Т-залежну імунну відповідь, як вже вказувалося, можна умовно поділити на два механізми, які пов’язані між собою, – цеклітинна та гуморальна відповіді

Т-залежна імунна відповідь

Т-залежна клітинна імунна відповідь викликається як екзогенними чужерідними антигенами (вірусами, бактеріями, грибами та найпростішими), так і ендогенними власними антигенами, а саме антигенами пухлин, клітин, що втратили свої функції або змінили антигенну специфічність тощо. Окрім цього, клітинний імунітет реалізується при відторгненні трансплантатів, реакціях гіперчутливості повільного типу (РГПТ) у відповідь на антигени опікових, некротизованих, а іноді й апоптичних тканин.

При клітинній імунній відповіді розпізнаються епітопи антигенів, які експресовані на поверхні інфікованих або уражених клітин у комплексі з антигенами МНС-І. На цих клітинах-мішенях ТCR-рецептори Т-лімфоцитів (зокрема Th₁) шляхом подвійного розпізнавання знаходять „змінене своє” – комплекс “МНС-І + епітоп антигену”, завдяки чому між клітиною-мішенню та T-лімфоцитом відбувається міжклітинний контакт (рис. 7.3). При цьому епітоп антигену виступає у ролі своєрідного містка між МНС-І та TCR. Крім того, у розпізнаванні антигену бере участь корецепторна молекула CD4, розташована на поверхні Th1 поблизу TCR. Антигенпрезентуючі клітини (особливо макрофаги) виділяють цитокіни, що стимулюють розмноження Т-лімфоцитів з утворенням клону специфічних Т-ефекторів (Т-кілерів, або ЦТЛ - цитотоксичних Т-лімфоцитів). Наприклад, якщо внутрішньоклітинною інфекцією уражені макрофаги, то це призводить до вироблення ними IL-1, який сприяє утворенню Т-хелперів 1. Th₁, у свою чергу, виробляють IL-2, IL-3, IF-γ та інші інтерлейкіни. Це викликає диференціацію Т-лімфоцитів з утворенням субпопуляцій Т-кілерів і Т-клітин пам’яті (рис. 7.3). Т-кілери, власне, і здійснюють лізис клітин-мішеней.

Т-ефектор, як і Т-хелпери, знаходить “свою” клітину-мішень також за допомогою TCR. Але, окрім зв’язування TCR з комплексом “МНС-І + епітоп”, відбувається також взаємодія додаткових корецепторних молекул. Так, експресована на поверхні Т-ефектора молекула CD8 (поряд з TCR) зв’язується з доменом α-3 молекули МНС-І. Це веде до активації Т-клітини і перетворення її в активну кілерну клітину – ЦТЛ. Т-кілери, подібно до К і NK, утворюють в мембрані клітини-мішені перфоринову пору. Через неї всередину клітини потрапляє вода, що викликає цитоліз (лізис клітини). Крім того, ЦТЛ можуть впорскувати у клітину-мішень гранзими – протеолітичні ферменти гранул (лізосом). Це спричиняє активацію внутришньоклітинних каспаз, які, у свою чергу, здатні вмикати апоптоз у клітині.

Аналізуючи вищевикладене, підкреслимо головні риси клітинної Т-залежної відповіді:

1. вмикається у відповідь на “клітинні” антигени (ракових, мутантних, клітин, уражених внутрішньоклітинними паразитами та ін.);

2. антиген розпізнається у комплексі з МНС-1 на будь-яких уражених клітинах, а не тільки на АПК;

3. розпізнавання антигену Т-хелперами і Т-кілерами відбувається за допомогою TCR та корецепторних молекул – відповідно CD4 i CD8;

4. проліферація Тh1 і Т-кілерів стимулюється цитокінами: IL-1, 2, 3, IF-γ;

5. атака клітин-мішеней Т-кілерами може завершуватися лізисом або апоптозом.

Рис. 7.3. Кооперативна взаємодія імунокомпетентних клітин

Дата добавления: 2015-05-26