Оборотних активів підприємства

Структури й ефективності використання

Стан оборотних коштів підприємства характеризується на­самперед наявністю їх на певну дату. Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між підсумком розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу «Необоротні активи» (рядок 080) (ф. № 1). Отже, із суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (ря­док 080).

Недосконалість поданої інформації в балансі, де розміщені оборотні активи, найбільше виявляється при визначенні власних оборотних коштів, де надзвичайно важливо визначати їх правиль­но, оскільки наявність власного оборотного капіталу свідчить про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'я­зання та розширити подальшу діяльність.

Для визначення власних оборотних коштів нині немає єди­ного алгоритму навіть на рівні державних органів — Аудитор­ської палати України, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України та Державної податкової адмініст­рації України.

Найчастіше власні оборотні кошти (ВОК) розраховують як різ­ницю між оборотними активами та поточними зобов'язаннями (зарядками балансу 260 і 620)

ВОК = Рядок 260 - Рядок 620.

Алгоритм цього розрахунку рекомендовано Аудиторською палатою України в Методичних рекомендаціях щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних то­вариств та підприємств — емітентів облігацій (крім комерційних банків). Схвалено Аудиторською палатою України. Протокол за­сідання АПУ від 23.02.2001 р. та в Положенні про порядок здійс­нення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджені наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26.01.2001 № 49/121 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 08.02.2001 р. за № 121/532.

За цим алгоритмом розрахунку власних оборотних коштів на­явність розділу 3 активу Балансу, де містяться і оборотні активи, не враховується.

За Методичними рекомендаціями щодо аналізу фінансово-госпо­дарського стану підприємств та організацій, затвердженими Дер­жавною податковою адміністрацією України від 16.06.2000 р. власні оборотні активи розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами, проте з останніх вирахову­ють довгострокову дебіторську заборгованість

ВОК = (Рядок 380 - [Рядок 080 - Рядок 050).

Визначення власних оборотних коштів за двома методичними підходами мають правову основу.

Неврегульованість розміщення оборотних активів і джерел їх формування обумовили пропозиції з удосконалення алгоритму розрахунку власних оборотних коштів щодо повноти їх ураху­вання. Можна виділити такі методичні підходи:

1) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270) - (Рядок 620 + Рядок 630).

За цим методичним підходом запропоновано до оборотних ак­тивів додати ті оборотні активи, які знайшли відображення в роз­ділі III активу балансу, і від цієї суми відняти дані розділу IV па­сиву та поточні зобов'язання, які відображено в розділі V пасиву:

2) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270] - (Рядок 620 + Рядок 630).

За другим розрахунком власних оборотних коштів передбаче­но враховувати всі витрати та доходи майбутніх періодів. Якщо підприємство має на балансі довгострокові кредити, то їх також ураховують, оскільки вони призначені для капітальних інвестицій.

3) ВОК = (Рядок 260 + Рядок 270] - (Рядок 480 + Рядок 620 + Рядок 630].

Івахненко В. М. Пропонує таку форму розрахунку [10].

4) ВОК - Рядок 380 + Рядок 430 - Рядок 080.

П'ятий методичний підхід розрахунку запропонував Мендрул О.Г.

5) ВОК = Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 630 - Рядок 080.

За цим методом пропонують прирівняти до власних пасивів забезпечення наступних витрат і платежів та доходи майбутніх періодів і від цієї суми відняти необоротні активи.

6) ВОК - Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 480 - Рядок 080.

І, нарешті, шостий методичний підхід полягає в тому, що за цим алгоритмом до суми розділів 1 і 2 пропонують додати дов­гострокові зобов'язання, а потім від цієї суми відняти необоротні активи.

Усі наведені методики при їх застосуванні дають різні резуль­тати щодо наявності власних оборотних коштів підприємства (табл.4.1).

На основі вихідних даних балансу проведемо аналіз та зроби­мо висновки. Як свідчать дані, розрахунки власних оборотних коштів за різними методичними підходами викривляють їх вели­чину.

Точність фінансового аналізу оборотних активів і фінансових коефіцієнтів може бути забезпечена у разі розшифровок у Приміт­ках до фінансової звітності складу «Витрат майбутніх періодів» щодо оборотних і необоротних активів, а «Доходів майбутніх пе­ріодів» у розрізі довгострокових та поточних зобов'язань та вра­хуванні їх при розрахунках.

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормати­вом дає змогу встановити нестачу або надлишок власних оборот­них коштів.

Нестача власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх, що може бути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання (наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами нестачі (браку) власних оборотних кош­тів можуть бути:

• незадовільна робота маркетингової служби;

• недоотримання передбаченого прибутку;

• невисока відповідальність підприємств за формування і збе­реження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

• несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

• наявність необгрунтованої дебіторської заборгованості (не­своєчасні розрахунки) тощо.

• значне зростання цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в під­приємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів над їх нормативами, необхідними для задоволення постійних мінімаль­них потреб виробництва в ресурсах.

До причин появи надлишку власних оборотних коштів можна віднести:

• перевищення фактично отриманого прибутку над передба­ченим планом;

• несплату в повному обсязі платежів до бюджету та держав­них цільових фондів;

• безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій;

• неповного використання прибутку на інші цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.

У сучасних умовах господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборот­них коштів над необхідною — явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наяв­ність власних оборотних коштів з нормативною, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (К_рв). Цей показник визначають як відно­шення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства

де Фн — фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн); М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку в майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Однак бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, в разі потреби, швид­кої ліквідності оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовують різні показники, найважливішим з яких є швидкість обороту, яку обчислюють у днях. Вона характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять усі стадії кругообороту на підприємстві

де О — строк обороту оборотних коштів, днів; С — середні за­лишки нормованих оборотних коштів, грн; Т — тривалість пері­оду, за який обчислюється оборот, днів; Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як се­редню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розра­хунку використовують залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначають оборотність. Якщо її розраховують за рік, то для розрахунку необхідно брати наявність оборотних ко­штів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначають середню арифметичну, буде мати такий вигляд:

де С1 + С2 +,..., + С12 — сума (вартість) оборотних коштів на по­чаток кожного місяця року (з січня по грудень); С13 — сума обо­ротних коштів на початок наступного року.

Середню суму оборотних коштів із середньою хронологічною обчислюють за формулою

Хоча результати підрахунків за обома формулами мають не­значні розбіжності, розрахунок, виконаний за формулою (2), ста­тистика вважає точнішим.

Тривалість обороту коштів — це синтетичний показник, за допомогою якого можна визначити одночасно результати проце­су матеріального відтворення — обсяг реалізації створених това­рів і наданих послуг за даний період — та ефективність викорис­тання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Оборот оборотних коштів обчислюють за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час їх обороту з плановим, визначають прискорення або уповільнення обороту як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.

Внаслідок прискорення обороту оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, яку обчислюють множенням фак­тичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні приско­рення обороту оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують коефіцієнт обороту, який визначають за формулою

Ко = Р / С

де Ко — коефіцієнт обороту; Р — обсяг реалізації; С — середня величина оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних кош­тів за період, що аналізується. Чим більше оборотів вони здійс­нюють, тим краще використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обороту показником і визначається за формулою

Кз = С / Р

Він характеризує наявність оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн обороту, тим ефективніше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів застосовують коефіцієнт ефективності (прибутковість обо­ротних коштів) і рентабельності, які обчислюють за формулами:

Ке = П / С; Р= П / С*100%,

де П — прибуток від реалізації продукції, грн; Р — рентабель­ність оборотних коштів, %.

Якщо К_е є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів, то Р — відносний

показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Чим більше значення першого і другого показників, тим ефектив­ніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1. скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цін­ностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі еконо­мічні зв'язки з постачальниками;

2. прискорення обороту оборотних коштів за рахунок реаліза­ції непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів приводить до їх вивільнення. Розрізняють абсолютне та відносне їх вивільнення.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме ско­рочення потреби в оборотних коштах проти попереднього пері­оду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, спрямованих на відносне вивільнення оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування й розміщення. Раціональне розміщення як складо­ва управління оборотним капіталом має певні особливості не тільки в різних галузях, а й на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва, рівень технології та організації виробництва, термін виробничого циклу, система постачання необхідних товар­но-матеріальних цінностей і реалізації продукції тощо.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реа­лізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, ризик використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквід­ними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на поточних та ва­лютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вва­жають відвантажену продукцію та дебіторську заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш лік­відною. Це стосується строкової й простроченої дебіторської за­боргованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві, у витратах майбут­ніх періодів, у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборот­них коштів найбільш віддалена від моменту реалізації та більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним чинником, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовують такі показники:

10.коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_зк) (коефіці­єнт автономії К_а);

• коефіцієнт покриття (Кп);

• коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзк) визна­чають як відношення різниці між обсягами власних коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю ос­новних засобів та інших необоротних активів (підсумок розді­лу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підпри­ємства оборотних засобів— виробничих запасів, незаверше­ного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської за­боргованості та інших оборотних активів (підсумок розділів II і III активу балансу).

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» цей К_зК визначається як відношення різниці між обсягами власних коштів (підсумок роз­ділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових ін­вестицій та інших оборотних активів (підсумок II активу балансу рядок 260), тобто:

де В_к — власні кошти, грн;£_ок— загальна сума оборотних кош­тів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання кое­фіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансовоїнезалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття Кп — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу, який визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок розділу II активу (балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок розді­лу IV пасиву балансу):

Де ∑па—сума всіх поточних активів, грн; ∑кз — сума коротко­строкових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважа­ють, що його рівень у межах 2,0—2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємст­во — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) обчислюють як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансо­вих інвестицій підприємства до короткострокових зобов'язань, грн:

де Г_к— грошові кошти; Г_в— короткострокові інвестиції; ∑кз — сума короткострокових зобов'язань.

Показник характеризує негайну готовність підприємства пога­сити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта 0,25-—0,35. Якщо його значення менше ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних засобів покриває кошти, вкладені в ак­тиви, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язан­нями. Основою фінансової стійкості є виважена раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів, але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з ви­сокими споживчими якостями

Показники стану й ефективності використання оборотних кош­тів узагальнимо в табл. 4.2

Примітка: ВК — власні кошти; В — забезпечення наступних витрат; Фос — основні за­соби та інші необоротні активи; Пк — позикові кошти; Фн - фактична наявність оборотних коштів; Н — норматив оборотних коштів; М — вартість майна підприємства; С — середня вартість оборотних коштів; Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборот оборотних коштів; В_р —обсяг реалізації продукції; П — прибуток від реалізації продукції.

В усіх цих формулах бере участь показник суми оборотних коштів, який складається з оборотних коштів у виробничих запа

де Ф_зр — запас ресурсів; Фнв — незавершене виробництво; Фг.п — запас готової продукції на складі; Фнн — ненормовані оборотні кошти (готова продукція відвантажена).

Розглянемо проведення аналізу оборотного капіталу на при­кладі коефіцієнта оборотності. На основі складових формули нченими розроблено факторну модель.

Наведемо формули впливу окремих чинників на узагальнюю­чий показник (аналізуватимуться тільки нормовані оборотні ко­шти). При цьому необхідно враховувати, що при аналізі будуть використані дані за два періоди — базовий та аналізований. Зна­чення базового періоду у формулах позначимо з індексом «б», аналізованого — «а».

Отже,

перший півень зміни коефіцієнта обоооту:

другий рівень зміни коефіцієнта обороту за рахунок змін обо­ротних коштів:.

Зміну коефіцієнта обороту за рахунок зміни обсягу реалізації продукції визначають за формулою

третій рівень по оборотних коштах:

зміна коефіцієнта обороту за рахунок зміни запасів ресурсів:

зміна коефіцієнта обороту за рахунок зміни незавершеного ви­робництва:

Після цього значення, наперед підготовлені підставляють у формули, дотримуючись блок-схеми (рис. 4.1), розробленої коле­ктивом авторів навчального посібника «Економічний аналіз» за ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка [2].

Проведення аналізу оборотного капіталу за вказаною схемою включає п'ять етапів:

2. На першому етапі аналізують динаміку загального обсягу
оборотних активів, що використовуються підприємством: темпи
зміни середньої їх суми в порівнянні з темпами зміни обсягу реалізації продукції та середньої суми всіх активів; динаміку частки
оборотних активів у загальній сумі активів підприємства.

3. На другому етапі аналізують динаміку складу оборотних
активів підприємства в розрізі основних їх видів — запасів си­ровини, матеріалів та напівфабрикатів, запасів готової продук­ції, дебіторської заборгованості, залишку грошових активів. У процесі цього етапу аналізу розраховують та вивчають тем­пи зміни суми кожного з цих видів оборотних активів порівня­но з темпами зміни обсягу виробництва та реалізації продукції, розглядають динаміку частки основних видів оборотних акти­вів у загальній сумі. Аналіз складу оборотних активів підпри­ємства за окремими видами дає змогу оцінити рівень їх ліквід­ності.

• На третьому етапі вивчають оборотність окремих видів
оборотних активів та загальної їх суми. Цей аналіз проводять з
використанням показників — коефіцієнта оборотності та періоду
обороту оборотних активів. У процесі аналізу встановлюють за­гальну тривалість та структуру операційного, виробничого та фі­нансового циклів підприємства, досліджують основні чинники, які визначають тривалість цих циклів.

• На четвертому етапі аналізу визначають рентабельність
оборотних активів, досліджують визначальні її чинники. У про­цесі аналізу використовують коефіцієнт рентабельності оборот­них активів, а також модель Дюпона:

Rок = Rвр*Коб*100%,

де Rо.к— рентабельність оборотних коштів; R_вр— рентабель­ність виручки від реалізації; Коб — коефіцієнт оборотності.

5. На п'ятому етапі аналізу розглядають склад основних дже­рел фінансування оборотних активів — динаміку їх суми та част­ку в загальному обсязі фінансових ресурсів, що інвестовані в ці активи, визначають рівень фінансового ризику, який генерується структурою джерел фінансування оборотних активів, яка скла­лась.

Результати проведеного аналізу дають змогу визначити загаль­ний рівень ефективності управління та використання оборотних активів на підприємстві, а також виявити основні напрями їх під­вищення у майбутньому періоді.

Дата добавления: 2015-05-26