Обставини які зумовили високий рівень розвитку римського права

Ius honorarium (від слова honores – почесні посади) – нова система норм, що склалася поряд з ius civile у результаті правотворчої діяльності преторів, курульних едилів, правителві провінцій. Його ще називають право магістратське.

Palmarum – винагорода адвокатові; від слова пальма – гілка цієї рослини служила у змаганнях винагородою за першість. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що проводилася тільки за рахунок клієнта, держава на себе оплату юридичних консультацій неімущих не брала.

Фасти (dies fasti – дні судових рішеннь) – нібито виключно сприятливі дні для прийняття справедливих рішеннь.

Юристи за часів Сервія Сульпіція Руфа (консул в 51 р. до н.е.) здійснювили свою діяльність у трьох формах:

· respondere – відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях;

· cavere – консультацій з питаннь укладення договорів та угод, складення ділових документів тощо;

· agere – керівництво процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей період ще не допускалося).

Ius respondenti – право юристів надавати консультації, які б мали обов'язкову силу, дане право надавалося імператорами. Авторитет такої консультації підтримувався авторитетом імператорської влади – консультація надавалася ex auctoritate principis – за дорученням імператора (D.1.2.2.48-50; Гай. 1.7).

Кодекс Грегоріана (ким був Грегоріан, - невідомо; 295 р.) – Codex Gregorianus, в якому були зібрані імператорські конституціїї, починаючи з Адріана (імператор в 117-138 рр. н.е.) і закінчуючи Діоклетіаном. Оригінальної системи укладач не розробив і з 19 книг, що з них складається цей кодекс, в 13 дотримувався преторського едикту останньої редакції. Конституції наведені у хронологічному порядку з вказівкою адресатів та часу видання. Праця Грегоріана мала офіційну силу і визнання аж до її відміни Кодексом Юстиніана.

Кодекс Гермогеніана – Codex Hermogenianus (цей автор також є по суті анонімним, оскільки про нього нічого, крім імені, невідомо). Дана збірка складалася з 120 конституцій, розділених за змістом на 69 титулів.

Кодекс Феодосія – Codex Theodosianus, укладений імператором Східної Римської імперії Феодосієм ІІ (з 402 – август, - по 450). У 429-438 рр. Феодосій ІІ підготував звід імператорських законів, починаючи з 313 р. н.е. Компіляція розпадається на 16 книг, розділених за предметними титулами. Цей кодекс діяв в обох частинах Римської імперії.

У новій редакції Codex Iustinianus був прийнятий в 534 р. Ця кодифікація складається з 12 книг, кожна поділена на титули з власним заголовком. Книга 1 містить конституції з церковного права, з 2 по 8 – цивільного права, 9 – карного права, 10-12 – положення щодо державного управління.

Тема 3 Особи (суб'єкти права)

Особа (persona) – це істота, здатна мати права.

Caput – правоздатність (в сучасному розумінні). Повна правоздатність складалася з трьох основних елементів – status libertatis (стан свободи), status civitatis (стан громадянства), status familiae (сімейний стан). Лише особа з повним набором вказаних елементів (вільний, громадянин Риму, «баттько сімейства») користувалася цивільними правами у повному обсязі. Ці права полягали в 1. Праві вступати в законний римський шлюб (ius conubii) та 2. Праві торгувати (ius commercii), тобто укладати будь-які угоди, складати заповіт і приймати спадщину та бути власником рухомого та нерухомого майна.

Capitis deminutio – зміниу будь-якому зі статусів у бік погіршення.

Capitis deminutio maxima, тобто зміна в status libertatis, означала втрату стану свободи вільним членом суспільства(за тяжкий злочин, борги), і, навпаки не виключалося набуття стану вільної особи колишнім рабом (відпуск на волю, отримання волі за викриття убивства римського громадянина).

Capitis deminutio media -це зміна в статусі громадянства: римський громадянин, висланий за злочин в місцевість, населену перегрінами, своє громадянство втрачав, хоча і без втрати стану свободи. Можливим був і зворотний варант, коли латин ветерес, перебравшись на постійне місце проживання до Риму, автоматично отримував римське громадянство.

Latini veteres – т.зв. давні латини, найближчі за своїм статусам до громадян Риму.

Capitis deminutio minima – це зміна сімейного стану в бік юридичного погіршення.

Постуми – діти спадкодавця, народжені післяйого смерті.

Статутні позови – спеціальні засоби захисту правоздатності.

Реституція – розірвання дії, відверто невигідної для себе, і повернення у початковий стан.

Марнотратник – особа, яка за рішенням суду визнана нездатною розпоряджатися майном.

Consensus – згода.

Infamia – найвища ступінь приниження честі, яка тягла за собою обмеження дієздатності.

Сivis – громадянство.

Ius postliminii – повернення громадянства, у випадку повернення з полону.

Цивільна смерть – продаж у рабство.

Ius suffragii – право брати участь у народних зборах.

Ius honororum – право висувати свою кандидатуру для обрання на посади магістратів.

Декуріони – члени рад (сенатів або курій) у містах (у Стародавньому Римі), в епоху ранньої Римської цивілізації – найвищий суспільний стан у містах.

Центурія – одиниця військово-політичного поділу громадян у Стародавньому Римі.

Латинами первісно називали жителів Лаціума, тобто території Італії від долини нижньої течії р.Тибр до Альбанської гори на узбережжі Центральної Італії.

Latini veteres – давні латини, отримали найбільше прав з ІІІ ст.до н.е. та їх нащадки.

Latini coloniarii – жителі позаіталійських міст, що отримали свій статус за рішеням сенату в більш пізню епоху.

Латини Юніана – дана верства латинів була в найгіршому становищі (за назвою закону, що дозволяв відпускати на свободу рабів з наданням статусу латина).

Перегріни – це вільні люди, що не володіли правами римського громадянина чи латина.

Primo occupanti – право первісного захоплення «нічийної речі».

Раб (servus) вважався річчю і не мав жодних прав ні за публічним, ні за цивільним правом.

Рабський пекулій – надання рабові земельної ділянки чи ремісничої майстерні для самостійного господарювання на певних умовах.

Бестіарій – гладіатор, шо бився з тваринами, а не з іншими гладіаторами.

Дедітіцієй – раб, який будь-коли заковувався, таврувався чи був підданий катуванню, отримавши свободу, не міг проживати у Римі чи там, де перебував імператор.

Манумісія – відпущення на свободу.

Корпорації та товариства - типи юридичних осіб, за трактуванням римських юристів.

Тема 4 Сім'я. Агнатська і когнатська родини

Моногамія – грецьк. – одношлюбність.

Familia - давня римська сім'я. Сам термін Familia первісно означав не лише колектив людей, а й усю сукупність майна, тяглової худоби та інших матеріальних ресурсів цього колективу.

Агнатська родина – найбільш ранньо відомий тип римської сім'ї, вірішальним в якій був не принцип кровної спорідненості, а влада глави сім'ї.

Когнатська сім'я - сім'я, яка замінила агнатську родину, заснована на принципі кровної спорідненості.

Конкубінат – фактичні відносини між чоловіком і жінкою, які не могли вступити в шлюб з причини належності до різних громадянських станів.

Consobrini – особи, матері яких були сестрами, чи батьки – братами.

Коемпцієя – шлюб, позбавлений будь-якого сакрального змісту.

Parapherna – належне жінці майно в шлюбі sine manu.

Придане dos – це речі, гроші та інше майно, надане чоловікові його дружиною або її pater familias, іншими родичами чи взагалі третіми особами, для покриття витрат сім'ї.

Постуми – діти, народжені до 300-го дня по смерті чоловіка включно, які визнавалися законними.

Емансипація – звільнення батьком сина в односторонньому порядку.

Манумісія – відпуск з-під влади.

Тема 5 Вчення про позов

Арбітр – лат. arbiter – посередник.

Прецедент – лат. praecedents – той, що передує.

Легісакційний процес (leges actio) – найстароавніша форма цивільного процесу.

Контрвіндикт – судове визнання.

Формулярний процес – більш гнучка форма судочинства, утверджується в період пізньої Республіки.

Інтенція – виклад змісту претензій позивача, друга преторська формула.

Кондемнація – третя частина преторської формули.

Аудікація – повноваження судді – особлива, четверта частина преторської формули.

Ексцепція – виняток, додаткова частина формули.

Про(е)скрипція – зазначення того, що позивач вимагає задоволення лише частини своїх прав.

Аспіратор – судовий виконавець.

Позов (actio) – це певна діяльність особи, яка зводилася до ритуалу звернення до суду за захистом сого порушеного права.

Actio in rem –речовий позов.

Actio in personsm – особистий позов.

Actiones rei persecutoriae – позовидля поновлення порушеного стану речових справ.

Actiones poenalis – штрафні позови.

Actiones mixtae – позови, що здійснюються як на заміщення збитків, так і на покарання відповідача.

Actio stricti iuris – позови строгого права.

Actio bona fidei – позови, побудовані на принципі добросовісності.

Dolus – обман.

Actio utilis – позов за аналогією.

Actio directa – прямий позов.

Compore corpori – безпосередній тілесний вплив.

Actio fictia – позов з фікцією.

Інтердикти – це наказ претора, якими заборонялося чинити певні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом – і усім громадянам взагалі.

Стипуляція – накладення претором на третю особу зобов'язання дати юридичну значиму обіцянку сплатити певну суму, здійснити певні дії чи утриматися від якихось дій.

Ввід у володіння – відбувався за наказом претора або для забезпечення збереженості певного майна, або для виконання певних дій стосовно цього майна.

Реституція – це привадення сторін цивільної угоди у попередній стан. Застосовувалася претором не на власний розсуд, а у випадках, суворо обумовлених законом:

Ø minor aestes – неповноліття (до 25 років) покупця, який згодом розчарувався у покупці;

Ø dolus – обману з боку продавця;

Ø error – облуда, помилка у визначенні характеру угоди;

Ø metus – погрози;

Ø absentia iusta – відсутності предмета угоди.

Тема 6 Речове право

Речове право –особа має право, яке дає його носієві можливість безпосереднього впливу дією на неї.

Зобов'язальне право – особа безпосереднього права на річ немає, а є лише право вимагати від іншої особи надання речі чи виконання певної дії.

Річ – це частина природи, яка становить певну цінність для свого володільця чи власнка.

Витрати – будь-які затрати зроблені на річ.

Майно – сукупність речей, що належали одній особі.

Володіння (possessio) – специфічний чисто римський правовий інститут. Воно мало преторський захист, для здійснення якого володільцю достатньо було лише довести факт неправомірного порушення володіння третьо. особою. Складалося з 2 елементів: об'єктивного (corpus possessionis) – фізичного володіння річчю та суб'єктивного (animus possessionis) – наміру вважати річ своєю.

Держання – це фактичне володіння річчю без наміру вважати річ своєю.

Рекуператорні інтердикти – інтердикти для захисту і повернення втраченого володіння.

Публіціанський позов – спеціальний позов для захисту добросовісного незаконного володіння.

Право власності – це абсолютне панування особи над річчю. Воно включає в себе:

ü ius possidenti – право володіння річчю;

ü ius utendi – право користуватися річчю;

ü ius abutendi – право розпоряджатися річчю усіма дозволеними способами;

ü ius fruеndi – право одержання плодів;

ü ius vindicandi – право вимагати повернення своєї речі у будь-якого невласника.

Квіритська власність – ex iure quiritum – базувалася на нормах ius civile, Її суб'єктами могли бути виключно римські громадяни та латини, наділені ius commercii.

Exeptio doli – недобросовісні дії позовника.

Віндикаційний позов (rei vindicate) застосовувався для повернення власникові речі, яка опиниласяу неправомірному володінні третьої особи.

Негаторний позов використовувався для усунення перешкод, які заважали нормально здійснювати своє право власності.

Прогібіторний позов застосовувався у випадку, якщо інша особа соєю поведінкою заважала власникові нормально здійснювати своє право власності без посягання на саму річ.

Публіціанський позов застосовувався претором на захист бонітарного власник проти квіритського, якщо манципна річ набувалася добросовісно, але з порушенням rei mancipi.

Сервітут – право на чужу річ, яка крім свого безпосереднього власника служить ще й іншим людям.

Позитивний сервітут – особа набуває право певною мірою користуватися чужою річчю.

Речові, або предіальні – це сервітути, прив'язані до певної земельної ділянки.

Особисті сервітути – це сервітути, прив'язані до певної особи, право користуватися чужим майном в особистих інтересах – пожиттєво чи до настання відміняючої умови.

Узуфрукт –пожиттєве правило, право користування річчю, включаючи і присвоєння плодів, за умови збереження суті речі.

Узус – право користуватися річчю, але не плодами, які вона приносить.

Емфітевзис –це тривала спадкова орена за порівняно невисоку фіксовану плату.

Тема 7 Загальне вчення про зобов'язання

Зобов'язання – це правові відносини, в силу яких одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб інша сторона (боржник) дала певну річ або зробила обумовлену дію чи роботу, або надала певну річ у користування – згідно з умовами прийнятого боржником зобов'язання.

Юридичні факти – факти, що мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.

Угода – правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату.

Позадоговірний делікт – цивільне правопорушення, що порушує права особи, з якою правопорушник у договірних відносинах не перебуває.

Дольове пасивне зобов'язання – кілька боржників одного кредитора відповідають кожний за свою частку боргу.

Пасивне солідарне зобов'язання – з кредитором домовлено, що спільний борг він має право стягнути з будь-кого з боржників на свій розсуд.

Дольовим активним зобов'язанням називалося те, у якому кожний з кредиторів міг стягнути з спільного боржника лише свою належну частку борга; Активним солідарним – у якому кожний з кредиторів міг стягнути з боржника усю суму боргу, щоб потім розрахуватися з іншими, відповідно до їх частки.

Цессія – уступка кредитором свого права третій особі шляхом призначення її своїм представником.

Новація – договір, який відміняє раніше існуюче зобов'язання і породжує нове.

Залік – взаємне зарахування зустрічних вимог.

Фізина неможливість – випадкова загибель предмету зобов'язання, причому без вини боржника.

Юридична неможливість – предмет угоди вилучається з обороту.

Первісна неможливість - зобов'язання не виникає, якщо воно неможливе до виконання в принципі.

Тема 8 Договори

Договір (contractus) – двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків.

Законність договору у вузькому розумінні – це його відповідність приписам існуючого на момент укладення домовленості закону.

Омана – помилка контрагента.

Обман (dolus) – це умисне введенняя контрагента в оману з метою спонукання його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Примус – це фізичне насилля, а також психологічний тиск.

Відкладальна (суспензитивна) умова – договір вступає в силу, але тільки після факту настання певної очікуваної події.

Відміняюча (резолютивна) умова – дія договоруу триватиме до того часу, поки не відбудеться зазначена очікувана подія.

Оферта – проголошення намірів вступити у певні зобов'язально-правові відносини.

Акцепт – прийняття оферти контрагентом.

Proxeneta – посередник, маклер.

Сінграф (syngrapha – з грецької «письмовий документ») складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками.

Хірограф (chirographum) – цеборгова розписка, складеня від першої особи боржника і підписана ним особисто.

Реальні контракти – це угоди, які виникають з моменту фактичної передачіречі.

Позика (motuum) – це передача позикодавцем позичальникові певної кількості родових речей у власність.

Позичка (commondatym) - реальний контракт, при якому коммондант передає коммодатарію певну річ у тимчасове і безоплатне зберігання.

Договір зберігання або поклажі (depositium) – депонент передає депозитарію на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не обов'язково власну) з обов'язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і вигодами.

Договір застави (contractus pigneraticium) полягав у тому, що заставодавець передавав заставотримачу річ для забезпечення боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави.

Антихрезу (antichresis) – форма закладу, у якій кредитор одержує право мати прибутки від застави.

Даговір наймання (location-contraductio) полягав у тому, що наймодавець (locator) надавав наймачу (conductor) у тимчасове користування певну реч за певну плату.

Договір особистого наймання (location-contraductio operis) – зводився до того, що підрядчик віддавав у розпорядження наймача свою робочу силу.

Договір підряду (location-contraductio operіs) - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ.

Договір доручення (mandatum) – довіритель (mandatory) доручав іншій особі - довіреному (procurator) виконання певних дій чи послуг.

Договір товариства (societas) – консенсуальний договір, за яким учасники-sociі об'єднувалися для досягнення певної господарської мети.

Види безіменних контрактів:

а) Do ut des - «даю, щоб ти дав» - передаю право власності на свою річ, щоб ти передав мені право власності на іншу річ (договір міни);

б) Do ut ficias – «даю, щоб ти зробив» - передаю право власності на річ в обмін на послугу;

в) Facio ut des – «роблю, щоб ти дав» - певна дія на твою користь в обмін на дію на мою користь;

г) Facio ut facius – «роблю, щоб ти зробив» - певна дія на твою користь в обмінна дію на мою користь.

Constitutum debiti – неформальна угода, за якою одна особа зобов'язується сплатити іншій уже існуючий борг (тим самим підтверджуючи його).

Recertum argentarii – це зобов'язання банкіра перед своїм клієнтом сплатити суму якійсь третій особі.

Pactum iurisiurandi – це добровільна угода між позивачем і відповідачем, коли позивач обіцяє не стягувати з боржника суму боргу, якщо той складе присягу, що він нічого не винен; або навпаки – боржник зобов'язується сплатити спірний борг, якщо присягу про справжність цього боргу складе кредитор.

Compromissum – це згода сторін на передачу їх тяжби на розгляд суду третейського, тобто у відання погодженого самими сторонами арбітра, а не державного судді.

Pactum dotis – це неформальна угода, в якій дається обіцянка встановити придане (родичам нареченої чи якимось меценатом).

Pactum donationis – неформальна угода про дарування.

Тема 9 Спадкове право

Спадщина (herodias) охоплювала усю сукупність прав і обов'язків померлого, його активи і пасиви.

Заповіт (testamentum tabylae) – односторонній акт на випадок смерті з обов'язковим призначенням спадкоємця.

Testatrix – жінка-заповідачка.

Testator – чоловік-заповідач.

Легат – це розпорядження спадкодавця про надання певній особі якоїсь вигоди за рахунок спадкової маси.

1. його всесвітній характер(поширюється на всю територію Європи)

2. у жлдній державі світу юрист не користувався такою повагою, як у Римі.

(У період республіки у Римі карєра юриста відкривала широкі можливості для обіймання високих державних посад)

3. римське суспільство придавало праву виключну роль у розбудові держави і підтримці моральних устроїв суспільства.

Дата добавления: 2015-05-31