Злочини у сфері службової діяльності 1 страница

Розділ XIX

§ 1. Поняття та ознаки злочинів у сфері службової діяльності

Службові особи під час здійснення службової діяльності повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перед­бачені законодавством України. Ці вимоги поширюються на всіх без винятку службових осіб незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої служ­бові обов'язки в державному апараті чи в органах місцевого самовря­дування, в юридичних особах публічного чи приватного права¹. Саме з цього виходить закон, коли в частинах 3 та 4 ст. 18 КК дає загальне визначення одного з таких видів спеціального суб'єкта злочину, як службова особа. В Особливій частині КК поняття службової особи конкретизується, а відповідальність цих суб'єктів диференціюється залежно від того, яким саме суспільним відносинам спричиняється шкода вчинюваними ними злочинами у сфері службової діяльності (далі - службові злочини). Виходячи з цього, всі службові злочини за­кон розподіляє на три групи.

Перша з них об'єднує службові злочини, вчинювані лише в юри­дичних особах приватного права (статті 235^і, 235²,235⁴ КК (див. розділ IX підручника).

До другої входять службові злочини, вчинювані тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування та в юридичних особах публічного права (статті 364, 365, 368, 368^і розділу XVII Особливої частини КК)².

¹ Про поняття та порядок створення юридичних осіб публічного та приватного
права див. статті 81, 87 Цивільного кодексу України.

² Статті 364, 365, 366, 367, 368, 368^і, 369, 369^і, 370 розділу XVII Особливої час­
тини КК викладені в редакції Закону України від 11 червня 2009 р., який Законом

України від 23 грудня 2009 р. № 1787-VI вводиться в дію з 1 квітня 2010 р.

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

До третьої групи належать службові злочини, вчинювані не тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування чи юридичних особах публічного права, айв юридичних особах приватного права (статті 366, 367, 370 КК).

Таким чином, у розділі XVII Особливої частини КК встановлена кримінальна відповідальність за злочини, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах як публічного, так і приватного права. Ці діяння належать до так званих загальних видів службових злочинів, безпо­середнім об'єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпе­чують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управ­ління органів державної влади, місцевого самоврядування, а також окремих юридичних особах публічного та приватного права. Проте чимало норм КК встановлюють відповідальність за так звані спеціаль­ні види службових злочинів (наприклад, ч. 2 ст. 162, статті 210, 238, 284, 351, 371-373, 375), вчинення яких також обумовлено службовик становищем суб'єкта, але їх основним безпосереднім об'єктом є інші суспільні відносини: конституційні права та свободи людини і грома­дянина, господарська діяльність, власність, нормальна діяльність сфері правосуддя тощо. Тому в постанові Пленуму Верховного Суді України від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах пре перевищення влади або службових повноважень» зазначається, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями 364-370 КК можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів служ­бових злочинів¹.

Більшість з діянь, передбачених у розділі XVII Особливої частини КК, належать до так званих предметних злочинів: за ст. 366 КК пред­метом злочину є офіційний документ, за статтями 368, 369, 370 КК -хабар, а за статтями 368^і, 369^і КК - неправомірна вигода.

Об 'єктивна сторона службових злочинів характеризується тим, що одні з них (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, тоді як інші (статті 365, 366, 368, 368^і, 369, 369^і, 370 КК) — лише шляхом активної поведінки — дії. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони більшості з цих злочинів (за винятком передбачених статтями 369 та 369' КК) є наявність безпосереднього зв'язку між діянням особи та її службовою діяльністю, бо вони завжди

' Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 2. — С. 7-9.

обумовлені службовим становищем суб'єкта і вчинюються всупереч інтересам служби.

У частині 1 ст. 366, статтях 368, 368^і, 369, 369^і, 370 КК встановле­на відповідальність за злочини з формальним складом, які є закінче­ними з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

За статтями 364, 365, 367 та ч. 2 ст. 366 КК караються злочини з матеріальним складом, які є закінченими з моменту настання зазна­чених у цих статтях наслідків. За частинами 1 статей 364, 365 і 367 КК таким наслідком визнається істотна шкода, заподіяна охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, юридичних осіб, державним або громадським інтересам, яка може полягати у спричи­ненні: а) матеріальних (майнових) збитків; б) нематеріальної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди; в) матеріальних збитків у по­єднанні з наслідками нематеріального характеру.

Згідно з приміткою 3 до ст. 364 КК матеріальна шкода вважається істотною, коли в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мі­німум доходів громадян, розмір якого визначається на момент вчинен­ня злочину на підставі Закону України від 22 травня 2003 р. «Про по­даток з доходів фізичних осіб»¹. При цьому така шкода може: а) бути реальною і полягати у заподіянні прямих майнових збитків; б) вияв­лятися в так званій упущеній вигоді — неодержаних доходах; в) скла­датися із суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.

Питання про істотність шкоди, яка полягає у заподіянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, така шкода ви­знається істотною, якщо полягає у порушенні конституційних прав та свобод людини і громадянина (права на свободу й особисту недотор­канність, виборчі, трудові, житлові права тощо); у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; грубому порушенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що суттєво утруднює чи перешкоджає юридич­ним особам виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається і шкода, яка є результатом використання службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину; б) вчинення поряд зі

¹ Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 37. — Ст. 308; Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 6. — С. 29.

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

службовим іншого злочину; в) приховування раніше вчиненого зло­чину.

У разі сполучення збитків матеріального і нематеріального харак­теру шкода може бути визнана істотною навіть тоді, коли розмір мате­ріальних збитків сам по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте і матеріальні збитки, і супутні їм наслідки нематеріального характеру можуть оцінюватися у таких ви­падках як спричинення істотної шкоди лише за умови, якщо вони враховуються не окремо, ізольовано один від одного, а лише у цілому, в їх нерозривному зв'язку та єдності.

Спричинення істотної шкоди є одним із критеріїв відмежування службового злочину від дисциплінарного проступку, бо наявність такої шкоди як результат відповідних службових порушень свідчить (за ін­ших необхідних умов) про вчинення службового злочину, тоді як її відсутність дає підстави розглядати вчинене або як незакінчений зло­чин (статті 14 або 15 КК), або як дисциплінарний (службовий) про­ступок¹.

Тяжкі наслідки, що відрізняються від істотної шкоди лише за кіль­кісними показниками і спричинення яких передбачено у частинах 2 статей 364, 366, 367 та ч. З ст. 365 КК, також можуть полягати у запо­діянні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Коли наслідки виявляються в матеріальній шкоді (прямих реальних збитках чи упу­щеній вигоді), то згідно з приміткою 4 до ст. 364 КК вони вважаються тяжкими, якщо у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неопо­датковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими судова практика визнає й такі наслідки, як створення аварійної ситуації, що призвела до загибелі людей; тривалу зупинку роботи транспорту чи виробничих процесів; дезорганізацію діяльності органів влади чи місцевого само­врядування; розвал діяльності юридичних осіб та їх банкрутство; зрив виконання важливих державних замовлень; заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині; сприяння, потуран­ня чи приховування тяжких чи особливо тяжких злочинів тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) є причин­ний зв'язок між порушенням особою службових обов'язків та наслід­ками, що через це настали.

Суб 'єктивна сторона службових злочинів припускає як умисну, так і необережну форми вини. Злочини з формальним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368, 368^і, 369, 369^і, 370 КК) вчиняються лише з прямим умислом, а у злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним ставленням особи до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, ч. 2 ст. 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалос­ті (ст. 367 КК) діяння може бути як умисним, так і необережним. Пси­хічне ставлення службової особи до зазначених у законі наслідків вчиненого ним діяння може бути як умисним, так й необережним.

Суб 'єкт службових злочинів, передбачених в розділі XVII Осо­бливої частини КК (за винятком передбачених статтями 369 та 369 ^і КК), — спеціальний — тільки службова особа. Причому за статтями 364,365,368,368^і КК такою є лише службова особа органів державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб публічного права (далі - службова особа публічного права), тоді як за статтями 366, 367 та 370 КК суб'єктом може бути службова особа не тільки публічного права, а й та, що здійснює свою службову діяльність в юридичних особах приватного права (далі - службова особа приватного права) [про поняття останньої див. розділ IX підручника]. Згідно з приміткою 1 до ст. 364 КК службовими особами публічного права є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням: 1) здійснюють функції а) представни­ків влади чи б) представників місцевого самоврядування; 2) обіймають в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах¹, в установах чи організаціях посади, пов'язані із виконанням а) організаційно-розпорядчих чи б) адміністративно-господарських функцій.

Представниками влади та місцевого самоврядування є передусім працівники державних органів чи органів місцевого самоврядування та їх апарату, які діють від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Вони наділяються владними повноваженнями, згідно з якими мають право висувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридич­ними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої приналежнос­ті, а іноді — застосовувати примусові заходи для забезпечення вико­нання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляють-

¹ Практика судів України в кримінальних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1993. - № 4. - С. 153-154.

¹ Про поняття та ознаки комунального унітарного підприємства див. ст. 78 Госпо­дарського кодексу України.

Розділ XIX

Злочиниу сфері службової діяльності

ся від їх виконання. До них, зокрема, належать, народні депутати України та депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, опера­тивний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.

Організаційно-розпорядчими є функції щодо здійснення керівни­цтва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в уста­новах чи організаціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ і організацій, громадських об'єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів (началь­ники цехів, завідувачі відділами, лабораторіями), особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири) тощо.

Адміністративно-господарськими є функції щодо управління або розпорядження державним чи комунальним майном, що припускає встановлення порядку його збереження, використання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо. Такі функції в тому чи іншому обсязі виконують начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів та служб, за­відуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, керівники відді­лів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Закон (примітка 1 до ст. 364 КК) передбачає, що особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово чи за спеціальним повноваженням. Останнім в установленому законом порядку особа може бути наділена: 1) повноважним органом державної влади чи місцевого самоврядуван­ня; 2) центральним органом державного управління із спеціальним статусом¹ (наприклад, Державна судова адміністрація); 3) повноважним органом чи повноважною (службовою) особою підприємства, устано­ви, організації; 4) судом; 5) законом.

Для визнання особи службовою не має також значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або на підставі виборів; чи одержує за виконання службових обов'язків винагороду або здійснює їх на громадських засадах. Однак не є службовими особами працівни-

¹ Про поняття та види центральних органів державного управління із спеціальним статусом див. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади».

ки, які виконують суто професійні (лікар, педагог, адвокат тощо), ви­робничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, ван­тажник, сторож тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професій­ну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності, викладач - за виставлену на іспиті оцінку), відповідальність настає за відповідними статтями розділу VII-А Особливої частини КК (див. розділ IX підручника).

Стаття 26 Конституції України закріплює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, корис­туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Тому згідно з приміткою 2 до ст. 364 КК службовими визнаються: а) посадові особи іноземних держав, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави; б) інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема, для державного органу або державного підприємства; в) посадові особи міжнародних організацій, а саме працівники міжнародних організацій чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені.

Військові службові особи за службові злочини, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несуть відповідаль­ність за статтями 423-426 КК.

§ 2. Види злочинів

у сфері службової діяльності

Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Зловживання владою або службовим становищем (далі - службове зловживання) є злочином із матеріальним складом, об 'єктивна сто­рона якого полягає у діянні (дії чи бездіяльності), що: 1) вчинюється з використанням влади або службового становища; 2) здійснюється в межах наданих особі службових повноважень; 3) суперечить інте­ресам служби; 4) заподіює істотну шкоду чи спричиняє тяжкі наслід­ки правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним чи громадським інтересам; 5) перебуває в причинному зв'язку із зазначеними наслідками, з настанням яких злочин визна­ється закінченим.

16 Кримінальне право України. Особлива частина 4о 1

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

Службове зловживання — це завжди протиправне використання службовою особою наданої їй влади або службового становища. Тому ним визнається не будь-яке діяння службової особи, а лише таке, яке обумовлено її службовим становищем і пов'язане із здійсненням нею своїх службових (владних) повноважень. Характер та обсяг службових повноважень, коло службових обов'язків визначають компетенцію службової особи, яка встановлюється відповідними нормативними актами: законами, постановами, положеннями, статутами, інструкція­ми тощо.

Конкретні форми службового зловживання дуже різноманітні. Най­більш поширеними на практиці є: незаконна експлуатація праці під­леглих в особистих інтересах; зловживання службовим становищем у процесі приватизації державного майна, реєстрації суб'єктів госпо­дарської діяльності, видачі ліцензій на право зайняття такою діяльніс­тю; нецільове використання фінансових коштів, службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання злочинам та їх приховування тощо. У всіх цих випадках діяння кваліфікується за ст. 364 КК лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передбачена іншими — спе­ціальними нормами КК (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 191, ст. 210, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 308 та ін.).

Суб 'єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини. При цьому діяння вчинюється лише з прямим умислом, а щодо на­слідків вина може бути як умисною, так і необережною. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив; а) корисливі мотиви (прагнення шляхом зловживання одержати незаконну матеріальну ви­году або позбутися матеріальних витрат); б) інші особисті інтереси (бажання просунутися по службі, одержати винагороду, уникнути від­повідальності за недоліки у роботі тощо); в) інтереси третіх осіб (праг­нення догодити керівництву, надати переваги родичам чи пільги іншим фізичним або юридичним особам тощо).

Службове зловживання, яке вчинюється з корисливих мотивів і спричиняє майнові збитки (ст. 364 КК), за характером наслідків, спо­собом їх заподіяння та за формою вини слід відрізняти від заволодін-ня чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК). За статтею 364 КК матеріальна шкода може полягати як у прямих (реальних) майнових збитках, так і в упущеній вигоді, тоді як за ч. 2 ст. 191 КК — лише у заподіянні реальної майнової шкоди. За частиною 2 ст. 191 КК винний незаконно вилучає майно з наявних 482

фондів та безоплатно обертає його на свою користь, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння. За статтею 364 КК винний хоча й одержує майнову вигоду чи позбавляється ма­теріальних витрат, але за рахунок: а) незаконного використання майна; б) тимчасового його вилучення з наміром повернення чи оплати його вартості в майбутньому; в) приховування раніше заподіяних збитків (наприклад, використання службового транспорту в особистих цілях, тимчасове «запозичення» майна, заплутування обліку для приховування нестачі тощо). За частиною 2 ст. 191 КК злочин вчинюється лише шля­хом активної поведінки, тоді як за ст. 364 КК — і шляхом бездіяльності. Психічне ставлення до наслідків злочину за ч. 2 ст. 191 КК — лише умисна форма вини, а за ст. 364 - як умисна, так і необережна.

Якщо корисливе службове зловживання не тільки спричинило на­слідки, зазначені в ст. 364 КК, а й призвело до незаконного збагачення суб'єкта, тобто було способом одержання службовою особою неправо­мірної вигоди чи способом її передачі близьким родичам, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 364 та 368' КК.

За частиною 2 ст. 364 КК карається службове зловживання, що спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу), а за ч. З — вчине­не працівником правоохоронного органу, коло яких визначено у ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист праців­ників суду і правоохоронних органів»¹. Отже, для наявності ч. З ст. 364 КК слід встановити, що: а) злочин вчинений працівником правоохо­ронного органу; б) цей працівник є службовою особою; в) у вчинено­му ним є всі ознаки службового зловживання.

Суб 'єкт злочину - лише службова особа публічного права (при­мітка 1 та 2 до ст. 364 КК). За ч. З ст. 364 КК - службова особа право­охоронного органу. Якщо зловживання повноваженнями вчиняє служ­бова особа приватного права (ч. З ст. 18 КК), відповідальність настає за ст. 235^і КК (див. розділ IX підручника).

Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Перевищення влади або службових повноважень (далі - перевищення влади) є злочином із матеріальним складом, об'єктивна сторона якого полягає лише в активній поведінці - діях, які: 1) зумовлені служ­бовим становищем винного; 2) пов'язані з реалізацією його службових повноважень; 3) явно виходять за межі цих повноважень; 4) заподіюють

Відом. Верхов. Ради України. — 1994. - № 11. - Ст. 50.

16*

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

істотну шкоду або спричиняють тяжкі наслідки правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним чи громадським інтересам; 5) перебувають у причинному зв'язку із зазначеними на­слідками, з настанням яких злочин визнається закінченим.

Отже, по-перше, відповідальність за ст. 365 КК настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим станови­щем і пов'язані з її службовими (владними) повноваженнями. Якщо такий зв'язок відсутній, дії винного (за наявності до того підстав) мо­жуть кваліфікуватися лише за статтями КК, що передбачають відпо­відальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). По-друге, характерною ознакою об'єктивної сторони переви­щення влади є також те, що хоча суб'єкт і здійснює «службові» дії, проте вони не тільки не входять до його компетенції, а, навпаки, явно виходять за межі наданих йому службових повноважень. Саме в цьому полягає головна принципова відмінність перевищення влади (ст. 365 КК) від службового зловживання (ст. 364 КК), при вчиненні якого службова особа хоча і діє всупереч інтересам служби, проте викорис­товує для цього ті повноваження, які надані їй за службою, тобто діє в їх межах. Характер і обсяг повноважень, а також порядок (умови) їх реалізації визначаються компетенцією службової особи, яка закріпле­на в різних законах, статутах, положеннях, наказах, інструкціях, пра­вилах та інших нормативних актах. Тому для вирішення питання про те, чи виходять дії службової особи за межі її повноважень, необхідно з'ясовувати, яким нормативним актом вони регулюються і які саме положення цього акта були порушені.

Найбільш характерними способами (формами) вчинення переви­щення влади судова практика (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.) визнає вчинення дій:

- які входять до компетенції будь-якої іншої (а не цієї) службової
особи (є компетенцією вищестоящої службової особи чи службової
особи іншого відомства);

- виконання яких можливе лише за наявності особливих і відсутніх
у даній ситуації умов — в особливих випадках, обстановці, з особли­
вого дозволу або з додержанням особливого порядку;

- які могли бути виконані лише колегіально, тоді як винний здій­
снив їх одноособово;

- які жодна службова особа і за жодних умов не має права здійсню­
вати або дозволяти.

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується умисною чи зміша­ною формою вини. Явний вихід за межі повноважень свідчить, що вин­ний діє з прямим умислом, бо усвідомлює очевидність і безперечність такого виходу, а отже, й протиправність своєї поведінки. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини.

За частиною 2 ст. 365 КК карається перевищення влади, що супро­воджувалося: а) насильством або погрозою його застосування; б) за­стосуванням зброї чи спеціальних засобів; в) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Обов'язковою умо­вою кваліфікації дій тільки за ч. 2 ст. 365 КК є вчинення передбачено­го тут перевищення влади за відсутності ознак катування (ст. 127 КК). Отже, за ч. 2 ст. 365 КК відповідальність настає за наявності всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї з кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 цієї статті, але за відсутності катування.

1. Насильство при перевищенні влади може бути як фізичним, так і психічним (погроза). Якщо фізичне насильство полягає в незаконно­му позбавленні волі, завданні побоїв, мордуванні, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а психічне — у реальній погрозі застосування будь-якого за тяжкістю фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.).

Дата добавления: 2015-05-31