Питання 1. Постава як засіб невербального спілкування

Питання 2. Передавання інформації мімікою

Питання 1. Постава як засіб невербального спілкування

Тема 2.2. Невербальні засоби ділового спілкування

Рекомендована література: 1,4,7,8,10,11

Методичні рекомендації

При опрацюванні питання слід звернути увагу на те, що спілкування відбувається не тільки за допомогою слів, поєд­наних у висловлення. Для цього використовують і невербальні (несловесні) засоби. Це передусім соматичні (гр. "тіло") знаки: міміка, погляд, поза, рухи тіла тощо. Це також різні системи штучних знаків, створених людством на шляху посту­пу: транспортна сигналізація, наукові символи (математичні, хімічні, географічні тощо), знаки спортивного суддівства. Зупинемось насамперед на тих невербальних засобах, які су­проводжують усне мовлення, вживаються одночасно зі словес­ними знаками або замість них.

Невербальними засобами відбувається від 40 до 80 % комуні­кації. У сприйнятті повідомлення, ставленні до співрозмовни­ка, до його поведінки, у взаєминах між комунікантами вираз обличчя, поза, погляди, жести часто набагато виразніші, ніж словесне мовлення. Ці знаки безпосередньо, переважно поза контролем свідомості, відбивають психічні стани і реакції лю­дини, тоді як у мовленні ці стани і реакції виражають через мовні знаки, які пов'язані зі свідомістю і вживання яких кон­тролюється нею. Тому невербальна інформація здебільшого прав­дивіша за ту, що виражена словами.

"Мова тіла" має гармоніювати з вербальним мовленням, до­повнювати і підсилювати його, а не дисонувати з ним та не створювати так званий інформаційний шум, який заважає сприйняттю.

Мовцеві потрібно виробити в собі звичку свідомо аналізува­ти цю "мову", довести її використання до автоматизму. Амери­канський автор Алан Піз рекомендує виділяти на це щодня бодай 15 хвилин. Тоді не буде проблем із тим, де подіти руки, як сидіти чи стояти під час розмови з різними категоріями людей, який обрати вираз обличчя тощо. Водночас мовець умі­тиме "читати" цю мову в поведінці своїх комунікативних парт­нерів.

Мова тіла здебільшого не усвідомлюється, тому мовцеві в не­вербальних реакціях важче прикидатись і фальшивити, ніж у сло­весному мовленні. Ця ж мова може збуджувати довіру співроз­мовника, заохочувати його до спілкування, до відкритості й від­вертості. За даними американських фахівців у галузі спілкування, приблизно 55 % інформації ми отримуємо від невербальних знаків (міміка,жести), які супроводжують мовленнєвий кон­такт, 38 % дають нам голос, висота тону, тембр і тільки 7 % — зміст сказаного¹. Ці дані потребують корекції стосовно того, про що йдеться у мовленні і в якому стилі воно провадиться (одна річ з'ясовувати у розмовно-побутовому стилі стосунки з сусідами, інша — читати в науковому стилі лекцію про до­сягнення астрофізики). Адже інколи адресат чує у мовленні одне, а в поглядах, виразі обличчя, рухах тіла відчуває зовсім інше. Внаслідок цього довіра до співрозмовника може бути втраченою. У такому разі доцільно ввічливо, з м'якими інто­націями і щирістю в голосі сказати партнерові про свою збен­теженість, спричинену невідповідністю між його словами і ви­разом обличчя, позою тощо. Для цього можна скористатися фразами: Можливо, це тільки моє помилкове (суб'єктивне) враження, але...; Ви чимось занепокоєні (стурбовані, розгні­вані), хоч переконуєте у протилежному...; Чи не могли б ми з'ясувати, що Вас непокоїть, і докладніше розглянути спра­ву? Такий підхід корисний і для адресата, і для адресанта.

У процесі спілкування партнери можуть почерпнути корисну для себе інформацію, аналізуючи особливості постави та її динаміку. Постава може демонструвати внутрішню відкритість (повернутість голови і тіла у бік співрозмовника, нахилений тулуб уперед, вільні плечі) і внутрішню замкнутість (відхилення спини назад, схрещення рук на грудях, переплетення пальців); домінування (нависання над партнером, руки на плечі співбесідника) і залежність (погляд знизу, згорбленість); гармонію у спілкуванні (однакові постави тіла, зверненість їх назустріч одна одній, розслабленість м'язів) або протистояння (стиснуті кулаки, руки на паску, плечі спрямовані вперед).

Постава — звичне положення тіла людини під час сидіння, ходін­ня тощо; властива манера триматися.

Постава є також є знаком, що має комунікативний сенс і виявляє не тільки душевний стан люди­ни, її здоров'я, манери тощо, але й її ставлення, налаштова-ність, наміри щодо співрозмовника (аудиторії). Є поза незалеж­на, войовнича, пригнічена, скорботна тощо. Одна річ, коли спілкувальник сидить перед комунікативним партнером, інша — коли стоїть, та ще й у "позі Наполеона".

За позами досвідчені люди вміють угадувати натрій, визна­чати характер, читати думки співрозмовника. Адже одні люди сідають на крісло скраєчку, інші плечима впираються в спин­ку, руки недбало закидають назад, ноги простягають на всю довжину й широко їх розставляють; ще інші гойдаються на кріслі або ж хитають ногою, поклавши її на другу ногу; є й такі, що сідають на крісло, як на коня, — передом до спинки; ще хтось ритмічно погладжує собі стегна або впирається в коліна руками чи затискає їх між колінами... За такими позами мож­на багато що сказати про кожного з цих людей. Як і про тих, хто стоїть, опершись на одвірок чи стіну, згорбившись, втягнув­ши голову в плечі, опустивши голову на груди, або, навпаки, випнувши груди, задерши голову, заклавши руки за голову чи за спину, тощо.

Аналіз положення тіла використовують для вивчення ха­рактеру, вихованості, намірів людини. Наприклад, керівник сідає на обертальне крісло з бильцями, а підлеглому пропонує сісти на стілець без підлокітників. Перше дає можливість по-різному повертатися до підлеглого і водночас стримує від же­стикуляції, друге дозволяє займати більше різних положень тіла і жестикулювати, до чого своїм положенням та іншими засобами спонукає підлеглого керівник, аби його перевірити. Пози треба тримати під контролем свідомості. Із приблизно 1000 поз, які можна спостерігати під час спілкування людей, бажано відібрати для себе 10—15, але гарних, таких, які личать людині, увиразнюють її як особистість. Позами треба "ке­рувати" ще й тому, що від них залежить сприйняття інфор­мації. Встановлено, що коли промовця чи лектора слухати зі схрещеними на грудях і стисненими руками, то недоотримується 35 % інформації порівняно зі слуханням у вільній позі. Дуже важливою є поза, яка означає слухання (співрозмовника, лек­тора, оратора) "всім тілом" — вона сприяє сприйняттю мов­лення і спілкувальному контактові.

Рис. 6. Типова постава критичної самооцінки

Поза має бути узгоджена з характером комунікативної си­туації. Можна відпружитися в компанії друзів, у домашніх умо­вах, але неприпустимо дозволити собі таке під час виконання гімну, на аудієнції у високих осіб, у президії зборів. Перебува­ючи у гурті, не варто прибирати однакової пози з іншими при­сутніми, бодай із тими, що сидять поруч. До слова, не рекомен­дують сидіти на публіці, підперши кулаком бороду або щоку рукою, поклавши голову на руки, тримаючи пальцями за перенісся тощо.

Нормативність/ненормативність поз залежить від національ­них традицій. Якщо в Японії соціальну й культурну цінність має покірна поза і не прийнято сидіти, заклавши ногу на ногу чи схрестивши їх, то у США в певних комунікативних ситуа­ціях не є осудливим покласти ноги на стіл перед співрозмовни­ком. (Така поза була улюбленою деталлю в зображенні амери­канських імперіалістів радянськими карикатуристами). В Укра­їні вважається ознакою невихованості розмовляти з жінкою, старшою людиною, особою вищого соціального статусу, три­маючи руки в кишенях, а у Франції в такій позі можна спілку­ватися навіть із королевою.

За спостереженнями психологів, люди, які ходять швидко, розмахуючи руками, здебільшого готові негай­но все зробити для досягнення своєї мети, а ті, які трима­ють руки в кишенях (навіть у теплу погоду), є переважно критичними і потайними, їм подобається тиснути на ін­ших людей. Пригнічений внутрішній стан також вияв­ляється у тому, що людина ходить, тримаючи руки в ки­шенях, тягнучи ноги і рідко дивлячись угору або у тому напрямку, куди йде.

Людина, яка при ходьбі тримає руки на стегнах, на­гадує більше спринтера, ніж бігуна на далекі дистанції. Вона хоче досягти своєї мети найкоротшим шляхом і за найкоротший час, її раптові зблиски енергії змінюють­ся періодами пасивності, коли ця особа планує наступ­ний вирішальний крок.

Зайняті вирішенням проблем особи обирають меди­тативну позу, яку характеризують опущена голова, зчеплені за спиною руки. Хода у них дуже повільна, во­ни часто зупиняються, щоб щось штовхнути чи підня­ти, покрутити і знову викинути, начебто думаючи: «По­дивимося на це з усіх боків».

Самовдоволені, дещо помпезні особистості ходять з високо піднятим підборіддям, енергійно махають рука­ми, їх ноги наче дерев'яні. Так крокує лідер, який вва­жає, що його підлеглі мають йти позаду в прямому і пе­реносному значенні.

Кожен повинен стежити за власною поставою, уникати поз, які негативно сприймають співрозмовни­ки, і виробити таку поставу, яка позитивно впливатиме на партнерів.

Дата добавления: 2015-05-26