Вплив географічного розташування України на її історичний розвиток

Залежність геополітичного положення України на існування української держави побачили українські політологи ще на початку Х V ІІІ ст. Так, видатний український політичний діяч того часу, перший гетьман України на вигнанні Пилип Орлик у своєму трактаті “Вивід прав України“ вказував на геополітичну роль Української самостійної держави для країн Європи як своєрідного щита від російського імперіалізму. До цієї теми на початку ХІХ ст. у романтичній формі звертається український поет-байкар Євген Гребінка (1812-1848 рр.) “Ох, коли б окружити Україну широкими, глибокими морями, і довкола неї піднести гори, тоді б... ми могли бути самостійні, але тепер вона неначе іва при дорозі! Її не топче тільки той, хто не хоче.“

Тим самим поет підкреслює невигідність геополітичного й географічного положення України, згубність її географічного розміщення для становлення та утвердження її державності.На негативний вплив природно-географічного положення України (відсутність природних захисних укріплень, що робило її відкритою для завойовників) вказував засновник української політичної географії, видатний учений Степан Рудницький, який зазначає: “Вплив центрально-азійського сусідства на історичний рух був поміж усіма політико - географічними впливами для території і народу України, безумовно, найсильніший. Від самих початків його історії тяжить цей вплив неначе змора на українському народі, немов упир п’є азійський кочовий світ цілі століття його живу кров. Татарське лихоліття не почалось, як дехто міг думати, аж у тринадцятому столітті, воно морило Україну від сірої давнини. Кіммерійці, скити, алани, гуни, авари, хозари, мадяри, печеніги, тюрки, берендеї, половці, татари, кімлики - всі вони страшною чергою проходили впродовж двох тисячоліть степи і луги України і заливали її безмежним горем війни. Починаючи від аварів, мусив український народ переносити всі ці кочові побої безпосередньо на своїх плечах”.

Таким чином, геополітичне положення України через відсутність природних захисних утворень, у першу чергу на Сході, було невигідним, воно негативно впливало на утворення й збереження української державності.

У той же час, через те, що Україна знаходилась на перехресті міграційних, комунікаційних і транспортних шляхів, що пролягали зі Сходу на Захід, і з Півночі на Південь, її геополітичне положення було вигідним. На це вперше вказали українські вчені М. Драгоманов та А. Синявський. Зокрема, перший звернув увагу на вигідність геополітичного розташування України у зв’язку з її приляганням до Чорного моря, а другий у зв’язку з тим, що Україна знаходиться на шляху зі Сходу на Захід. А. Синявський пише: “Територія України в період річкових культур та середземноморської, як і в пізніші часи, особливо з утворенням Багдатського халіфату на південному заході Азії й Кордовського на далекому заході Європи в Іспанії, була перепуттям між Сходом і Заходом. Далі вона стає тим битим шляхом народів, що проходили між Уралом та Каспієм на Захід (велике переселення народів у IV ст. н.е.)”. Згадаймо також Великий шовковий шлях з Китаю через Середню Азію на Захід через Україну в середні віки.

Зараз робляться спроби відновити з участю України азійсько - європейський транснаціональний нафто-газовий коридор.

Через Україну з давніх часів проходив і другий торговельний шлях із Півночі на Південь, який у ІХ - Х ст. особливо активізувався з економічним піднесенням Візантійської імперії та скандинавської держави норманів (варягів), так званий “путь із варягів у греки“. Вирішальну роль у формуванні цього шляху відігравали ріки, які, на думку іншого українського геополітика Юрія Липи, крім того, ще відіграють вирішальну роль у формуванні національних спільнот.

“ Річкова мережа - вказує вчений, - формує єдність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови й релігії“. Адже, як свідчить світова історія, перші держави виникли саме в межах річок (Шумерія, Вавилон в Межиріччі, Стародавній Єгипет у долині річки Нілу тощо). На Україні теж з давніх- давен існує мережа річок (Дністер, Південний Буг, Дніпро, Сіверський Донець, Дон), що течуть з півночі на південь до Чорного моря, а також Західний Буг.

На думку Юрія Липи, саме ця система внутрішніх водних шля хів створила геополітичну вісь України. “Тільки вісь Південь -Північ, - пише він, - є віссю українських земель. А Дніпро - це головний нерв України. Саме по цій осі відбувались основні переміщення мас населення”.

Таким чином, Юрій Липа вказує на другий міграційний і торговельний шлях, що пролягав через Україну - з Півночі на Південь і навпаки.

Отже, Україна лежала на перехресті двох основних міграційних шляхів: зі Сходу на Захід, причому місце України знаходилось на самому пограниччі та з Півночі на Південь. Ці міграційні шляхи збіглися з двома комунікаційними й торговельними шляхами, що мали такі ж вектори.

Звичайно, такі особливості геополітичного положення України впливали на процеси державотворення в ній, створення відповідних структур та механізмів управління.

По-перше, відсутність природних захисних утворень (гір) на сході України робили вразливими її кордони, сприяли нападу кочовиків на Українські землі, що призводило до послаблення української держави, а в окремих випадках - до її ліквідації.

По-друге, негативним наслідком геополітичного розташування України було те, що вона знаходилась під подвійним впливом деспотичних і демократичних держав, що позначалося на формах держави, формах державного правління. Так, Україна зазнавала впливу деспотичних держав Сходу (Ассирії, Єгипту, Арабського халіфату) і античних держав Заходу (грецькі міста-держави північного Причорномор’я). Тому для українських держав на різних етапах характерним було поєднання монархічних форм правління з республіканським (Антське царство, Київська Русь, Галицько - Волинське князівство, Запорозька Січ).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що особливості геополітичного положення України мали значний вплив на формування її державності, структур, форм та методів управління.

Дата добавления: 2015-05-26