Перші художньо-промислові школи

Процеси становлення художньо-промислової освіти в Україні витікали з обставин тогочасного життя. А обставини упродовж останніх століть були, як відомо, такі: частина України входила до складу Російської імперії, а частина — до складу деяких центрально-, європейських держав. Це, звісна річ, накладало відбиток на всі прояви життя, у тому числі й на формування дизайнерської освіти.

Через це процеси, які протікали на теренах Центральної, Східної та Південної України мали поміж собою, м'яко кажучи, багато спільних рис. Серед іншого і те, що були вони дещо відірвані від європейського життя. Що ж до Західної України, то там становлення художньо-промислової освіти відбувалося в межах загальноєвропейських художніх процесів.

Зі входженням Галичини до складу Австро-Угорської монархії деякі урядові реформи були спрямовані на сприяння культурно-освітньому розвитку галицьких українців. З 70-х років XIX століття Львову (а не Кракову) було надане право адміністративної столиці Королівства Галичини та Лодомерії, що стало окремою провінцією Австро-Угорщини.

Дипломатія Габсбургів у сфері культури та мистецтва прагнула встановити зв'язок між мистецькими концепціями Відня та Львова. У вищих навчальних закладах та художньо-промислових школах Відня щороку навчалися десятки стипендіатів з Галичини. Водночас у містечках Галичини й Буковини розвивалися численні ремісничі школи. Трохи згодом стараннями львівської інтелігенції було відкрито у Львові Художньо-промислову школу, з 1905 до 1914 року у Львові діяла так звана «Вільна Академія Мистецтв», у 20-ті та 30-ті роки — низка приватних шкіл і студій.

Що ж до становлення художньо-промислової освіти на теренах Великої України, то тут склалися три головні художні центри: Київ, Харків та Одеса. За часів Російської імперії, у другій половині XIX століття, у цих містах виникли й набули розвитку художні навчальні заклади, що перебували під опікою Петербурзької Академії мистецтв. Лише в одному з них — школі М.Раєвської-Іванової у Харкові, що ставав тоді індустріальним лідером Півдня імперії, - домінував художньо-промисловий нахил. Себто саме у Харкові проростали перші паростки дизайнерської освіти.

Пізніше, у 20-ті роки, художньо-промисловий напрямок став домінувати скрізь — і в Києві, і в Харкові, і в Одесі. Це було зумовлено адмініструванням з боку органів дер­жавної влади: орієнтиром вона визначала тоді московський ВХУТЕМАС, програми якого мали наслідувати українські навчальні заклади. Тому станкові форми опинилися в цих навчальних закладах на більш скромних місцях, ніж це було раніше. Згодом, коли художня школа увійшла в наступний етап, пов'язаний з відкиданням теорії «виробничого мистецтва», реформа 1934 року позбавила інститути художньо-промислового профілю.

Київському і Харківському художнім інститутам судилося і в подальші десятиліття залишитися вищими навчальними закладами. А ось Одеський художній інститут реформа перетворила на училище середнього типу, що завдало значної шкоди художньому життю Південної України на багато років вперед. Пройшли десятиліття, і 1963 року Харківський художній інститут стає Харківським художньо-промисловим інститутом, де відкриваються суто дизайнерські спеціальності.

3.2. Харківська державна академія дизайну і мистецтв

Те, що перетворення відбулося саме з Харківським інститутом, не було випадковістю. Погляньмо на обставини, які формували передумови розвитку дизайнерської галузі у Харківському промисловому районі в цілому. Ось основні з них. Вже наприкінці XIX століття Харків стає потужним центром машинобудування. Темпи його промислового розвитку (разом з Донбасом) значно перевищують на той час темпи інших регіонів Російської імперії. То було зумовлено гарячковим промислово-фінансовим бумом у так званому «Південному промисловому районі». Цей поштовх з XIX століття був досить відчутним і в подальші часи.

Разом з цим формувалась і художньо-промислова школа. її фундамент утворили два навчальних заклади: школа малювання М. РаєвськоМванової, що мала тоді художньо-промисловий нахил, та Харківський технологічний інститут, де методика підготовки інженерів містила в собі елементи дизайнерської освіти. Обидва ці навчальні заклади були першими в Україні з огляду на «протодизайнерський» їх нахил.

До цього ще треба додати, що, починаючи з кінця XIX століття і у першій третині XX століття, у Харкові вийшли друком роботи представників Інженерного корпусу — В.Кирпичова, Я.Столярова, В.Данилевського та інших, які були присвячені естетичному осмисленню проблем техніки. У Харкові відкрився ще в 1883 році перший у Російській імперії міський художньо-промисловий музей. Усе це сповнювало змістом розвиток художньо-промислової культури регіону. Наслідком стало те, що з продукції харківських] заводів минулих часів можна вибрати низку промислових виробів, які були з дизайнер­ської точки зору першокласними для свого часу.

До всього того на початку радянського періоду Харків був столицею України (1919-1934). Столична влада, прагнучи не відстати від реформ, що відбувалися в Москві, вирі­шила 1921 року створити в Харкові вищий художній навчальний заклад. За її задумом він мав бути подібним до московського ВХУТЕМАСу і готувати майстрів-художників для І промисловості.

Деяких успіхів у цій справі було досягнуто, вищий навчальний заклад створено. Але для повного втілення намірів щодо розбудови дизайнерського ВНЗ він не мав ані необхідних матеріальних ресурсів, ані фахівців цієї галузі. Педагогічний колектив складався здебільшого з вихованців Петербурзької Академії Мистецтв, художників-станковистів. Вони були далекі від розуміння «виробничого мистецтва» і вміли лише давати своїм учням академічну загальнохудожню підготовку.

Поступово намагання розбудови художньо-промислового інституту зійшли нанівець. Розпочалася загальна кампанія відкидання виробничого мистецтва. У 30-ті роки Харківський художній інститут став готувати лише художників-станковистів.

Друга ж спроба розбудови у Харкові дизайнерського інституту цілком вдалася. Це відбулося 1962 року, коли за постановою тодішнього уряду в Харкові художній інститут було реорганізовано на художньо-промисловий. У цьому напрямку він, вже у статусі академії, успішно працює й сьогодні. Звичайно, 60-ті роки відрізнялись від 20-х тим, що у розвинених країнах все більше набирала оберти машина з підготовки дизайнерських кадрів. Хвилі від її обертання доходили і до радянської імперії. То було знаменням часу, і в апологетів «чистого мистецтва» вже не вистачало пробок для затикання історичного процесу.

На яких же засадах міг закладатися тоді дизайнерський ВНЗ? Художній інститут накопичив значний досвід у методиці викладання загально-художніх дисциплін, яка була розрахована на підготовку живописців, графіків, скульпторів. Він тоді вже, як ми знаємо, не готував художників для промисловості. Технічні інститути Харкова вже не мали в навчальному процесі елементів дизайнерської освіти, як то було наприкінці XIX та на початку XX століття в місцевому технологічному інституті. Виняток складали тільки архітектурні факультети будівельних інститутів. Педагогічний потенціал архітек­торів і став живити новий дизайнерський навчальний заклад.

З першого ж навчального року в реорганізованому інституті були закладені підва­лини трьох основних гілок сучасного дизайну: промислового дизайну, графічного дизайну та дизайну середовища.

Гілку промислового дизайну створила кафедра художнього конструювання, як її тоді було названо. Всі педагоги її вийшли з архітекторів. Це В.Лістровий, В.Синєбргахов, З.Юдкевич, В.Константинов. Першим завідувачем кафедри став архітектор Л.Винокуров.

Становлення дизайнерської спеціальності в інституті, який ще вчора вмів готувати лише художників станкового профілю, проходило складно, часом навіть драматично. Частина педагогічного колективу розуміла й приймала ідею входження мистецтва у промислові'сть. Інші ж були войовничо налаштовані проти самого факту реорганізації художнього інституту на художньо-промисловий, а декотрі просто пов'язували усе естетичне з ілюстративним станковізмом 50-х років. В атмосфері такого протистояння відбувся вибух: у 1965р. посаду проректора та завідувача кафедри художнього конструювання обійняв В.Білик — людина новаторського складу. У його нововведеннях проглядалися контури методики підготовки дизайнера, які згодом стали нормою. Але тоді, наприкінці 60-х, його звинуватили у формалізмі та звільнили з роботи. Цей пре­цедент був закономірним. Він відбивав процес боротьби нового зі старим у вітчизняній художньо-промисловій школі того часу.

V 70-ті роки педагогічний колектив кафедри художнього конструювання вже майже цілком складався з її випускників. Вони поступово, без революційного екстремізму, розвивали специфічно дизайнерську методику викладання, яка все суттєвіше відрізня­лася від рисувально-живописно-архітектурного гібрида 60-х років, У цілому її можна охарактеризувати як типову для дизайнерської освіти того часу. У молодому колективі відбувалося накопичення методичного потенціалу на підставі осмислення досвіду інших шкіл з метою формування такої системи підготовки дизайнерів, яка б найбільш ефективно спрацьовувала в умовах Харківського регіону. Завідувачем кафедри уті роки був О.Бондаренко.

80-ті принесли з собою закріплення набутого раніш досвіду та подальший розвиток його у навчальній, методичній, науковій та творчій роботі кафедри. Завідувачами кафедри у 80-ті роки були доцент В.Єльков та доцент, кандидат мистецтвознавства О.Бойчук.

У 90-ті роки кафедра дизайну (так вона стала зватися) увійшла вже вельми зрілим колективом з більш як чвертьвіковим досвідом роботи. До п складу вже входять представники різних поколінь колишніх студентів цієї ж кафедри. Це і досвідчені проектувальники та методисти, і мистецтвознавці з дизайну, що мають вчені ступені, кваліфіковані учбові майстри навчальних лабораторій. Разом це становить близько ЗО працівників.

Навчально-виробничу базу кафедри дизайну тепер складають такі лабораторії: гіпсомодельна, пластмас, механічна, слюсарна, загальномакетна, лакофарбова, фото, комп'ютерна.

Завідувачем кафедри з 1991 року був професор, кандидат мистецтвознавства В.Даниленко. З 1999 року кафедру очолював доцент Є.Рагулін, з 2001 — доцент І.Остапенко.

На зламі 80-90-х років на кафедрі почали відбуватися реформи у системі підготовки студентів. Вони були викликані загальним реформаторським рухом того часу. Було створено оновлену модель спеціаліста, згідно з якою він повинен мати більшу здатність адаптуватися до різноманітних проявів проектної культури. Оновлення моделі спеціа­ліста потягло за собою і оновлення методів викладання та організації навчального процесу. Нині, разом із стрижневою дисципліною «Проектування» педагогами кафедри викладаються також такі: «Основи формоутворення», «Основи композиції», «Проектна графіка», «Комп'ютерна графіка», «Основи графічного дизайну», «Методика дизайну», «Історія дизайну», «Макетування» та інші. До цього ще, звичайно, додається вишкіл з гуманітарних та фундаментальних дисциплін, що є спільним для всіх дизайнерських спеціалізацій в Україні. Та окрім того на спеціалізації «Промисловий дизайн» ХДАДМ викладаються інженерно-конструкторський та інженерно-технологічний блоки знань. Методика їх викладання не один десяток років відбудовувалася так, аби бути чітко зорієнтованою саме на підготовку дизайнера, а не інженера. Забезпечує це окрема кафедра інженерно-технічних дисциплін (зав.кафедри — кандидат технічних наук, доцент 8.Голобородько).

Гілку графічного дизайну в реорганізованому 1962 року інституті створила кафедра промислової графіки та пакування, як її тоді було названо. Вона була створена на базі спеціальності «Графіка», що існувала у станковий період інституту. В різні роки кафедр; очолювали: доцент В.Селезньов, старший викладач А.Кузьменко, доцент В.Ненадо, доцент В.Віхтинський.

З 1983 року завідувачем кафедри був професор А.Кузьменко, з 2000 — професор О.Векленко.

Не дивно, що у перші роки існування кафедри графічний дизайн там був вельми «станковізований», адже виростав він зі станкової графіки. Поступово накопичувався досвід проектного розуміння проблем візуалістики, вибудовувалася послідовність навчальних завдань, спрямованих на виховання дизайнера-графіка.

Нині кафедра графічного дизайну складається здебільшого з її випускників, кожен з яких має певну педагогічну спеціалізацію. Разом із основною дисципліною «Проекту вання» педагогами кафедри викладаються дисципліни: «Основи композиції», «Теоретичні основи дизайну», «Історія графічного дизайну», «Комп'ютерна графіка», «Фотографія і фотографіка», «Шрифт», «Основи технології поліграфічного виробництва», «Робота в графічних матеріалах» та деякі інші.

Гілку дизайну середовища у реорганізованому 1962 року інституті створила кафедр «Внутрішнє опорядження будівель», як її тоді було названо. Спершу її штат складався з одного завідувача кафедри, яким на той час був художник-сценограф і архітектор В.Константинов. Викладання спеціальних дисциплін забезпечували також сумісники -художники М.Шапошников, Ю.Старостенко, В.Єрмілов, В.Жижемський, архітектори З.Юдкевич, Г.Хургін.

Згодом кафедру «Інтер'єр та обладнання» (так вона стала зватися) неодноразово поповнювали випускниками як власного, так і інших навчальних закладів, а також фахівцями з виробництва. Тривалий час завідувачем кафедри працював доцент Ю.Старостенко. Протягом 90-х років її очолює професор А.Олексієнко.

Зростання гілки дизайну середовища відбувалося значною мірою на ґрунті декора­тивного мистецтва. Певний час у 60-ті роки спеціальність і кафедра навіть звалися «Декоративно-оформлювальне мистецтво». Ідеологія декоративного оформлення зна1 ною мірою транслювалася і в подальші десятиліття. Вона і сьогодні додає своєрідност харківській школі середовищного дизайну.

Характерною рисою підготовки студентів на кафедрі «Інтер'єр та обладнання» є також принцип широкого залучення студентів до реального проектування. Завдання на виконання реальних проектів (до стану повного або часткового втілення його в натурі) одержуються завдяки зв'язкам із архітектурно-планувальним управлінням міста, провідними проектними організаціями, промисловими підприємствами у Харков та поза його межами.

Отже, у Харківському художньо-промисловому інституті, починаючи з 1962 року, одночасно розвиваються всі три основні гілки сучасного дизайну — промисловий дизайн, графічний дизайн та дизайн середовища. Починаючи з 2000 року, відкрито кафедру художнього моделювання тканин та одягу (завідувачом спершу була доцент С.Нікуленко, згодом — доцент О.Омельченко). Відкрито також спеціалізацію «Дизайн меблів» {зав. секцією — доцент Н.Трегуб) та спеціалізацію «Комп'ютерний дизайн» (зав.секцією — доцент Т. Костенко). Нині вони продовжують свій розвиток у стінах Харківської державної академії дизайну і мистецтв, яку було створено на базі ХХПІ Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року.

3.2.Львівська академія мистецтв

Передумови розвитку дизайнерської освіти у Львові складалися з давніх часів.: з XIV століття там функціонувала цехова форма навчання. То була повноцінна, І на ті часи, система художньої освіти, збудована на синтезі ремесел і мистецтва. Особливо прискорено розвивалася художньо-промислова освіта в Західній Україні у цілому та у Львові зокрема, починаючи з XIX століття. Рівень розвитку деяких художньо-промислових шкіл був досить високий. Існує чимало свідчень про те. Ось, наприклад, яким було переконання доктора В.Екснера — радника австрійського цісарського двору з питань художньо-промислової освіти: найздібніша і найзацікавле-ніша молодь з усіх регіонів Австро-Угорщини «горнеться саме до галицьких та буковин­ських шкіл». Він дійшов такого переконання після офіційних відвідин найголовніших з них. Це відбувалося у 90-ті роки XIX століття. Недарма в той період пішла «мода» на декорування у гуцульському та покутському стилі приватних покоїв вищих посадових чинів австрійського цісарського двору та високопоставлених гостей з Німеччини, котрі відвідували Галичину. У ті ж 90-ті роки деякі відомі австрійські художники, окремі професори архітектури з Відня надсилали на різноманітні конкурси у Львові проекти меблів, камінів, керамічних виробів із яскраво вираженою українською народною стилістикою. Престиж галицького декоративно-ужиткового мистецтва був високий.

Тож підвалини для подальшого розвитку у Львові художньо-промислової освіти були, звичайно, міцні. У місті діяла художньо-промислова школа, потім так звана «Вільна Академія мистецтв». Окремі митці засновували приватні школи та студії, як вже зазначалося. Навіть під час світової війни українською інтелігенцією у Львові створюється Академія мистецтв.

І ось 1946 року сталінською владою відкривається Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Відкритий він був з метою підготовки кадрів для оздоблен­ня архітектурних споруд, усіляких середовищних об'єктів символікою сталінізму, аби заганяти європейський Львів у дружні обійми напівазійської імперії. Та історія рухала­ся своїм ходом і, звичайно ж, Львівський інститут став згодом цілком європейською академією мистецтв, де розвиваються нині і дизайнерські пагони.

Одним з таких пагонів є дизайн одягу. Він розвивається під орудою кафедри моде­лювання костюму, яку було створено 1972 року (завідувачем кафедри є нині професор О.Коровицький). Але раніше, з 1959 року, відділення моделювання костюма існувало при кафедрі художнього текстилю.

Львівська школа моделювання костюма сягає своїм корінням традицій народного одягу та професійного кравецького ремесла, що було добре розвинене у містах та міс­течках галицького краю. Велику роль у становленні школи відіграли традиції львівських кравецьких ремісничих шкіл, робітень, ательє з виготовлення одягу, взуття, головних уборів та ювелірних прикрас. Свого часу вони розвивалися під чималим впливом австрійських та польських художніх осередків.

Теперішня кафедра у Львові гармонійно поєднує розвиток підготовки студентів у галузі промислового моделювання із розвитком здатності своїх вихованців до ство­рення яскравих авторських модельєрських концепцій. Кафедра розширює свої можли­вості, започатковуючи нові спеціалізації: «моделювання трикотажних виробів», а також «художні вироби зі шкіри та інших матеріалів», які існують з 1987 року.

Графічний дизайн у Львівській академії мистецтв представлений кафедрою, яка зветь­ся «Промислова графіка», з 1994 року. Але ж, звичайно, галузь прикладної графіки у Львові розвивалася здавна. Це і друкарня Івана Федорова XVI століття, і згодом робо­та шкіл рисунка і малярства, відділи графіки Иистецько-промислової школи тощо. Нині ж молода кафедра промислової графіки розпочинає підготовку фахівців. Вона поєднує вишкіл з традиційних академічних дисциплін та роботу в класичних графічних техніках із вивченням сучасних технологій виготовлення графічної продукції, орієнтуючи навчаль­ні завдання на сучасні вимоги ринку. Завідувачем кафедри є доцент Л.Лебідь-Коровай.

Дизайн середовища акумулюється у Львівській академії мистецтв на кафедрі проекту­вання інтер'єрів. Вона є найстарішою в Україні кафедрою цього профілю. Існує з 1946 року {нині завідувачем є професор Р.Студницький).

Передісторія ж галузі сягає в більш давні часи — це кошикарські школи, які виготов­ляли меблі та різноманітні деталі для інтер'єрів і розташовані були у Львові й інших містах і містечках Галичини.

Нині на кафедрі працюють досвідчені педагоги. Сучасне розуміння проектування інтер'єру пов'язується ними здебільшого з декоративними підходами. Кафедра готує фахівців у галузях проектування інтер'єрів житлових, громадських та сакральних споруд, проектування малих архітектурних форм, експозицій виставок та викладання професійно-орієнтованих дисциплін у школах, ліцеях та вищих навчальних закладах.

У цілому ж обличчя Львівської академії мистецтв визначають, як відомо, монумен­тальне та декоративно-ужиткове мистецтво у вигляді таких його розгалужень, як монументально-декоративний живопис, монументально-декоративна скульптура, художня кераміка, художнє скло, художні вироби з металу, художній текстиль та інші. Так само як обличчя Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві визначається теж не дизайном, а, у даному випадку, класичними видами образо­творчого мистецтва — станковим живописом, станковою скульптурою, станковою гра­фікою. Але поруч із цим у Київській академії успішно розвивається і графічний дизайн.

3.4. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Мистецька освіта у Києві має глибоку і славну Історію. Ще в монастирських маляр-нях, цехових об'єднаннях Києва провадилося навчання за авторитарними принципами, коли учень засвоював професійні навички під час виконання роботи спільно з май­стром. Широко відомою у XVII-XVIII століттях була малярня Києво-Печерської Лаври. У педагогічній діяльності малярні поступово з'явилися академічні елементи, засновані на зразках західноєвропейської академічної освіти.

З кінця XIX століття в Києві працювала рисувальна школа, яка згодом була перетво­рена на художнє училище, підпорядковане Петербурзькій академії мистецтв. 1917 року постала Українська Народна Республіка. З'явилася можливість створення національної вищої мистецької школи. З ініціативи київської інтелігенції —Г.Павлуцького, Д.Антоновича, М.Біляшівського та інших, за особистої підтримки Голови Центральної Ради М.Ґрушевського у грудні 1917 року було відкрито Українську академію мистецтв.

Першими професорами її були видатні художники, які отримали європейську освіту. На відміну від старих академічних систем, де розвивалися лише "високі" станкові фор­ми мистецтва, тут з самого початку прагнули розвивати поряд зі станковими й приклади форми, сприяти розвиткові художньо-промислового та народного мистецтва. Трохи пізніше у Київському інституті пластичних мистецтв та Київському художньому інститул (такі назви у 20-ті роки отримував один і той самий навчальний заклад) художньо-промисловий напрямок навіть став домінувати. Відкрилося текстильне відділення, потім відділення теафотокіно. Це зумовило переорієнтацію методів навчання. Особлива увага надавалася засвоєнню циклу формально-технічних дисцип­лін (так званий «фортех»). Великого значення набули практичні заняття у майстернях технічного призначення.

Але згодом в Інституті пролетарської художньої культури та Київському державному художньому інституті (такі назви діставав навчальний заклад) реформа художньої осві­ти 1934 року суттєво деформувала самобутню систему підготовки митців, що склалася в Києві. Досвід 20-х років було відкинуто. Еталоном для Київського інституту на багато років стала Всеросійська академія мистецтв. Станковизм був основою навчання.

Останнім часом відбуваються зміни. Поруч із розвитком класичних форм мистецтва взято курс і на використання нових технологій навчання. Розширено діапазон спеціа­лізацій, і серед інших з'явився напрямок графічного дизайну.

Звичайно, графічний дизайн постає у Національній академії образотворчого мистец­тва і архітектури на ґрунті глибоких традицій Київської графічної школи. Через цю обставину графічний дизайн змужнів тут дуже швидко і показує цікаву, своєрідну, дещо «станковизовану» версію сучасного графічного дизайну. Очолює цю школу декан творчого факультету, зав.кафедри графічних мистецтв, професор В.Шостя.

3,5. Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука

Засновано інститут було 1936 року як школу майстрів декоративно-прикладного мистецтва при Київському музеї українського мистецтва. Ця школа стала основою для заснування у 1938 році Київського республіканського художньо-промислового училища.

І У ньому здійснювалася підготовка фахівців середньої ланки з художньої кераміки, художнього ткацтва, художньої вишивки, килимарства, декоративного розпису. У 50-ті роки навчальний заклад став зватися Київським училищем прикладного мистецтва. Трохи згодом, у 1962 році, його реорганізовано на Київський художньо-промисловий технікум. Підготовка фахівців стала провадитися за спеціалізаціями з такими назвами: «художнє конструювання» та «художнє оформлення». Це були вже дизайнерські спеці­алізації. Підготовку фахівців декоративного мистецтва було тоді припинено (пізніше вона відродилася — у 1988 році).

Першими викладачами на дизайнерських спеціалізаціях стали: І.Волкотруб, б.Козлов, Шнтюхін, Г.Гладиренко, М.Богданович, М.Ковальов, А.Горенко.

Нині інститут є навчальним закладом з великим досвідом роботи, що провадить підготовку молодших спеціалістів з дизайну за спеціалізаціями: промисловий дизайн, графічний дизайн, дизайн середовища. Це відбувається на відділенні дизайну, завіду­вачем якого є М.Чорноус.

Відділення має кваліфікований педагогічний склад та досить міцну матеріальну базу у вигляді навчальних майстерень. Воно відіграє важливу роль в Україні як центр, ідо готує молодших спеціалістів з дизайну.

3.6. Дизайнерська спеціальність у технічних та інших нехудожніх навчальнихьзакладах

90-ті роки минулого століття ознаменувалися в Україні серед іншого ще й тим, що протягом того десятиріччя стали з'являтися, як гриби після дощу, нові навчальні осередки з підготовки студентів за спеціальністю «дизайн» у технічних та інших вищих навчальних закладах.

Цей процес набув такого розмаху (за кількісними показниками), що постало навіть питання: «А чи не накласти мораторій на відкриття все нових і нових кафедр дизайну бодай на три роки?» — аби за ці роки мати змогу розібратися хоча б із тим, що пона-відкривано, з огляду на слабку здатність нових осередків забезпечувати якість підготов­ки дизайнерів на відповідному державним стандартам освіти рівні. Це питання мало під собою підстави.

Але життя є складнішим, ніж правильні побажання. У реальній дійсності подібні наміри здійснитися не могли, і процес тотального відкриття все нових і нових дизай­нерських осередків освіти в Україні продовжується і на початку XXI століття.

Та в цій справі існує і зворотний бік: статистика щодо кількості дипломованих дизайнерів на 1 тисячу населення в Україні показувала, що цей показник, у порівнянні зроз-виненими країнами, все ще є низький. Тож у збільшенні кількості студентів спеціальності «дизайн» в Україні є сенс. Треба, одначе, ретельніше контролювати якість освіти, що надають вузи за цією спеціальністю, з одного боку, та на державному рівні надавати підтримку для підвищення якості новостворених осередків, — з другого боку.

А втім, певна кількість дизайнерських осередків у технічних та інших нехудожніх вищих навчальних закладах вже показала певну життєспроможність. До їх числа нале­жить найстаріша з цієї групи дизайнерська гілка у Львівській політехніці, більш молоді кафедри дизайну у Київському технологічному інституті легкої промисловості — нині це Національний університет технології і дизайну, в Українському державному лісотех­нічному університеті (Львів), Луцькому державному технічному університеті, Прикар­патському університеті ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ), Київській політехніці, Дніпропетровському національному університеті, Черкаському інженерно-технологіч­ному університеті, Херсонському державному технічному університеті та деяких інших.

Усі вони належать до вузів державної форми власності. Серед приватних вузів у цьому відношенні заявив про себе Київський інститут підприємництва, права і реклами.

Таким чином, підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що активізація дизайнерської освіти та, певною мірою, дизайнизація деяких інших освітніх галузей, є знаменням часу і ця тенденція продовжуватиметься у XXI столітті. Дизайн та дизайнерська освіта змінюватимуться, але актуальність цієї професії не буде втрачатися — адже дизайн є потужним важелем просування товарів на ринок та в цілому суттєво впливає на прес­тиж держави. А про необхідність активного розвитку дизайнерської професії в молодій державі, що спинається на ноги, годі й казати.

[1] Грушевський М. С. Ілюстрована історія України: репринтне відтворення 1913 року / М. С. Грушевський. – К.-Л., 1990. – 525 с. – С. 32.

[2] Там само. – С. 326–327.

Дата добавления: 2015-05-26