Злочини у сфері службової діяльності 2 страница

Питання про кваліфікацію перевищення влади, пов'язаного з умис­ним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, слід вирішувати дифе­ренційовано. Якщо відповідальність за такі ушкодження передбачена ст. 121 КК, злочин охоплюється ознаками ч. З ст. 365 КК як такий, що спричинив тяжкі наслідки. Лише за ч. З ст. 365 КК кваліфікується й необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищен­ні влади. Якщо ж спричиняються умисні тяжкі тілесні ушкодження, відповідальність за які передбачена в частинах 3 статей 345, 346, 350, 377,398 КК, вчинене слід кваліфікувати за однією з цих статей і за ч. З ст. 365 КК.

Умисне вбивство при перевищенні влади кваліфікується за сукуп­ністю злочинів — за ч. З ст. 365 і однією з тих статей, які передбачають відповідальність за умисне заподіяння смерті (статті 112,115,348,379, 400,443 КК). Умисне заподіяння службовою особою смерті чи тяжко­го тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, а також спричинен-

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

ня таких наслідків у стані сильного душевного хвилювання кваліфіку­ється лише за статтями 116, 118, 123, 124 КК. Необережне заподіяння смерті при перевищенні влади охоплюється ознаками ч. З ст. 365 КК.

Якщо перевищення влади призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, дії суб'єкта кваліфікуються лише за ч. З ст. 365 КК.

Перевищення влади, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо таке позбавлення волі спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК) — за ч. З ст. 365 КК. Якщо перевищення влади, поєднане з незаконним по­збавленням волі, вчинюється організованою групою службових осіб, дії останніх кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 та ч. 2 ст. 365 КК. Позбавлення волі, що полягає у завідомо не­законному затриманні, приводі чи арешті, заподіює шкоду інтересам правосуддя і тому кваліфікується за ст. 371 КК.

2. Застосування зброї чи спеціальних засобів (наручники, гумові
кийки, отруйні гази, водомети тощо) при перевищенні влади припускає
не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за їх допомогою тілесних
ушкоджень або смерті, а й погрозу ними (п. 13 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Якщо застосування
зброї чи спеціальних засобів спричинило тяжкі наслідки, вчинене
кваліфікується за ч. З ст. 365 КК. Зброєю за ч. 2 ст. 365 КК визнаються
предмети, призначені для ураження живої цілі, а сама зброя може бути
як вогнепальною (у тому числі гладкоствольною), так і холодною.
У разі застосування зброї, якою службова особа володіла незаконно, її
дії необхідно додатково кваліфікувати за ст. 262 або ст. 263 КК (п. 8
постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.).

3. Болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпі­
лого, визнаються дії, що завдають йому особливого фізичного болю
чи моральних страждань і полягають у протиправному тривалому по­
збавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для
здоров'я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу,
радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності,
заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо.

Якщо перевищення влади було вчинено за наявності ознак кату­вання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбаче­них ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК, а якщо вчинене спричинило тяжкі наслідки — за ч. 2 ст. 127 та ч. З ст. 365 КК.

За частиною 3 ст. 365 КК карається перевищення влади, яке спри­чинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу). Якщо цей злочин по­єднаний зі знищенням (пошкодженням) чужого майна, при кваліфіка­ції слід перш за все виходити з положень примітки 3 та 4 до ст. 364 КК, бо від розміру заподіяної матеріальної шкоди залежить кваліфікація дій винного за тією чи іншою частиною ст. 365 КК. Перевищення вла­ди, поєднане з умисним знищенням (пошкодженням) майна без обтя­жуючих обставин (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399 КК), кваліфікується лише за відповідними частинами ст. 365 КК, а якщо воно поєднане з умисним знищенням (пошкодженням) майна за кваліфікуючих ознак, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю — за ч. З ст. 365 та частинами 2 статей 194, 347, 352, 378 або ч. З ст. 399 КК.

Суб 'єкт злочину - лише службова особа публічного права (при­мітка 1 та 2 до ст. 364 КК). Якщо перевищення повноважень вчиняє службова особа приватного права (ч. З ст. 18 КК), відповідальність настає за ст. 235² КК (див. розділ IX підручника).

Службове підроблення (ст. 366 КК). Предметом цього злочину є офіційний документ, визначення якого наведено у примітці до ст. 358 КК (див. розділ XVII підручника), згідно з якою офіційним визнається документ, що: 1) містить певну інформацію (дані, відомості, свідоцтва); 2) яка зафіксована на будь-яких матеріальних носіях (папері, магнітній, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо); 3) наведена з дотриманням визначених законом форм (довідка, наказ, розпорядження, протокол, постанова тощо) та реквізитів (штамп, печатка, підпис тощо); 4) під­тверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили або здатні породити наслідки правового характеру, або може бути викорис­тана як документи - докази у правозастосовчій діяльності; 5) склада­ється, видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб як публічного, так й приватного права, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами¹, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні документи.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в активній поведінці - діях, які полягають у перекрученні винним істини в офіційних доку-

¹ Про поняття самозайнятої особи див. п. 1.19 ст. 1 Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. -№37.-Ст. 308.

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

ментах шляхом використання для цього свого службового становища чи у видачі неправдивих документів. Злочин здійснюється шляхом вчинення хоча б однієї з таких, альтернативно перелічених у ч. 1 ст. 366 КК, дій, як: а) складання неправдивого офіційного документа; б) видача неправдивого офіційного документа; в) внесення до офіцій­ного документа неправдивих відомостей; г) інше підроблення офіцій­ного документа.

Складання неправдивих документів — це повне виготовлення до­кумента, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності. Видача неправдивих документів — це надання фізичним або юридичним осо­бам документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійснос­ті і який був складений службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Внесення до документів неправдивих відомостей означає поміщення інформації, що повністю або хоча б частково не відповідає дійсності, в офіційний документ, який при цьому зберігає належну форму та реквізити. Інше підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа чи його форми, реквізитів, проте не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шля­хом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань тощо.

За способом вчинення підроблення може бути матеріальним — внесення різних змін у дійсний документ, та інтелектуальним — скла­дання неправдивого за змістом, але дійсного за формою та реквізитами документа.

За частиною 1 ст. 366 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої з зазначених у диспозиції дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи було використано підроблений документ¹. За частиною 2 ст. 366 КК карається злочин із матеріальним складом, який визнається закінченим за умови, якщо службове підроблення спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу). Якщо умисел був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, але вони не настали з причин, що не залежали від волі винного, вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.

Якщо підроблення є лише готуванням до іншого злочину або ви­користання підробленого документа є замахом на вчинення іншого злочину, вчинене кваліфікується за сукупністю — за ст. 366 КК, стат­тями 14 чи 15 КК і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає

¹ Практика суців України з кримінальних справ (2006-2007) [Текст] / уклад.: В. В. Ста-шис, В. І. Тютюгін; за заг. ред. В. В. Сташиса. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 723-724. 488

відповідальність за відповідний злочин. За сукупністю слід кваліфіку­вати і випадки, коли підроблений службовою особою документ вико­ристовується нею для вчинення іншого закінченого злочину. Проте, якщо підроблення є необхідною ознакою об'єктивної сторони іншого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 372, ст. 375 КК) або утворює спе­ціальний склад злочину (наприклад, ч. 2 або ч. З ст. 158, ч. З ст. 160 КК), вчинене додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребує.

Суб 'єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 366 КК — прямий умисел, бо винний діє завідомо і тим самим усвідомлює неправдивість відо­мостей, що містяться у підробленому документі. За ч. 2 ст. 366 КК психічне ставлення щодо тяжких наслідків може полягати як в умисній, так і у необережній формі вини.

Суб 'єкт злочину — службова особа як публічного, так і приватно­го права (частини 3 та 4 ст. 18 КК).

Службова недбалість (ст. 367 КК). Службова недбалість (далі -недбалість) є злочином із матеріальним складом, об 'єктивна сторона якого полягає у вчиненні діяння, яке: 1) виявляється у невиконанні (бездіяльність) або неналежному виконанні (дія) покладених на суб'єкта службових обов'язків; 2) що відбувається через несумлінне ставлення до цих обов'язків; 3) призводить до заподіяння істотної шкоди (ч. 1) чи спричинення тяжких наслідків (ч. 2) охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним чи громадським інтересам; 4) перебуває в причинно­му зв'язку з зазначеними наслідками, з настанням яких злочин визна­ється закінченим.

Несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків полягає в тому, що за наявності у винного реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, він або взагалі не діє — не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але неналежним чином (не відпо­відно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але не­якісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі зі встановленим порядком тощо)¹. Тому для наявності об'єктивної сто­рони недбалості необхідно встановити: 1) яким нормативним актом визначається компетенція службової особи; 2) які службові обов'язки покладені на неї цим актом; 3) які саме конкретні обов'язки, у якому обсязі та порядку вона повинна була виконати в конкретних умовах; 4) чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці

Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 2. - С. 19.

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

обов'язки в даних умовах; 5) у чому саме виявилися допущені нею порушення службових обов'язків; 6) які наслідки спричинили ці по­рушення; 7) чи перебували ці порушення в причинному зв'язку з на­слідками.

Для кваліфікації злочину за ст. 367 КК діяння суб'єкта має бути обумовлене його службовим становищем, бо невиконання або неналеж­не виконання не службових, а суто професійних обов'язків не може розглядатися як недбалість і кваліфікується за іншими нормами (напри­клад за статтями 131, 137, 139, 140 КК). Не застосовується ст. 367 КК і тоді, коли несумлінне ставлення суб'єкта до виконання своїх службових обов'язків передбачено як самостійний склад злочину в спеціальних нормах КК (наприклад в статтях 271,275,287, 382 КК).

Суб 'єктивна сторона недбалості найчастіше виявляється в не­обережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива й змішана форма вини — умисел до діяння і необережна форма вини до наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і за наявності непрямого умислу, коли умисне порушення службових обов'язків тягне за собою наслідки, настання яких особа хоча і не бажає, але свідомо припускає (наприклад, така ситуація має місце, коли цінний вантаж, що прибув на залізничну станцію, був розкрадений через те, що начальник станції не виконав свої службові обов'язки і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження ван­тажу подбає сам вантажоодержувач).

Суб 'єкт злочину — службова особа як публічного, так і приватно­го права (частини 3 та 4 ст. 18 КК).

Одержання хабара (ст. 368 КК) полягає у прийнятті (одержанні) службовою особою в будь-якому вигляді незаконної винагороди мате­ріального характеру за виконання чи невиконання в інтересах хабаро-давця або третьої особи будь-якої дії з використанням влади чи служ­бового становища.

Хабар як предмет злочину — це незаконна винагорода матеріаль­ного характеру, а саме: а) майно (гроші, цінності); б) право на майно (документи, що надають право на отримання, володіння, користування та розпорядження майном чи право вимагати виконання майнових зобов'язань); в) будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від прав на майно, безоплатне надання по­слуг матеріального характеру тощо). Послуги, пільги та привілеї, що не мають матеріального характеру (похвальна характеристика, пози-490

тивний відзив у засобах масової інформації тощо), не можуть визна­ватися предметом хабара. Не може розглядатися як хабар і незаконне надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються. Одержання в якості хабара майна, збут, придбання або збереження якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброя, наркотичні засоби), тягне за собою відповідальність за сукуп­ністю злочинів (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Об 'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара, яке здійснюється: а) шляхом прийняття предмета хабара а) у будь-якому вигляді; б) за виконання (невиконання) будь-яких дій; в) які вчиняють­ся з використанням службового становища; г) в інтересах хабародавця або третьої особи.

Вказівка закону на одержання хабара в будь-якому вигляді означає не тільки те, що сам хабар є будь-якою вигодою матеріального харак­теру, а й свідчить про те, що його одержання (прийняття) може здій­снюватися будь-якими способами. Усі вони, попри їх різноманіття, можуть бути зведені до двох основних форм одержання хабара: а) про­ста (відкрита) та б) завуальована (прихована). При відкритій формі одержання хабара здійснюється без усякого прикриття і припускає або безпосереднє його вручення службовій особі, або передавання через посередників, а при завуальованій — маскується під зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції (виплата зарплати, премії, гонорару, повернення боргу тощо).

Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, якщо службова особа отримала його за виконання (невиконання) яких-небудь дій з використанням влади або службового становища. З цього, по-перше, випливає, що за хабар службова особа може вчинити активні дії або утриматися від їх вчинення (бездіяльність). По-друге, дії, обу­мовлені хабаром, службова особа повинна була чи могла вчинити (не вчиняти), використовуючи для цього своє службове становище. Судо­ва практика відносить до таких не тільки дії, які безпосередньо входять у коло службових повноважень суб'єкта, а й ті, які суб'єкт хоча і не уповноважений здійснювати, але завдяки своєму службовому стано­вищу має можливість ужити необхідних заходів для їх вчинення інши­ми службовими особами (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Якщо незаконна винагорода одержана у зв'язку з виконанням не службових, а інших (професійних, виробни-

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

чих, технічних) обов'язків, дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 368 КК (наприклад, якщо лікар одержує незаконну винагороду за вдало проведену операцію). Не можна кваліфікувати за ст. 368 КК і одержання службовою особою незаконної винагороди за виконання таких дій, при вчиненні яких використовується не службове становище, а наявні дружні, родинні стосунки, особисті зв'язки та контакти з ін­шими особами.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, вичерпу­ється самим фактом одержання хабара. Тому дії службової особи, обумовлені хабаром, перебувають за межами об'єктивної сторони даного складу злочину, а відповідальність за ст. 368 КК настає неза­лежно від того: а) чи одержано хабар до (хабар-підкуп) або після (хабар-винагорода) вчинення цих дій; б) чи було заздалегідь обумов­лене одержання хабара; в) чи виконала службова особа дії, які повинна була чи могла вчинити за хабар; г) чи збиралася вона їх виконувати або не мала такого наміру. Проте, якщо дії службової особи, вчинені за хабар, містять ознаки самостійного складу злочину (службове зло­вживання, перевищення влади, службове підроблення тощо), їх слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (п. З постанови Пленуму Верхо­вного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Дії, обумовлені хабаром, вчиняються (не вчиняються) в інтересах хабародавця або третьої особи. При цьому під третіми особами ро­зуміються будь-які інші, крім хабародавця, фізичні або юридичні осо­би, а їх інтереси можуть мати різноманітний характер: законний чи протиправний, матеріальний чи нематеріальний тощо. Одержання хаба­ра має місце й тоді, коли умови його отримання хоча спеціально і не обговорювалися, але винний усвідомлює, що одержує хабар з метою задоволення тих чи інших інтересів хабародавця або третіх осіб (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Одержання хабара належить до злочинів із формальним складом і тому визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). На кваліфікацію також не впливає, для кого саме одержує хабар службова особа — для себе особисто чи для передавання іншим особам. Не має значення і як фактично було ви­користано предмет хабара (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Якщо винний лише створював умови для одержання хабара (наприклад, обговорював суму хабара, місце та 492

час його отримання) або виконав певні дії, спрямовані на його при­йняття, але не одержав хабар із причин, що не залежать від його волі (наприклад, внаслідок вручення замість грошей так званої «ляльки»), вчинене слід кваліфікувати як готування до цього злочину чи як замах на нього.

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і наявністю корисливих мотивів. Причому між умислом хабароодер-жувача і хабародавця завжди є тісний, нерозривний зв'язок, бо обидва вони усвідомлють, що вчиняється саме давання-одержання хабара. Якщо особа, що фактично передає незаконну винагороду, із тих чи інших причин (наприклад, внаслідок обману або зловживання довірою) не усвідомлює, що дає хабар, вона не може нести відповідальність за давання хабара, а службова особа — за його одержання. За таких умов дії останньої можуть бути кваліфіковані (за наявності підстав) як служ­бове зловживання, обман покупців, шахрайство, незаконне збагачення тощо. Якщо ж службова особа одержує грошові кошти чи матеріальні цінності нібито для передавання іншій службовій особі як хабар, а на­справді має намір не передавати їх, а привласнити, вчинене слід ква­ліфікувати не за ст. 368 КК, а як шахрайство (ст. 190 КК) і службове зловживання (ст. 364 КК), а за наявності до того підстав — і як під­бурювання до замаху або пособництво в замаху на давання хабара.

За частинами 2 та 3 ст. 368 КК злочин кваліфікується за наявності таких кваліфікуючих (ч. 2) або особливо кваліфікуючих (ч. 3) ознак:

1. Одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі є за умов, якщо вартість предмета хабара у двісті (п'ятсот) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка 1 до ст. 368 КК). Великим (особливо великим) розмір хабара вважається й тоді, коли він систематично одержується дрібними сумами (напри­клад, на підставі так званих «такс» або в формі «поборів», «данини») за умови, якщо вчинене охоплюється (об'єднується) єдиним умислом винного, який тим самим вчинює продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32 КК). Якщо ж при одержанні декількох хабарів, розмір кожного з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене не охоплювалося єдиним умислом винного, діяння не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує розміри, встановлені в примітці 1 до ст. 368 КК. У такому випадку вчинене має розглядатися як одержання хабара повторно. Якщо ж службова особа

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

послідовно одержала один хабар у великому, а інший в особливо ве­ликому розмірі, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 368 КК.

2. До службових осіб, які займають відповідальне (ч. 2) чи особли­
во відповідальне (ч. 3) становище, належать ті з них, які зазначені
у примітці 2 до ст. 368 КК.

3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28
КК) характеризується такими ознаками:

- злочин умисно і спільно вчиняють декілька (не менше двох)
службових осіб;

- змова між ними досягнута до або після надходження пропозиції
про давання хабара хоча б однієї з них, але до вчинення дій, спрямо­
ваних на фактичне його одержання, тобто до стадії замаху на одержан­
ня хабара;

- визнання злочину вчиненим групою осіб не залежить від того:
а) як були розподілені функції між співучасниками і яку конкретно
роль (виконавця, організатора, підбурювача чи пособника) виконував
кожний з них; б) усі чи лише один зі співучасників повинен був вчи­
нити (не вчиняти) на користь хабародавця чи третьої особи дії, обу­
мовлені хабаром; в) один, декілька чи всі учасники групи безпосеред­
ньо приймали предмет хабара; г) чи усвідомлював хабародавець, що
в одержанні хабара беруть участь декілька службових осіб;

- розмір одержаного групою хабара визначається загальною його
вартістю (сумою) незалежно від того, в якому конкретно обсязі одержав
хабар кожний з її учасників;

- злочин визнається закінченим з моменту прийняття хабара хоча
б одним з учасників групи.

4. Одержання хабара повторно має відповідати ознакам повтор­ності, зазначеним у ст. 32 КК, і виявляється в тому, що за ч. 2 ст. 368 КК несе відповідальність та службова особа, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 235⁴, 235⁵, 368 або 369 КК (примітка 3 до ст. 368 КК). Якщо до повторності входять тільки то­тожні злочини (лише одержання хабара), вчинене охоплюється озна­ками ч. 2 ст. 368 КК, а якщо повторність утворюють однорідні злочини (наприклад, комерційний підкуп і одержання хабара), то раніше вчи­нений злочин кваліфікується самостійно (у наведеному прикладі - за ст. 235⁴ КК), а знов учинений — за ч. 2 ст. 368 КК за ознакою повтор­ності.

Одержання у декілька прийомів одного хабара не утворює повтор­ності за умови, якщо вчинене містить ознаки продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК). Водночас повторним має визнаватися одержання де­кількох хабарів від того самого хабародавця, якщо кожний випадок давання хабара обумовлено виконанням (невиконанням) яких-небудь дій у його або інтересах третіх осіб. Не є повторним і одночасне одер­жання хабара від кількох осіб за умови, якщо хабар надавався в спіль­них інтересах усіх хабародавців. Проте повторним слід визнавати одночасне одержання хабара від кількох осіб, якщо останній надавав­ся за вчинення (невчинення) дій в інтересах кожного окремого хабаро­давця і винний це усвідомлював.

5. Одержання хабара, поєднане з його вимаганням (поняття остан­нього визначено в примітці 4 до ст. 368 КК), є за наявності таких

ознак:

- ініціатором давання-одержання хабара є службова особа — ха-

бароодержувач;

- пропозиція про давання хабара має характер вимоги, яка підкріп­
люється: а) або відкритою погрозою; б) або створенням таких умов,
які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки (прихо­
вана погроза) його законним інтересам;

- дії, вчиненням (невчиненням) яких загрожує вимагач, мають:
а) протиправний характер; б) обумовлені його службовим становищем;
в) спрямовані на заподіяння шкоди лише правам та законним інтересам
хабародавця. Оскільки вимагання хабара — це не тільки кваліфікуюча
ознака одержання хабара, а й підстава для звільнення хабародавця від
кримінальної відповідальності (ч. 6 ст. 369 КК), тому вимога хабара
з боку службової особи за умови виконання (невиконання) нею таких
дій, які спрямовані на задоволення протиправних (незаконних) інте­
ресів хабародавця (наприклад, для незаконного звільнення від опо­
даткування), не може розглядатися як вимагання хабара¹;

- одержання хабара, поєднане з його вимаганням, визнається за­
кінченим злочином не з моменту пред'явлення вимоги, а лише у разі
фактичного одержання винним хоча б частини хабара.

Суб 'єкт злочину - лише, службова особа публічного права (при­мітка 1 та 2 до ст. 364 КК). Якщо незаконну винагороду одержує служ­бова особа приватного права (ч. З ст. 18 КК), відповідальність настає за ст. 23 5⁴ КК (див. розділ IX підручника).

¹ Вісн. Верхов. Суду України. — 2003. — № 5. — С. 21.

Розділ XIX

Злочини у сфері службової діяльності

Незаконне збагачення (ст. 368^і КК). Службова діяльність особи в органах державної влади, місцевого самоврядування, юридичних особах публічного права оплачується у встановленому законом по­рядку, а майно, доходи, витрати, зобов'язання фінансового характеру службової особи публічного права підлягають обов'язковому фінан­совому контролю¹. Тому отримання нею з використанням службового становища будь-якої неправомірної вигоди у передбаченому законом розмірі (примітка до ст. 368^і КК), наприклад, за рахунок одержання незаконних подарунків або порушення обмежень щодо зайняття під­приємницькою діяльністю, внаслідок забороненого законом сприяння фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності або у зв'язку із входженням до складу керівних органів суб'єктів господарювання тощо, визнається незаконним і за умов, якщо зазначені діяння не тягнуть за собою адміністративну відповідальність (статті 212²³, 212²⁴, 212²⁵, 212³² КпАП), карається за ст. 368^і КК.

Дата добавления: 2015-05-31