Адміністративно-правові відносини, їхні особливості та структура

Питання. Поняття адміністративно- правових відносин, їх структура, види та особливості. Юридичні факти.

Адміністративно-правові відносини є третьою органічною складовою частиною механізму адміністративно-правового регу­лювання суспільних відносин. Важливість їх полягає в тому, що саме в адміністративно-правових відносинах проявляється вся складність і комплексність адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів адміні­стративного права, внаслідок якого між ними виникають пра­вові зв'язки.

Особливості адміністративно-правових відносин:

По-перше, одна зі сторін обов'язково виступає від імені держа­ви (орган державного управління, посадова особа, громадська ор­ганізація, наділена державно-владними повноваженнями). Вказана сторона офіційно представляє державу в адміністративно-право­вих відносинах, чим реалізує публічний інтерес. У вказаних відно­синах втілюється в життя державна політика, державна ідеологія. Можна стверджувати, що без державного представника немає адміністративних правовідносин.

По-друге, переважно нерівноправність сторін (відносини від­буваються за принципом «влада - підпорядкування»). Пояснюючи цю особливість, необхідно вказати наступне. Досить довгий час в адміністративному праві панувала позиція, яка свідчила про абсолютність нерівноправності сторін у виникаючих адміністративно-правових відносинах. В основі була юридична можливість із боку уповноваженої від держави сторони примусити здійснення необ­хідних дій іншу сторону. Це давало обґрунтовані можливості пев­ним дослідникам говорити про «поліційний» характер такого ад­міністративного права. В умовах демократичних перетворень, що мають місце в Україні, слід наголосити на певну модифікацію вка­заної характеристики. Йдеться про те,що такі суспільні відносини, котрі об'єктивно регулюються нормами адміністративного права, як надання адміністративних (управлінських) послуг, розгляд звер­нень громадян, укладання адміністративних договорів тощо не містять по своїй суті, при даних конкретних стосунках нерівноправ­ності сторін. Таким чином, говорячи про зазначену характерис­тику адміністративно-правових відносин, необхідно вказати, що: 1) більшість адміністративно-правових відносин характеризується нерівноправністю сторін, 2) у тих відносинах, де нерівноправність фактично не має місця, про владний аспект у повноваженнях пред­ставника держави необхідно говорити як про потенційну можли­вість використання влади, яка в уповноваженої державою сторони є, а в іншої сторони правовідносин - немає Ця потенційна можливість проявляється у змозі видання юридичного акта, обов'язко­вого для виконання

По-третє, можуть виникати без згоди (бажання) іншої сторони Ця особливість полягає в тому, що на відміну від цивільно-правових відносин, що відбуваються за згодою та бажанням двох сторін, в адміністративному праві має місце інша ситуація При­чому вказана особливість стосується двох сторін правовідносин як представника держави, так і громадянина (орган місцевого са­моврядування, недержавну організацію) У першому випадку мо­жна говорити про те, що адміністративно-правові відносини вини­кають без згоди (бажання) наділеної владними повноваженнями сторони у випадках, скажімо, звернення громадянина до органу виконавчої влади Керуючись положеннями ст 7 Закону України від 2 жовтня 1996 р № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звер­нення, оформлені належним чином і подані в установленому по­рядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду 3 іншого боку, адміністративно-правові відносини можуть виникати без згоди (бажання) громадянина, наприклад у разі порушення ним правил дорожнього руху, коли виникають відносини між ним і працівником міліції

По-четверте, виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку Слід зазначити, що в переважній більшості це все ж таки адміністративний порядок, суть якого полягає в наданій громадянинові (іншому суб'єктові адміністративних правовідносин) можливості оскаржити рішення державного органу (посадової особи) шляхом звернення до вищої керівної інстанції в системі публічного управління Тож оціню­вання правомірності ситуації, що є основою спору, цілком зале­жить від вищої посадової особи Водночас необхідно зазначити, що дедалі більшого значення набуває судовий порядок оскарження неправомірних дій представників держави Стаття 2 Кодексу адмі­ністративного судочинства України визначає, що завданням адмі­ністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фі­зичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінсь­ких функцій на основі законодавства, зокрема на виконання деле­гованих повноважень.

Дата добавления: 2015-05-31