Рекомендації зі складання комплекту методик

Методичне забезпечення тестування.

Неприпустимо при використанні тесту змінювати інструкцію, мову, якою тест роз­роблений, чи його зміст. Користувач тесту повинен забезпечити ретельне дотримання всіх стандартних вимог при використанні методи­ки. Він не має права відхилятися від стандарту у використанні ме­тодики, вносити модифікації у вже видану методику і поширювати змінені інструктивні матеріали.

Як правило, тест, опублікований для використання, повинен містити:

1. Рекомендацію до тесту, яка включає опис концептуальної основи тесту і конструкта, що діагностується, етапів і процедури створення і перевірки тесту, інформацію про конструкцію тесту і сфери його застосування, дані психометричної перевірки і стандар­тизації, зведення про використані критерії, дані і рекомендації з інтерпретації результатів. Уся ця інформація необхідна для того, щоб тест правильно і за призначенням використовувався.

2. Інструкцію до тесту, яка є його важливою складовою части­ною, тому що, насамперед, вона забезпечує стандартну ситуацію тестування і визначає те, як обстежуваний сприймає тест. Непри­пустимо довільне чи змінне тлумачення інструкції.

3. Стимульний матеріал, яким користується обстежуваний у про­цесі тестування, звичайно складається з опису завдань, які необхідно виконати, можливо, прикладів, що допомагають краще зрозуміти ці завдання, і власне запитань завдання, з якими працює обстежуваний. Призначення прикладів складається з ознайомлення з типом і фор­мою завдань, що складають тест, із правилами відповіді на запитан­ня. В особистісних опитувальниках, як правило, завдання тесту -це запитання, на які обстежуваний повинен відповісти, чи твер­дження, з якими він повинен погодитися або ні. При тестуванні сти-мульний матеріал повинен представлятися стандартним чином, тоб­то однаково для всіх обстежуваних і строго відповідно до рекоменда­ції. При застосуванні особистісних опитувальників може бути вико­ристаний матеріал, призначений для багаторазового використання. Однак, варто враховувати, що стимульний матеріал робиться не­придатним після того, як у ньому будуть зроблені різні позначки.

4. Реєстраційний бланк, «ключі» і шаблони для оцінки відповідей.

При складанні комплекту методик необ­хідно враховувати можливості й обмеження кожної методики, насамперед, за точністю і надійністю виміру досліджуваних особистісних якостей.

При цьому методики варто підбирати так, щоб досліджувані аспекти особистості в одержуваних даних були представлені об'ємне: у якісних і кількісних характеристиках, у зіставленні актуального статусу і загальних тенденцій зміни і розвитку, у поєднанні даних самоспостереження, суб'єктивних оцінок і об'єктивних даних.

Підбираючи методики, корисно також враховувати складності, що виникають при використанні особистісних опитувальників і включати в комплект спеціальні контрольні шкали (Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., 1989) для виявлення різного роду перекручувань екс­периментальних даних. Основні проблеми використання особистісних опитувальників пов'язані з: а) можливістю фальсифікації відповідей; б) зі знижен­ням вірогідності отриманих даних із-за впливу факторів, що мають настановчу природу; в) розходженнями в розумінні запитань (твер­джень) обстежуваними.

Фальсифікація відповідей, про ймовірність якої варто пам'ята­ти при проведенні деяких обстежень (наприклад у випадку психо­логічної експертизи), типова не для всіх діагностичних ситуацій. Накопичено чимало даних, що свідчать про прагнення обстежуваних бути щирими. Якщо ж ситуація тестування така, що у обстежуваних є мотивація до фальсифікації відповідей, для її виявлення застосо­вують так звані «шкали неправди».

Складнішою є ситуація з установками, що реалізуються в про­цесі відповідей на запитання. Діям установок на відповіді, їхнім ви­дам, мінімізації впливу присвячені численні дослідження.

Більшість дослідників, що розробляють тести, вважають, що за допомогою інструкцій необхідно забезпечити, щоб опитувані давали перші відповіді, які приходять їм на думку. Вважається, що як тільки обстежувані починають міркувати над запитаннями, вклю­чаються не тільки захисні процеси, але і свідомі перекручування, такі як бажання зробити враженнд, догодити експериментатору й ін., • що негативно впливає на результати тесту.

Основні типи установок на відповіді:

* установка на згоду: тенденція опитуваного погоджуватися з твердженнями чи відповідати на запитання «так» незалежно від їх- нього змісту. При конструюванні тестів даний тип установок нівелю­ється використанням у тесті приблизно рівної кількості завдань із ключовими відповідями «так» і «ні» (так звані збалансовані шкали);

* установка на соціальна схвалювані відповіді (американські дослідники, наприклад, показали, що ця установка істотно впливає на результати тесту ММРІ). Виявляється за допомогою «шкал не­правди» і інших контрольних шкал (наприклад, шкали соціальної бажаності Кроуна-Марлоу). її вплив зменшиться, якщо при роз­робці тесту автор уникає запитань із соціальне бажаним змістом;

* установка на непевні відповіді («не знаю», «не впевнений»). При конструюванні опитувальника вплив цієї установки мінімізу­ється шляхом формулювання найбільш коректних, зрозумілих запитань, а також виявлення і відсіювання запитань у процедурі аналізу завдань і валідизації тесту;

• установка на крайні варіанти відповідей, особливо при ви­користанні багатобальних чи багатоелементних рейтингових шкал. Зменшення її впливу досягається при конструюванні тесту тими самими прийомами, що й у попередньому випадку.

Для опитувальників, що є інструментами виміру властивостей особистості, інтересів чи установок, у рекомендації повинно бути зазначено, наскільки їхні показники чуттєві до спроб обстежуваних представити соціально бажану (конформну) картину своєї особистос­ті, до інших особливостей відповідей, що спотворюють результати. Такі види відповідей повинні вивчатися в першу чергу для визна­ченої, а не для більш загальної генеральної вибірки.

Крім факторів, що мають настановчу природу, на вірогідність відповідей в особистісних опитувальниках істотно впливає інтелек­туальна оцінка запитань обстежуваними (особливості розуміння запитань). Було показано, що неясність запитань призводить до мін­ливості відповідей при повторному обстеженні, а це свідчить про малу надійність методики. У той же час виявляється, що запитання, відповіді на які залишаються незмінними при повторному обстежен­ні, нерідко мають низькі дискримінативні можливості (так званий психометричний парадокс).

Щоб уникнути перерахованих вище проблем, необхідно вико­ристовувати методики зі зрозумілими, недвозначними запитаннями (твердженнями), а головне - розраховані саме на ту категорію опи­туваних, для яких створювався тест (за віком, статтю, рівнем освіти й інтелектуального розвитку тощо).

На сьогодні склалася така ситуація, що поширюються і широко використовують­ся тести (здебільшого переведені з іноземних мов), що не пройшли необхідну психометричну апробацію. На жаль, немає достовірних даних про валідність і надійність більшості опитувальників, які ви­користовуються дослідниками

Будучи засобом дослідження складних психічних явищ, тест не може тлумачитися спрощено, як пропозиція завдання і реєстрація його рішення. Професійне використання тестів можливе лише за умови опори на загальнопсихологічні знання, компетентність в області теорії і практики психодіагностичних досліджень.

Вимоги до пси­хометричної підготовки соціального працівника

Для ефективного розвитку практичної психодіагностики сьогодні потрібне підвищен­ня психометричної культури всіх психологів, що використовують вимірювальні психодіагностичні методики.

Методами рестандартизації тесту, най­простішими прийомами перевірки надійності і валідності повинні володіти всі соціальні працівники.

До цього часу зберігся не цілком виправданий поділ (і навіть протиставлення) психологів, що вважають себе фахівцями в області клінічних методів, і психологів, що вважають себе фахівцями з тес­тування. Але в більшості реальних практичних ситуацій необхідне поєднання цих методів. Клінічні, діалогічні методи необхідні на по­чаткових етапах роботи в заданій області для того, щоб психолог зумів побудувати ясне змістовне уявлення про предмет психодіаг­ностики. Воно також необхідне в особливих спірних випадках, що вимагають індивідуалізованого підходу. Але коли від психолога по­трібне проведення масових обстежень, звернення до окремих стан­дартизованих, вимірювальних методик стає неминучим. Тут потрібна психометрична грамотність у підборі такого роду методик: не мож­на використовувати методики з невідомими психометричними властивостями.

Загальна психометрична грамотність психологів не виключає виділення з їхнього середовища фахівців особливого роду - психо-логів-психометристів, що професійно займаються психометричним забезпеченням психодіагностики. Тому доцільно привести основний перелік нормативних вимог - до психолога і до психолога-психоме-триста.

Вимоги до психолога:

1. Психолог повинен уміти кваліфіковано поводитися з психоме­тричною документацією в методичній літературі з психодіагности­ки, повинен знати, які психометричні характеристики тесту повинні вказати його розроблювачі, у якому ступені ці психометричні ха­рактеристики відповідають типові тесту, з одного боку, і актуальній задачі, для якої його потрібно використовувати, з іншого. Напри­клад, у тих випадках, коли потрібно використати тест виходячи з прогнозу, а зведень про перевірку прогностичної валідності не от­римано, тест не може вважатися готовим для вирішення цієї задачі.

2. Психолог повинен правильно визначити, якою мірою відомі тестові норми за необхідною методикою використані в його ситуації з урахуванням контингенту обстежуваних і типу діагностичної си­туації, чи існує ситуація «внутрікультурного переносу» і чи потрібна рестандартизація тестових норм. За необхідності психолог повинен уміти самостійно зробити рестандартизацію, побудувавши і проана­лізувавши розподіл тестових балів.

3. Психолог повинен уміти самостійно збирати дані, проводити кореляційну обробку і вимірювати емпіричну валідність - ефек­тивність методики стосовно заданого критерію. При необхідності психолог повинен уміти самостійно конкретизувати операціональні індикатори критеріальної інформації.

4. Психолог повинен уміти самостійно визначати появу занадто високої похибки в результатах, утрату методикою необхідного рівня надійності, при цьому перевіряти свою гіпотезу статистичне.

5. Психолог зобов'язаний вести подвійну документацію: усі копії протоколів він повинен бути готовий передати в головну методичну організацію (науково-академічну або галузеву) для поповнення за­гального банку даних і вдосконалення психометричних характерис­тик методики. Усі модифікації, внесені в методику (формулювання інструкції, окремих запитань, послідовність пред'явлення), психолог повинен погоджувати з головною методичною організацією, тому що самодіяльне введення на місцях різноманітних приватних модифі­кацій спричиняє втрату психометричної чистоти одержуваних ре­зультатів, не прискорює, а сповільнює створення модифікацій, адап­тованих до специфічних умов, і таких, що володіють необхідними психометричними властивостями. Ретельне дотримання заданих ме­тодичних стандартів — необхідний атрибут психометричної культури психолога.

6. Психолог повинен уміти самостійно виявляти і вимірювати рівень мотиваційних перекручувань, що зумовлюють фальсифікацію тестових даних обстежуваними, повинний уміти коректно відсіювати недостовірні протоколи, статистичне фіксувати досягнення прий­нятного рівня вірогідності для масових результатів у груповій пси­ходіагностиці.

7. Психолог повинен володіти прийомами складного кількісного підрахунку непрямих тестових показників, а також інтегральних показників, що вимагають агрегатування різноманітної числової ін­формації. Він повинен уміти поставити задачу програмістові (або пси-хологу-психометристу) для проведення розрахунків на комп'ютері.

Психолог-психометрист повинен вміти:

1. Самостійно планувати і здійснювати всі етапи щодо психомет­ричного конструювання або адаптації психодіагностичних методик: перевірку надійності і валідності на рівні окремих пунктів тесту, відсів ненадійних і невалідних пунктів, побудову й аналіз розподілу тестових балів, складання математичних рівнянь для прогнозування або «вирішального правила» для розпізнавання.

2. Організовувати збереження й обробку психодіагностичних даних на комп'ютері, володіти навичками роботи на комп'ютері в рамках стандартних операційних систем, знати структуру викорис­товуваних у психодіагностиці баз даних і вміти керувати базами даних.

3. Організувати роботу психологів-психодіагностів щодо веден­ня документації для методик, які використовуються дослідником, дотримання методичних стандартів по зведенню й інтеграції резуль­татів у загальні банки психодіагностичної інформації.

4. Вести картотеку методик у рамках заданої області (галузевої психологічної служби), ретельно ранжуючи методики за рівнем пси­хометричної забезпеченості, вести бібліотеку методичних матеріа­лів і методичних рекомендацій з використання стандартизованих методик.

На закінчення відзначимо, що психодіагностична практика, яка активно розвивається, неминуче розширить наведений тут перелік вимог.

Отже, завершуючи огляд основних психометричних властивостей тестів, вимог до психометричної підготовки психолога, підкреслимо, що тести, зокрема особистісні опитувальники, надалі залишаються універсальним інструментом для практичного психолога. Тому зав­жди необхідно пам'ятати, що за видимою простотою методики професійне використання тестів можливе лише за умови опори на загальнопсихологгчні знання, компетентність в області теоргі і практики психодіагностичних досліджень.

Використана і рекомендована література

1. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х тт. - Т. 1-2. - М.: МГУ, 1982.

2. Ананьев Б.Г. Избранньїе психологические трудьі. - М., 1980.- Т. 1-2.-512 с.

3. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 352 с.

4. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика: психодиагностичес-кий инструментарий й его применение в условия социальньїх служб. -К: А.Л.Д., 1995. - 100 с.

5. Бодалев А.А. Общая Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2000. - 440 с. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методи в педагогике й психо-логии. - М.: Прогресе, 1976. - 495 с.

6. Лучшие психологические тестьі. Описание й руководство к использо-ванию / Под ред. А.Ф.Кудряшова. - Петрозаводск, 1992. - 318 с.

7. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в зкспериментальную пси-хологию личности. - М.: Просвещение, 1985. - 319 с.

8. ОсновьІ психодиагностики / Под общ. ред. А.Г.Шмелева. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 544 с.

9. Психология индивидуальньїх различий. ТекстьІ / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер й др. - М.: МГУ, 1982. - 320 с.

10. Психодиагностика: Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. - М.: МСПИ, 2001. - 368 с.

11. Психодиагностика: Теория й практика: Пер. с нем. - М.: Просвещение, 1986. - 207 с.Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. - М.: Педагогика, 1995. - 528 с.

12 Скребец В.А. Психологическая диагностика: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1999. - 120 с.

Запитання для самоконтролю

1. В чому проявляються недоліки і переваги використання тестів?

2. Назвіть основні психометричні властивості тестів, дайте їх визначення і характеристику.

3. Як співвідносяться валідність і надійність методики?

4. Що таке стимульний матеріал? Назвіть види стимульного ма­теріалу.

5. Назвіть види тестових завдань.

6. Яким чином здійснюється перевірка надійності і валідності тесту?

7. Як забезпечується достовірність тестових даних в ситуації клієнта і ситуації експертизи?

Дата добавления: 2015-05-26