Право власності

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Тема 6. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

План

1. Право власності.

2. Набуття права власності.

3. Захист права власності.

Мета та завдання розділу: дати студентам уявлення, що право власності є найважливішим невід'ємним правом після прав на життя та на свободу, тому ще з часів Стародавнього Риму розуміли, що таке право потребує правового регулювання та захисту.

Необхідно зазначити, що існує економічний та юридичний погляд на власність, встановлення правовідносин з власності спрямовано на захист майнових прав імущих прошарків населення. Поняття права власності розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства.

Першоджерело власності - привласнення, фактичне володіння. Право власності — це виключне право особи володіти, користувати­ся, розпоряджатися річчю у власних інтересах, це абсолютне пануван­ня особи над річчю, воно неподільне і належить тільки власнику, ні­хто не може його порушувати.

Право власності включає в себе:

• право володіння річчю. Здійснюється як особисто, так і передачею
речі у тримання іншим особам. При цьому право власності збері­
гається;

• право користування річчю. Тобто отримання вигоди і прибутку від
корисних якостей речі. Єдине обмеження - таке користування не
повинно порушувати закон чи завдавати шкоди іншим людям
(власник меча використовує його для грабунку). І цим правом мож­
на поступитися (позичка), не втрачаючи права власності;

• право розпоряджатися річчю усіма дозволеними способами: про­
дати, заповісти, позичити, встановити сервітут на користь третіх
осіб тощо;

• право одержання плодів, натуральних і цивільних. Приплід від
вівці, фрукти з дерева, відсотки з капіталу тощо автоматично ста­
ють власністю власника речі, що ці плоди (прибутки) приносить;

• право вимагати повернення своєї речі у будь-якого невласника.

Форми права власності за суб'єктним складом:

Квіритська власність - це власність римських громадян, які належа­ли до стародавнього роду. Матеріальні об'єкти квіритської власності -речі, що підлягали манципації на особливо важливі господарські речі.

Преторська, або бонітарна, власність — це власність, яка одержа­ла захист претора, якщо покупець набув її без дотримання встановле­них формальностей. Претор за допомогою фікції пропонував судді уявити, що володілець бонітарної власності вже встиг проволодіти нею протягом набувального терміну. Претор захищав добросовісного (тобто такого, що не вдавався до обману, насильства, угоди з непов­нолітнім і т.д.) покупця. Покупець ставав власником, але не квіритсь-ким, а преторським. Після спливу терміну набувальної давності ця бонітарна власність перетворювалася у квіритську.

Власність перегріте (неримських громадян) первісно законом не захищалася. З розширенням кордонів Риму та швидким прогресом економічних відносин такий юридичний підхід почав суперечити ін­тересам самих римських громадян. Набуте перегрінами майно захи­щалося перегрінськими преторами за допомогою все тих же "позовів з фікцією". Перегрінський претор наказував судді зробити припущен­ня, ніби перегрій за якісь заслуги набув римського громадянства, і якщо немає інших перепон (обман, насильство тощо), вирішити конф­лікт громадянина з перегріном так, начебто обидва уже є римськими громадянами.

Провінційна власність - це власність на землю в провінціях, заво­йованих Римом. Ця земля вважалася державною власністю, її умовно ділили на дві частини. Першу - складав державний земельний фонд, який надавався у користування римським громадянам, де-факто земля була їх власністю. Друга частина землі юридично вважалася власніс­тю Римської держави, яка надавалася попереднім власникам у воло­діння відповідно до норм місцевого законодавства. Такий земельний наділ міг у будь-яку мить бути вилученим з користування. Крім цьо­го, провінційні власники мали платити особливий податок на користь казни натурою. У сфері приватного обороту власники землі в провін­ціях користувалися правом народів, що прискорювало оборот провін­ційної власності.

Спільна власність - де кожний з власників має часткове право власності на всю річ у цілому, не на частину речі, а на частку в праві на річ, яку можна було осягнути лише думкою, а не фізично.

Речі, вилучені з обороту, не могли бути предметом приватної вла­сності. Відчуження священних предметів у будь-якій формі: купівля-продаж, пограбування могил тощо каралося смертю. Могли бути

предметом приватної власності, але не могли бути предметом обігу отрути, заборонені книги, предмети, призначені для здійснення релі­гійного культу, зокрема, культу домашніх богів.

2. НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Первісний спосіб - право власності набувається вперше або всупе­реч волі попереднього власника. Похідний - право власності перехо­дить від однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням. При цьому необхідно, щоб правопопередник був дійсним власником -ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Первісні способи поділяються на:

1. Заволодіння. Річ, яка перебуває в обороті, але не має власника,
переходить у власність того, хто її перший захопить. Можна привлас­
нити як рухомі, так і нерухомі речі. Власником нерухомості ставав
той, хто починав її першим обробляти. Юридично в становищі нічий­
ної речі опинялися трофеї, захоплені на війні, а також речі, викинуті
їх попереднім власником. Від речей викинутих відрізняються речі
загублені, в цьому випадку втрачається володіння, а право власності
зберігається.

2. Давність володіння - це добросовісне заволодіння чужим май­
ном, відкрите та безперервне. Строки набувальної давності встанов­
лювалися різні у різні періоди. Існували три певні умови набуття пра­
ва власності за давністю володіння: а) таке володіння спирається на
законну основу - купівля, дарування, придане; б) вимагається добро­
совісність володільця (лише на момент укладання угоди), наприклад,
покупець приймає продавця за власника; в) володіння є безперервним
протягом визначеного терміну.

3. Переробка речі (специфікація) - це створення з вихідного мате­
ріалу нової речі для себе (вино з винограду, ваза з глини тощо). Рим­
ським юристам часто доводилося розглядати вирішення спорів, коли
нова річ (помилково чи зумисно) була створена з чужого, наприклад,
краденого матеріалу. За Юстиніана було постановлено: якщо вироб­
ник діяв не за злим наміром і якщо немає змоги повернути матеріал у
вихідний стан (вино - у виноград), потрібно винагородити власника
матеріалу.

4. Придбання плодів. Право власності належить тому, хто на мо­
мент відділення був власником плодоносної речі (віддана у позичку
корова принесла теля, його власником буде господар корови, а не її
держатель).

Похідні способи набуття основною правовою формою мали дого­вір, зокрема купівлі-продажу, міни, застави. Право власності набувача

базується на праві власності відчужувача. Також до похідних спосо­бів відноситься манципація (фактична передача речі у присутності свідків), уступка права (процедура перенесення права власності, на­приклад, на борг, на чужі речі), передача (виконання умов договору купівлі-продажу, дарування).

Дата добавления: 2015-05-31