Підстави розірвання трудового договору з ініціативи органів, що не є сторона договору. Порядок звільнення

До четвертої групи підстав припинення трудового договору належать вимоги третіх осіб, які не є стороною трудового дого­вору. Такими особами є профспілкові органи; судові органи; військові комісаріати; батьки або особи, які їх замінюють, але тільки стосовно неповнолітніх працівників.

При цьому слід зауважити, що профспілкові органи мають право порушувати питання про припинення трудового догово­ру не з будь-яким працівником, а лише з керівником, який по­рушує законодавство про працю та не виконує зобов'язань за колективним договором.

У разі припинення трудового договору не з вини працівника законом гарантується виплата вихідної допомоги, тобто відпов­ідної грошової суми. Зокрема, ст. 44 КЗпП України передбачає, Що вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується в разі припинення трудового договору в таких випадках.

Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон

України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації

(профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність

посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

49 Правове регулювання зайнятості населення.

Демократичність конституційних норм про працю забезпе­чується як можливістю вибору професії та роду трудової діяль­ності, так і забороною примусової праці (ст. 43 Конституції Ук­раїни).

Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р., Кодекс законів про працю України, Поло­ження про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 р.¹, Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки від 27 квітня 1998 р., Положення про інспекцію з контролю за до­держанням законодавства про зайнятість населення від 24 чер­вня 1991 р.

Важливо звернути увагу на визначення понять, пов'язаних з основними положеннями правової організації працевлаштуван­ня громадян України.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задово­ленням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію права на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.

Безробітними Закон визнає працездатних громадян праце­здатного віку, які з незалежних від них причин не мають заро­бітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступи­ти до праці. Разом із тим, Закон не відносить до безробітних гро­мадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства

або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від про­ходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи й роботу тимчасового характеру; які відмовились від двох пропозицій запропонованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають пра­во на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»).

Забезпечення зайнятості включає комплекс соціально-економічних і юридичних гарантій, спрямованих на боротьбу з безробіттям, реалізацію всіма бажаючими права на працю, до­помогу у працевлаштуванні.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зай­нятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необ­хідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаштування в широкому й вузькому ро­зумінні. У широкому розумінні — це процес будь-якого влаш­тування на роботу, у тому числі й самостійного, і з допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи

в організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — це діяльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам Украї­ни у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, вклю­чаючи й процеси професійної підготовки, перепідготовки та ін. Найбільше такої допомоги потребують неповнолітні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 20) надає підприєм­ствам, що активно сприяють зайнятості, пільга щодо податків та інших платежів до бюджету.

Практична допомога у працевлаштуванні громадян надаєть­ся державною службою зайнятості, до складу якої входять Дер­жавний центр зайнятості Міністерства праці України; Респуб­ліканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості. Крім цих органів до державної служби зайнятості входять також:

а) центри професійної орієнтації; б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення;

в) інформаційно-обчислювальні центри; г) територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості; г) центри трудової реабілітації

населення.

Реальне піклування щодо поліпшення умов життя громадян у разі втрати ними роботи та безробіття держава реалізує шля­хом встановлення соціальних гарантій та компенсацій, рівень яких залежить від можливостей країни на відповідному етапі розвитку. Згідно із Законом України «Про зайнятість населен­ня» існують такі види гарантій:

— допомоги по безробіттю;

— виплати стипендій на період підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації за направленням служби зайнятості;

— особливі при вивільненні працівників з підприємств, ус­танов, організацій (статті 49²—49⁴ КЗпП України);

— додаткова матеріальна допомога безробітним і членам їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні.

Крім того, додаткові соціальні гарантії та допомоги у разі втрати роботи можуть передбачатися також колективними до­говорами підприємств та угодами державного, регіонального чи

50 Правове регулювання робочого часу: тривалість, режим облік.

Робочий час - це встановлений законом і конкретизований та деталізований у колективному договорі чи угоді сторін період, протягом якого працівники виконують передбачену трудовим до­говором (контрактом) конкретно визначену роботу.

Тривалість робочого часу (його норма) обчислюється кількістю годин, які працівник зобов'язаний відпрацювати впродовж доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи у межах календарно­го тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний і шестиденний.

П'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними є найбільш поширеним. Тривалість щоденної роботи визначається правила­ми внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. З урахуванням загальної 40-годинної норми тривалості робочого тижня робочий день може тривати 8 годин щоденно або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Шестиденний робочий тиждень встановлюється з одним вихідним днем на підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного ро­бочого тижня є недоцільним (ст. 52 КЗпП). У цьому випадку три­валість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин на тиждень. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

При цьому необхідно мати на увазі, що нормування тривалості робочого часу здійснюється на централізованому, локальному колективно-договірному та індивідуально-договірному рівнях регулювання. Централізоване нормування робочого часу, що виз­начено КЗпП України, полягає у встановленні максимально до­пустимої норми робочого часу для всіх без винятку працівників. Разом з тим законодавцем (ч. 2 ст. 50 КЗпП) надано право робото­давцям при укладанні колективного договору встановлювати меншу норму робочого часу. А на індивідуально-договірному рівні взагалі відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.

У трудовому законодавстві розрізняють два види робочого часу:

а) основний, до якого відносять нормальний, скорочений і не­повний робочий час, що підлягає безумовному відпрацюванню;

б) неповний, до якого належать надурочні роботи; тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Нормальний р обочий час (ст. 50 КЗпП) не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час нормативно не є однаковим і дифе­ренціюється залежно від суб'єктів та умов праці (51 КЗпП). Нап­риклад, для неповнолітніх осіб у віці від 16 до 18 років норма ро­бочого часу не перевищує 36 годин на тиждень, а до 16 років та учнів віком від 14 до 16 років - 24 години. 36-годинний робочий тиждень передбачений також і для працівників, зайнятих на ро­ботах з особливо шкідливими умовами праці.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодав­ством для медичних працівників, залежно від категорії яких три­валість робочого дня становить від п'яти з половиною до шести з половиною годин. Також скорочена тривалість робочого часу для педагогічних працівників, норми робочого часу яких обчис­люються навчальними годинами і диференціюються залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закла­ду. Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1-ї і 2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб.

Неповний р обочий час визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Відповідно до ст. 56 КЗпП встанов­лені категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний вста­новити неповний робочий час на їх прохання (вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку). На практиці неповний робочий час застосовується до працівників-сумісників.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників, але оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце зай­мають режим і облік тривалостіі праці. Режим праці чи робочого часу — це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочого часу на

частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, над­урочні роботи, чергування та облік робочого часу

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:

— щоденний, коли працівник має однакову тривалість; щоденної роботи;

— щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40,24, 6 чи менше); 1

— підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.

51 Ненормований робочий день. Робота в нічний час. Надурочні роботи.

Ненормований робочий ден ь — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників! підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів та ін.)| коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, я робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додат­ковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 10 години вечо­ра до 6 години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особ­ливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних-жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших їм років, та інших передбачених законом працівників.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену три­валість робочого дня. Надурочні роботи, як правило, не допуска­ються. Законодавством (ст. 62 КЗпП) встановлений вичерпний пе­релік випадків залучення працівників до надурочних робіт.

Законодавством встановлені максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Зокрема, вони не повинні переви­щувати чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік на кожного працівника. Поряд із цим існує пряма заборона за­лучення окремих працівників до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП).

Законодавством передбачене скорочення тривалості нормально­го робочого часу всіх працівників та підприємств на одну годину напередодні святкових, неробочих і вихідних днів (ст. 53 КЗпП).

Також на одну годину скорочена тривалість робочого часу і при роботі в нічний час.

Дата добавления: 2015-05-26