається, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивації тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистості суб'єктів спілкування, попереджує виникнення психологічних бар'єрів. Певний внесок у вивчення проблеми ділового спілкування зробили спеціалісти з менеджменту. Процес комунікації вони описують як засіб підви­щення ефективності управління, виділяють бар'єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи і засоби їх подолання.

Термін "культура спілкування" вперше з'явився в наукових пра­цях у 80-ті роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Схарактеризовано лише окремі види культури спілкування, описано культуру професійного, зокрема педагогічного, спілкування, виокремлено компоненти цього феномена. Автори свого часу зро­били спробу визначити поняття "культура спілкування" й описати його як феномен.

Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики па Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування. У нашій країні на той час підходи до спілкування, як зазначалося, були класово зорієнтовані, стереотипізовані, мали формальний і конформний ха­рактер. Проте останнім часом ідеї гуманістичної етики та гумані­стичної психології почали поширюватись і в Україні.

Дещо осторонь стоїть спілкування однієї людини з групою, мета якого — переда­ти інформацію, знання, оцінки і вражен­ня. Наприклад, спілкуються викладач і студенти або виступає перед заінтересованими людьми спеціаліст чи науковець. Така форма спілку­вання потребує знань з етики та психології, певних умінь і навичок.

Дата добавления: 2015-05-26