Концепція М. Гроха про три стадії розвитку національних рухів

14. Характеристика стадій національно-визвольного руху в Україні з позицій концепції М. Гроха. (два питання разом)

У ХІХ-ХХ ст. в Європі досить популярною була теорія про історичні (великі, державні) і неісторичні (малі, недержавні) нації. До неісторичних націй відносили ті народи, які не змогли побудувати власну державність або ж не змогли її втримати. Історичні нації, навпаки, розглядалися як більш розвинені, становлення яких відповідало об’єктивним законам історії. Однак національно-визвольні змагання, у які вступили неісторичні нації у ХІХ ст. (наприклад, серби, хорвати), викликало подив у великих народів, які не враховували життєздатність «малих» націй. В результаті цих змагань утворюються модерні нації – одержавлені, з розвиненою політичною свідомістю. Національне відродження починається з інтелектуальних рухів, які ініціюють представники інтелігенції. Саме інтелектуали здатні перетворити етнічну групу на нову національну спільноту.

Мирослав Грох – чеський історик і політолог Празького університету, який запропонував періодизацію розвитку національних рухів, умовно поділивши її на три стадії:

1. Наукова/академічна – період «наукового зацікавлення» невеликої кількості вчених у аргументах, які б підтвердили ідею, що певна етнічна група є окремою спільнотою з погляду географії, історії, філології. Історики, етнографи, мовознавці досліджують культурну спадщину і минуле етносу, публікуючи праці мовою іншого народу (якщо розглядати цю стадію стосовно українців, то праці про них публікували польською або російською мовою). Дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру народу, збирають і публікують пісні, легенди, досліджують прислів’я, вивчають релігійні вірування, звичаї й обряди народу, його історію.

2. Культурницька/культурна – починається тоді, коли ця група починає функціонувати в таких сферах, як освіта, преса і книговидання, театр, поступово поширюючи почуття національної свідомості серед широкого загалу. Мова, яка на попередній стадії тільки вивчалася, тепер впроваджується в систему освіти і стає мовою літературно-художньої творчості. Спершу мова як обов’язкова вводиться до народних шкіл, згодом – до вищих навчальних закладів. На національній мові письменники творять національну літературу, роблять переклади з інших мов. Національна мова використовується в наукових дослідженнях, у політиці, громадському житті, побуті, що сприяє формуванню національної свідомості, відбувається усвідомлення своєї окремішності. На цьому етапі починається патріотичне відродження, коли народ долучається до національного руху.

3. Політична – відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів. Нація, об’єднана спільною мовою, висуває вимоги політичного самоврядування, проголошення автономії, вимагає політичного самовизначення та проголошення суверенної держави. Широкі маси втягуються в діяльність політичних партій, у вибори. На цій стадії усвідомлюються потреби й інтереси народу, висуваються вимоги щодо підвищення політичного статусу.

Початок першої фази традиційно пов’язують з виходом у світ «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.), а також з Г. Квіткою-Основ’яненком і Харківським гуртком літераторів.

Спробу застосувати періодизацію М. Гроха до української історії зробив Роман Шпорлюк – американський вчений українського походження. На його думку, у підросійській Україні культурна фаза почалася у 1905 р. і не завершилася навіть у 1917 р. Одночасно почалася політична фаза, яка прискорилася в революційних обставинах 1917-1920 рр. Однак ця стадія була перервана.

Досить вдало застосував цю періодизацію для аналізу українського національного руху Орест Субтельний, докладно описавши кожну стадію.

15. «Герой» як комунікаційний феномен в історії України (концепція О. Гриценка).

На думку Олександра Гриценка, герой – елемент будь-якої культури, породження культурної комунікації конкретної групи людей, яка поклоняється певній фігурі. Тобто герой – це комунікаційний феномен.

В умовах суспільної кризи один і той же герой розділений на кілька комунікаційних феноменів – кожен зі своїми прихильниками, варіантом біографії, з подвигами, які по-різному інтерпретуються. Причиною появи героя як комунікаційного феномена є відсутність загальнонаціонального дискурсу з ідеалом «єдиного героя», який би втілив «суть нації».

Науковець виділяє «типових героїв» - тих, хто концентрує масові уявлення про певні типи героїчності або «квазі-героїчності».

Типових героїв він поділяє на «героїв для народу» і «героїв для еліти». Найбільш стійкі типологічні ознаки тих чи інших героїв повязані з соціальною характеристикою суспільно-культурних груп, серед яких утвердився даний героїчний образ (це не поширюється на «знаменитостей», майбутнє яких під питанням).

До «народних героїв» О. Гриценко відносить Б. Хмельницького, І. Сірка, Т. Бульбу, Н. Махна, Т. Шевченка, В. Симоненка. До «героїв для еліти» - М. Хвильового, В. Стуса, Л. Костенко, Марусю Чурай, Лесю Українку, М. Щорса, М. Амосова.

Кожен герой може мати декілька комунікаційних іпостасей. Розглянемо це на прикладі Б. Хмельницького: 1) «Мойсей, Богом даний» - вивів народ з «неволі лядської»; 2) Будівник держави і творець української державної ідеї (сучасна інтрепретація); 3) «друг москалів», «вождь сліпої черні» (це тлумачення націоналістично налаштованої інтелігенції ХІХ ст.); 4) реалізатор обєктивних законів історії – возз’єднав Україну і Росію (радянська історіографія).

Однак, на думку О. Гриценка, ніщо не свідчить про те, що це герой для народу, оскільки фольклорний образ «батька Хмеля» знеосіблений. В українському дискурсі Б. Хмельницький присутній переважно кількісно, завжди відсторонений, занадто янсовельможний, шанований, але не любимий – тобто це герой не для народу. Фактично в образі Б. Хмельницького присутнє як елітистьке, так і егалітаристьке начало.

Справжні герої для народу – І. Сірко, Т. Бульба, Н. Махно – мають спільні риси – сміливі, вірні ідеалу, непримиренні до ворогів, ірраціонально поривчасті. Це карнавальний тип героїв, легенди про них розквітчані домислами, але ці персонажі стали героями нації, відчутний ефект культурної близькості, тому вони популярні в масовій культурі.

Дата добавления: 2015-05-26