Ідентифікація регіонів України, які межують з регіонами інших держав 1 страница

Малюнок 5.1. Основні складові політики соціально-економічного розвитку регіону

Таблиця 5.2.

№ п/п	Назва регіону України	Назва країни, уздовж державного кордону з якою він розташований
	Вінницька область	Республіка Молдова
	Волинська область	Польща, Республіка Білорусь
	Донецька область	Російська Федерація
	Житомирська область	Республіка Білорусь
	Закарпатська область	Румунія, Угорщина, Словаччина
	Київська область	Республіка Білорусь
	Львівська область	Польща
	Луганська область	Російська Федерація
	Одеська область	Румунія, Республіка Молдова
	Рівненська область	Республіка Білорусь
	Сумська область	Російська Федерація
	Харківська область	Російська Федерація
	Чернігівська область	Республіка Білорусь, Російська Федерація
	Чернівецька область	Румунія, Республіка Молдова
	Автономна Республіка Крим	Російська Федерація

(Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України: (Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід). С.Максименко, Є.Кіш, М. Лендєл, І. Студенніков; за ред. С.Максименка. – К.: Логос, 2000. – 72 с.)

Таблиця 5.1.

Прямі іноземні інвестиції в Україну в регіональному розрізі

Область, регіон	Прямі іноземні інвестиції, млн.дол.	Питома вага області, %	Темпи прирос-ту, %	Місце
1.1.99	1.1.00	1.1.01	1.1.02	1.1.99	1.1.00	1.1.01	1.1.02	1.1.02
Центр і північ	1433.3	1758.6	2139.0	2326.3	59.0	54.5	55.7	53.0	8.8	-
Вінницька	12.5	13.3	22.6	28.1	0.15	0.4	0.6	0.6	24.3	23
Житомирська	31.9	27.9	27.9	38.1	1.2	0.9	0.7	1.0	36.6	21
м. Київ	831.7	1031.3	1309.1	1522.0	30.1	32.0	34.1	34.6	16.3	1
Київська (без Києва)	259.8	266.2	340.8	351.1	9.4	8.2	8.9	8.0	3.0	2
Кіровоградська	15.4	16.7	19.6	34.4	0.6	0.5	0.5	0.8	75.5	22
Полтавська	85.7	207.4	214.2	146.1	3.1	6.4	5.6	3.3	-32	10
Сумська	20.0	31.2	35.9	49.2	0.7	1.0	0.9	1.1	37.0	15
Хмельницька	12.4	13.9	15.6	18.0	0.4	0.4	0.4	0.4	15.4	25
Черкаська	120.9	103.9	101.8	85.3	4.4	3.2	2.7	2.0	-2	12
Чернігівська	43.0	46.8	51.5	54.0	1.6	1.5	1.3	1.2	5	14
Південь	371.9	386.0	451.4	512.9	13.5	11.9	11.8	11.7	14	-
Республіка Крим	128.7	132.7	147.2	162.9	4.7	4.1	3.9	3.7	11	9
м. Севастополь	13.8	16.7	15.2	15.5	0.5	0.5	0.4	0.4	2	26
Миколаївська	30.6	36.2	46.2	57.7	1.1	1.1	1.2	1.3	25	13
Одеська	182.7	174.4	207.6	236.0	6.6	5.4	5.4	5.4	14	6
Херсонська	16.1	26.0	35.2	40.8	0.6	0.8	0.9	0.9	16	19
Захід	303,1	342,1	407,2	452,1	10.9	10.6	10.6	10.2	11	-
Волинська	42.3	43.3	49.0	48.9	1.5	1.3	1.3	1.1	-0.2	16
Закарпатська	64.9	73.8	92.2	107.5	2.4	2.3	2.4	2.4	17	11
Івано-Франківська	34.5	36.8	40.1	46.3	1.2	1.1	1.0	1.1	15.5	18
Львівська	82.7	113.2	150.0	168.5	3.0	3.5	3.9	3.8	12.3	7
Рівненська	51.0	46.2	45.6	47.9	1.8	1.4	1.2	1.1	5	17
Тернопільська	17.2	18.7	21.4	23.0	0.6	0.6	0.6	0.5	7.5	24
Чернівецька	10.5	10.4	8.9	10.0	0.4	0.3	0.2	0.2	12	27
Схід	652,1	739,9	842,5	1102,1	23.6	23.0	21.9	25.1	31	-
Дніпропетровська	177.2	178.3	186.0	311.9	6.4	5.6	4.8	7.1	68	4
Донецька	166.1	259.4	305.3	334.8	6.0	8.0	8.0	7.6	9.7	3
Запорізька	229.2	215.1	221.0	249.6	8.3	6.7	5.8	5.7	13	5
Луганська	28.2	27.6	31.4	39.3	1.0	0.9	0.8	0.9	25	20
Харківська	51.4	59.5	98.8	166.5	1.9	1.8	2.5	3.8	68.5	8
Всього	2760.4	3226.9	3840.1	4393.4	100.0	100.0	100.0	100.0	14.4	-

Рис. 5.3. Схема міжнародних транспортних коридорів, що пролягли Одещиною

6.Механізм реалізації регіональної економічної політики

1 Регіональні особливості територіальної організації продуктивних сил України

2 Етапи реалізації державної регіональної економічної політики України

3 Механізм реалізації державної регіональної економічної політики

Вивчення особливостей територіальної організації продуктивних сил передбачає глибокий аналіз спеціалізації і комплексного розвитку господарства економічних районів на основі всебічного знання природних і економічних умов, населення, розселення. Сьогодні наука повинна вдосконалювати методи аналізу рівня розвитку продуктивних сил, більш конкретно вивчати природні умови і ресурси районів як вихідну базу для прогнозування соціально-економічного розвитку території. Одне з важливих завдань науки РПС полягає у тому, щоб разом з іншими науками, зокрема з економічною і соціальною географією та регіональною економікою, провести порівняльний аналіз ефективності територіальної організації виробництва в різних районах країни. Особливої гос­троти набувають проблеми охорони природних ресурсів і на­вколишнього середовища, бо вони завжди пов'язані з певною територією і є регіональними. Ці проблеми мають принципове значення для розвитку виробництва і поліпшення умов життя вкожному економічному регіоні.

Перш за все необхідно всебічно вивчати регіональні особливості залягання природних ресурсів на території країни.

Відомо, що забезпеченість країни природними ресурсами е важливим економічним і політичним фактором розвитку суспіль­ного виробництва, а їх структура, запаси, якість, ступінь вивчення і напрямки господарського освоєння мають безпосередній вплив на економічний потенціал території. Вивчення природних ресурсів, виявлення економічної ефективності їх територіального зосередження і раціонального використання в народному госпо­дарстві є однією з головних проблем територіальної організації; продуктивних сил. З цією проблемою пов'язаний ряд завдань регіонального характеру, а саме:

- дослідження структури, складу, запасів, економічної ефективності використання природних ресурсів на території країни 1 її економічних регіонів як природної основи формування регіод нальних господарських комплексів;

- вивчення територіальних форм зосередження природних ресурсів і можливостей їх господарського освоєння з метою комплексного розвитку господарства, ефективного використання мінеральної, сільськогосподарської та інших видів сировини;

- економічна оцінка природних ресурсів в розрізі основних регіонів, адміністративних областей та прогнозування тенденцій їх використання в різних галузях у відповідності з досягненнями науково-технічного прогресу.

Україна відноситься до тих регіонів Є'вропи, які добре освоєні, а природні умови та ресурси яких досить добре вивчені і широко використовуються у господарській діяльності. Оцінка природних умов і ресурсів може бути зроблена за допомогою категорії природно-ресурсного потенціалу. Поняття "природно-ресурсний потенціал" відноситься до найбільш вживаних в економічній та економіко-географічній науках, хоча воно вживається різними авторами в декількох значеннях. Узагальнено природно-ресурсний потенціал (ПРП) території виражає сукупну продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання у суспільній споживній вартості. Важливою властивістю природно-ресурсного потенціалу території є така, що він являє собою природний комплекс в якому існує тісний взаємозв'язок і ієрархічна підпорядкованість всіх складових його елементів. Це означає, що зміни у будь-якому з них викликають відповідні зміни в усіх інших.

Кількісне вираження ПРП території є його сумарною цін­ністю (враховуються всі види використання), тобто сумою до­бутків споживної вартості одиниці ресурсу на його загальну кількість (продуктивність) в межах досліджуваної території.

Оцінка потенціалу мінеральних ресурсів (корисних копалин) базується на показниках умовної річної продуктивності відпо­відних родовищ, помноженій на розрахований строк їх експлуа­тації. Для розрахунку потенціалу земельних ресурсів потрібна економічна оцінка сільськогосподарських угідь, яка визначається як добуток середньої величини валової продукції на площу сільськогосподарських угідь. За допомогою розрахунків можна визначити природно-ресурсний потенціал лісових, фауністичних, рекреаційних ресурсів території.

В структурному відношенні природно-ресурсний потенціал поділяється на такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енер­гетичні і металічні корисні копалини, нерудна сировина, сиро­вина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировлна, будівельні матеріали); водні (поверхневий стік, підземні води); земельні (з врахуванням сільськогосподарського призначення і характеру рослинності); лісові (щорічний приріст деревини); Фауністичні (мисливські, рибні медоносні ресурси); природно-Рекреаційні (території придатні для закладів санаторно-курорт­ного, туристичного типів).

Якщо середній бал в Україні прийняти за 100, то до областей з найвищим природно. ресурсним потенціалом входять: Луганська, Дніпропетровська, Автономна Республіка Крим, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська, Донецька, Миколаївська (понад 110 балів); друга група областей має показник 100-110 балів: (Полтавська, Закарпатська, Черкаська); до третьої групи відносяться області: Запорізька, Сумська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська (90-100 балів); четверта група — Хмельницька, Волинська, Івано-Франківська (30-90 балів); п'ята група — Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Рівненська, Чернівецька (до 80 балів). Отже, четверта і п'яти групи областей недостатньо забезпечені природно-ресурс­ним потенціалом.

Якщо розглянути компонентну структуру природно-ресурсного потенціалу областей України, то до областей з явним пере­важенням мінеральних ресурсів в їх загальному природному потенціалі можна віднести Луганську, Донецьку, Дніпропетровсь­ку (частка потенціалу мінеральних ресурсів близько або понад 70% в загальному природному потенціалі). До областей найбільш забезпечених земельними ресурсами відносяться: Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Одеська, Кіровоградська, Пол­тавська, Черкаська, Миколаївська, Херсонська, Сумська (від 65 до 80% в загальному природному потенціалі). Це області лісосте­пової і степової зон. Понад 50% у природному потенціалі склада­ють земельні ресурси в таких областях як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Харківська Запорізька і Чернівецька. Отже, у 18 областях України ресурсну забезпеченість визначають насамперед земельні ресурси.

Характерно, що регіони Українських Карпат (Львівська, За­карпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області) вирізня­ються на загальному фоні сполученням трьох видів природних ресурсів: водних, лісових, природно-рекреаційних (від 45 до 77% за сумою трьох компонентів ресурсного потенціалу).

Територіальне поєднання природних ресурсів в регіонах України -— це важлива база для розміщення певних галузей і виробництв. На основі вивчення природних ресурсів та їх госпо­дарського освоєння протягом певного часу, поступово складають­ся регіональні особливості розміщення продуктивних сил, прогнозуються варіанти територіальної організації регіональних територіально-виробничих комплексів.

Територіальна організація господарства України перебуває у тісному зв'язку з науково-технічним прогресом, який має вирішальні вплив на раціоналізацію розміщення продуктивних сил і формування господарських комплексів економічних регіонів. Розміщення сучас­ного виробництва залежить від багатьох форм прояву науково-технічного прогресу. Основними його напрямками є: розширення мінерально-сировинної і енергетичної бази в регіонах на основі застосування нових методів пошуку і вдосконалення техніки геологорозвідувальних робіт; перехід на виробництво нових синтетичних і полімерних металів, шо дозволяють заміниш дорогоцінні природні матеріали; технічне вдосконалення існу­ючих та розвиток нових видів транспорту, які докорінно зміню­ють виробничо-економічні зв'язки і розміщення матеріального виробництва; технічне вдосконалення систем управління господар­ством території, що постійно підвищує економічну ефективність.

Комплексне виробництво сировини передбачає комбінування і територіальне зближення взаємопов'язаних виробництв, коопе­рування підприємств основного виробництва з іншими галузями. Це повинно підвищити рентабельність гірнкчовидобувних галу­зей при одночасному збереженні навколишнього середовища шляхом раціонального природокористування. При комплексному використанні сировини відходи промислового виробництва, як правило, використовуються підприємствами суміжних галузей. У таких випадках питання охорони навколишнього середовища повинні вирішуватись не з вузьковідомчих позицій, а з урахуван­ням інтересів регіонів та всього народного господарства.

У процесі розвитку продуктивних сил України виникає ряд складних регіональних проблем, які потребують мотивованого розв'язання. Серед таких проблем найгострішими є вдосконален­ня структури народногосподарського комплексу країни шляхом оптимізації територіальних пропорцій і регіональних зв'язків. Сьогодні необхідно здійснити реконверсію галузевої структури в таких важливих економічних регіонах як Донбас і Придніпров'я, прискорити соціально-економічний розвиток регіону українських Карпат при збереженні там екологічної рівноваги, реалізувати ряд регіональних програм і, зокрема, програм розвитку областей Полісся, Приазов'я, Нижнього Придніпров'я.

В Україні сформувався потужний виробничий потенціал гру­пи галузей металургійного комплексу (видобуток залізних і мар­ганцевих руд, виробництво чавуну, сталі, прокату чорних металів). Вони розвиваються у Донбасі і Придніпров'ї. Однак їх технічне оснащення і технологічне забезпечення не відповідають сучасним вимогам науково-технічного прогресу. Внаслідок надмірної територіальної концентрації металургійних виробництв, хімічної промисловості та вугільних підприємств ще більше загострилась екологічна ситуація в Донбасі. У зв'язку з екстенсивним веденням гірничих розробок, нераціональним використанням земель під промислове будівництво багато ділянок стали непридатними для господарського використання. Найбільшої шкоди народному господарству завдає активна деградація грунтів на сільськогоспо­дарських угіддях, зокрема на орних землях. Велике забруднення грунтів спостерігається в результаті техногенних викидів в ін­дустріальних ареалах, що зумовлюють кислотні дощі та попадання у грунт важких металів і токсичних неметалевих речовин. Від­бувається масове забруднення підземних вод промисловими стоками у великих промислових вузлах з еконебезпечними виробництвами (нітратами, пестицидами). У межах Донецької і Луганської областей, як показують дослідження гідрогеологів, до кіния XX століття буде безвідшкодовно втрачено 90% підземних вод.

Важливою для України є подальша доля її вугільної промисло­вості, яка зводиться до доцільності нарощування вуглевидобутку в головному районі розміщення цієї галузі — Донбасі. За останні десятиріччя визначилась стійка тенденція зниження обсягів видо­бутку вугілля у басейні. Головна причина падіння вуглевидобутку полягає у незадовільному стані шахтного фонду та низьких темпах його оновлення. Нові шахти не вводяться, а старі не реконструю­ються, що зумовлює низький рівень концентрації виробництва. Середня виробнича потужність шахти в Донбасі складає біля 2000 т на добу, що в 2-3 рази нижче, ніж в басейнах суміжних з нами держав. Отже, підвищення ефективності вугільної промисловості Донбасу реально можливе лише тільки за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу — використання нових ефективних технологій видобутку вугілля на осноіі комплексної механізації, створення великих сучасних шахт, передусім у найбільш перспективному Західному Донбасі.

Нова регіональна політика в Україні передбачає формування вузлів ринкової інфраструктури і технополісів. Технополіси (техно­логічні національні парки) як і вузли ринкової інфраструктури тяжіють до великих наукових, освітніх, адміністративних і куль­турних ядер, до центрів фінансово-екокомічної діяльності. Вони формуються в зонах автомобільної доступності (до 100-150 км) від найбільших центрів науково-дослідної діяльності. В найближчому майбутньому технополісч могли б сформуватись, перш за все, у зонах впливу таких великих центрів як Київ, Харків, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя та цілому ряді інших.

Згідно концептуальних засад державної регіональної еконо­мічної політики, реалізація відповідних заходів передбачає поетапне досягнення її цілей та завдань.

Перший етап (2000-2001 роки):

• створення Центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики;

• розробка і внесення змін до існуючої нормативної бази щодо визначення функцій і розмежування повноважень цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування;

• розробка методики фінансового вирівнювання регіонів;

• створення Національного і територіальних агентств регіо­нального розвитку;

• розробка мінімальних державних соціальних стандартів;

• розробка середньо- і довгострокових прогнозів ресурсного забезпечення економіки України з урахуванням регіональних особливостей; стимулювання створення ареалів та зон еко­номічного зростання в регіонах;

• формування інфраструктури регіональних і міжрегіональ­них аграрних ринків: товарних бірж, оптових ринків, агротор-гових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, підприємств фірмової торгівлі;

• створення фондів фінансового вирівнювання на централь­ному та регіональному рівнях;

• розробка нормативно-правової бази визначення депресив­них і проблемних регіонів та умов надання їм державної підтримки;

• запровадження нової моделі організації місцевих органів виконавчої влади;

• перехід до формування збалансованих бюджетів усіх рів­нів на реальній доходній базі та оптимізованих.видатках;

• упорядкування територіальних громад, підвищення їх еко­номічної, фінансової та владної дієздатності;

• запровадження системи комунальних запозичень;

• створення інститутів і механізмів забезпечення взаємного представництва центральних та регіональних органів влади;

• визначення регіональних розмірів соціальних виплат з урахуванням демографічної, галузевої і цінової кон'юнктури та створення єдиної бази даних отримувачів соціальної допо­моги;

• створення нового економічного механізму взаємодії дер­жавних органів влади різних рівнів, органів місцевого само­врядування і природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру регіональних управлінських рішень;

• організація державного і громадського контролю за вико­нанням регіональних соціальних програм, ефективним вико­ристанням фінансових ресурсів;

• реорганізація діючої системи соціального захисту, усунен­ня дублювання функцій соціальної підтримки органами пуб­лічної влади різних рівнів, надання усіх видів допомоги в регіонах та територіальних громадах;

• врегулювання питань комунальної власності, державної підтримки розвитку місцевого самоврядування, порядку утво­рення та діяльності органів самоорганізації населення;

• утворення Всеукраїнського об'єднання органів місцевого самоврядування;

• розробка концепції перспективного розвитку малих міст України.

Другий етап (2002-2004 роки);

• формування інтегрованих регіональних та міжрегіональ­них тернторіально-господарських утворень: фінансово-про­мислових груп, консорціумів, холдінгів, корпорацій, технопо-лісів тощо;

• розробка нормативно-правової бази щодо взаємодії регіо­нів України з регіонами країн Європейського Союзу;

• запровадження системи фінансового вирівнювання на ос­нові прозорих і об'єктивних критеріїв та показників;

• створення міжнародних регіонів економічного співробіт­ництва, запровадження особливого режиму транскордонної кооперації шляхом надання відповідних повноважень органам регіонального управління та місцевого самоврядування;

• завершення передачі державного майна, включаючи об'єк­ти соціально-культурної сфери, до складу комунальної влас­ності та його розмежування між рівнями регіонального управ­ління та місцевого самоврядування;

• запровадження програмного підходу до формування дер­жавного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здо­ров'я, соціального захисту і культури;

• остаточний перехід на казначейське виконання місцевих бюджетів;

• створення системи адміністративних судів як інструменту забезпечення законності у сфері державного управління та за­хисту прав і свобод громадян, врегулювання окремим Адмініс­тративно-процесуальним кодексом, процедури;

• розгляду справ з цих питань;

• формування та законодавче врегулювання служби в орга­нах місцевого самоврядування;

• розвиток співробітництва асоціацій та об'єднань місцевих регіональних влад з відповідними об'єднаннями зарубіжних країн.

Третій етап (2005-2010 роки):

• розробка методологічного та нормативно-правового забез­печення щодо реформи адміністративно-територіального уст­рою України;

• трансформація адміністративно-територіальної одиниці середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно-територіального устрою на основні збереження його консти­туційної триланкової структури;

• відкриття зелених коридорів та формування спільної еко­логічної мережі з країнами Європейського Союзу та Російської Федерації;

• законодавче врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості прикордонних областей;

• розробка міжрегіональних інвестиційних соціальних про­ектів і створення міжрегіональних бюджетів розвитку;

• підвищення забезпеченості населення озелененими тери­торіями, доведення природних комплексів регіонів до рівня, що забезпечує виконання рекреаційних та середовище регулюючих функцій на урбанізованих територіях;

• створення економічних і нормативно-правових передумов реалізації основних принципів сталого розвитку в регіонах;

• запровадження державних і регіональних інформаційних систем щодо стану потенціалу і потреб регіону.

Дата добавления: 2015-05-26