Коефіцієнти ліквідності

Метод контролю АВС

У тих випадках, коли список товарно-матеріальних запасів дуже довгий і умови зберігання вимагають додаткової площі для складування, застосовується метод контролю, що називається АВС.

Відповідно до методу АВС усі запаси класифікуються за укрупненими групами, за трьома категоріями.

Категорія А: до неї відносять найменування, що охоплюють до 10 % усіх запасів, але за вартістю вони становлять 70 % усіх доларових вкладень у статті «Товарно-матеріальні запаси».

Категорія В: до неї відносять найменування товарів, що охоп­люють до 30 % усіх запасів, за вартістю — до 20 % усіх доларових вкладень.

Категорія С: до неї належать численні статті, що охоплюють до 60 % усіх запасів, але за вартістю вони становлять лише 10 %.

Класифікація товарно-матеріальних запасів дає змогу диферен­ціювати методи контролю і спрямувати основні зусилля на проб­леми, вирішення яких дасть найкращі результати. Дорогі запаси категорії А вимагають більшої уваги і контролю. За цією категорією передбачається детальний аналіз обсягу замовлень і створення буферних запасів. Категорія В вимагає менших зусиль від менеджерів, тут застосовуються більш прості методи прогнозування і приблизні оцінки ЕООЗ. Категорія С включає множину статей, часто дуже дрібних, які мають обмежене споживання. Цій категорії статей приділяється менше уваги порівняно з двома першими. За можливості тут застосовується система (two-bin system), яка складається з двох ящиків (комірок) зберігання. Коли один з них порожній, робиться замовлення. Кількість замовлень за такого зберігання скорочується, витрати, пов’язані зі зберіганням, наближаються до мінімуму.

Деякі корпорації виділяють категорію запасів Д. Здебільшого це залежані товари, не використовувані понад шість місяців. Контроль над цими статтями повинен бути дуже жорстким. Вони не повинні замовлятися доти, доки не будуть витрачені старі запаси. Якщо старі запаси непридатні, то нові замовлення дозволяються тільки в разі потреби. У літературі зазначається, що так звана крихка, тобто нестійка, стаття запасів, або та, що стає об’єк­том шахрайства, може бути переведена з категорії С (або D) в А.

Для оцінки політики корпорацій з формування
і використання оборотного капіталу застосовують такі групи коефіцієнтів:

- коефіцієнти ліквідності;

- коефіцієнти оборотності.

Ліквідність корпорації, тобто її спроможність сплачувати у встановлені терміни за поточними зобов’язаннями, визначається співвідношенням поточних активів і поточних пасивів. Відомі чотири коефіцієнти ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio) визначається за формулою:

де К_п.л. – коефіцієнт поточної ліквідності;

ПА – поточні активи;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Цей показник у фінансовій літературі називають також коефіцієнтом покриття, тому що він визначає, скільки разів короткострокові зобов’язання покриваються короткостроковими активами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності, або «лакмусового папірця» (quick ratio) розраховується наступним чином:

де К_ш.л. – коефіцієнт швидкої ліквідності;

ТМЗ – товарно-матеріальні запаси.

Використання цього коефіцієнта пов’язано з деякими особливостями виробництва компаній, які впливають на структуру оборотного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості реалізації оборотним капіталом (working capital to sales ratio) визначається наступним чином:

де К_{заб. реал. ОК} – коефіцієнт забезпеченості реалізації оборотним капіталом;

КЗ – короткострокові зобов’язання;

П – продаж.

Він показує забезпеченість реалізації оборотним капіталом. Тобто ліквідність прив’язується до результатів господарської діяльності.

Коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань потоком коштів (sales to current liabilities ratio) розраховується за формулою:

де К_{покр.КЗ} – коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань потоком коштів;

КЗ_сер. – середньорічні короткострокові зобов’язання.

Чим вищий виторг від реалізації за одночасного скорочення короткострокових зобов’язань, тим вище покриття. Як і інші згадані вище показники, він варіюється залежно від галузі економіки.

Дата добавления: 2015-05-26