Іікєологія

Г

і |₍

(комунікація) здійснюється за допомогою обміну інформації че­рез використання мови й технічних засобів (текстів). Проте інфор-мованість ще не означає, що знання набуто. Щоб інформація ста­ла знанням, вона повинна суб'єктивізуватися, «стати розумною», перевіреною практикою за схемою «знати — уміти».

6. Регулятивна функція дає змогу свідомо використати знання для практичної діяльності згідно із запланованою метою з мож­ливістю корекції на рівні особи або суспільства загалом. Ця функ­ція виявляється у двох формах — спонукання до дії та вчинку че­рез усвідомлену необхідність і виконавче керування, що синхро­нізує діяльність і вчинки людей з їх потребами та інтересами, із забезпеченням поєднання поставленої мети з пошуком реальних засобів її досягнення.

Такі головні функції свідомості. У реальному житті вони здій­снюються на рівні окремої особи й суспільства загалом.

Залежно від типу суб'єкта свідомість може бути індивідуаль­ною або суспільною. Суспільна свідомість (внутрішня структур­ність — рівні та форми) найґрунтовніше була досліджена пред­ставниками історичного матеріалізму. Згідно з їхніми поглядами суспільна свідомість відображає суспільне буття та є головною умовою його прогресивного і стабільного розвитку. Оскільки зміст суспільної свідомості залежить від матеріального виробництва та виробничих відносин (соціального стану людей, їх місця у спосо­бах виробництва й розподілу результатів праці), то у представни­ків різних соціальних груп, класів, верств зміст суспільної свідо­мості буде неоднаковий.

Історичний матеріалізм виокремлює такі рівні свідомості: по­бутову свідомість, яка не використовує у відображенні об'єктив­ного світу спеціальних процедур; суспільну психологію, яка є^ емоційним ставленням до суспільного буття, його оцінки (по­чуттями та емоціями); теоретичну свідомість, що відображає суспільне буття (його зв'язки й закони) спеціальними методами пізнання; ідеологію як систему теоретичного розуміння довколиш­нього світу через призму інтересів певної соціальної групи.

Історичний матеріалізм виокремлює також форми суспільної свідомості, що характеризують різні способи відображення су­спільного буття. До форм суспільної свідомості відносять: полі­тичну свідомість (сукупність поглядів, ідей, що віддзеркалюють ставлення до влади й боротьбу за владу різних партій, класів, на­родів, націй, держав); правову свідомість (сукупність повсякден­них і теоретичних поглядів, ідей на право, закон, правосуддя); мораль —_: побутові й теоретичні погляди, ідеї про способи мораль-

ного регулювання поведінки людей в праці, родині, наукових сферах, політиці, ставленні до природи тощо; релігійну свідо­мість, що віддзеркалює світ на ґрунті релігійної віри (релігійного знання); філософську свідомість, що відбиває світ на основі що­найбільше узагальнених понять і категорій; мистецтво як форму свідомості, що відображає світ за допомогою художніх образів, як результат розв'язання суперечності між прекрасним і потвор­ним; науку, що віддзеркалює світ за допомогою знань, перевіре­них практикою та спрямованих на практичну діяльність.

Отже, свідомість є найвищим рівнем психічної активності людини як соціальної істоти. Тобто вона є насамперед про- дуктом суспільно-історичного розвитку, функціональною зда­тністю мозку, ідеальним віддзеркаленням дійсності, регуля­тором діяльності та вчинків людини.

Свідомість є системним і складним утворенням, що містить такі елементи: знання, емоції, волю, мислення, самосвідо­мість (рефлексію), які роблять людину істотою, яка сама се­бе оцінює, контролює й удосконалює. Свідомість виконує такі функції: пізнавальну, акумулятивну, цілеспрямованості, тво­рчу, комунікативну, регулятивну, самоконтролю. Залежно від типу суб'єкта свідомість може бути індивідуальною або суспільною. У структурі суспільної свідомості виок­ремлюють певні рівні (побутову свідомість, суспільну психо­логію, теоретичну свідомість, ідеологію), а також форми сус­пільної свідомості, до яких належать мораль, політична, пра­вова, естетична свідомість, релігія та філософія. Єдність та взаємодія форм і рівнів індивідуальної й суспільної свідомос­ті відтворює цілісність людської діяльності.

■ 1 Питання для самоперевірки

1. Що таке відображення як загальна властивість матерії?

2. Що означає поняття «свідомість» та як воно співвідноситься з
поняттям «матерія»?

3. Проаналізуйте співвідношення біологічного та соціального в по­
ходженні свідомості.

4. Охарактеризуйте визначальну роль соціальності у виникненні сві­
домості.

5. Дайте коротку характеристику структури свідомості.

6. Що таке самосвідомість?

7. Назвіть головні функції свідомості.

8. Індивідуальна і суспільна свідомість. Структура суспільної свідо­
мості.

яг*?

1. Відображення як загальна властивість матерії.

2. Співвідношення біологічного та соціального у свідомості.

3. Визначальна роль соціального у виникненні свідомості.

4. Структура суспільної свідомості, її основні рівні та форми.

жомендовЩШ літератури

Ї.Арльїчев А. Н. Саморегуляция, деятельность, сознание. — СПб., 1992.

2. Велихов Е., Зинченко В. П., Лекторский В. А. Сознание: опьіт дис-
циплинарного подхода // Вопр. философии. — 1988. — № 2.

3. Дельгадо X. Мозг и сознание. — М., 1991.

4. Дубровский Д. И. Проблема идеального. — М., 1983.

5. Жуков Н. И. Проблема сознания. — Минск, 1987.

6. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

7. МарголисДж. Личность и сознание. — М., 1986.

8. Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // Вопр.
философии. — 1990. — № 10.

9. Морозов К. М. Природа интуиции. — Минск, 1990.

10. Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.

11. Тайньї сознания и бессознательного. — М., 1998.

12. Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1985.

13. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1990.

14. Фромм 3. Душа человека. — М., 1992.

15. Юнг К. Г. Архетип и символ. — М., 1991.

Знання

Інтуїція

Ірраціоналізм

Їчіні; Омана

і

Оцінка Парадигма

Пізнання

Практика

Принцип Раціоналізм

Сенсуалізм Скептицизм

учення, згідно з яким людина не має можливості пізнати сутнос­ті речей, не може мати достовірне знання иро них

одна з фундаментальних філософських дисциплін, що вивчас пі­знання, його мох-сливоеті, роль у людській практиці, рушійні си­ли, визначальні риси та критерії істини

результат процесу пізнання дійсності, адекватне віддзеркалення її у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень і тео­рій, перевірених суспільно-історичною практикою й підтвер­джених логікою доведення

здатність свідомості безпосередньо осягати істину без логіки попе­
реднього доведення {

філософське вчення, згідно з яким можливосі і раціонального пі- ]
знання є обмеженими, єдиним і основним способом пізнання І
сутності речей є інтуїція, інстинкг [

жватне відображення об'єкта суб'єктом пізнання, відтворен і го таким, яким він існує сам по собі, поза його волевиявлі і їм і свідомістю

це такий зміст знання людини, в якому дійсність відтворюєте неадекватно, це ненавмисне спотворення дійсності в уявлени суб'єкта

логічне осмислення суб'єктом пізнання навколишньої дійс пості, що спирається на категорії, закони, поняття та попере; ні цінності

у філософії постпозитивізму висхідна концептуальна схема, модель І
постановки й вирішення проблеми, яка є домінантною впродовж |
певного історичного періоду в науковому спів товаристві |

процес цілеспрямованого активного відображення об'гіаивної і
дійсності у свідомості людини; чбаіачевня людини новими [
знаннями І

бік предметної діяльності людини, що характеризується зміною та перетворенням природи, суспільства та самої себе, є основ­ною формою пізнання і критерієм істини в пізнанні

основа, з якої слід виходити, та якою слід керуватися в процесі наукового пізнання або практичної діяльності

напрям теорії пізнання, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Раціоналізм протиставляється як ірраціоналіз­му, так і сенсуалізму

напрям теорії пізнання, згідно з яким відчуті людини є голов­ною формою здобуття істинної о знання

філософська концепція, згідно з якою висловлюєгься сумнів щодо можливості досягнення об'єктивної істини

64

МІІІ1ШІ

Дата добавления: 2015-05-26