Учасники процесу впровадження стратегічних змін

Організаційна культура містить у собі такі складові.

1. Філософія. Організацією виробляється політика, що відбиває зміст її існування і відносини зі співробітниками і клієнтами.

2. Домінуючі цінності. Організація дотримується певних цінностей, що повинні бути зрозумілі, спільні для членів організації і керувати їхньою поведінкою.

3. Регулярні форми поведінки. Члени організації для прояву поваги один до одного або демонстрації прийнятної поведінки використовують певні висловлення, проводять церемонії, звертаються до спільної мови, ритуалів, використовують загальноприйняті вирази, знаки тощо.

4. Норми. Існуючі в організації стандарти поведінки, спільні для всіх співробітників, визначають ставлення до роботи і принципи взаємин в організації.

5. Правила. Організація розробляє правила внутрішньої поведінки, яких повинні дотримуватися всі працівники організації.

6. Організаційний клімат. Це загальна атмосфера в організації, що створюється стилем спілкування між співробітниками і формами взаємодії співробітників із клієнтами й іншими зовнішніми особами.

Культура управління є складовою частиною людської культури і являє собою форму використання загальнолюдських культурних надбань у сфері управління.

За своїм змістом культура управління являє собою сукупність досягнень в організації і здійсненні процесу управління, організації управлінської праці, використанні техніки управління, а також вимог, які висуваються до систем управління і працівників, обумовлених нормами і принципами суспільної моралі, етики, естетики, права.

Культура управління складається з чотирьох тісно пов’язаних і взаємозалежних елементів:

1) культури працівників управління

2) культури процесу управління

3) культури умов праці

4) культури документації.

Менеджер – це керівник (директор, адміністратор, керуючий і т.п.), що, як правило, має спеціальну управлінську освіту і відповідає за розробку і прийняття стратегічних рішень з організаційних питань менеджменту. На відміну від спостережних і контрольних органів, менеджер завжди наділяється виконавчою владою і несе повну відповідальність за очолювану ділянку роботи.

Американський вчений Г. Мінстуберг використовуючи метод “структурного спостереження”, виділив десять управлінських ролей менеджерів, які потім об’єднав у три основні групи.

І. Міжособові ролі: 1) Номінальний керівник, символ юридичної влади, що наділяється правом представляти дану організацію, підписувати необхідні документи і приймати відвідувачів; 2) Лідер формальний (за посадою) і неформальний (визнається колективом); 3) Посередник – слугує ланкою в горизонтальному і вертикальному обміні інформацією.

II. Інформаційні ролі: 1) Нервовий центр, що збирає усі види несистематизованої інформації; 2) Розповсюджувач (пропонування відібраної інформації підлеглим); 3) Представник (пропонування відібраної інформації зовнішньому світові).

III. Заключні ролі: 1) Підприємець (проектування і внесення змін усередині організації); 2) Ліквідатор порушень (прийняття корегуючих заходів у нестандартних ситуаціях); 3) Розпорядник ресурсів (прийняття рішень, пов’язаних із розподілом ресурсів); 4) Укладач угод, участь у переговорах (з оптовиками, профспілками тощо) для захисту інтересів організації.

Працівників, зайнятих у сфері управління, класифікують за різними ознаками:

– за видом діяльності – працівники розумової праці (“білі комірці”) та працівники фізичної праці (“сині комірці”);

– за категоріями – керівники, спеціалісти, службовці, молодший обслуговуючий персонал;

– за рівнем (ступенем) системи управління – вища, середня, низова ланки;

– за галуззю діяльності – промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля та ін.;

– за посадою – директор (голова), начальник цеху, завідуючий відділом, економіст, бухгалтер, спеціаліст-технолог, маркетолог, дизайнер, програміст, архіваріус, кур’єр, секретар та ін.;

– за кваліфікаційними категоріями спеціалістів – спеціалісти 1, 2, 3-ої категорії і без категорії та ін.

Керівники підприємств, служб і підрозділів здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи окремих виконавців, різних ланок апарату управління або виробничих підрозділів, контроль і регулювання процесу виробництва, адміністративно-розпорядчі функції, мобілізацію колективів на виконання програмних завдань.

Спеціалісти керують техніко-економічними і технологічними процесами виробництва. До категорії спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, сільськогосподарськими, зоотехнічними, рибницькими, лісовими роботами, медичним обслуговуванням, народною освітою, а також працівники науки, мистецтва й культури, спеціалісти на роботах, пов’язаних з міжнародними зв’язками, спеціалісти юридичної служби.

Технічні виконавці виконують допоміжну роботу, пов’язану з реалізацією управлінських функцій, обліком і контролем, підготовкою і оформленням документації, господарським обслуговуванням.

Дата добавления: 2015-05-26