Соціально-історичні константи правового пізнання

Ірраціональне пізнання раціоналізуються тільки згодом при застосу­ванні норми права.

Раціональний чи ірраціональний характер має пізнання?

Раціоналізм та ірраціоналізм у правовому пізнанні

Перший характерний для нашої юридичної науки, де гносеологія права ото­тожнюється з методологією права. Представники: Лукич, Козюбра. До методів правового пізнання зводиться вся гносеологія права.

Структура гносеології права

Можна говорити про два підходи:

При цьому розумінні гносеологія права має трирівневу структуру:

1. Вищий рівень – це філософські методи в праві.

2. Загальнонаукові методи пізнання (соціологічний метод, статис­тичний, кібернетичний, математичний, метод порівняльного правознавства...).

3. Приватно-наукові методи в праві.

Кр. Будь-яка наука відрізняється від інших предметом і методом. Метод пі­знання завжди є наслідком попередніх процесів пізнання. Гносеологія поро­джує метод, але не зводиться до методу. Методологія є наслідком гносеології.

2. Другий підхід: окрім методології виявляється ціла сукупність пізнаваль­них компонентів в праві: соціально-історичні компоненти, націона­льно-психологічні і логічні компоненти правового пізнання.

Позитивісти вважають, що право можна вичерпати раціональними методами аналізу: аналіз структури норми права і т.д., і прийняти певне рі­шення.

Природно-правова концепція: раціональними методами вичерпати право не можна. У людській свідомості закладена і діє ієрархія цінностей, і тому процес оцінки правової ситуації здійснюється перш за все ірраціона­льно.

Природну справедливість пізнати раціональними методами немож­ливо. У кожного є почуття совісті. Це концентрований вираз моральних цін­ностей. Почуття діють миттєво, інтуїтивно.

І на справді правове пізнання ірраціональне. Суддя спочатку оцінює си­туацію та інтуїтивно вирішує “винен чи не винен”, а потім підганяє правові но­рми під своє попереднє пізнання.

Право як соціальне явище, безумовно, зумовлюється специфікою функціонування і розвитку самого соціуму. Воно є породженням соціуму, призначене для забезпечення його цілісності, тому не може не визначатися дією цілої низки фундаментальних факторів соціально-історичної природи. Правова регулятивність обов’язково передбачає більш ніж одну особу, іншими словами, правова регулятивність завжди соціальна константа.

В історії правової думки чимало прикладів тотальної соціологізації права, основним завданням якої було підкреслити генетичну та функціональну зумовленість правовідносин відносинами соціальними.

Тут дія соціально-історичної константи проявляється у формі прямої причинної зумовленості загального розвитку права (приклад, еволюція права у Римській імперії ).

Проте історія права не дає підстав для однозначного твердження про лінійно-прогресивний, темпорально спрямований його розвиток. Немає прямої взаємовідповідності між історичним періодом розвитку суспільства і рівнем досконалості використовуваних на даному етапі правових інститутів.

На різних історичних етапах розвитку права по-різному здійснювались процеси правового пізнання. Вони зумовлюються соціально-історичними умовами процесів пізнання.

Для порівняння зіставимо основні етапи

з погляду дії соціально-історичної константи:

Дата добавления: 2015-05-26