Предмет політичної історії України, її зв’язок з іншими науками

Розташувати по порядку

56. Розташуйте у порядку зростання:

а) б;

в)

57. Еволюція діяльності дитини відбувається у такому порядку:

а)

58. Розташуйте в порядку наростання:

а)

59. Еволюція дитячої гри

а).

б)

60. Еволюція трудової діяльності дитини:

а)

2. Актуальність вивчення політичної історії України у вищій школі.(вместе 2 вопроса)

Вступаючи у XXI ст., Україна переосмислює минуле з метою переорієнтації соціально-історичного досвіду в площину практичної політики, функціонування громадянського суспільства на основі поєднання цілеспрямованих і спонтанних рушіїв суспільного розвитку. Перехід від утопічних програм майбутнього до його моделювання в сучасний період потребує відмови від будь-якого припасовування минулого до сучасності чи протиставлення сьогодення минулим епохам. За словами російського філософа А. Гулиги, лише така сучасність, яка "відмовляється від усвідомлення своєї переваги над попередніми епохами, йде на виучку до минулого", заслуговує на назву пост-сучасність у розумінні "мудра й найвища сучасність". Саме такий підхід бачиться основоположним для сучасної політичної історії України.

Історичний підхід до політики передбачає вивчення різноманітних явищ політичного життя в їх послідовно-часовому розвитку, виявлення взаємозв'язку минулого, сьогодення й майбутнього. Основою обґрунтування необхідності його сучасного використання є теза, згідно з якою розуміння досягнень та невдач на різних історичних етапах збагачує наші знання про причини і тенденції соціальних змін та перманентного розвитку. Точне й цілісне відображення історії передбачає також відтворення певного явища, подій з властивими їм рисами і специфікою в конкретно-історичних умовах. Це, в свою чергу, сприяє подоланню проявів волюнтаризму і суб'єктивізму в практично-політичних діях і рішеннях.

Сенс використання історичного підходу стосовно сучасних проблем українського суспільства полягає й у тому, що в історії соціального порядку, який панував в Україні, починаючи з XVII ст., й особливо його функціонування в межах Радянського Союзу, криється історичний урок, який неможливо обминути не лише з чисто наукового погляду. Нинішня непроста ситуація суспільно-політичного розвитку потребує відходу від практики прокльонів на адресу минулого й переходу до всебічного осмислення досвіду в контексті всіх здійснених у XX ст. спроб змінити особливості людського буття.

Надзвичайної цінності вивчення досвіду минулого України набуває на тлі його зіставлення зі світовим досвідом, який репрезентують західний і незахідний світи. Будь-яка національна історія залишиться до кінця нез'ясованою доти, доки вона не буде розглянута у зіставленні з історіями інших національних держав. Заглиблення в цей досвід дає змогу зрозуміти ступінь взаємопроникнення і взаємозв'язку українського історичного досвіду з досвідом загально-цивілізаційним.

Особливу роль у розвитку політичної історії України відіграє й, напевне, відіграватиме в майбутньому геополітична проблематика. Політичні процеси в Україні завжди залежали від геополітичного чинника. Адже Україна перебуває на своєрідному ментальному розломі, одна частина якої у зв'язку з історико-географічними особливостями більше взаємодіяла зі східними народами і державами, переймаючи їх політичну традицію, інша — мала інтенсивніші зносини із західним світом, вбираючи в себе європейські соціально-політичні, культурні цінності. Все це спричинило певний вплив на систему ціннісних орієнтацій українського народу. Просторове розташування дає Україні право на визначення своєї специфічної геополітичної ролі — бути зв'язуючим мостом (трансферною зоною) між країнами Європи та Азії. Розміри її території, численність населення, промисловий та аграрний комплекси, науковий потенціал, природні ресурси у поєднанні з вигідним географічним положенням дають їй право претендувати на статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Цілеспрямоване здійснення соціально-політичних перетворень на сучасному етапі передбачає глибоке вивчення історичного процесу в умовах попередніх трансформацій з акцентуванням на таких питаннях: конструктивної чи деструктивної ролі свідомості та волі людей, різноманітних культурних, ментальних чинників; специфіки розвитку українського соціуму як особливого суб'єкта історії; ступеня впливу геополітичних та інституціональних особливостей певних історичних періодів; намагань подолання стихійності розвитку, встановлення контролю над суспільним життям; рівня розвитку самосвідомості, якості та змістового наповнення, витвореного історичною пам'яттю, колективною свідомістю ідеалу досконалого суспільства.

В сучасних умовах політична історія співіснує в надзвичайно згущеному просторі динамічного розвитку інших історичних суб-дисциплін та функціонування соціально-гуманітарних наук. Вона тісно взаємодіє з політологією, археологією, джерелознавством, політичною психологією, політичною філософією, політичною соціологією, правознавством, економічною теорією, географією та ін. Найважливішим є зв'язок з політологією, яка живить її методологією пізнання політичних процесів у їх історичному розвитку.

Отже, комплексний характер сучасного розвитку політичної історії пов'язаний з тим, що вона, з одного боку, сміливо виходить за межі класичного історичного стилю і не обмежується висвітленням проблематики політичної сфери, охоплює собою економічну, соціальну, правову, культурно-духовну та інші сфери суспільного життя — з іншого. Саме такий підхід до розуміння сучасної ролі й характеру предмета політичної історії дає змогу утвердитись їй як науці, здатній не лише пояснювати віддалені в історичному часі та наближені до сьогодення події, а й стимулювати новітні суспільно-політичні явища і процеси.

Дата добавления: 2015-05-26