Основні види психічних станів

Потяг - багатогранний психічний стан, міст між емоційним (яскравим емоційним за­барвленням зі зниженим самоконтролем) і во­льовим станом (сильною цілеспрямованістю). Скутість об'єктом, владність об'єкта й емоцій­на насиченість, характерна риса психічного стану, що називається потягом.

Пристрасті. Декарт і Спіноза реабілітували пристрасті в їхньому позитивному значенні. Декарт бачив у пристрастях одну з важливих ознак величі душі, здатності на подвиг. Спіноза вважав, пристрасті -афекти, «страждальні» і діючі — вони не завжди зумовлюють актив­ність людини, а можуть її і сковувати. Рубінштейн С.Л. — найбільш повно розкрив поняття пристрасті, підкреслюючи інтенсивність пристрасті, одержимості. «Пристрасть завжди виражається зосе­редженістю, зібраністю помислів і сил, їхньою спрямованістю на єдину мету; пристрасть володіє людиною і разом з тим від неї вона бере початок».

Замилування — ще більш захоплений стан. Залежить від об'єк­тивних причин (сила, краса, загадковість, зміст предметів, перевага людей, якими захоплені). Захопленість пов'язана з потребами лю­дей, зі статевими особливостями. Стан захоплення близький до стану зацікавленості. Масове захоплення - мода. Захопленість обмежена часом, коли вона затягується - переходить у пристрасть (сила і тривалість).

Афекти — емоційні стани, що швидко виникають, бурхливо протікають і швидко згасають. Бурхливі короткочасні емоційні спа­лахи, що охоплюють всю особистість.

Характерна владність, запальність прояву (інтенсивність пере­живання, його гострота і яскравість) — різка міміка, дії, зміни у внут­рішніх органах — «буйство підкірки» (страждає процес гальмування). Афективні стани радості і туги (стенічні й астенічні), несподівані спалахи, поштовх, бурхливі переживання або охоронне гальмування. Стан переляку (афективний страх) - паніка - неупорядковані дії або заціпеніння. Афекти в більшості випадків виникають при обме­женні особистих інтересів і блокуванні життєво важливих потреб. Афекти супроводжуються різким звуженням свідомості і порушен­ням вольової сфери. Формами афектів є лють, жах, розпач, блажен­ство (захват, екстаз), що аналогічні емоційним станам (у вузькому розумінні: гніву, страху, горю, задоволенню), але які виражаються інтенсивніше. Якщо емоція це щиросердечний стан середньої інтен­сивності, то афект - це буря, що змітає все і всіх на своєму шляху. У люті людина здатна на найбільш необдумані (оскільки контроль свідомості ослаблений), на аморальні, протиправні вчинки і навіть злочин.

Якщо в емоційних станах середньої інтенсивності людина зали­шається суб'єктом своїх дій, то в афекті суб'єктивність, поведінка, міра володіння собою різко зменшуються, і людина переживає та­кий стан, який виникає поза власною волею. Він опановує людиною, вона виявляється в полоні своїх некерованих емоцій. В афекті від­сутній процес постановки мети, вибору засобів, оцінки того, що відбувається навколо суб'єкта і з ним. З цього виходить негайна відповідь на стимул-подразник. Така цільова й інструментальна згорнутість афекту відрізняє його від інших станів. Принципова схема «включення» афективних станів не відрізняється від схеми порушення уваги й інших емоційних станів. Однак інтенсивність стимуляції афективних станів на кілька порядків вища. Але головне, ці стимули надзвичайно важливі для людини.

Афекти можна класифікувати виходячи з того, яка диспропор­ція відбувається у вегетативному балансі. При різкому симпатич­ному зрушенні ми маємо справу з маніакальними афектами, тобто з підвищеним порушенням, невтримним сміхом, захватом, замилуван­ням, що не знають меж. При маніакальному афекті швидко частішає пульс, дихання стає частим і переривчастим, різко збільшується вміст цукру в крові, що приводить до надмірної активності м'язів. Кора головного мозку втрачає керування підкірковими структурами і вегетативною системою.

При різкому парасимпатичному зрушенні виникають депресив­ні афекти, що супроводжуються руховою загальмованістю, скутістю в рухах, сутулою позою, сумним поглядом, схиленою головою тощо. У кров виділяється ацетилхолін, що гальмує роботу органів дихання, кровообігу, починається інтенсивне виділення інсуліну клітинами підшлункової залози. У свою чергу інсулін швидко знижує вміст цукру в крові, що пригнічує дію центральної нервової системи (у медичній практиці відомий такий важкий стан, як інсулінова кома, викликана різким зниженням вмісту цукру в крові). Для депресив­ного афекту характерні пригноблений, меланхолічний настрій, зневі­ра, туга з появою передчуття нещастя. Цей пригноблений стан навіть фізично супроводжується тяжкими відчуттями (стиснення, важкість в області серця, грудях, у всім тілі). Цей фізичний і психічний стан іноді стає настільки нестерпним, що людина іноді вдається до спроби суїциду (самогубства).

Афекти за своєю сутністю є примітивними реакціями, не інтер­польованими (не пропущеними) через складну структуру особис­тості і свідомості. Частий прояв стану афекту — це явна ознака патологічного розвитку особистості, моральної розбещеності, незрілої

Фрустрація - це специфічний емоційний стан, викликаний не­успіхом у задоволенні потреби, бажання, супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, три­вогою, розпачем. Стан фрустрації виникає в ситуації конфлікту, ко­ли задоволення потреби наштовхується на нездоланні перешкоди. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльності і зниження її ефективності. Виникнення фрустрації обумовлене об'єктивною ситуацією, але і залежить від особливостей особистості.

До умов виникнення перешкод відносяться:

· наявність потреби як джерела активності, мотиву, як кон­кретного прояву потреби, мети і первісного плану дії;

· наявність опору (перещкоди-фрустратора);

· види перешкоди-фрустратора: пасивний зовнішній опір (на­явність фізичної перешкоди, бар'єра на шляху до мети; віддале­ність об'єкта потреби в часі й у просторі);

· активний зовнішній опір (заборони і погрози покаранням з боку оточення, якщо суб'єкт робить чи продовжує робити те, що йому забороняють);

· пасивний внутрішній опір (усвідомлені чи неусвідомлені ком­плекси неповноцінності);

· нездатність здійснити намічене, різка розбіжність між висо­ким рівнем домагань і можливостями виконання;

· активний внутрішній опір (каяття совісті: чи виправдані об­рані засоби в досягненні мети, чи моральна сама по собі ціль).

Розенцвейг склав методику визначення типів реагування людини, на підставі якої з досить великою імовірністю можна прогнозувати, як буде поводитися обстежуваний в екстремальних ситуаціях, які його адаптаційні можливості.

Виявлено, що представники різних типів темпераменту схильні до використання різних типів реакцій в ситуації фрустрації. Так, для холерика більш ймовірна агресія, він, як правило, знаходить винуватця своїх невдач і обвинувачень. Для сангвініка характерно знецінювання ситуації і зменшення значимості мети. Меланхоліки схильні до самозвинувачень і до фіксації на тому, що відбувається. Флегматику властиво і знецінювання подій, і прагнення пустити усе на самоплив.

Стрес - це потрясіння, викликане різними по модальності й ін­тенсивності силами. Стрес — неспецифічні фізіологічні і психоло­гічні прояви адаптаційної активності при сильних екстремальних для організму впливах.

Поняття стресу спочатку виникло у фізіології для позначення генералізованої реакції організму - «загального адаптаційного син­дрому» у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Г.Сельє виділив 3 стадії стресу: тривога, резистентність, виснаження (табл. 11.1).

Дата добавления: 2015-05-26