Патріотизм

Християнське моральне виховання є складовою частиною національного. Національне виховання – осердя всієї виховної роботи. Надуманою і формальною є людська етичність, коли вона позбавлена глибинних зв’язків, які пов’язують її з генетичними коренями власного народу.

Система моральних цінностей українського народу була сформована багато століть тому. Наш народ завжди культивував гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок, волелюбність і самовідданість у боротьбі за незалежність.

Відомо, що нація чи держава сильна свідомістю мас. Саме свідомість належності до свого народу, боротьба за втілення його завдань у будівництві національної держави немислима без виховання почуття патріотизму.

Слово "патріотизм" – грецького походження: patris – у перекладі означає "Батьківщина". Вперше слово "патріотизм" з'явилось у період Французької революції 1789-1793 рр. Патріотами тоді називали себе борці за народну справу, захисники республіки, які вели боротьбу зі зрадниками Вітчизни з табору Mонapxicтів.

Патріотизм – це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги.

Шляхетне почуття патріотизму, любов до Батьківщини i відданість їй здавна властиві людям. Це почуття виступало рушійною силою, яка підіймала народ на боротьбу проти чужоземних завойовників i всіх пригноблювачів. В основі патріотизму лежить відданість своєму народу, намагання віддати всі сили для захисту його інтересів. Це одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до свого краю, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури, а також повага до інших народів, їх прав, свобод та культури. Патріотизм виявляться у практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Складовими патріотизму є наступні компоненти:

1. Патріотичне почуття (любов до рідного, тривога, відповідальність за долю Вітчизни).

2. Національна гідність людини.

3. Потреба в задоволенні своїх національних інтересів, у національному самоствердженні.

4. Патріотична свідомість на основі національної свідомості, осмислення своєї громадянської ролі в суспільстві.

5. Національний такт і повага до національної гідності людей інших національностей.

6. Потреба у збереженні і передачі іншим людям вітчизняних духовно-культурних цінностей.

7. Потреба і готовність до діяльності патріотичного змісту.

Поняття патріотизму становить один із принципів моральності. Моральне значення патріотизму визначається тим, що він є однією з форм супідрядності особистих і суспільних інтересів, єднання людини і Батьківщини.

Загалом, патріотизм розглядають як складне явище духовного життя людини і суспільства, які відображаються в особистій та суспільній свідомості, об'єднуючи їх і виступаючи вирішальним чинником усвідомлення людиною загальнолюдських цінностей. У психології любов до Батьківщини відносять до позитивних емоцій, які подають людині сигнал благополуччя.

Патріотичні почуття не виникають у людей самі собою. Це результат довготривалого цілеспрямованого виховного впливу на людину, починаючи з раннього віку. Патріотизм формується під впливом ідеології, способу життя та ідейно-виховної роботи в сім’ї, середній школі, позашкільних закладах, вищій школі, робочому колективі.

Саме зараз, на стадії становлення нашої держави, коли маємо низький рівень свідомості, злиденний матеріальний рівень, низку негативних явищ у всіх сферах життя, нам необхідно працювати у напрямку формування патріотизму.

Необхідним атрибутом виховання патріотизму є дотримання Конституції України, адже “захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, шанування державної символів України – священний обов’язок для кожного громадянина України”.

Формувати національний патріотизм і духовність без рідної мови, це пуста балаканина, адже кожній тверезомислячій людині відомо, що ніде в світі немає безнаціональної держави.

Лише на основі почуттів патріотизму і національних святинь зміцнюється любов до Батьківщини, з'являється почуття відповідальності за могутність і незалежність, збереження матеріальних і духовних цінностей, розвивається шляхетність і гідність особи.

У справі виховання патріотизму працівники ДСНС повинні обходити таке нав’язуване в радянські часи почуття, як гордість за свою Батьківщину. Серед моральних якостей людини гордість чи гординя, як це трактує християнська церква, плодить національний егоїзм і зарозумілість.

Ми повинні плекати в собі такі почуття, як співчуття своєму народу, котрий віками був позбавлений власної державності та можливості виховувати свою молодь у національно-державницькому дусі.

Саме в традиціях – джерело інтенсивного формування духовно-творчого потенціалу особистості. Багатовікова практика переконує в цьому. Найефективнішою віддача буде тоді, коли в працівника ДСНС викристалізовуватимуться шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого, від традиційного і національного до феноменального і світового.

Найціннішим джерелом патріотизму є перші враження від духовної культури. У вихованні патріотизму першість віддається духовному над матеріальним.

Патріотизм є могутньою духовною цінністю, яка в усі часи мала конкретний історичний національний зміст. Від того, як формуються національна психологія, світогляд, почуття любові до всього материнського, батьківського, рідного – залежать і почуття патріотизму. Глибоке засвоєння мови, культури, історії рідного народу формує світогляд патріота.

Досвід підказує, що у справі виховання патріотизму ми робимо помилку, коли акцентуємо тільки на його професійному аспекті.

Безперечно, у вихованні патріотизму першість повинна належати формуванню національного світогляду. Саме через національний світогляд як дороговказ в житті кожної людини особа осмислює, визнає і переживає своє місце, призначення та участь у суспільному житті.

В Україні у своєму розвитку патріотизм живиться прогресивними патріотичними традиціями українства, а також кращими зразками патріотичних традицій інших країн і народів, світового демократичного руху, збагачуючи їх історичними здобутками своєї Вітчизни. Утвердження в свідомості громадян України, насамперед молодого покоління, ідей патріотизму, готовності стати на захист істинної демократії, інтересів свого народу має стати сьогодні одним з найважливіших завдань нової системи патріотичного виховання.

Найціннішим багажем історичної спадщини, котрий ми повсюдно через різні засоби повинні втілювати в життя, є козацько-лицарський світогляд. Його найважливішими цінностями були та залишаються Бог і Україна.

Надзвичайно важливим аспектом виховання патріотизму є те, чи самому вихователю притаманне це почуття. На жаль, у силових структурах ця справа віддана на відкуп вчорашнім замполітам, які йдуть полегшеною дорогою, застосовують вчорашні методи, бо самі свідомо не бажають чи не можуть працювати в цьому напрямку. Ще великий французький мислитель Шарль Монтеск’є говорив: “Хто бажає керувати людьми, не повинен гнати їх перед собою, а мусить досягнути того, щоб вони слідували за ним”.

У вихованні патріотизму, звичайно, не обійтись без творів Т. Шевченка чи В. Симоненка, в цьому вони співзвучні, хоч і жили в різні часи.

Т. Шевченко писав:

“... Свою Україну любіть

Любіть її во врем’я люте,

В останню, тяжкую минуту,

За неї Господа моліть”.

Натомість наш сучасник В. Симоненко, звертається до співвітчизників:

“Україно – ти моя молитва,

Ти моя розпука світова.

Гримкотить над світом люта битва –

За твоє життя, твої права.”

Для виховання патріотичних почуттів є багатющий арсенал прикладів: це патріотизм Січового стрілецтва, героїзм і відданість Батьківщині героїв Крут і Базару, любов до України воїнів Великої Вітчизняної війни і лицарів УПА та багато інших. Це – той золотий фонд і неоціненне багатство, які сьогодні повинні бути задіяні в справі виховання істинного патріотизму.

Свідома особистість, яка не хоче відчувати себе перекотиполем чи людиною нізвідки, повинна шукати в історії коріння своєї нації, осмислювати її минуле, знаходити відповіді на багато питань сучасності. Адже, як слушно зауважив відомий філософ епохи Відродження Н. Макіавеллі: “Той хто уважно розглядає минулі події, здатний... передбачати майбутнє і застосовувати ті засоби, якими вже користувались у минулому”.

А скільки історичних постатей має український народ, життя та діяльність яких можуть послужити прикладом для молодого покоління! Недарма ще давньогрецький історик Плутарх, пояснюючи корисність вивчення історії, зазначав: “Вдивляючись в історію, як у дзеркало, я намагаюся змінити на краще власне життя й влаштувати його за прикладом тих, про чиї доблесті розповідаю”.

Для популяризації славного минулого нашого народу ефективними є лекції та бесіди. Вони формують національний світогляд, дають широке поле для роздумів. Водночас, слухачі повинні знати, що це були істинні світочі нації, для яких Бог і Україна були понад усе, а почуття патріотизму – гарячі та глибокі.

Ми твердо переконані, що у вихованні почуття патріотизму неоціненну роль відіграють людські емоції.

Ми належимо до народу, у якого було відібрано право вивчати власну правдиву історію. Любов до України трактувалась як націоналізм, обмеженість, хуторянщина і т.д.

Прищеплюючи працівникам почуття патріотизму, необхідно виполювати, як бур’ян, психологію “хохляцьких перевертнів”, “малоросів”. Визначний український поет Євген Маланюк дав влучну характеристику “малоросові”, “хохлові”: “Це є тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а в наслідках – часом і расово”. “Ось такого покруча, деформованого дегенерата було вирощено в Україні в середині двадцятого століття. Нам доведеться чимало попрацювати, щоб виховати нову людину”. Ці думки висловив у своїй книзі “У царстві сваволі” талановитий український письменник, учасник національно-визвольних змагань І. Губка.

Наша свята справа дійти до сердець молодих людей, щоб вони зняли полуду з очей, стали свідомими дітьми своєї нації, не послуговувалися брехнею, не ставили собі за мету бути ситими рабами. Рабську психологію породжує страх, він вбиває розум, пригнічує вільну думку та об’єктивні судження. Така людина – слухняний виконавець будь-яких наказів та вказівок зверху, бездумний гвинтик бюрократичної машини. Як сказав великий Г. Гегель: “Хто не володіє відвагою ризикнути власним життям з метою досягнення власної свободи, той заслуговує бути невільником”.

У моральному сенсі нині відчутний розрив зв’язку з національними традиціями, що їх віками набували десятки поколінь. Руйнування і нищення пам’ятників, храмів, кладовищ привело до духовно-національного зубожіння та спустошення. Тому зараз, особливо в сфері патріотичного виховання, конче необхідно подолати психологію забудькуватості.

Сьогодні життєво необхідно, щоб молодь зрозуміла свою історичну спадкоємність у русі зміни часів. Берегти пам’ять про когось, означає залишати добру пам’ять про себе.

Аналізуючи стан справ духовно-патріотичного виховання, варто також звернутися до історії пожежної охорони Галичини. Наприклад, спортивно-пожежне товариство “Сокіл”, засноване у Львові ще в 1894 р. за почином відомого інженера В. Нагірного, відігравало суттєву роль у національному відродженні українців, в пробудженні їх національної свідомості. Крім того, товариство сприяло розвитку спорту, який вимагає витривалості, рухливості, розуміння роботи в колективі та дисципліни.

З ініціативи відомого громадського діяча А. Будзиновського, поряд із спортом, багато уваги було надано пожежній справі.

Спортивно-пожежні товариства виникали не тільки в містах і містечках Галичини, але й у селах. Лише з 1902 до 1913 р. їх виникло 885. Філії спортивного товариства існували та знайшли розповсюдження на Наддніпрянщині, зокрема в Києві. Спортивно-пожежні товариства проводили значну роботу з патріотичного виховання своїх членів. У статті О. Навроцького “Що таке сокільство?” вказувалось, що “п’яниця, ледар і легкодух нездатні до великих і морально чистих справ”. “Зусилля, бажання і прагнення до правди, – зазначено в статті, – приведуть до добра, краси і сили”.

Діяльність пожежно-спортивних товариств у Галичині минулого століття свідчить про всебічне піднесення національного життя, підвищення народної активності, звернення до національно-духовних цінностей, до витоків власної культури.

Відомий педагог К. Д. Ушинський вважав, що патріотизм є не тільки важливим завданням виховання, але і його могутнім педагогічним засобом. "Як немає людини без самолюбства, писав він, так немає людини без любові до Батьківщини, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з його поганими природними, особистими, сімейними і родовими схильностями". Але патріотизм не має нічого спільного з замиканням людини у вузьких національних інтересах. Справжній патріотизм, за своєю природою гуманістичний і включає в себе повагу до інших народів і країн, до їх національних звичаїв і традицій, до їх самостійності і незалежності і нерозривно пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин.

Таким чином, зберегти свою національну свідомість, патріотизм, високі релігійні ідеали – єдиний шлях забезпечення нормальних стосунків у нашому сучасному житті та діяльності органів та підрозділів ДСНС.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Поясніть причини моральної кризи сучасного суспільства.

2. Розкрийте зміст поняття “духовність”.

3. Назвіть основні складові поняття “духовність”.

4. Як впливають християнська релігія і мораль на духовне відродження сучасної України?

5. Чому в сучасному молодіжному середовищі процвітає національна і релігійна байдужість?

6. Назвіть 10 християнських заповідей.

7. Чи потрібне рятувальнику національне виховання?

8. Що таке “патріотизм”?

9. Поясніть значення національного світогляду в професійній діяльності працівника ДСНС.

10. Якими засобами та методами можна формувати патріотичні почуття працівників служби цивільного захисту?

Дата добавления: 2015-05-26