Аbstract

Анотація

У сучасної людини не склалися відносини із суспільним часом – часом, що відрізняється від минаючого за законами обертання планет часу фізичного. Людина живе та працює, задаючись питанням: «Коли це вже нарешті закінчиться?!», а в останні миті життя здивовано питає себе: «Коли ж все минулося?!». Сучасна людина «часів не спостерігає» не від щастя. І саме тому позбавленість суспільного часу суб­станційного змісту призводить до його ж позбавлення суттєвої семантики життя. Проте лише такі визначеності спроможні (навіть за нестерпної перевантаженості) надати того сенсу суспільному часу, коли життя може бути пережитим за вищими імперативами та інтенсивністю навіть при кількісно короткій протяжності. Саме таких сенсів позбавлена сучасна людина. Вона наосліп «мандрує» у суспільному часі за циклами часу фізичного. Сумна «мандрівка».

У монографії вперше здійснено спробу системно визначити методологію дослідження суспільного часу та найсуттєвіші «ланки» ієрархії його конституювання до завершальних суб’єктивованих форм буття. Таких форм, які передбачають їх окультурення через стихійне опосередку­вання та свідоме самоопосередкування означеними «лан­ками» та через їх зняття у феноменології суспільного часу до естетичних вимірів тотальної безпосередності дійсної (в єдності сутності та існування) людини та дійсного сус­пільства. Отже, логіка нарисів представленої монографії відтворює логіку конкретизації суспільного часу в логіці історичного процесу та в єдності з ідеальними формами його категоріального самовизначення. Оскільки в епоху «пост-пост-історії» суспільний час вступив у стадію самодеструкції, перетворився на своєрідного сучасного «Кроноса», який пожирає вже не власних дітей, а самого себе, у монографії розкрито основні засади та наслідки такого феномену.

The modern people had bad relations with public time – the time which differs from physical time which passes according to the laws of the rotation of the planets. They live and work with a wish «When will finish at last this?» and at the last moments of their life surprisingly ask themselves: «When has all this passed?!» The modern people «do not observe the time» because they are not happy. And this is because the public time does not have the substantial contents which is the reason of its deprivation of essential semantics of the life. But only such determinations can (even in spite of intolerable strain) give public time such sense when the life can be lived according to the highest imperatives and intensivity even during a quantitively short distance. The modern people are deprived of and deprived themselves of such senses. They are blindly «travelling» in the public time according to the cycles of the physical time. It is a sad «trip».

One of the first attempts to define consistently the methodology of public time researches and the most essential hierarchy «links» of their establishment to final subjectivial forms of the objective reality are realized in this monograph. The author mentions such forms which provide their improvement through elemental reflection and conscious self-reflection by fixed «links» and through their removing in the phenomenology of the public time to aesthetic measurings of the total spontaneity of a real (in the unity of the essence and existence) person and real society. Thus the logic of the essayes of presented monograph reflects the logic of concretezation of public time in the logic of historical process and in the unity in accordance with the ideal forms of its categorial self-determination. As far as in the epoch of «post-post-history» public time entered into the stage of self-destruction, transformed into peculiar modern «Kronos» which devours not only its own children but himself in the final essayes the main means and consequences of such phenomenon are described.

Научное издание

Дата добавления: 2015-05-31