Ідентифікація регіонів України, які межують з регіонами інших держав 3 страница

Газова промисловість України орієнтується своїм розміщен­ням та розвитком на дев'ять нафтогазоносних областей, об'єднаних у три нафтогазоносні райони: Східний (охоплює Сумську, Полтав­ську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Черні­гівську області), Західний (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області) та Південний (включає Запорізь­ку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). За­безпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в ос­танні роки становить близько 20%. Частка газу, якого не вистачає Україні, імпортується з Росії та Туркменистану. Перспективи роз-

витку газової промисловості України пов'язані з розширенням гео-лого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій і техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видобутку ре­сурсу.

Торф'яна промисловість, розміщена в основному у Поліській природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому не­можливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу становлять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т - придатні для виробництва палива, з яких балансові запаси становлять 724,7 млн. т. Ураховуючи радіоактивну забруд­неність багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Розвиток і розміщення об'єктів електроенергетики залежить від енергетичних джерел, якими користуються підприємства галузі. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові, гідроелектростанції (у т.ч. гідроакумулюючі) та атомні. Ве­ликі теплоелектростанції (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та інших. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Рівненській та Хмельницькій, областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніпродзер-жинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській облас­ті та Дніпрогес - в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Металургійний комплекс України представлено підприєм­ствами чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеці­алізації нашої країни в територіальному поділі праці країн СНД, Європи та на світовій арені. Чорній металургії належить одне із провідних місць у сучасній економіці України. За даними 2000 року, на її частку припадало 27,3% вартості продукції основних галузей промисловості країни. Великий вплив має чорна металургія на роз­виток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором фор­мування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машино­будування, коксохімія, хімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії - - Донецький кам'яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, во­гнетривких глин. Залізорудна база чорної металургії України пред­ставлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами. В Україні із рідкісних металів, які вико­ристовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнупорів та флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нарахо­вується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і три основних заводи металоконструкцій. Найбільшими мета­лургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криво-ріжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу.

На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу, виділяється три мета­лургійних підрайони. Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кре­менчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні

підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. Приазовський мета­лургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами - - «Азовсталь» та ім. Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського півострова. Незважаючи на загальну економічну кризу в країні й у галузі зокрема, металургія є основним постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної продукції чорної мета­лургії України сягала в окремі роки 3 млрд. доларів, її доля в загаль­ному експорті трималась на рівні понад 40%. Більша частина металопродукції України експортується в країни СНД.

Кольорова металургія України розвивається на основі розроб­ки родовищ сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість викори­стовує в якості сировини боксити, запаси котрих на території Ук­раїни незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його ро­довища є в багатьох областях України, а видобувається він в основ­ному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Ук­раїні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму. Виробництво нікелю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є Побузьке і Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, тому потреба Ук­раїни в хромі задовольняється його імпортом з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі тита­нових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище -- Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовища в Закарпатті та Криму. Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома ос­новними факторами — сировинним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних ме­талів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як прави­ло поблизу потужних електростанцій. В розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяється два основних райони. У Донецькому районі знаходяться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», Артемівський завод по обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат, а також Свердловський завод алюмінієвого прокату. В Придніпровському районі розвиток галузі орієнтується також на потужну енергетичну базу Дніпрогесу, теплових й атомних електро­станцій. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи, у Вольногорську - Верхньодніпровський гірничо-

металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, в місті Світловодську, біля Кременчуць­кої ГЕС діють завод чистих металів і завод твердих сплавів. В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Виробництво магнію здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл». Для забезпечення потреб у кольорових металах Україна підтримує економічні зв'язки з іншими країнами СНД — з Російської Федерації надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні метали, з Узбе­кистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії — сурма.

Стратегічними напрямами розвитку металургійного комплексу України має стати підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного, і метизного виробництва для забезпечення поліпшення якісних і сортаментних показників готової металопро-дукції з метою задоволення потреб власних металоспоживаючих га­лузей і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Машинобудівний комплекс України значною мірою визна­чає не лише галузеву структуру промисловості, але і її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним із основних показників економічного і, перш за все, промислового розвитку країни. Визна­чальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

Сировинний фактор є одним з провідних, оскільки вироб­ництво усіх видів машинобудування тісно пов'язано з використан­ням металу. В цілому він визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема, виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машино­будування.

Споживчий чинник справляє вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об'ємні, часто з вели­кою вагою машини. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної про­мисловості, суднобудування.

Трудоресурсний фактор та чинник наукоємності обумов­люються складністю та працєємністю виробництва машин, що вима­гає розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо у великих містах та в центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування.

Основними районами концентрації машинобудівної галузі є Придніпровський, Донецький, Східний та Центральний. Загалом, з 2031 підприємств машинобудування і металообробки України найбільша їх кількість зосереджена у Донецькій (207), Дніпропет­ровській (159), Луганській (149) і Запорізькій (126) областях. Багато підприємств розміщено в Київській (74), Харківській (188), Львівській (155), Одеській (108) областях, а також у м. Києві (173).

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на:

• важке; загальне; середнє;

виробництво точних механізмів; виробництво приладів та інструментів;

• виробництво металевих виробів та заготовок;

• ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування включає виробництва металургій­ного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машино­будування розміщується в Донецькому та Придніпровському еко­номічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача його продукції. Виробництво устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості орієнтується своїм розміщенням на райони зосеред­ження споживачів продукції- Східний, Карпатський тощо.

Енергетичне машинобудування спеціалізується на виробниц­тві устаткування для всіх видів електростанцій, в т. ч. парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизель­них моторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції. Найбіль­шим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ).

Стратегічну роль у машинобудуванні виконує верстатобуду­вання. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Інши­ми центрами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстато­будівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-авто­матів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському.

У структурі загального машинобудування провідне місце зай­мають транспортне машинобудування. Підприємства ці орієнтують­ся в своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на наявність металу. На підприємствах залізничного ма­шинобудування тепловози виробляють на двох кооперованих під­приємствах у Луганську і Харкові. Промислові електровози випус­кають у Дніпропетровську. Тут же, а також у Луганську, можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збуту яких Україна має власний великий ринок. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві -- на Дарницькому вагоно­ремонтному заводі, великовантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі.

Усі підвалини є в країні для розвитку морського і річкового суднобудування. Головним чинником розміщення їх є орієнтація на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи. Основ­ним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють З суднобудівні заводи, другим центром є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах випускають різні типи океанських і морських суден, доки до морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві - морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічевську та Маріуполі.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (у Запоріжжі, Сімферополі, Києві, Одесі, Хер­соні, у с. Бортничі Київської області, в Чернігові, Кременчуці тощо) автомобілі популярних марок "Таврія", "Славута", "Волга", "ОАЕЖЮ", "Лада", мікроавтобуси "Газель", "ІУЕСО". В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської міс­цевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується з заводами, які випуска­ють двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Пол­тава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрооблад­нання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чер­нігів).

Літакобудування України є однією з найперспективніших га­лузей економіки. Його розміщення орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисло­вості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри Украї­ни. Тут виробляють пасажирські і транспортні літаки, які мають за­гальносвітове визначення і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу.

У зв'язку з розпадом економічних зв'язків з постачальниками внутрішньоміського транспорту, в останнє десятиріччя в Україні налагоджується власне виробництво тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ). В країні також є заводи з виробництва індивідуального транспорту для населення - мотоциклів (Київ), мопедів (Львів), велосипедів (Харків, Чернігів).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується своїм розміщенням в основному на райони виробництва відповідної сільськогосподарської продукції. Найпотужнішими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для са­мохідних комбайнів), Одеса (тракторні плуги), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни, створюється виробництво зернозби­ральних), Бердянськ (жниварки), Львів (хімсільгоспмашини). Об­ладнання для кормовиробництва і тваринництва, інші сільгосп­машини виробляють у Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі, Коломиї та Білій Церкві, Києві.

Трудомісткі галузі точного машинобудування орієнтуються на великі міста, наявність науково-дослідної бази і кваліфікованих кадрів. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці, Київ, Сімферополь, Сміла, Суми. Одеса. Виробництво приладів та інструментів має помітне експортне зна­чення. Основним ринком збуту є країни СНД.

Машинобудування України в змозі забезпечити технікою та обладнанням більшість галузей національної економіки. Так, облад­нання для хімічної промисловості виробляють у Києві, Сумах, Пол­таві, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Фастові, Львові, Дрогобичі, Горлівці, Констянтинівці. Центрами виробництва обладнання для харчової промисловості є Київ, Харків, Одеса, Дніп­ропетровськ, Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв, Херсон, Кірово­град, Донецьк, Луганськ; легкої промисловості -- Харків, Херсон, Київ, Полтава, Черкаси, Одеса, Львів, Чернігів, Прилуки, Суми.

Концептуальні засади промислової політики уряду в галузі машинобудування передбачають випереджаючий розвиток науко-містких і високотехнологічних галузей і виробництв, де Україна вже має або може мати значні технічні, технологічні та наукові доробки (авіаційної, ракетно-космічної, суднобудівної, мікроелектронної та радіоелектронної, виробництва засобів зв'язку та телекомунікацій, електротехнічної та військової промисловості). Передбачається та­кож зростання обсягів виробництва і впровадження машин, устатку­вання, приладів, апаратів та механізмів, які забезпечують економію сировини, палива та електроенергії у процесі їх видобутку, перероб­ки і використання. Для зменшення імпортної залежності економіки необхідним є збільшення виробництва вітчизняного обладнання і техніки для модернізації теплових і гідравлічних електростанцій, сучасної залізничної, медичної та побутової техніки; сільськогоспо­дарської техніки (тракторів, зернозбиральних комбайнів, кормо- та бурякозбиральної техніки), автомобілів тощо.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологіч­ного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинни­ки:

Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основ­них джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

Невисока трудомісткість, її підприємства можна розміс­тити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

У міжнародному поділі праці наша країна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. Хімічний комплекс використо­вує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (перш за все, в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, те­пловій електроенерегетиці, лісовій промисловості тощо).

Враховуючи промислово-аграрну спеціалізацію національної економіки, однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив. Підприємства, які виго­товляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних кок­сохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасах газопроводів в рай­онах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Виробництво фос­форних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання, їх виго­товляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі, Маріуполі. Ви­робництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кисло­ти та соди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горловці («Стирол»), Дніпро­дзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придні­пров'я. Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, який працює на солях Сиваських озер. Синте­тичні смоли і пластмаси виготовляються в районах зосередження покладів первинної сировини (вугілля) в Донбасі (Горлівка, Северо-донецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Зважаючи на трудоресурсний чинник розвитку, хімічні волок­на виготовляють у великих містах - Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична проми­словість, її центрами є: Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисло­вості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї галузі є також у Хар­кові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Основну частину лаіко-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, До­нецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бори­славі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко­номічних районах України. Значного ступеню територіальної кон­центрації її підприємства набули у Донецькому, Придніпровському й Карпатському економічні районах. Найпотужнішим з них є До­нецький район (Луганська область з найбільшим у країні Лиси-чансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.)

На протязі достатньо довгого періоду хімічні галузі разом із промисловим виробництвом, пов'язаним з добуванням і обробкою деревини, об'єднувалися в один, лісохімічний комплекс. Враховую­чи те, що сировина для цієї галузі належить до складу живої приро­ди й цілеспрямовано вирощується людиною, як й інша продукція сільського господарства, в останній час вирощування та добування лісової сировини (лісове господарство та лісозаготівельне вироб­ництво) для галузей промисловості віднесено до аграрно-промислового комплексу, що з наукової точки зору є цілком обґрунтованим.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова проми­словість України є специфічним промисловим підкомплексом, який являє собою сукупність галузей і виробництв, підприємства котрих здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-

механічну і хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідро­лізну промисловість, виробництво деревно-стружкових плит, кар­тонно-паперової тари, а також меблеву промисловість. Основними районами лісозаготівель є Карпатський (Івано-Франківська і Закар­патська області) і Поліський (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Традиційно там же розвинуто лісопильне ви­робництво, а також розміщуються і підприємства деревообробної промисловості. Виробництво меблів є галуззю спеціалізації у Закар­патській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють дерев-ностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ко­вель, Сарни та ін.)

Целюлозно-паперова промисловість України об'єднує 25 ве­ликих підприємств, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропет­ровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Хер­сонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість розташована у Києві, Коростені (Житомирська область), Великому Бичкові, Сваляві, Перечині (Івано-Франківська область).

Гідролізна промисловість представлена Верхньодніпровським гідролізно-фурфуроловим заводом, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці. Функціонують Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінниць­кий, Слов'янський (Донецька область), та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.

Концептуальні засади розвитку хімічної промисловості засно­вані на докорінному підвищенні технологічного рівня виробництв, зменшення їх екоємності на основі використання передових техно­логій та урахування світового досвіду, орієнтації хімічного комплек­су країни на виробництво продукції, стратегічно важливої для національної економіки у цілому — мінеральних добривах, хімічних засобах захисту рослин; хімічних матеріалах для легкої промисло­вості, принципово нових полімерних матеріалів із заданими властивостями для машинобудування, шинах та гумотехнічних виробах, лікарських засобах тощо.

Промисловому комплексу України належить головна роль у примноженні виробничого потенціалу України. Без докорінної зміни пріоритетів розвитку промисловості в напрямах забезпечення пріоритетів для високотехнологічних переробних та обробних галузей -виробників продукції кінцевого споживання у порівнянні з галузями сировинного характеру проблематичним є досягнення сталого еко­номічного зростання для всієї національної економіки.

Особливу роль при цьому повинно відігравати відродження виробництва розширеного асортименту товарів народного спожи­вання. Останнє зосереджено в різних галузях економіки України, причому в галузях важкої промисловості виробляється понад 40% всієї вартості товарів народного споживання. Серед них автотранс­портні засоби, побутова техніка, товари радіоелектронної промисло­вості та точного машинобудування, хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення широкого асортименту найбільш необхідних, жит­тєво-важливих товарів народного споживання продовольчої та не­продовольчої груп забезпечує агропромисловий комплекс держави.

В національній економіці України особливе місце займає сфе­ра агропромислового виробництва. Гармонійно сформовані чи не найсприятливішими в світі природно-економічними передумовами господарювання в далекому історичному минулому, сільськогоспо­дарський та переробний сектори суспільного виробництва були й залишаються провідними для нашої країни не тільки для забез­печення життєво-важливих потреб населення в харчових продуктах та товарах легкої промисловості, але й через високу конкуренто­спроможність національної продукції агропромислового сектора на ринках СНД й світу.

За роки інтенсивного розвитку промисловості на засадах індустріальної моделі в економічних формаціях з високими рівнями усуспільнення виробництва в аграрному секторі в Україні було

сформовано потужну територіальну соціально-економічну систему - багатогалузевий аграрнопромисловий комплекс (АПК). В остан­ньому у тісному зв'язку розвивалися виробництво засобів виробниц­тва для АПК, сільське господарство, харчова та переробна проми­словість, а також інфраструктурна сфера аграрно-промислового ви­робництва. Аграрно-промисловий комплекс став одним з найбільш потужних і багатогалузевих формувань в структурі національної економіки. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. АПК в значній мірі визначає соці­ально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої про­блеми здійснюється саме в АПК, через що він є життєво-важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток. На початок 90-х років у АПК України було зайнято біля 1/3 всієї чисельності працюючих, на частку його галузей та сфер виробництва припадало понад 30% основних виробничих фондів. Сільськогосподарське та аграрно-переробне виробництво складало чи не третину національ­ного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. Причому на теренах Україні на рівні макромасштабних економічних районів сформувалися міжобласні територіально-господарські комплекси, чітко спеціалізовані на агропромисловому виробництві. В таких районах агропромисловий комплекс став структуроформуючим сек­тором суспільного виробництва. Останнє сталося внаслідок обумовленого в основному природно-економічними та історико-економіч-ними чинниками цілеспрямованого профільного розвитку агропро­мислового виробництва або в найбільш сприятливих для цього гео­графічних зонах (завдяки наявності сприятливої для аграрного виробництва ресурсної бази), або ж через брак ресурсів розвитку інших галузей господарства. Як правило, в умовах України ці два чинники діяли одночасно, причому у випадках формування сталої агропромислової спеціалізації великих економічних районів явно виділилися два економічних райони макрорівня, де формування су­часного стану регіональної економіки відбувалося саме на основі агропромислового виробництва.

Дата добавления: 2015-05-26